Ухвала

від 13.06.2024 по справі 240/1985/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в ухваленні додаткового судового рішення

13 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/1985/24

категорія 108020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олевська спеціалізована пересувна механізована колона № 10» до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним, скасування рішення,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олевська спеціалізована пересувна механізована колона № 10» (далі позивач, ТОВ «Олевська СПМК № 10») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом про визнання протиправними та скасування рішення Житомирської митниці Державної митної служби України (далі відповідач, Житомирська митниця) про визначення коду товару № KTUA101000-0002-2024 від 05 січня 2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101150/2024/000001. Також просило стягнути понесені ним судові витрати по оплаті судового та витрати на професійну правничу допомогу згідно підтверджуючих документів.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року позов ТОВ «Олевська СПМК № 10» задоволено.

06 червня 2024 року до суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат.

Розглянувши зазначену заяву про прийняття додаткового судового рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Частинами 3 та 4 цієї правової норми закріплено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно із частинами 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України однією з підстав для ухвалення додаткового рішення є не вирішення судом питання про судові витрати.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 5 цієї правової норми суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом наведених норм для усіх судових витрат встановлено однакові правила щодо їх доведення відповідними доказами.

Частина 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу від 07 липня 2023 року у справі №340/2823/21, в якій сформував такі загальні підходи до стягнення витрат у суді касаційної інстанції:

«Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України».

У постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції Об`єднаної палати Верховний Суд дійшов висновку, що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

Вирішуючи питання наявності підстав для ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат Верховний Суд в ухвалі від 23 січня 2024 року у справі №380/12348/22 сформував наступні висновки:

« 42. Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача у відзиві на касаційну скаргу просив покласти на виконком Львівської міськради судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу за підготовку та подання відзиву на касаційну скаргу.

43. Разом з тим, застосовуючи зазначені вище висновки Об`єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25 липня 2023 року у справі № 340/4492/22, та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів звертає увагу, що у відзиві на касаційну скаргу від 7 вересня 2023 року позивач: зазначив загальне прохання про необхідність стягнення судових витрат; до ухвалення у справі постанови Верховного Суду не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав будь-яких причин, які унеможливлюють подання ним вчасно відповідних доказів; не повідомив про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення постанови за касаційною скаргою. Не наведені обставини поважності причин неподання відповідних доказів щодо правничої допомоги й у поданій представником позивача заяві від 21 грудня 2023 року про ухвалення додаткового судового рішення.

44. Наведене вище дає підстави вважати, що представник позивача не подав заяви, яка б у розумінні положень частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України давала суду касаційної інстанції правові передумови для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.

45. Відповідно до частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

46. Відтак, оскільки представник позивача не дотримався процесуальних норм закону, після того, як за касаційною скаргою ухвалена постанова, у суду касаційної інстанції відсутні процесуальні підстави для вирішення питання про розподіл витрат відповідно до статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України.

47. Аналогічний підхід застосовний в ухвалі Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 580/3758/19.»

Наведені висновки підлягають застосуванню і до справи, що розглядається.

З урахуванням наведеного, суд уважає за необхідне відмовити позивачу у стягненні витрат на правову допомогу з відповідача, оскільки він зазначив у прохальній частині позовної заяви узагальнену вимогу про таке стягнення, та не подав заяви, яка б у розумінні положень частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України давала суду правові передумови для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Частиною 4 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 243, 248, 252, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

У задоволенні заяви Товариству з обмеженою відповідальністю «Олевська спеціалізована пересувна механізована колона № 10» про ухвалення додаткового судового рішення у справі №240/20661/23 за його позовом до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним, скасування рішення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дати її постановлення.

Суддя Т.О. Окис