Постанова

від 12.06.2024 по справі 185/415/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6089/24 Справа № 185/415/24 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря - Ніколиної А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику ушкодженням здоров`я, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він 27 років працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК йому первинно, а потім і безстроково, встановлено 65 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання, з визначенням з 01.12.2021 року третьої групи інвалідності.

Позивач просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивача моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я у сумі 255 600,00 грн, без відрахування податків та інших обов`язкових платежів, оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я - задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 130 000,00 грн. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позову відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат

Не погодившись із рішенням суду, ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявляє вимогу про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди до 65 000 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв`язку між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 27 років.

30 травня 2018 року ОСОБА_1 був звільнений відповідачем з посади машиніста гірничих виїмкових машин 6 розряду з повним робочим днем в шахті ВСП «Шахтоуправління Павлоградське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст.40 КЗпП України).

05 листопада 2018 року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Снісар В.В. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 05 листопада 2018 року провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) вібраційна хвороба другої стадії: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладненої дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією; синдром полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозами колінних суглобів (ПФ другого ступеня) та ліктьових (ПФ другого ступеня) суглобів, код Т75.2, М54.1, М17-М19; 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня, код J44, J43.8; 3) нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), код Н 90.3.

Актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту.

Причини виникнення професійного захворювання. Вміст пилу з вмістом вільного SiО2 до 10,0% в повітрі робочої зони в 30 разів перевищує ГДК (122,85 мг/м3, при ГДК 4,0 мг/м3) по ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони». Рівень відносної вологості повітря 83%, при нормі 75% по ДСП 3.3.1.095-2002. Еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 3дБ (104дБ при ГДР 101 дБ) по ДСН 3.3.6.039-99. Робоча поза з вимушеними нахилами тулуба уперед під кутом 30 градусів 108 разів за зміну, при нормі 51-100; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 60 кг, при нормі до 30 кг; фізичне динамічне навантаження при загальному навантаженні, за участю м`язів рук, тулуба, ніг становило 40 600 кг/м, при нормі до 44000 кг/м; величина статистичного навантаження за зміну двома руками становило 70 000 кг/с, при нормі до 70000 кг/с; переходи пішки становили до 8 км за зміну при нормі 8 км. Еквівалентний рівень шуму перевищує допустимий на 11 дБА (фактичне значення 91 дБА, при нормі 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99. Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.

Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААБ, № 204157; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12ААА, № 074756 від 21.11.2018 року ОСОБА_1 , первинно-повторно, з 20.11.2018 до 01.12.2019 встановлено третю групу інвалідності, а також 65% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40% - вібраційна хвороба; 10% - ХОЗЛ; 5% - туговухість; повторно 10%, виробнича травма, згідно акту Н-1 № 97 від 11.06.1996 року безстроково. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.

Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААВ, № 139823; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, № 065717 від 17.11.2021 року ОСОБА_1 , повторно, безстроково, встановлено з 01.12.2021 року третю групу інвалідності, а також 65% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40% - вібраційна хвороба; 10% - ХОЗЛ; 5% - туговухість; повторно 10%, виробнича травма, згідно акту Н-1 № 97 від 11.06.1996 року безстроково. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та наявності причинно-наслідкового зв`язку між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків стійкої втрати професійної працездатності у загальному розмірі 65 % та третьої групи інвалідності безстроково. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди в розмірі 130 000,00 грн., з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частинами першою та третьою статті 13 Закону України Про охорону праці передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Доводи апеляційної скарги про недоведення причинного зв`язку між виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань ОСОБА_1 , тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту.

Згідно пункту 17 акту розслідування причинам виникнення хронічного професійного захворювання є: запиленість повітря робочої зони, перевищення нормативного рівня шуму.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що факт настання причинно-наслідкового зв`язку із настанням хвороби пов`язану із виробництвом, позивачем було доведено наявними в матеріалах справи доказами.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 65 % професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв`язки.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_1 третьої групи інвалідності та втрати ним 65 % працездатності безстроково, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 130 000,00 грн., з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

У зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів не бере до уваги з вищенаведених підстав.

Колегія суддів не встановила підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов`язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.

Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Приведені апелянтом в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: