Рішення

від 04.06.2024 по справі 910/17456/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2024Справа № 910/17456/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Заваллівський Графіт»

до 1. TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фрейзер»

про визнання договору факторингу недійсним та визнання відсутнім права вимоги

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін

від позивача Сєрова О.О., ордер серії АІ № 1493123 від 13.11.2023

від відповідача-1 не з`явився

від відповідача-2 Орел П.В., ордера серії АА № 1381447 від 22.04.2024

СУТЬ СПОРУ:

13.11.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Заваллівський графіт» до TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД) (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фрейзер»» (відповідач-2) про

1) визнання недійсним договору факторингу від 11.01.2021 № 11012021-02-ДФ укладеним між TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фрейзер»;

2) визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фрейзер» права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заваллівський графіт» за договором позики № 02/2011/ZG від 14.10.2011 та договором позики № 23/2012/ ZG від 10.05.2012.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем-1 укладені договори позики № 02/2011/ZG від 14.10.2011 та № 23/2012/ZG від 10.05.2012. В подальшому 11.01.2021 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір факторингу № 11012021-02-ДФ, відповідно до якого відповідач-2 передає в розпорядження відповідачу-1 суму фінансування в розмірі 118.000.000,00 грн, а відповідач-1 безповоротно відступає відповідачу-2 право грошової вимоги до позивача за вказаними договорами позики. Позивач вважає, що договір факторингу укладений з порушенням ст. 1077 Цивільного кодексу України та ст. 350 Господарського кодексу України, а саме без позивача, позивач не висловлював свою згоду на укладення договору факторингу, не погоджував його умов, укладення договору факторингу суперечить інтересам позивача, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 відкрито провадження у справі № 910/17456/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 23.04.2024; зобов`язано позивача в строк до 04.12.2023 надати суду два примірника нотаріально засвідченого перекладу на грецьку мову позовної заяви з доданими до неї документами та ухвали про відкриття провадження у справі № 910/17456/23 від 20.11.2023 для подальшого скерування відповідачеві-1.

30.11.2023 відповідачем-2 до суду подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України посилаючись на те, що ТОВ «Заваллівський графіт» вже звертався до суду з таким позовом до тих самих відповідачів. Так, в межах провадження по справі № 910/11483/22 Господарським судом міста Києва розглянуто позов про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору факторингу № 11012021-02-ДФ від 11.012021 за наслідками чого 18.07.2023 було винесено рішення, яким відмовлено у задоволенні позову повністю. Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/17456/23 від 04.12.2023 клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі на підставі ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України повернуто без розгляду.

04.12.2023 позивачем до суду подано переведені на грецьку мову документи.

08.12.2023 судом надіслано на адресу TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД) переклад на грецьку мову копії позовної заяви з додатками та ухвалу про відкриття провадження у справі рекомендованою кореспонденцією № RK067961478UA.

22.03.2024 конверт (номер відправлення 0103045202821) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату. Згідно роздруківки з офіційного сайту АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет зазначено, що одержувач 03.01.2024 був оповіщений про надходження відправлення, проте у зв`язку із не затребуванням одержувача 04.03.2024 відправлення повернуто відправнику.

Відповідач-1 в підготовче засідання 23.04.2024 не з`явився.

23.04.2024 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 30.04.2024.

24.04.2024 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД) про те, що 23.04.2024 оголошено перерву у підготовчому засіданні на 30.04.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/17456/23 від 23.04.2024 повідомлено відповідача-2 про призначене підготовче засідання на 30.04.2024.

26.04.2024 відповідачем-2 до суду подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України посилаючись на те, що ТОВ «Заваллівський графіт» вже звертався до суду з таким позовом до тих самих відповідачів. Так, в межах провадження по справі № 910/11483/22 Господарським судом міста Києва розглянуто позов про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору факторингу № 11012021-02-ДФ від 11.012021 за наслідками чого 18.07.2023 було винесено рішення, яким відмовлено у задоволенні позову повністю. Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення залишено без змін.

Відповідач-1 в підготовче засідання 30.04.2024 не з`явився.

30.04.2024 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, про відмову в задоволенні клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі, оскільки спір у справі № 910/11483/22 хоча і виник між тими самими сторонами, проте з іншим предметом та іншими підставами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/17456/23 від 30.04.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2024.

01.05.2024 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД) про те, що ухвалою суду від 30.04.2024 закрито підготовче провадження у справі № 910/17456/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2024.

21.05.2024 відповідачем-2 в судовому засіданні подано пояснення до позовної заяви.

Позивач в судовому засіданні 21.05.2024 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач-1 в судове засідання 21.05.2024 не з`явився.

Відповідач-2 в судовому засіданні 21.05.2024 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

21.05.2024 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 04.06.2024.

23.05.2024 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД) про те, що 21.05.2024 оголошено перерву у судовому засіданні на 04.06.2024.

В судовому засіданні 04.06.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.10.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заваллівський Графіт» (позичальник, позивач) та TUSPEX LIMITED (позикодавець, відповідач-1) укладено договір позики № 02/2011/ZG (далі - договір позики-1), відповідно до п. 1.1 якого позикодавець надає позичальнику позику розміром 3.000.000,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позику і сплатити позикодавцю проценти за користування позикою у порядку і на умовах, визначених договором.

10.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заваллівський Графіт» (позичальник, позивач) та TUSPEX LIMITED (позикодавець, відповідач-1) укладено договір позики № 23/2012/ZG (далі - договір позики-1), відповідно до п. 1.1 якого позикодавець надає позичальнику позику розміром 3.000.000,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позику і сплатити позикодавцю проценти за користування позикою у порядку і на умовах, визначених договором.

11.01.2021 між TUSPEX LIMITED (клієнт, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фрейзер» (фактор, відповідач-2) укладено договір факторингу № 11012021-02-ДФ (далі - договір факторингу).

Терміни, які використовуються у договорі факторингу:

Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Заваллівський Графіт»;

Основний договір - договір позики № 02/2011/ZG від 14.10.2011 та № 23/2012/ZG від 10.05.2012, що укладені між клієнтом та боржником (з усіма змінами, доповненнями та додатками до них, що є невід`ємною частиною, за наявності);

Право вимоги - право грошової вимоги клієнта до боржника за основним договором в частині погашення заборгованості, а також сплати інших платежів, які виникли або виникнуть у майбутньому, на підставі основного договору;

Фінансування - сума коштів, що сплачується фактором на користь клієнта під відступлення права вимоги на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.1 договору факторингу фактор передає в розпорядження клієнта суму фінансування, а клієнт безповоротно відступає факторові право вимоги до боржника за основним договором в розмірі визначеному в акті прийому-передачі права вимоги (додаток № 1 до договору), а в разі передачі права вимоги, яка виникне в майбутньому, - в розмірі, який буде існувати на момент виникнення права вимоги. За отриману суму фінансування клієнт також сплачує фактору винагороду в порядку та розмірах, визначених цим договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що договір факторингу укладений з порушенням ст. 1077 Цивільного кодексу України та ст. 350 Господарського кодексу України, а саме без позивача, позивач не висловлював свою згоду на укладення договору факторингу, не погоджував його умов, укладення договору факторингу суперечить інтересам позивача, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

У свою чергу відповідач-2 не визнає обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 9.1 договору факторингу він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Пунктом 1.3 договору фактору відступлення права вимоги за цим договором здійснюється без згоди боржника, однак із його повідомленням про факт відступлення в порядку, передбаченому даним договором. Письмова форма повідомлення є додатком № 2 до даного договору.

Згідно з п. 2.1. договору факторингу право вимоги переходить до фактора в момент підписання сторонами акту прийому-передачі права вимоги (додаток № 1 до цього договору).

Відповідно до п. 2.2 договору факторингу для підтвердження дійсності права вимоги, що відступається, фактор отримує документацію від клієнта по акту прийому-передачі документації (додаток № 3 до цього договору), який складається між сторонами в день підписання акту прийому-передачі права вимоги.

Відповідно до п. 3.1 договору факторингу розмір переданого боргу (відступленого права вимоги) становить 118.889.622,86 грн, що є еквівалентом 4.203.319,21 доларів США згідно курсу Національного банку України 28,2847 грн за 1,00 долар США на дату укладення договору. Сума фінансування за цим договором становить 118.000.000,00 грн, без ПДВ.

Згідно з п. 3.2 договору факторингу фактор сплачує суму фінансування на користь клієнта на поточний рахунок клієнта, вказаний у розділі 10 цього договору або будь-яким передбаченим законодавством способом погодженим сторонами у строк до 30.09.2021.

Оплатою послуг фактора за надання фінансування клієнта за цим договором здійснюється шляхом відступлення прав вимоги зі знижкою, розмір якої складає різницю між сумою переданого права вимоги до боржника та сумою фінансування, що становить 889.622,96 грн (п. 3.3 договору факторингу).

Відповідно до п. 3.4 договору факторингу днем здійснення фактором оплати, що передбачена пунктом 3.2 даного договору та належного виконання сторонами договору своїх грошових зобов`язань вважається день надходження коштів на рахунки клієнта, що зазначені в розділі 10 цього договору.

11.01.2021 між фактором та клієнтом підписано акт прийому-передачі права вимоги за договором факторингу (додаток № 1) відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв право вимоги за договором позики-1 в загальному розмірі 44.630.175,83 грн та за договором позики-2 в загальному розмірі 74.259.447,03 грн.

Згідно із додатком № 3 - актом прийому-передачі права вимоги від 11.01.2021 клієнт передав, а фактор прийняв документацію відповідно до договору факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 Господарського кодексу України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

Згідно ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Стаття 1079 Цивільного кодексу України визначає, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже, наведена стаття закріплює особливі вимоги до суб`єктного складу договору факторингу. Насамперед вона встановлює, що сторонами договору факторингу є виключно фактор та клієнт. Боржник, тобто особа, право вимоги до якої відступається, не входить до складу учасників цього договору.

З огляду на викладене, посилання позивача на те, що договір факторингу укладено всупереч положень ст. 1077 Цивільного кодексу України та ст. 350 Господарського кодексу України без позивача не відповідають дійсності.

За договором факторингу можуть бути передаватися права вимоги кредитора (здійснюватися заміна кредитора в зобов`язанні), а тому до нього можуть субсидіарно застосовуватися положення глави 47 Цивільного кодексу України, які містять загальні норми про заміну кредитора.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Умовами договорів позики 1 та 2 сторонами не встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні може здійснюватися виключено за згодою боржника.

З огляду на викладене, не приймаються судом до уваги посилання позивача, що договір факторингу мав бути погоджений з позивачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/11483/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023, встановлено наступне

20.05.2021 між позивачем та відповідачем-2, враховуючи те, що на підставі договору факторингу, до останнього перейшло право вимоги за договором позики-1 укладено угоду про проведення розрахунків до договору позики-1, а саме позивачем та відповідачем-2 погоджено графік погашення заборгованості за вказаним договором позики в розмірі 1.577.891,08 доларів США до 11.11.2022.

20.05.2021 між позивачем та відповідачем-2, враховуючи те, що на підставі договору факторингу, до останнього перейшло право вимоги за договором позики-2 укладено угоду про проведення розрахунків до договору позики-1, а саме позивачем та відповідачем-2 погоджено графік погашення заборгованості за вказаним договором позики в розмірі 2 325 428,13 доларів США до 11.11.2024.

Відповідно до банківської виписки АТ «АБ «Радабанк» від 18.11.2021 позивачем сплачено відповідачу-2 за договором позики-1 грошові кошти в розмірі 1.326.375,00 грн та за договором позики-2 грошові кошти в розмірі 1.326.375,00 грн.

Отже, з огляду на встановлені судом у справі № 910/11483/22 обставини, позивач своїми діями фактично погодив перехід права вимоги його боргу за договором факторингу на користь відповідача-2.

Стосовно посилання позивача на те, що договір факторингу порушує його права слід зазначити, що рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/11483/22 встановлено, що права позивача, як боржника за договорами позики непорушені, тому що після укладення відповідачами 1 та 2 договору факторингу, обсяг прав та обов`язків позивача не змінився, оскільки був змінений лише кредитор в існуючому зобов`язанні, а не розмір його зобов`язань.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Суд приходить до висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що договір факторингу № 11012021-02-ДФ від 11.01.2021 суперечить закону.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними договору факторингу № 11012021-02-ДФ від 11.01.2021, укладеного між TUSPEX LIMITED та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фрейзер» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки суд встановив відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору факторингу № 11012021-02-ДФ від 11.01.2021, суд вважає, що похідна вимога в частині визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фрейзер» права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заваллівський графіт» за договором позики № 02/2011/ZG від 14.10.2011 та договором позики № 23/2012/ ZG від 10.05.2012 також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести обставини на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Заваллівський Графіт» є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 10.06.2024.

СуддяВ.В. Сівакова