Постанова

від 05.09.2006 по справі 12/203-06-5485

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/203-06-5485

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"05" вересня 2006 р. Справа № 12/203-06-5485

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Журавльова О.О.,

суддів Тофана В.М., Михайлова М.В. (розпорядженням першого заступника голови суду Бандури Л.І. №93 від 23.08.2006р. справу №12/203-06-5485 передано на розгляд даної судової колегії)

при секретарі судового засідання   Петрової О.С.

за участю представників сторін:

від позивача  Шестак Є.А. за довіреністю від 01.09.2006р. №122;

                         Єлістратова Д.Ю. за довіреністю від 01.09.2006р. №123

від відповідача Отченаш М.М. за довіреністю від 01.09.2006р. б/н

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу „Іллічівський судноремонтний завод” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення  господарського суду Одеської  області від  21 липня 2006 року  

у справі №12/203-06-5485

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансмет-Юг”

до „Іллічівський судноремонтний завод” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення заборгованості 90004,50 грн., -    

В С Т А Н О В И В:

          ТОВ „Трансмет-Юг” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з „Іллічівський судноремонтний завод” у формі ТОВ  90004,50 грн., з яких 85075,75 грн. –заборгованість за поставлену продукцію згідно до укладеного між сторонами договору поставки від 14.03.2005р. №42-41-05, 4928,75 грн. –пеня, нарахована на підставі п.6.2. договору поставки від 14.03.2005р. №42-41-05 за прострочення оплати поставленої продукції.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 21 липня 2006 року у справі №12/203-06-5485 (суддя Юдова В.З.) позов  ТОВ „Трансмет-Юг”  задоволений частково. З  „Іллічівський судноремонтний завод” у формі ТОВ   на користь ТОВ „Трансмет-Юг”   стягнутий основний борг в сумі 85075,75 грн., пеня в сумі 3190,34 грн., державне мито в сумі 882,66 грн., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

          Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не в повному обсязі оплатив поставлену позивачем продукцію, а тому на підставі ст.526 ЦК України заборгованість в сумі 85075,75 грн. підлягає стягненню  з відповідача. Оскільки у договорі строк розрахунків не  встановлений, то з огляду на вимогу (претензію) позивача про оплату боргу та вимоги ст.530 ЦК України, пеня нараховується відповідачу з 23.03.2006р. і складає 3190,34 грн. та на підставі п.6.2. договору, ст.549 ЦК України підлягає стягненню з відповідача.

          Відповідач із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, з посиланням при цьому на те, що судове рішення не відповідає нормам матеріального і процесуального права.

          Згідно доводів відповідача позивачем не вірно вказано адресу відповідача, що є порушенням п.2 ст.54 ГПК України, а оскільки існує декілька підприємств з аналогічним відповідачу найменуванням, то незрозуміло до якої особи позивачем поданий позов.  Відповідачем  21.07.2006р. до канцелярії суду першої інстанції наданий відзив на позов, але в порушення вимог п.2 ст.84 ГПК України в оскаржуваному судовому рішенні зазначено про відсутність відзиву на позов.   Також у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення не зазначено жодних доводів відповідача щодо позовних вимог, що є порушенням п.3 ст.84, ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України.  Окрім того, відповідач вважає, що в укладеному між сторонами договорі поставки не встановлений строк розрахунків за поставлений позивачем товар, а у матеріалах справи відсутні докази надсилання відповідачу вимоги про сплату боргу, а тому суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідачу боргу і штрафних санкцій. До того ж, невідомо, яким чином позивач обчислює розмір пені, право на яку суд зазначив за позивачем у своєму рішенні.  

          У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги і доводи апеляційної скарги, а представники позивача заперечували проти апеляційної скарги відповідача, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін.  

          Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне:

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 14.03.2005р. між позивачем (продавець) і відповідачем (покупець) укладений договір поставки №42-41-05, за умовами якого позивач зобов'язаний поставити відповідачу товар, ціна, кількість і асортимент  якого визначається у специфікаціях, а  відповідач зобов'язаний прийняти і оплатити цей товар. У наданих до договору специфікаціях  визначена кількість,  ціна, асортимент  товару, що постачається відповідачу.

Відповідно до умов п.5.2. договору, моментом передачі товару відповідачу являється дата, визначена у прийомоздавальних документах, а згідно з умовами п.2.2. договору, оплата за товар здійснюється відповідачем на підставі виставлених рахунків.

Також умовами п.6.2. договору передбачена  відповідальність сторін  у разі невиконання ними обов'язків.

Строк дії цього договору встановлений сторонами до 31.12.2005р., а умовами укладеної між сторонами додаткової угоди до договору від 22.12.2005р. строк його дії продовжений до 31.12.2006р.  

На виконання умов цього договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 139956, 75 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи накладними та довіреностями (а.с.24-33), а також не заперечується відповідачем, як у відзиві на позов, так і у засіданні апеляційного господарського суду.  Поставлений позивачем товар відповідач оплатив частково в сумі 54881 грн., що підтверджується витягом з особового рахунку (а.с.34-40). Інша частина боргу відповідачем не сплачена.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати  господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Аналогічні положення містяться і у ч.1 ст. 526 ЦК України.

Між тим, як свідчать умови п.2.2. укладеного між сторонами договору, строк оплати відповідачем товару визначений моментом пред'явлення позивачем вимоги про оплату  –рахунків.

Наявні у матеріалах справи витяги з особового рахунку свідчать, що часткову оплату поставленого товару відповідач здійснював на підставі виставлених позивачем рахунків, а  10.03.2006р. позивач надіслав відповідачу претензію №35 на оплату іншої частини боргу за поставлений товар, яка за своєю суттю  є також вимогою про сплату боргу.  

Відповідно до вимог ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Означену претензію №35 від 10.03.2006р. відповідач отримав 16.03.2006р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.17), а отже здійснити оплату зобов'язаний 23.03.2006р. Але, відповідач свій обов'язок щодо оплати товару у встановлений строк  не виконав, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу та часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 3190,34 грн., яка нарахована з 24.03.2006р., тобто з дня прострочення виконання відповідачем свого обов'язку щодо сплати боргу.

Посилання відповідача на те, що позивач невірно вказав адресу відповідача не заслуговують на увагу, оскільки позивачем вказано саме ту адресу відповідача –68000, Одеська область, м. Іллічівськ, яка зазначена самим відповідачем як в укладеному між сторонами договорі, так і у додатковій угоді до договору.

Доводи відповідача про те, що у матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем претензії позивача про сплату боргу також на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються наявним  у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.17).

Апеляційний господарський суд погоджується з доводами відповідача про те, що не зазначення в оскаржуваному судовому рішенні наявності  відзиву відповідача на позов є порушенням норм процесуального права, але, це порушення не призвело до прийняття неправильного рішення, а тому відповідно до вимог ч.2 ст.104 ГПК України не може бути підставою для скасування або зміни судового рішення.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає фактичним обставинам справи, прийняте судом першої інстанції з правильним застосуванням норм матеріального права, а тому підстави, передбачені ст.104 ГПК України для його скасування або зміни відсутні.   

Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 21 липня  2006 року у справі №12/203-06-5485 залишити без змін, а апеляційну скаргу „Іллічівський судноремонтний завод” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю   –без задоволення.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддяО.О. Журавльов

Судді

В.М. Тофан

М.В. Михайлов