Рішення

від 15.05.2024 по справі 916/5013/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5013/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (код ЄДРПОУ 09806443, 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсон-Ремстройлюкс" (код ЄДРПОУ 35788254, 73000, м. Херсон, вул. Робоча, буд. 78)

відповідача-2: Фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

про стягнення 421722,13 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

Позивач Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсон-Ремстройлюкс", відповідача-2 фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 421722,13 грн.

Ухвалою від 12.01.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 28.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 11.04.2024 та відкладено підготовче засідання на 20.03.2024.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 закрито підготовче провадження у справі №916/5013/23; призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 10.04.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Cулімовської М.Б. у відпустці (за сімейними обставинами) судове засідання, призначене на 10.04.2024, не відбулося.

Ухвалою суду від 24.04.2024 постановлено провести підготовче провадження у справі №916/5013/23 впродовж розумного строку, призначено судове засідання у справі на 15.05.2024.

Учасники провадження в судове засідання не з`явились.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

Ухвали суду про відкриття провадження у справі та відкладення розгляду справи були направлені відповідачу-1 на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернулись до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Згідно відповіді з Єдиного демографічного реєстру від 12.01.2024 №405112 щодо відповідача-2 ОСОБА_2 , останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, який затверджений наказом №309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, територія Скадовського району Херсонської області є тимчасово окупованою територією.

Положеннями ст.ст.4, 4-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено облік та ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, відповідальним за формування та ведення якої є Міністерство соціальної політики України.

За змістом п.4 Порядку, Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб, серед іншого, повинна містити дані про фактичне місце проживання особи на дату звернення, а також адресу, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону. Означена інформація про учасників справи становить їх персональні дані у розумінні Закону України "Про захист персональних даних", отримання доступу до яких (у разі наявності) має легітимну мету захисту їх процесуальних прав на участь у судовому розгляді, що кореспондується з ч.2 ст.32 Конституції України.

Відсутність відомостей щодо місцезнаходження відповідача-2, яке б дозволило здійснювати з останнім поштовий зв`язок (у тому числі інформування щодо розгляду означеної справи) не може зумовлювати ухилення від виконання передбачених ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини позитивних зобов`язань держави забезпечувати ефективний доступ до суду, та вимагає ефективного вжиття судом інших доступних заходів задля з`ясування можливого місцезнаходження означеної особи та засобів зв`язку з нею для належного повідомлення передбаченим діючим законодавством способом.

Враховуючи вищевикладене, з метою отримання інформації щодо можливості повідомлення відповідача-2 ОСОБА_1 про розгляд даної справи, а також враховуючи відсутність в матеріалах справи будь-яких інших засобів зв`язку з відповідачем-2, окрім адреси реєстрації, що об`єктивно унеможливлює забезпечити належне повідомлення відповідача-2, суд дійшов висновку про необхідність вжиття заходів зі встановлення місця проживання та перебування фізичної особи відповідача-2, а також інших засобів зв`язку, шляхом звернення до Міністерства соціальної політики України, Державної прикордонної служби України з відповідними запитами та ухвалою від 15.01.2024 витребував у Міністерства соціальної політики України відомості про реєстрацію у якості внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , та у Державної прикордонної служби України - відомості щодо перетину відповідачем-2 державного кордону України за період часу після 24.02.2022.

Листом від 26.02.2024 №4556/0/2-24/3 Міністерство соціальної політики України повідомило, що станом на 19.02.2024 інформація щодо ОСОБА_1 в ЄІБД ВПО відсутня.

Листом від 26.01.2024 №19-6296/18/24-Вих Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомив, що відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією громадянином України ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 26.01.2024 в Базі даних не виявлено.

Суд враховує, що пунктом 21 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції".

Відповідно до частини першої статті 121 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи наведене, оскільки відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місце проживання та місце державної реєстрації відповідача-2 знаходиться на тимчасово окупованій території, а його офіційна електронна адреса суду не відомі, то про розгляд даної справи останнього повідомлено шляхом публікації оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

Водночас, відзив на позовну заяву або будь-які клопотання від відповідачів не надходили.

Суд констатує, що відповідачі повідомлені про розгляд даної справи судом, проте не скористалися своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 15.05.2024, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, постановлено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 27.07.2020 між Акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" (банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсон-Ремстройлюкс" (позичальник, відповідач) укладено Заяву-договір №ID8343797 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "ТАСКОМБАНК" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу" - кредитний договір).

Згідно п.1.1 договору, за умови наявності вільних коштів банк зобов`язується надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов цього договору.

Кредит надається у формі зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок позичальника, відкритий у АТ "ТАСКОМБАНК" з цільовим використанням на поповнення обігових коштів; придбання основних засобів; рефінансування кредиту іншого банку (п.1.2).

В розділі 2 сторони дійшли згоди щодо умов надання кредиту:

2.1. Розмір кредиту: 440000,00 грн.

2.2. Валюта кредиту: гривня.

2.3. Вартість кредиту:

2.3.1. розмір процентної ставки за користування кредитом (проценти): 34,00% річних;

2.3.2. розмір комісійної винагороди за видачу кредиту: не передбачається;

2.3.3. розмір штрафу (плати) за дострокове/частково дострокове погашення кредиту: 1% від суми, яка перевищує плановий платіж згідно графіку.

2.4. Термін і порядок погашення кредиту:

2.4.1. погашення основного боргу за кредитом, сплата процентів - щомісяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення договору, числі в яке було укладено договір.

Погашення ануїтентного платежу здійснюється в день згідно графіку погашення кредиту (календарного числа дати укладення договору).

У разі внесення платежу в розмірі, що перевищує плановий платіж, сума грошових коштів, сплачених позичальником, зараховується банком в рахунок погашення наступного платежу та погашається в день згідно графіку, сума, яка лишилася після сплати планового платежу, перераховується на погашення заборгованості (тіла кредиту) позичальника за кредитом шляхом коригування останнього ануїтентного платежу.

Розмір останнього ануїтентного платежу (останніх платежів) може відрізнятися від розміру ануїтентного платежу, встановленого згідно умов договору (графіку погашення кредиту) і буде становити суму фактичної заборгованості за кредитом, що залишилася після сплати позичальником всіх попередніх ануїтентних платежів.

2.4.4. Сторони узгодили, що графік погашення кредиту надається у Додатку 1 до цього договору та доступний клієнту у системі "ТАС24 Бізнес".

2.7 Строк кредиту: 36 місяців з дати укладення договору.

За умовами п.3.2, остаточне погашення за кредитом позичальник повинен здійснити не пізніше терміну згідно п.2.7 цього договору.

Згідно п.п.4.1, 4.2., цей Договір, Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "ТАСКОМБАНК" та Цінові параметри продукту є кредитним договором.

Цей договір є договором приєднання у визначенні статті 634 ЦК України.

Заяву-договір підписано сторонами шляхом накладення електронних підписів.

Також, 27.07.2020 між Акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" та фізичною особою ОСОБА_2 (поручитель) було укладено Договір поруки №Т28.01.2020 І 8971, за умовами п.1.1 якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором, на засадах солідарного боржника, за виконання в повному обсязі Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсон-Ремстройлюкс" зобов`язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі Заяви-договору №ID8343797 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "ТАСКОМБАНК" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу"), що укладений між кредитором та боржником, зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені в майбутньому.

За умовами п.1.2. договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником усіх зобов`язань за кредитним договором, у тому числі:

1.2.1. повернути кредитору кредит у розмірі 440000,00 грн. у терміни (строки), визначені кредитним договором та додатком №1 до кредитного договору;

1.2.2. щомісячно сплачувати кредитору проценти за користування кредитом в розмірі 34% річних з урахуванням порядку та розміру їх зміни згідно умов кредитного договору, та в строки, що встановлені кредитним договором.

Згідно п.5.1., цей договір набуває чинності з моменту накладення електронних підписів обох сторін, що прирівнюється до власноручного підпису.

Відповідно до п.5.3., порука за цим договором припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку повернення кредиту не пред`явить вимоги до поручителя.

Договір підписано сторонами шляхом накладення електронних підписів обох сторін.

На виконання умов договору банком було перераховано на рахунок позичальника грошові кошти в розмірі 440000,00 грн., що підтверджено платіжною інструкцією від 27.07.2020 №635370468.

Разом з тим, як зазначає позивач, позичальник свої зобов`язання за кредитним договором виконував неналежним чином, у зв`язку з чим за ним станом на 18.09.2023 обліковується 274982,20 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 146539,93 грн. - заборгованість по процентам та 200,00 грн. штрафу, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є Кредитним договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Приписами частин 1 та 2 статті 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов; кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування, зокрема, про строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, а також про права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов кредитного договору перераховано на рахунок відповідача-1 кредитні кошти.

Разом з тим, відповідач-1, всупереч умов договору та приписам чинного законодавства, не повернув позивачу кредитні кошти у встановлений договором строк, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 274982,20 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 146539,93 грн. - заборгованість по процентам та 200,00 грн. штрафу.

Відповідач-1 здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення заборгованості не спростував, доказів на підтвердження сплати боргу суду не надав.

На підставі викладеного, суд визнає вимоги позивача в частині основної заборгованості за кредитом правомірними, обґрунтованими належними та допустимими доказами, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 274982,20 грн.

Що стосується вимог в частині процентів в розмірі 146539,93 грн., суд зауважує наступне.

Як зазначено вище, за умовами п.2.3.1. договору, розмір процентної ставки за користування кредитом (проценти) складає 34,00% річних.

В п.2.4.4. договору сторони узгодили, що графік погашення кредиту надається у Додатку 1 до цього договору та доступний клієнту у системі "ТАС24 Бізнес".

Згідно п. 2.7 договору, строк кредиту становить 36 місяців з дати укладення договору.

За умовами п.3.2, остаточне погашення за кредитом позичальник повинен здійснити не пізніше терміну згідно п.2.7 цього договору.

Відповідно до графіку погашення кредиту (Додаток 1 до договору), останній платіж позичальником мав бути здійснений 27.07.2023.

Отже, кінцевим терміном по поверненню кредитних коштів було визначено 27.07.2023.

Разом з тим, як слідує з розрахунку заявленої до стягнення заборгованості, нарахування процентів позивачем здійснено по 17.09.2023 включно.

Пунктом 4 статті 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість, наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України, застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 дійшла висновку про те, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Стосовно можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас, така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові зазначила, що при вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто, слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду уточнила висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Отже, нарахування процентів за "користування кредитом" по день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору не ґрунтуються на вимогах закону.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 91 постанови від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (пункт 116 постанови).

У постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Згідно п.18.2.1.3 Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк", продукт: Кредит на розвиток бізнесу, за користування кредитом клієнт сплачує щомісячно проценти за користування коштами та щомісячну комісію за управління кредитом в розмірі, що зазначені в Заяві та Цінових параметрах до цього розділу Правил, які розміщені на офіційному сайті банку. Датами сплати процентів та щомісячної комісії за управління кредитом є дати сплати платежів, зазначені в Заяві. При несплаті процентів чи комісії у зазначений строк вони вважаються простроченими.

За умовами п.18.2.4.3 Правил, сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, які зазначені у Заяві (у графіку погашення кредиту).

Таким чином, суду не доведено, що за умовами укладеного між сторонами кредитного договору сторони дійшли згоди про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України в разі прострочення сплати заборгованості за кредитом та процентами.

Позовна заява також не містить посилання на стягнення заборгованості за процентами в порядку ст.625 ЦК України.

Водночас, умовами пункту 2.3.1 кредитного договору визначено, що розмір процентної ставки за користування кредитом складає 34,00% річних.

За змістом пункту 18.2.4.3. Правил, сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, які зазначені у Заяві (у графіку погашення кредиту).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховані за користування кредитом та заборгованість за процентами (з урахуванням їх часткової сплати) становить 146539,93 грн.

Отже, із сукупного аналізу умов договору та розрахунку заборгованості, поданого позивачем, вбачається, що підставою для нарахування та сплати процентів за договором є саме користування кредитними коштами.

Із змісту позову та розрахунку заборгованості не вбачається, що позивачем здійснено нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України.

З урахуванням викладеного, суд вважає неправомірним нарахування банком процентів за користування кредитними коштами за період з 28.07.2023 по 17.09.2023 (тобто поза межами кінцевого строку повернення кредиту), оскільки проценти, які сплачуються поза межами строку кредитування, не є процентами за "користування кредитом", а є мірою цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання, яка не застосована позивачем до позичальника та не є підставою для нарахування та стягнення процентів.

Отже, проценти, нараховані позивачем за період з 28.07.2023 по 17.09.2023, заявлені до стягнення з відповідачів за користування кредитом, а не як міра відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України.

Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення процентів та встановлено, що належною до стягнення сумою процентів є 133035,04 грн.

Вимоги в частині стягнення процентів за період з 28.07.2023 по 17.09.2023 в сумі 13504,89 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розрахунок процентів, що не підлягають стягненню:

1) за період з 28.07.2023 по 31.07.2023 - 1038,81 грн. (8050,76 грн. - 7011,95 грн. (8050,76 грн. : 31 х 27)

2) за період з 01.08.2023 по 31.08.2023 - 8051,01 грн.

3) за період з 01.09.2023 по 17.09.2023 - 4415,07 грн.

Також, відповідно до розрахунку заборгованості, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 200,00 грн. штрафу за період з 18.03.2023 по 18.09.2023.

Що стосується стягнення 200,00 грн. штрафу, то суд звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог банку в частині стягнення штрафу в розмірі 200,00 грн.

Щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів, суд зазначає наступне.

Згідно ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 27.07.2020 між Акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" та фізичною особою ОСОБА_2 (поручитель) було укладено Договір поруки №Т28.01.2020 І 8971, за умовами п.1.1 якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором, на засадах солідарного боржника, за виконання в повному обсязі Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсон-Ремстройлюкс" зобов`язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі Заяви-договору №ID8343797 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "ТАСКОМБАНК" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу"), що укладений між кредитором та боржником, зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені в майбутньому.

За умовами п.1.2. договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником усіх зобов`язань за кредитним договором, у тому числі:

1.2.1. повернути кредитору кредит у розмірі 440000,00 грн. у терміни (строки), визначені кредитним договором та додатком №1 до кредитного договору;

1.2.2. щомісячно сплачувати кредитору проценти за користування кредитом в розмірі 34% річних з урахуванням порядку та розміру їх зміни згідно умов кредитного договору, та в строки, що встановлені кредитним договором.

Згідно п.5.1., цей договір набуває чинності з моменту накладення електронних підписів обох сторін, що прирівнюється до власноручного підпису.

Відповідно до п.5.3., порука за цим договором припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку повернення кредиту не пред`явить вимоги до поручителя.

Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У ст.554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на викладене, враховуючи положення договору поруки, суд зазначає про наявність у відповідача-2 - ОСОБА_2 обов`язку щодо виконання зобов`язання ТОВ "Херсон-Ремстройлюкс" за Заявою-договором №ID8343797 в частині погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

У п. 4.1. постанови від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

З врахуванням викладеного, витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідачів порівну.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсон-Ремстройлюкс" (код ЄДРПОУ 35788254, 73000, м.Херсон, вул.Робоча, 78) на користь Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (код ЄДРПОУ 09806443, 01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 30) - 274982 (двісті сімдесят чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят дві) грн. 20 коп. заборгованості за кредитом, 133035 (сто тридцять три тисячі тридцять п`ять) грн. 04 коп. заборгованості за процентами.

3. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (код ЄДРПОУ 09806443, 01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 30) - 274982 (двісті сімдесят чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят дві) грн. 20 коп. заборгованості за кредитом, 133035 (сто тридцять три тисячі тридцять п`ять) грн. 04 коп. заборгованості за процентами.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсон-Ремстройлюкс" (код ЄДРПОУ 35788254, 73000, м.Херсон, вул.Робоча, 78) на користь Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (код ЄДРПОУ 09806443, 01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 30) - 3060 (три тисячі шістдесят) грн. 13 коп. судового збору.

5. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (код ЄДРПОУ 09806443, 01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 30) - 3060 (три тисячі шістдесят) грн. 13 коп. судового збору.

6. У задоволенні решти позову в частині стягнення процентів в розмірі 13504,89 грн. та 200,00 грн. штрафу відмовити.

7. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 205,57 грн. покласти на позивача.

8. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Внаслідок періодичного відключення електроенергії в будівлі суду повний текст рішення складено і підписано 12 червня 2024 р.