Постанова від 10.06.2024 по справі 951/314/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року

м. Київ

справа № 951/314/22

провадження № 51-1133км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Козівського районного суду Тернопільської області від 4 вересня 2023 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше не судимого,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Козівського районного суду Тернопільської області від 4 вересня 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4

ст. 186 КК, та призначено йому покарання із застосуванням ч. 3 ст. 68 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 .

Запобіжний захід у виді особистого зобов`язання ОСОБА_7 залишено до набрання вироком законної сили.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 22 листопада 2023 року змінив вирок Козівського районного суду Тернопільської області від 4 вересня 2023 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та призначив ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Зарахував засудженому ОСОБА_7 строк перебування під вартою з 2 по 4 травня 2022 року.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, 2 травня 2022 року

ОСОБА_7 перебував неподалік житлового будинку АДРЕСА_1 , де біля припаркованого автомобіля марки ВАЗ стояла його власниця ОСОБА_8 , а поряд з нею на капоті лежалаїї сумка. Побачивши сумку, ОСОБА_7 підбіг до автомобіля та відкрито викрав жіночу сумку, у якій були грошові кошти в сумі 1200 грн, після чого з викраденим почав утікати, однак був зупинений випадковими перехожими.

Місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність іневідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати рішення судів обох інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Указує, що вирок місцевого суду не відповідає приписам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), зокрема, через те, що його мотивувальна частина відрізняється відзмісту пред`явленого органом досудового розслідуванняобвинувачення, викладеного в обвинувальному акті. Вважає, що суд першої інстанції перебрав на себе функцію обвинувачення, оскільки без зміни прокурором обвинувачення в суді істотно збільшив його об`єм, чим грубо порушив вимоги ч. 1

ст. 337 КПК, а також приписи ст. 42 цього Кодексу в частині забезпечення права на захист.

Зазначає, що за вироком йому інкриміновано закінчений замах на відкрите викрадення лише 1200 грн, про наявність яких він не знав. При цьому місцевий суд, на його

думку, безпідставно не вказав про заволодіння сумкою потерпілої, у якій були ці грошові кошти. Також стверджує, що інкриміноване йому діяння відбулося не на

АДРЕСА_2 .

Крім того, зауважує, що вчинення інкримінованого діяння спровокували працівники поліції, один з яких неодноразово складав щодо нього адміністративні матеріали в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення. Надалі, побоюючись розправи з боку поліцейських, він до судового засідання апеляційного суду надавав неправдиві показання про обставини, що стали причиною відкритого заволодіння сумкою, належною ОСОБА_8 .

Стверджує, що факт провокації його на вчинення протиправних дій було зафіксовано на відеозаписі, дослідженому місцевим судом. Його захисник звертав на це увагу та просив допитати осіб, які були на відеозаписі разом із підзахисним, однак суд першої інстанції не тільки відмовив у задоволенні клопотання, а й, на переконання касатора, видалив частину відеозапису з диска, де було відображено, що він йде біля пожежної частини разом з інспектором поліції ОСОБА_9 і двома незнайомими. Як зазначає засуджений, факт фальшування судом першої інстанції цього доказу підтверджується тим, що під час огляду відеозапису в місцевому суді захисник акцентував на цій деталі.

Надалі, у зв`язку з необхідністю додаткового допиту стороною захисту потерпілої

ОСОБА_8 , неодноразово було заявлено клопотання про виклик останньої в судове засідання, однак, на переконання засудженого, усупереч приписам ст. 325 КПК суд першої інстанції провів подальші судові засідання без участі потерпілої, безпідставно посилаючись на те, що вона подала заяву про розгляд кримінального провадження без її участі; вважає, що цю заяву потерпілої суд сфальсифікував.

Водночас, зазначає, що місцевий суд, порушуючи приписи КПК, належним чином не провів стосовно нього, як хворої особи, судово-психіатричної експертизи, яка б дала відповідь на запитання щодо його осудності. Указує, що для проведення експертизи експертам не було надано медичної документації стосовно нього, а під час проведеннядодаткової експертизи, ці ж експерти відмовилисянадавати відповідь на запитання щодо його осудності. Водночас стверджує, що є підстави вважати його неосудним чи обмежено осудним, втім суд першої інстанції залишив це поза увагою.

Крім того, зазначає про призначення йому занадто суворого покарання, без урахування ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, його фізичного стану як хворої особи та інших обставин, що пом`якшують його покарання.

Також засуджений, не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, ухваленим стосовно нього, посилається на те, що цей суд провів апеляційний розгляд без участі потерпілої ОСОБА_8 , безпідставно не взяв до уваги всіх вказаних вище порушень, допущених місцевим судом та хоча і зменшив призначене йому судом першої інстанції покарання, однак не врахував того, що він не мав умислу на заволодіння чужим майном, а хотів лише стати популярним.

Позиції учасників судового провадження

Захисник просив задовольнити касаційну скаргу засудженого та скасувати оскаржувані судові рішення.

Прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді

Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПКпередбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як визначено ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

За статтею 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніхінстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзізасудженого, у частині встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, у тому числі отримувати нові докази та досліджувати їх, вирішувати питання щодо неповноти відображених фактичних обставин, які містяться на відеозаписі, де зафіксовано подію злочину, що інкримінується ОСОБА_7 . Також Верховний Суд позбавлений можливості надавати оцінку фактичним обставинам, що передували вчиненню злочину, та на які засуджений посилається у касаційній скарзі.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позицію захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи засудженого в касаційній скарзі, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим

і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення,

в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів

- з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

Свій висновок щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону і в сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку.

Так, з вироку вбачається, що суд першої інстанції визнав установленим,

що 2 травня 2022 року ОСОБА_7 перебував неподалік житлового будинку АДРЕСА_1 , де біля припаркованого автомобіля марки ВАЗ стояла його власниця ОСОБА_8 , а коло неї на капоті лежала її сумка. Побачивши сумку, ОСОБА_7 підбіг до автомобіляі відкрито викрав сумку, у якій були грошові кошти в сумі 1200 грн, потім став утікати з викраденим, однак був зупинений випадковими перехожими.

Такі дії ОСОБА_10 місцевий суд кваліфікував за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК.

Рішення про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтував безпосередньо дослідженими доказами. Так, місцевий суд спростував доводи ОСОБА_7 про те, що він не вчиняв відкритого викрадення майна ОСОБА_8 , а також відкинув його версію про те, що він схопив сумку потерпілої з метою отримати популярність, без корисливого мотиву. Як указав суд, ця версія суперечить показанням свідків, згідно з якими після затримання ними ОСОБА_7 він кричав, що не має за що жити, та його показанням, даним у судовому засіданні 19 липня 2023 року. При цьому суд звернув увагу, що, проголошуючи останнє слово, ОСОБА_7 сказав суду, що вини не визнає, однак хотів би покаятися та вибачитися перед потерпілою. Проаналізувавши досліджені докази в їх сукупності, суд зазначив, що незважаючи на невизнання засудженим своєї вини, вона підтверджується сукупністю безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів.

Як указано в оскаржуваному вироку, потерпіла ОСОБА_8 у судовому засіданні повідомила про те, що 2 травня 2022 року близько обіду вона підійшла до автомобіля, поставила свій рюкзак, у якому були грошові кошти в сумі 1200 грн, на капот. Ззаду неї підбіг засуджений, схопив рюкзак і побіг у сторону будинку культури, біля якого його зупинили перехожі чоловіки. Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показав, що в день події вони були біля будинку культури, почули крики. Побачили, що жінка бігла зі сторони церкви, кричала. ОСОБА_12 почав бігти за засудженим; свідок теж почав бігти зі сходів, однак упав, поки встав, то ОСОБА_13 вже зупинив засудженого. Коли підбіг, бачив, що засуджений зігнувся над сумкою. Кричав, що не має за що жити. Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні показав, що в день події вони з ОСОБА_11 і ОСОБА_15 були на роботі, почули крик жінки біля собору. Вони втрьох вибігли в різних напрямках. ОСОБА_13 зупинив засудженого,після чого вони зібралися всі разом та він викликав поліцію. Поки їхала поліція,хлопець сказав, що не має за що жити, оскільки йому не дають грошей.Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні показав, що в той день допомагав волонтерському центру, розташованомув будинку культури. Вийшов покурити і в цей момент біля храму закричала жінка про допомогу. Він побачив, як засуджений біжить унапрямку пам`ятника Тарасу Шевченку, побіг йому напереріз, збив з ніг і повалив на землю. Потім підбіг ОСОБА_16 і фактично вони вдвох утримували його до прибуття поліції.

Крім того, ухвалюючи рішення, суд зауважив, що обставини вчинення злочину ОСОБА_7 підтверджуються сукупністю інших фактичних даних, досліджених усудовому засіданні, які містяться, зокрема:

- у протоколі про прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 2травня

2022 року, а також у заяві ОСОБА_8 та протоколівід 2 травня 2022 рокупро добровільну видачу рюкзака та грошових коштів у сумі 1200 грн;

- протоколі огляду предметів (грошових коштів) від 2 травня 2022 року з доданими таблицями ілюстрацій, відповідно до якого під час огляду виявлено грошові кошти в сумі 1200 грн та сумку (рюкзак) жіночу чорного кольору;

- протоколах проведення слідчих експериментів від 2 травня 2022 року

з фотофіксацією за участю потерпілої ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_7 ;

- протоколі проведення повторного слідчого експерименту від 23травня 2022 року за участю підозрюваного ОСОБА_10 ;

- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21 травня 2023 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_8 впізнала засудженого ОСОБА_7 як особу, яка викрала в неї сумку з грошовими коштами;

- відеозаписі з камери спостереження, оглянутому в судовому засіданні, та протоколі його огляду від 21 травня 2022року, згідно з яким під час перегляду відеозапису суд установив, що на 03 хвилині 52 секунді по вул. Грушевського в напрямку центру міста біжить ОСОБА_17 , на 04 хвилині 08 секунді він підбігає до транспортного засобу, припаркованогона стоянці навпроти храму св. Петра і ОСОБА_18 , поруч з яким стоїть

ОСОБА_8 . ОСОБА_7 , підбігає до автомобіля, хапає сумку, щобула біля ОСОБА_8 , та втікає з нею в руках в напрямку центру смт Козова. Надалі ОСОБА_8 намагається наздогнати ОСОБА_7 .

У цьому аспекті неспроможними є доводи сторони захисту щодо фальсифікації вказаного вище відеозапису місцевим судом, оскільки жодних переконливих доводів на обґрунтування цих тверджень, викладених у касаційній скарзі засудженого, не наведено.

Сукупність зазначених у вироку доказів є достатньою та підтверджує правильність висновків суду першої інстанції стосовно доведеності вини ОСОБА_7 у закінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненому в умовах воєнного стану. Суд належним чином дослідив докази у справі, детально виклав їх зміст у вироку і дав їм правильну оцінку, з якою погодився апеляційний суд. Докази, наведені у вироку, узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо належності, допустимості, достовірності, а тому суд правильно обґрунтував ними обвинувачення ОСОБА_7 та, визнавши останнього винним, кваліфікував його дії за зазначеним у вироку законом про кримінальну відповідальність, а саме ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК, що полягає у закінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабежі), вчиненому в умовах воєнного стану.

При цьому місцевий суд обґрунтовано зауважив, що умисність своїх дій засуджений не спростував, що, зокрема, підтверджується висновком судово-психіатричного експерта № 412, згідно з яким у період інкримінованого діяння ОСОБА_7 міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Зважаючи на вказане, Суд вважає безпідставними доводи в касаційній скарзі щодо неналежної перевірки стану осудності ОСОБА_7 . Водночас будь-яких вагомих аргументів або медичної документації, які б спростовували висновки судів обох інстанцій про те, що ОСОБА_7 є осудним, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Таких аргументів або будь-яких документів не надав і захисник під час касаційного розгляду.

Доводи засудженого про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам

статей 370, 419 КПК безпідставні та спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення і матеріалами кримінального провадження.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності

й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку,

та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції,

тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Указаних вимог закону судом апеляційної інстанції під час перегляду вироку дотримано.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в межах, установлених

ст. 404 КПК, проаналізував та оцінив усі доводи сторони захисту, викладені, зокрема, в апеляційних скаргах захисника й засудженого, і надав на них вичерпні відповіді.

Так, колегія суддів обґрунтовано визналанеспроможними доводи: про незаконність вироку місцевого судучерез те, що ОСОБА_19 не було інкриміновано заволодіння сумкою, у якій були грошові кошти;про те, що засуджений не знав, яка сума грошових коштів була в сумці, а вчинив протиправні дії лише з метою отримання популярності, що, на переконання сторони захисту, фактично є дрібним хуліганством; про вчинення злочину під час дії воєнного стану.

З такими висновками погоджується Верховний Суд, при цьому зауважує, що інших кваліфікуючих ознак, крім як вчинення злочину в умовах воєнного стану, ні органом досудового слідства, ні судом засудженому не інкриміновано. Тому, зважаючи на те, що інкриміноване ОСОБА_7 діяння було вчинено 2 травня 2022 року, доводи захисника під час касаційного розгляду щодо виходу місцевого суду за межі обвинувачення, пред`явленого органом досудового слідства, є неспроможними.

Крім того, апеляційний суд перевірив твердження сторони захисту щодо вчинення засудженим протиправних дій за вказівкою працівників поліції. Так, колегія суддів зазначила, що слідчі дії за участю засудженого проводилися у присутності захисника, зокрема і слідчі експерименти, під час яких засуджений та його захисник не робили жодних заяв щодо надання показань чи участі в будь-яких процесуальних діях під примусом працівників поліції. Крім того, цей суд указав, що ОСОБА_7 чи його захисники, як той, що брав участь під час досудового слідства, так і адвокат, який брав участь у судовому провадженні, не оскаржували дій працівників поліції з обставин, наведених в апеляційній скарзі, а також не повідомляли такі відомості в ході розгляду справи судом першої інстанції. Тому твердження засудженого щодо вчиненого ним злочину за вказівкою працівника поліції, про що він зазначив у доповненні до апеляційної скарги, колегія суддів обґрунтовано визнала надуманими та безпідставними.

У цьому аспекті Верховний Суд вважає неспроможними доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконної відмови місцевого суду у задоволенні клопотання про допит осіб, які були зафіксовані на відеозаписі разом із засудженим.

У зв`язку з викладеним вище апеляційний суд дійшов правильного висновку, що доводи, наведені в апеляційних скаргах засудженого та захисника щодо його невинуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, а тому вирок суду першої інстанції змінив лише в частині призначеного покарання.

Крім того, Верховний Суд вважає, що не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги засудженого про те, що суди обох інстанцій не забезпечили участі потерпілої як під час судового розгляду в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

При цьому, як установлено з оскаржуваних судових рішень та матеріалів судової справи, потерпіла ОСОБА_8 була допитана під час судового розгляду в місцевому суді, вона надала послідовні показання щодо фактичних обставин кримінального провадження, які узгоджуються із сукупністю інших доказів, про що обґрунтовано зазначили суди обох інстанцій. Водночас сторона захисту не навела будь-яких обґрунтованих підстав для здійснення повторного допиту потерпілої з причин неповноти чи незаконності її допиту тощо, зокрема засуджений у касаційній скарзі, а захисник під час касаційного розгляду не обґрунтували, яким чином відсутність потерпілої в судах обох інстанцій після її допиту вплинула на законність та обґрунтованість ухвалених судових рішень.

У цьому аспекті Суд вважає, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження доводи сторони захисту щодо фальсифікації змісту заяви потерпілої

ОСОБА_8 про розгляд кримінального провадження без її участі.

Доводи щодо неправильно вказаного у вироку місцевого суду номера будинку на вулиці, на якій ОСОБА_7 вчинив злочин, не впливають на законність та обґрунтованість ухвалених судових рішень у частині доведення вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки сам факт відкритого заволодіння ОСОБА_7 майном підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_8 , свідків

ОСОБА_14 , ОСОБА_11 і ОСОБА_15 , які, крім інших фактичних обставин, указали на місце події, що сталася 2 травня 2022 року, а також сукупністю письмових доказів,

а тому наявність у судових рішеннях деяких неточностей щодо номера будинку на вулиці, де сталася подія злочину, у цьому конкретному випадку не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, зважаючи і на те, що сторона захисту, серед численних версій щодо невинуватості засудженого, не заперечувала самого факту вчинення ОСОБА_7 протиправного діяння (наприклад, щодо провокації на заволодіння сумкою потерпілої з боку працівників поліції; щодо вчинення протиправних дій з метою отримання популярності тощо) і лише однією з версій сторони захисту було те, що засуджений взагалі не перебував за вказаною в обвинувальному акті та в судових рішеннях адресою, оскільки, на її переконання, подія сталася не на АДРЕСА_2 .

Інші доводи засудженого, що стосуються оцінки фактичних обставин, повноти дослідження доказів та їх достовірності, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.

У касаційній скарзі містяться також інші аргументи засудженого, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

Стосовно доводів касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання

та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення,

з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків, визначених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання

в Загальній частині цього Кодексу.

Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків, визначених цим Кодексом, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше

5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади та правила призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням яких є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема, ст. 75 КК приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.

Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК.

Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду щодо можливості застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 69 КК.

Апеляційний суд урахував дані про особу засудженого, який раніше не судимий, молодого віку, позитивно характеризується за місцем проживання; обставини, які пом`якшують його покарання, до яких суд відніс сприяння органу досудового розслідування в розкритті кримінального правопорушення та каяття; висновки досудової доповіді Тернопільського РС № 3 філії ДУ «Центр пробації» в Тернопільській області, відповідно до яких загальний рівень ризику вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення та його ризик небезпеки для суспільства визначено як середній. Це надало колегії суддів обґрунтовані підстави вважати, що сукупність вказаних вище обставин істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину та дозволяє призначити йому покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 186 КК, з урахуванням приписів ч. 3 ст. 68 цього Кодексу.

У той же час, ураховуючи мету покарання, яка полягає в необхідності виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, зважаючи на утримання засудженого під вартою з 15 січня 2024 року, що безумовно вплинуло на його виправлення, невеликий розмір викраденого майна, яке було повернуто потерпілій, тяжкість вчиненого злочину, відомості щодо особи засудженого, наявні дані стосовно стану його здоров`я, Верховний Суд вважає, що обставини цього конкретного кримінального провадження, які підлягають обов`язковому врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставою для висновку колегії суддів про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки на підставі ст. 75 КК, але в умовах здійснення контролю уповноваженим органом з питань пробації за його поведінкою протягом іспитового строку, який був би достатнім для того, щоб він довів своє виправлення, що не суперечить умовам застосування вказаної норми матеріального права.

Отже, касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 - зміні у зв`язку з необхідністю застосування до останнього приписів ст. 75 КК із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_7 змінити.

Звільнити ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 ККпокласти на ОСОБА_7 обов`язки, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Звільнити засудженого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти із установи виконання покарань - Державна установа «Коломийська виправна колонія (№41)».

У решті ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3