Ухвала

від 12.06.2024 по справі 522/24415/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

12 червня 2024 року

м. Київ

справа № 522/24415/17

провадження № 61-7955ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, яка підписана представником ОСОБА_1 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2023 року у складі судді Бондаря В. Я., та постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року (повний текст складено 12 квітня 2024 року) у складі колегії суддів: Стахової Н. В., Карташова О. Ю., Коновалової В. А., в справі за скаргою ОСОБА_2 на постанову приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, стягувач - ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулася зі скаргою на постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В. (далі - приватний виконавець Парфьонов Г. В.) про закінчення виконавчого провадження від 03 січня 2023 року.

Скарга мотивована тим, що:

постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року залишено в силі постанову Одеського апеляційного суду, якою стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 20 000 дол. США;

05 серпня 2021 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист, а 09 серпня 2021 року приватним виконавцем Парфьоновим Г. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1;

03 січня 2023 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, якою встановлено, що вимоги виконавчого листа виконано. Скаржник не погоджується з постановою, адже чинним законодавством передбачено перерахування коштів в іноземній валюті, а не в еквіваленті, в той час як приватний виконавець Парфьонов Г. В. перерахував на рахунок ОСОБА_2 кошти у національній грошовій одиниці гривні;

на погашення заборгованості ОСОБА_2 було переведено 731 372 грн. Такої суми недостатньо для реалізації рішення, оскільки отримавши 731 372 грн та замовивши послугу з конвертації валюти, стягувач міг отримати кошти у розмірі 17 925,784 дол. США, виходячи з курсу банку, в якому у боржника було відкрито рахунок, а саме 40,80 грн за 1 дол. США;

стягувач недоотримав 2 074,21 дол. США, а тому не було підстав для закінчення виконавчого провадження, адже рішення не виконано в повному обсязі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2023 року скаргу ОСОБА_2 задоволено частково:

визнано неправомірною та зобов`язано скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В. про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 січня 2023 року;

зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В. здійснити заходи з примусового виконання виконавчого листа № 522/24415/17, виданого Приморським районним судом м. Одеса 05 серпня 2021 року, в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 несплаченої частини боргу в іноземній валюті в розмірі 2 074,21 доларів США.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом;

у статті 524 ЦК України передбачено, що грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14 вказано, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення;

суд першої інстанції також урахував постанови: Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 2-306/11; Великої Палати Верховного Суду 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16;

у виконавчому листі № 522/24415/17 визначено суму заборгованості, що підлягає стягненню в іноземній валюті;

у зв`язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована саме в іноземній валюті (дол. США), а не у національній валюті України - гривні. Іншого порядку стягнення заборгованості у судовому рішенні судом не встановлено та не передбачено її перерахунок в грошовому еквіваленті до національної валюти України гривні, тому у приватного виконавця були відсутні правові підстави для перерахунку встановленого судом розміру заборгованості у національну валюту гривню, визначеного в іноземній валюті (дол. США);

суд не прийняв до уваги посилання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В. у відзиві на скаргу щодо обмеженого продажу банківськими установами іноземної валюти фізичним особам в період запровадження воєнного стану, оскільки наявність таких обмежень встановлених Національним банком України в постанові № 18 не свідчить про те, що спосіб виконання рішення шляхом повернення коштів в іноземній валюті змінився. З метою зміни способу виконання рішення можливо було ініціювати звернення до суду за статтею 435 ЦПК України. Запровадження обмеження продажу банківськими установами іноземної валюти фізичним особам не може бути підставою для неналежного виконання рішення суду та ігнорування статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Тому приватний виконавець безпідставно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, не врахувавши норми закону щодо повернення коштів в іноземній валюті, не врахувавши, що наявність встановлених обмежень Національним банком України не може слугувати підставою для неналежного виконання рішення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2024 рокуапеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В., в інтересах якого діє адвокат Онощенко К. В., залишено без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

правильним є висновок суду першої інстанції, що іншого порядку стягнення заборгованості у судовому рішенні судом не встановлено та не передбачено її перерахунок в грошовому еквіваленті до національної валюти України гривні, тому у приватного виконавця були відсутні правові підстави для перерахунку встановленого судом розміру заборгованості у національну валюту гривню, визначеного в іноземній валюті (дол. США);

доводи апеляційної скарги про те, що постанова приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В. про закінчення виконавчого провадження є правомірною, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки у зв`язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована сума саме в іноземній валюті, визначена судовим рішенням, а у боржників існує обов`язок виконати зобов`язання саме в іноземній валюті (дол. США), а не у національній валюті України гривні;

посилання приватного виконавця Парфьонова Г. В. в апеляційній скарзі щодо обмеженого продажу банківськими установами іноземної валюти фізичним особам в період запровадження воєнного стану, оскільки наявність таких обмежень встановлених Національним банком України в Постанові № 18 суд апеляційної інстанції також до уваги не приймає. Це не свідчить про те, що спосіб виконання рішення шляхом повернення коштів в іноземній валюті змінився;

з урахуванням постанови НБУ №18 від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», дії приватного виконавця не суперечать вимогам частини третьої статті 49 Закону №1404-VIII.

Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Г. В. 29 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_1 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року (повний текст складено 12 квітня 2024 року), у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги.

У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, яке додано до касаційної скарги, приватний виконавець Парфьонов Г. В. на підставі статті 390 ЦПК України просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що копію оскарженої постанови отримав через підсистему «Електронний суд» лише 02 травня 2024 року, на підтвердження чого надає картку руху документа, а відтак строк на касаційне оскарження необхідно рахувати з 03 травня 2024 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.

Приватний виконавець Парфьонов Г. В. у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судами не враховано факт, що 05 січня 2023 року стягувачем подано заяву до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області із зазначенням банківських реквізитів у національній, а не іноземній валюті для перерахування коштів, стягнутих з боржника в рамкам примусового виконання виконавчого листа № 522/24415/17 від 01 липня 2020 року. Така обставина свідчить про згоду стягувача на отримання коштів у національній валюті в рахунок погашення боргу; Тому необхідно застосувати доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки);

погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року в справі № 638/1841/14-ц, від 16 травня 2018 року в справі № 30/5005/9937/2012, від 09 жовтня 2018 року в справі № 910/25711/13, від 10 жовтня 2019 року в справі № 921/346/18, від 19 квітня 2021 року в справі № 908/1099/19. З урахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду та Постанови № 18, дії приватного виконавця не суперечать вимогам частини третьої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону № 1404-VIII). У свою чергу, суди не прийняли до уваги ці обставини, посилаючись на статтю 435 ЦПК України про можливість ініціювання звернення до суду щодо зміни способу виконання рішення суду;

приватний виконавець не може за власної ініціативи звертатися до суду із заявою про зміну способу й порядку виконання рішення з урахуванням частини третьої статті 33 Закону № 1404-VIII, а стягувач не скористалася таким способом, а натомість подала до приватного виконавця заяву з зазначенням реквізитів для перерахування коштів стягнутих з боржника;

фактично суди, вважаючи, що приватним виконавцем здійснено неналежне виконання (з огляду на статтю 49 Закону № 1404-VIII) на противагу цьому - зобов`язали здійснити заходи з примусового виконання виконавчого листа № 522/24415/17 в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 несплаченої частини боргу в іноземній валюті в розмірі 2 074,21 дол. США, тобто з урахуванням вже здійсненого виконання, яке на думку судів є неналежним;

при розгляді вказаної справи суди припустилися надмірного формалізму щодо дій та рішень приватного виконавця, який виконував рішення суду, без врахування суперечливої поведінки стягувача, яка виявила згоду та прийняла виконання стягнення боргу саме у національній валюті.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що:

приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Гамбаль О. Є. 09 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа № 522/24415/17, виданого Приморським районним судом м. Одеси 05 серпня 2021 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 20 000 дол. США, три відсотки річних у розмірі 1 800 дол. США, пеню (штраф) у розмірі 54 440 грн;

20 вересня 2022 року виконавче провадження № НОМЕР_1 прийнято приватним виконавцем Парфьоновим Г. В., у зв`язку з зупиненням діяльності приватного виконавця Гамбаль О. Є.;

приватний виконавець Парфьонов Г. В. звернувся до АБ «Укргазбанк» з листом щодо здійснення можливої купівлі 20 000 дол. США, для подальшого перерахування стягувачу фізичній особі-резиденту України. У відповідь отримав лист-роз`яснення, згідно якого були введені обмеження у роботі валютного ринку України, зокрема у забороні уповноваженим установам здійснювати торгівлю валютними цінностями, крім випадків, визначених пунктом 12 Постанови № 18. Перелік таких випадків є вичерпним та не містить операції пов`язані з можливістю купівлі іноземної валюти з метою примусового виконання рішень судів;

03 січня 2023 року приватний виконавець звернувся до ОСОБА_2 з листом, яким повідомив про необхідність надання реквізитів для перерахунку коштів, внесених ОСОБА_3 на депозитний рахунок приватного виконавця у розмірі 731 372 грн, що згідно курсу НБУ становить 20 000 дол. США;

03 січня 2023 року приватним виконавцем Парфьоновим Г. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з виконанням вимог виконавчого документа;

06 січня 2023 року на рахунок ОСОБА_2 було зараховано два платежі: погашення заборгованості по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 у розмірі 731 372 грн; повернення витраченого авансового внеску по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 у розмірі 2 281 грн.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця (частина третя статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зазначено, що: «особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця. Саме таким чином необхідно діяти у випадку примусового виконання грошового зобов`язання, визначеного в іноземній валюті, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).З наведених підстав вказівка в резолютивній частині рішення суду першої інстанції про стягнення відповідних сум з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу є помилковою, тому з резолютивної частини рішення суду першої інстанції слід виключити слова «з конвертацією цієї суми у національну валюту на день здійснення платежу» у всіх випадках їх застосування)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) вказано, що «правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Із матеріалів справи убачається, що, ухвалюючи рішення у справі, Шевченківський районний суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення. Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1445цс17».

Суди встановили що у зв`язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована саме в іноземній валюті (доларах США), а не у національній валюті України - гривні. Іншого порядку стягнення заборгованості у судовому рішенні судами не встановлено та не передбачено її перерахунок в грошовому еквіваленті до національної валюти України гривні, тому в приватного виконавця були відсутні правові підстави для перерахунку встановленого судом розміру заборгованості у національну валюту гривню, визначеного в іноземній валюті (доларах США).

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення скарги.

Аргумент касаційної скарги про необхідність застосування доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) касаційний суд відхиляє з таких підстав.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є матеріальною-правовою конструкціюї, та розрахованою на її застосування в матеріальних приватно-правових відносинах. Натомість в цій справі спірні відносини стосуються виконавчого провадження (стягувач - виконавець).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).

Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області Парфьонову Георгію Володимировичу строк на касаційне оскарження ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, яка підписана представником ОСОБА_1 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року в справі за скаргою ОСОБА_2 на постанову приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, стягувач - ОСОБА_3 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков