Постанова

від 10.10.2007 по справі 17/190-3328

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/190-3328

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2007 р.Справа № 17/190-3328

 11:30

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі                

при секретарі судового засідання  

Розглянув справу

За позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль

До відповідача: Приватного малого підприємства “Касан”, с. Острів Тернопільського району Тернопільської області

за участю представників :

Позивача: Гафтко Н.Л., головний спеціаліст, доручення № 04-83/648 від 04.07.2007 року

Відповідача: Кока Р.О., повірена, доручення №7 від 09.10.07р.

В процесі розгляду справи представнику відповідача роз'яснено належні йому права та обов'язки, передбачені статтями 49,51,59, 130 КАС України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

В судовому засіданні 09.10.2007 р. оголошувалася перерва в порядку ст. 150 КАС України до 11-00 год. 10 жовтня 2007 р. для надання можливості сторонам надати додаткові докази. Після перерви представник позивача в судове засідання не з'явився.

Позивач - Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль, 26.07.2007р. звернувся до господарського суду з позовом до Приватного малого підприємства “Касан”, с. Острів Тернопільського району Тернопільської області, про стягнення 3300,00 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році та 79,85 грн. нарахованої пені, всього - 3379,85 грн.

Обґрунтовуючи позов, Позивач посилається на те, що підприємство не виконало встановленого відповідно до статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчать дані „Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік” (форма № 10-ПІ), поданого підприємством до Фонду 10.05.2007 р.

Як стверджує позивач, норматив робочих місць на підприємстві складає 1 (одне) робоче місце для працевлаштування інваліда, однак, ПМП “Касан”, с. Острів Тернопільського району Тернопільської області у 2006 році  не було працевлаштовано жодного інваліда.

Спираючись на положення ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, позивач просить стягнути штрафні санкції у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві за одне робоче місце не зайняте інвалідом та пеню, нараховану за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими, а отже розглядаються в порядку і за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (надалі –КАС України), що набрав чинності з 01.09.2005 р., у відповідності до п.6 Прикінцевих та перехідних положень якого, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами КАС України.

Ухвалою суду від 31.07.2007 р. відкрито провадження в порядку ст. 107 КАС України у справі із призначенням попереднього судового засідання. У зв'язку з неявкою представника відповідача попереднє судове засідання відкладалося з 13.09.2007р. на 27.09.2007р.

Зважаючи на те, що сторонами не врегульовано спір, у порядку, визначеному частиною третьою статті 111 КАС України, у відповідності до статті 121 КАС України, судом закінчено підготовче провадження та призначено справу № 17/190-3328 до судового розгляду на 09.10.2007р.

В ході судового розгляду позивачем подано клопотання № 04-289/1081 від 27.09.2007 р., згідно якого останній просить суд стягнути з відповідача 2800 грн. адміністративно-господарських санкцій та 79,85 грн. пені, посилаючись на проведення часткової оплати відповідачем  боргу –в розмірі  500 грн., що підтверджено копіями платіжних доручень № 131 від 16.08.2007 р. на суму 300 грн. та № 155 від 24.09.2007 р. на суму 200 грн.

Розглянувши подане клопотання, заслухавши думку представника відповідача, яким підтверджено сплату адміністративно-господарських санкцій в розмірі 500 грн. після відкриття судом  провадження у справі № 17/190-3328, суд розцінює його як заяву про зміну розміру позовних вимог,  подану в порядку ч. 1 статті 137 КАС України, відтак, задовольняє, а подальший розгляд справи здійснює з урахуванням даного клопотання.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.10.07р. позовні вимоги не заперечив по суті. Крім того, надав суду докази, на підтвердження часткової сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду (платіжні доручення № 107 від 19.06.2007р. (300 грн.), №131 від 16.08.2007р. (300 грн.), №155 від 24.09.07р. (200 грн.)).

Окрім того, представником відповідача заявлено в усному вигляді клопотання про надання розстрочки виконання рішення господарського суду, у зв”язку з важким фінансовим становищем підприємства. Представником позивача  не заперечено проти надання розстрочки виконання рішення. У зв'язку з наведеним, у справі оголошувалася перерва до 10.10.2007р. для надання можливості відповідачу подати нормативно обґрунтоване письмове клопотання щодо надання розстрочки виконання рішення господарського суду.

Однак, беручи до уваги, що 10.10.2007р. відповідачем не представлено відповідного клопотання про розстрочку виконання рішення суду, враховуючи, що відповідно до змісту ст. 263 КАС України заява про розстрочку виконання рішення суду може подаватися лише у формі письмової заяви та на стадії виконання судового рішення, суд усне клопотання представника відповідача на даній стадії провадження не приймає до розгляду.  

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив наступне:

У відповідності до ч. 1 статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів  при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пункт 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

У відповідності до  статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно пункту 9 цього Положення для реалізації покладених на Фонд завдань, за погодженням з Міністерством праці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, відповідно до зазначеного Положення, є юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Закон України „Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.91 р. (з подальшими змінами та доповненнями) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

У відповідності до вимог статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції Закону, що діяла протягом звітного періоду (періоду, за який заявлено до стягнення штрафні санкції), працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у  нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Статтею 8 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (далі - Положення), визначено, що робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п. 1).

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3).

Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих  місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда відповідно до висновків МСЕК.

З наведених положень чинного законодавства України можна зробити висновок, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування визначених ст. 19 Закону органів, про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій  громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік,  а  якщо  працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно частини 5 статті 19 зазначеного Закону, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

У відповідності до частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману  працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.  

Згідно даних Звіту про зайнятість інвалідів (Форма № 10-ПІ) за 2006 рік, поданого відповідачем до Фонду, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 10 осіб, тобто відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році для Приватного малого підприємства “Касан”, с. Острів Тернопільського району Тернопільської області становив 1 робоче місце.

Даний норматив відповідачем не дотримано. Фактично жодного інваліда не було працевлаштовано. Як стверджує позивач, і вбачається із Звіту, середньорічний розмір заробітної плати на підприємстві складає 7200,00 грн., тому за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідач до 15.04.2007 р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 3600,00 грн.

Однак, станом на 12.07.07р. Приватне мале підприємство “Касан”, с. Острів Тернопільського району Тернопільської області самостійно сплатило 300,00 грн. адміністративно-господарських санкцій, що підтверджується платіжним дорученням №107 від 19.06.2007р. та копією банківської виписки від 20.06.07р.

Частиною 4 статті 20 зазначеного Закону визначено, що адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій  інвалідів, фізичними  особами,  зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських  санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250  Господарського  кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 17674 затверджено Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (був чинний протягом спірного періоду).

Згідно з п.п.2,4 Порядку суми штрафних санкцій перераховуються самостійно підприємствами, де кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510, не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Враховуючи, що Відповідачем не вживалися усі, передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, самостійно штрафні санкції до 15.04.2007 р. в повному обсязі не сплачено, а тому суд вважає, що останній повинен нести відповідальність відповідно до ст.  20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Платіжними дорученнями №131 від 16.08.2007р. та №155 від 24.09.2007р. та копією банківської виписки від 16.08.07р. встановлюється факт часткової оплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 500,00 грн.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з Приватного малого підприємства “Касан”, с. Острів Тернопільського району Тернопільської області застосованих санкцій за нестворення робочих місць для інвалідів на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України у розмірі 2800 грн. суд визнає правомірними.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її  вимоги  та заперечення.

Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено  положеннями  статей 70, 138 КАС України.

Окрім того, за несвоєчасну сплату адміністративно-господарської санкції, позивач нарахував ПМП “Касан”, с. Острів пеню в розмірі 79,85грн. згідно ч. 3 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів України”, за період з 17.04.2007 р. по 17.07.2007 р. (92 дні), виходячи із суми заборгованості - 3300 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи із 120% річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки на весь її строк.

Оскільки відповідач порушив терміни сплати адміністративно-господарських санкцій, тому повинен сплатити пеню в розмірі 79,85 грн., виходячи із розміру застосованих та несплачених адміністративно-господарських санкцій.

У відповідності до приписів ст. 94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються, адже позивач користується пільгами при сплаті судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1, 17, 49, 51, 59, 70, 94, 130, 138 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 8, 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні”, господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного малого підприємства “Касан”, с. Острів Тернопільського району Тернопільської області, вул. Промислова, 8, ідентифікаційний код 30248919 –2800,00 грн. штрафних санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів та 79,85 грн. пені на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, ідентифікаційний код 14032334.

На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Постанова складена в повному обсязі  15 жовтня 2007 року.

Суддя