Ухвала

від 10.06.2024 по справі 279/3076/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 червня 2024 року

м. Київ

справа № 279/3076/23

провадження № 61-7377ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевчук Олександр Сергійович, на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український харчовий альянс», Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТ АГРО» про розірвання договору оренди земельної ділянки, розірвання договору суборенди та стягнення заборгованості з орендної плати,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український харчовий альянс» (далі - ТОВ «Український харчовий альянс»), Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТ АГРО» (далі - ТОВ «АСТ АГРО») про розірвання договору оренди земельної ділянки, розірвання договору суборенди та стягнення заборгованості з орендної плати.

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області рішенням

від 30 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Житомирський апеляційний суд постановою від 25 квітня 2024 року рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2023 року залишив без змін.

20 травня 2024 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевчук О. С., на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.

Щодо підстав касаційного оскарження

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;

пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті),

а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;

пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи;

пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга містить посилання на постанови Верховного Суду, проте заявниця не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження судових рішень, які визначені пунктами 1-4 частини другої

статті 389 ЦПК України.

Заявниця повинна усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених частиною другою статті 389 ЦПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип «правової визначеності».

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду, закріплені у статті 400 ЦПК України, суд не наділений правом самостійно визначати підстави касаційного оскарження.

Аналіз вказаних вище норм дає підстави для висновку, що зазначення заявником підстав для касаційного оскарження є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.

Виконання вищенаведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.

Крім цього, підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця вказує пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої

статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Зазначена заявницею норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову або скарги (наприклад, з точки зору порушення її іншими учасниками справи), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Необхідно враховувати, що вирішуючи спори, суди застосовують положення статті в залежності від обставин, установлених у кожній конкретній справі.

Водночас оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т. і.), а також зазначення, у чому, на думку заявниці, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Проте, касаційна скарга не містить вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновку Верховного Суду у цій справі буде мати для вирішення спору по суті, як і не містить аргументів їх неправильного застосування та підстав для формування такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т. і.), а також об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду, за обставин, установлених саме у цій справі.

Правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника, буде підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд не наділений повноваженнями за заявницю доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності.

З огляду на викладене, суд уважає необґрунтованими посилання

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевчук О. С., на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження.

За таких обставин заявниці необхідно подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.

Щодо ціни позову

Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом

до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки, розірвання договору суборенди та стягнення заборгованості з орендної плати, тобто позовні вимоги у цій справі є майновими.

Аналіз судових рішень, касаційної скарги та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціну позову, оскільки неможливо вирахувати сукупність платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору оренди, але не більше ніж за три роки, через відсутність суми орендної плати за земельну ділянку, площею 4,29 га (кадастровий номер 1822386400:08:000:0071), з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Холосненської сільської ради Коростенського району Житомирської області.

Ціною позову заявниця зазначає 20 000 грн. До касаційної інстанції додає квитанцію від 20 травня 2024 року № ПН4537515 у розмірі 6 441,30 грн.

На стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження відомості про ціну позову мають важливе значення, з огляду, зокрема на положення пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Однак на даний час матеріали цивільної справи № 279/3076/23

у розпорядженні Верховного Суду не перебувають.

Отже, заявниці необхідно надати докази ціни позову, підтвердивши її розмір належними доказами (зокрема надавши договір оренди земельної ділянки, інформацію щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тощо), інакше Верховний Суд може взяти до уваги ціну позову, яка зазначена в касаційній скарзі.

Частиною другою статті 393 ЦПК України передбачено, що у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху

з наданням заявниці строку для усунення недоліків, а саме: 1) надати уточнену редакцію касаційної скарги, оформлену відповідно до вимог

статті 392 ЦПК України, а також її копії відповідно до кількості учасників справи; 2) додати докази, що підтверджують ціну позову.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевчук Олександр Сергійович, на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська