Рішення

від 11.06.2024 по справі 201/1659/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/1659/24

Провадження № 2/201/1614/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11червня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Батманової В.В.,

з секретарем судового засідання Турбаївською М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи Комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Героїв-21» про визнання права власності за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:

В провадження Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи Комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Героїв-21» про визнання права власності за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог було вказано, що ОСОБА_1 , належить на праві приватної власності 2/3 частини квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

1/3 частина квартири належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів від 18.11.1997 за № 1/4144-97.

1/3 частина наведеної квартири, що належала сину позивача ОСОБА_2 , наразі належить позивачу у зв`язку зі смертю останнього, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого нотаріусом Сеідовою Вікторією Олександрівною 02.11.2023, зареєстрованого в реєстрі за № 4145.

1/3 частина квартири належала рідному батьку померлого сина ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, але цю частину квартири в порядку спадкування ніхто не прийняв.

Починаючи з 02.11.2023 позивач не тільки продовжувала володіти наведеною квартирою, а й набула право власності вже на 2/3 цієї квартири.

Станом на теперішній час фактично єдиним власником наведеної квартири є позивач, при цьому 1/3 цієї квартири на підставі права приватної власності не належить нікому, оскільки син позивача в порядку спадкування її від свого батька не прийняв.

У зв`язку з викладеним просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Відповідач скористався правом надання відзиву на позовну заяву в якому заперечував проти задоволення позову посилаючись на те, що власник вказаної квартири відомий сторонам, позивачем обрано не вірний спосіб захисту, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, по тексту позову просила розглядати справу без її участі.

Представник відповідача надала заяву в якій просила розглядати справу без її участі, в задоволенні позову просила відмовити з підстав вказаних у відзиві.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволення, з таких підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , належить на праві приватної власності 2/3 частини квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

1/3 частина квартири належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів від 18.11.1997 за № 1/4144-97.

1/3 частина наведеної квартири, що належала сину позивача ОСОБА_2 , наразі належить позивачу у зв`язку зі смертю останнього, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого нотаріусом Сеідовою Вікторією Олександрівною 02.11.2023, зареєстрованого в реєстрі за № 4145.

1/3 частина квартири належала рідному батьку померлого сина ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, але цю частину квартири в порядку спадкування ніхто не прийняв.

Відповідно до ч. 1ст. 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4ст. 344 ЦК Україниправо власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Пунктами 9, 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" встановлено, що відповідно до ч.1ст. 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановленоЦК України.

Згідно узагальнень Верховного Суду України та аналізу деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правиламист. 344 ЦК, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство). По-друге, таке володінняповинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна, як до власного) експлуатувати, вживати необхідних заходів для утримання майна в належному стані тощо.По-третє,володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків. Така сама позиція закріплена і у п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2ст. 344 ЦК України).

Відповідачем по справі про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

З огляду на положення статті та роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою, володілець суб`єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.

Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не повинен знати і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а також обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Судом встановлено, що позивач користувався квартирою з 2008 року.

Проте зазначені обставини не свідчать про отримання майна за підставами, достатніми для того, щоб мати право власності на нього з підстав, передбаченихст. 344 ЦК України.

Позивачем не доведено наявності достатніх підстав для визнання за ним права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за набувальною давністю.

Оскільки судом встановлено, що позивач знав, що користується майном, яке належало померлому батьку сина позивача, таким чином, добросовісність заволодіння вищезазначеним майном відсутня.

Крім того, суду не надано доказів того, що позивач зверталась до нотаріальної контори з метою отримання спадщини після померлого ОСОБА_3 .

Також, судом встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та саме з цієї дати має відраховуватись строк відкритого та безперервного володіння майном, який становить 10 років та станом час подання позову ще не сплив.

Таким чином, позивач не довів факт набуття нею права власності за набувальною давністю, оскільки вона не надала суду доказів про добросовісне заволодіння нею зазначеним майном, а також нею не дотриманий порядок набуття права власності та строк.

За таких обставин, аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами, та правові норми, що їх регулюють, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності за набувальною давністю, та, відповідно, для задоволення позову.

Згідно ч. 1ст.141ЦПК України судові витрати понесені позивачем стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4,12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи Комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Героїв-21» про визнання права власності за набувальною давністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Батманова