Постанова

від 07.06.2024 по справі 495/1718/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/535/24

Справа № 495/1718/21

Головуючий у першій інстанції Варгаракі С. М.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Дришлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 26 серпня 2021 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

Представник позивача Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором опалення.

Свої позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_1 являється абонентом КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго», яке надає послуги з опалення його оселі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

19 лютого 2021 року представник КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду із заявою про видачу судового наказу, про стягнення з відповідача заборгованості за опалення. Однак, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.02.2021 року було відмовлено у задоволенні заяви про видачу судового наказу, тому представник позивача звертається в порядку позовного провадження до суду за захистом своїх законних прав та інтересів та просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача суму боргу з травня 2011 року по 01.02.2021 року у розмірі 63225,71 грн., згідно наданого до суду розрахунку, а також судовий збір.

Позиція відповідача у суді першої інстанції.

В судовому засіданні відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого кв. АДРЕСА_1 , до 2014 року належала Управлінню Служби безпеки України в Одеській області, та була надана йому у якості службового житла у 2002 році на підставі службового ордеру. Однак, за період проходження служби в Б-Дністровському МРО УСБУ в Одеській області (2002-2008 рік), він ні дня у вказаній квартирі не проживав, так як вона фактично для життя не придатна, потребує капітального ремонту. У той час вона фактично була відключена від тепло забезпечення, якого у якості централізованого у місті Б-Дністровський взагалі не існувало. У зв`язку з цим, потреби в укладанні договору із теплопостачання не існувало, та на той час не існувало взагалі можливості безперервно постачати тепло у виконавця. У 2008 році був переведений до іншого міста служби - в АДРЕСА_2 . В 2014 році вказана квартира була ним приватизована. За весь час - з 2002 року по 2021 рік він ні дня у вказаній квартирі не знаходився та жодної послуги з отримання теплопостачання не отримував.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 26 серпня 2021 року у задоволенні позову КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором опалення відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скаргаобґрунтована тим,що судпершої інстанціїдійшов помилковихвисновків проте,що позивачем не надано доказів, що відповідач є споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону уклала такий договір, отже позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача.

Короткий зміст відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно із частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 07 червня 2024 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Фактичні обставини справи.

На підставі матеріалів справи встановлено, що відповідно до договору № 6831 від 11.02.2013 між КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» та ОСОБА_2 укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 39-44).

Згідно із наданого до суду представником позивача розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем з боргу з травня 2011 року по 01.02.2021 року складає 63225,71 грн. (а.с. 5-6).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що позивачем не надано доказів, що відповідач є споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону уклала такий договір, отже позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача.

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Між сторонами склалися відносини щодо забезпечення надання житлово-комунальних послуг та здійснення споживачем оплати за отримані послуги.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до п. 6, 13 ст. 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (п. 5 ст.1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та відповідний обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Верховним Судом у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 зроблено висновок про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Враховуючи викладене, те, що між сторонамивідсутній договірпро наданняпослуг не заслуговують на увагу як на підставу для звільнення відповідача від обов`язку оплати за теплопостачання.

Відповідач самостійно зазначає, що отримав вказану квартиру як службову у 2002 році, а приватизував її у 2014 році.

Згідно положень чинного цивільного законодавства, наймач службового жилого приміщення (яким був ОСОБА_1 з 2002 року по 2014 рік) зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) за затвердженими у встановленому порядку ставками і тарифами.

У 2014 році ОСОБА_1 став власником квартири АДРЕСА_1 .

Жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 у порядку, встановленим законодавством України, відключив квартиру від централізованого теплопостачання стороною відповідача не надано.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, ОСОБА_1 як спочатку наймач, а потім як власник квартири АДРЕСА_1 , зобов`язаний сплачувати комунальні послуги, а в даному конкретному випадку послуги з теплопостачання, а тому позовні вимоги КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» є обґрунтованими та доведеними.

Щодо застосування наслідків позовної давності, які заявлені відповідачем у суді першої інстанції.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із спливом позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Звертаючись до суду позивач просив стягнути заборгованість за період з травня 2011 року по 01.02.2021 року.

Позовна заява подана до суду 16.03.2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що 19 лютого 2021 року КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» звернулось із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості у розмірі 63225 грн 71 коп із ОСОБА_1 (а.с. 7).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 лютого 2021 року у видачі судового наказу відмовлено.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 відступила від правової позиції викладеної раніше у постановах Верховного Суду та зазначила, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з ч. 2 ст. 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. Якщо договором не встановлений інший термін, то з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення.

Таким чином, до даних спірних правовідносин можливо застосувати позовну давність і здійснити стягнення заборгованості за період з 16 лютого 2018 року по 01 лютого 2021 року (заявлений у позовній заяві кінцевий період).

Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача колегія суддів зазначає таке.

З наданого позивачем розрахунку, заборгованість ОСОБА_3 за період з лютого 2018 року по 01 лютого 2021 року становить 38968,54 гривні.

За вказаний період відповідачем оплата за теплопостачання не вносилась, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості, та відповідачем зазначеного не спростовано, доказів оплати, зокрема квитанцій, чеків тощо не надано.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за теплопостачання за період з 16.01.2018 року по 01.02.2021 року у розмірі 38968,54 грн

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення по суті спору про часткове задоволення позову.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» задовольнити частково.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 26 серпня 2021 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення.

Позов Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» (ЄДРПОУ 32132501) заборгованість за теплопостачання у розмірі 38968 гривні 54 копійки.

В іншій частині позовну заяву залишити без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 07 червня 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький