Ухвала

від 13.06.2024 по справі 320/19292/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

13 червня 2024 року Київ № 320/19292/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Горобцова Я.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального некомерційного підприємства Консультативно діагностичного центру Деснянського району міста Києва про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального некомерційного підприємства Консультативно діагностичного центру Деснянського району міста Києва в якому позивач просить суд:

- визнати дії Київської міської державної адміністрації протиправними;

- визнати дії Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації протиправними;

- зобов`язати КНП «Консультативно діагностичний центр» видати ОСОБА_2 рецепти по безкоштовні медичні препарати ОМК та Хіло комод.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Згідно із частиною першою ст.172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Суд зауважує, що зазначені правові норми стосовно можливості заявлення позивачем пов`язаних між собою вимог в одному позові направлені на гарантування процесуальної економії в межах судового розгляду, а також на забезпечення єдності судової практики, з огляду на те, що спірні правовідносини, задля вирішення яких позивач звертається до суду, пов`язані між собою єдиними підставами їх виникнення або поданими доказами, внаслідок чого окремий розгляд цих вимог в межах різних проваджень є недоцільним та не сприяє унифікованості національної судової практики.

Водночас, аналіз заявлених позивачем вимог свідчить про їх непов`язаність між собою.

Так, як було вказано вище, предметом позову у даній справі є оскарження дій Київської міської державної адміністрації протиправними, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації протиправними та зобов`язання КНП «Консультативно діагностичний центр» видати ОСОБА_2 рецепти по безкоштовні медичні препарати ОМК та Хіло комод.

Дослідивши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суд виходив з наступного.

Конституційний Суд України в рішенні від 29 травня 2002 року № 10-рп/2002 роз`яснив, що положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров`я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.

Також Конституційний Суд України зазначав, що безоплатність медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров`я не виключає можливості солідарної участі населення у додатковому фінансуванні галузі охорони здоров`я через фінансування цієї галузі за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів. Джерелами таких додаткових надходжень на фінансування галузі охорони здоров`я в цілому можуть бути і встановлені законом офіційні прямі платежі населення за медичні послуги другорядного значення.

Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами… (ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Згідно ст.6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що, зокрема, включає кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дії працівників, закладів та органів охорони здоров`я. Законами України можуть бути визначені й інші права громадян у сфері охорони здоров`я.

Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров`я шляхом: в) фінансування надання всім громадянам та іншим визначеним законом особам гарантованого обсягу медичних і реабілітаційних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом; г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров`я;е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров`я (ст. 7 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» ).

Відповідно до ст.8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» держава визнає право кожного громадянина на охорону здоров`я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; третинна (високоспеціалізована) медична допомога; паліативна допомога.

Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених законодавством.

Частинами 5-7 ст. 8 цього ж Закону передбачено, що у разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством. Розроблення галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я, проведення державної оцінки медичних технологій здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пункти 1, 6, 7, 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» надають право пацієнтам на отримання необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів належної якості за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій, у надавачів медичних послуг; на оскарження рішень, дій чи бездіяльності надавачів медичних послуг або Уповноваженого органу та його територіальних органів в установленому законом порядку; на судовий захист своїх прав; інші права, передбачені законодавством.

За частиною 1, 2, 5, 6, 8 ст. 9 Закону України «Про державні гарантії медичного обслуговування населення» У разі потреби у медичних послугах та лікарських засобах за програмою медичних гарантій пацієнт (його законний представник) звертається до надавача медичних послуг у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 21 Закону України «Про лікарські засоби» реалізація (відпуск) лікарських засобів громадянам здійснюється за рецептами та без рецептів лікарів. Реалізація (відпуск) громадянам лікарських засобів за рецептом лікаря здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань» від 17 серпня 1998 року №1303 (надалі по тексту рішення - ПКМУ № 1303) (у редакції станом на 12.10.2020) передбачено, що безоплатно і на пільгових умовах відпускаються лікарські засоби, які зареєстровані в Україні в установленому порядку та включені до галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я, крім лікарських засобів, що включені до переліку міжнародних непатентованих назв лікарських засобів, згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2016 р. №863 «Про запровадження відшкодування вартості лікарських засобів» (Офіційний вісник України, 2016 p., № 95, ст. 3103; 2018 р., №26, ст. 933), та до Реєстру лікарських засобів, вартість яких підлягає відшкодуванню, що затверджується Міністерством охорони здоров`я.

Відпуск лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах у разі амбулаторного лікування осіб провадиться аптеками за рецептами, виписаними лікарями лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання цих осіб.

Витрати, пов`язані з відпуском лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах, провадяться за рахунок асигнувань, що передбачаються державним та місцевими бюджетами на охорону здоров`я.

Згідно п. 1, 2, 3, 4, 6 8 Правил виписування рецептів на лікарські засоби і вироби медичного призначення, затверджених Наказом МОЗ України 19.07.2005 № 360 (у редакціїї, чинній станом на 12.10.2020) (дія яких поширюється на всі заклади охорони здоров`я незалежно від їх форм власності і підпорядкування та суб`єктів господарської діяльності, що займаються медичною практикою, оптовою та роздрібною торгівлею лікарськими засобами, відпуском лікарських засобів і виробів медичного призначення лікувально-профілактичним закладам, підприємствам, установам, організаціям), рецепти на лікарські засоби і вироби медичного призначення (далі - Рецепти) виписуються лікарями суб`єктів господарювання, які провадять господарську діяльність з медичної практики (далі - суб`єкт господарювання), згідно із лікарськими спеціальностями, за якими провадиться медична практика відповідно до отриманої ліцензії, та відповідно до лікарських посад (далі - медичні працівники). Рецепти на лікарські засоби, вироби медичного призначення, які відпускаються на пільгових умовах, безоплатно чи з доплатою або вартість яких підлягає державному відшкодуванню (повністю або частково), крім рецептів на лікарські засоби, які підлягають реімбурсації, що виписуються через електронну систему охорони здоров`я лікарями, які надають первинну медичну допомогу, згідно із законодавством України, дозволяється виписувати медичним працівникам суб`єктів господарювання, які провадять медичну практику, за узгодженням зі структурними підрозділами охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій.

Медичні працівники, які мають право виписувати Рецепти, є відповідальними за призначення хворому ліків та додержання правил виписування Рецептів згідно із законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.2009 № 333 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» затверджено Національний перелік основних лікарських засобів (надалі - Перелік) та визначено, що з 1 вересня 2017 р. лікарські засоби, що в установленому законом порядку зареєстровані в Україні та Включені до Національного переліку основних лікарських засобів, затвердженого цією постановою, підлягають закупівлі закладами і установами охорони здоров`я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів. Обсяги потреби в закупівлі лікарських засобів визначаються за видами медичної допомоги в порядку, встановленому Міністерством охорони здоров`я. За наявності бюджетних асигнувань, що залишаються після визначення повного обсягу потреби в лікарських засобах, включених до Національного переліку основних лікарських засобів, замовники можуть також здійснювати закупівлі лікарських засобів, що в установленому законом порядку зареєстровані в Україні та не включені до зазначеного Національного переліку. При цьому закупівля лікарських засобів здійснюється за принципом максимальної економії та ефективності із застосуванням галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я.

Тобто, дана категорія справ відноситься до цивільно - правових спорів.

Відповідно до ч.1 ст.172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Частиною 4 статті 172 КАС України передбачено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем оскаржуються дії Київської міської державної адміністрації та Деснянської районної в місті Києві Державної адміністрації. Разом з тим, позивач просить зобов`язати КНП «Консультативно діагностичний центр» видати йому рецепти на безкоштовні медичні препарати.

Суд зазначає, що у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За положеннями статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті 2 частини 1 статі 4 КАС України надано визначення, що «публічно-правовий спір» це спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Нормативно-правовий акт це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (п.18 ч.1 ст.4 КАС України).

Індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Варто зазначити, що оскарження позивачем дій Київської міської державної адміністрації та Деснянської районної в місті Києві Державної адміністрації, є результатом дій суб`єкта владних повноважень в розумінні вимог КАС України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги про зобов`язання КНП «Консультативно діагностичний центр» видати позивачу рецепти на безкоштовні медичні препарати ОМК 2 та Хіло - комод є цивільно-правовими, відтак, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оспорювані правовідносини підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, позивачем в позовній заяві об`єднано позовні вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, тобто порушено правила об`єднання позовних вимог.

Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

З огляду на те, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, встановлені КАС України, за відсутністю підстав для застосування положень статті 172 КАС України, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву .

Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 35 рішення у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства»(Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі «Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с.1502-3, пп. 51-52; і у справі «Толстой Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, № 93, сс. 24-25, п. 57).

У пункті 31 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.

Отже, передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.

Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052).

Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального некомерційного підприємства Консультативно діагностичного центру Деснянського району міста Києва про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Я.В. Горобцова