Ухвала

від 13.06.2024 по справі 728/284/24

БАХМАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 728/284/24

Номер провадження 2/728/188/24

У Х В А Л А

13 червня 2024 року м. Бахмач

Бахмацький районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді Роздайбіди О.В.

при секретарі Петренко О.Г.

за участю:

представника позивача адвоката Антоненка І.Є.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача адвоката Кухти В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмач цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями та 1/2 частину земельної ділянки в порядку розподілу спільного майна подружжя, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 -

встановив:

В провадженні Бахмацького районного суду Чернігівської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями та 1/2 частину земельної ділянки в порядку розподілу спільного майна подружжя, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

В підготовчому засіданні представник відповідача адвокат Кухта В.Б. заявив клопотання про залишення позовної заяви без руху, зазначивши, що після прийняття судомзаяви прозміну предметупозову,вважає,що позовназаява невідповідає вимогамст.175ЦПК України. Позовні вимоги, з урахуванням зміни предмету позову, стосуються земельної ділянки кадастровий номер кадастровий номер 7420310100:00:004:0698. В матеріалах справи міститься довідка про оціночну вартість майна кадастровий номер 7420310100:00:004:0694. Отже, позивачем не надано доказів проведення належної оцінки майна, яка б відповідала дійсній вартості майна, яке є предметом спору.

Представник позивача адвокат Антоненко І.Є. заперечував проти залишення позовної заяви без руху, просив суд відкласти розгляд справи та надати час для подачі довідки про оціночну вартість майна.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Розміри ставок судового збору визначені у ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір».

За ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.

Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносини у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

У пунктах 15, 16 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.

Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.

Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.

Пунктами 50-55 Національного стандарту № 1 визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Згідно з пунктом 50 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється ознайомлення з об`єктом оцінки.

Пунктом 51 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Разом з цим, відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна.

У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Статтею 32 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, а згідно з частиною 2 цієї статті оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Ураховуючи викладене, чинним законодавством України передбачено підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема недостовірності чи необ`єктивності оцінки майна) ним своїх обов`язків.

Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності-суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №168/828/16-ц також зазначається, що за змістом статей 12, 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює оспорювання в судовому порядку такого звіту.

Тягар доказування вартості майна несуть позивачі. Відтак, позивачем не надано доказів проведення належної оцінки майна, яка б відповідала дійсній вартості майна, яке є предметом спору.

Судом встановлено, що матеріали позовної заяви містять додатки із проведеною оцінкою вартості земельної ділянки, яка була зазначена при подачі позову до суду, однак після зміни предмету позову, земельна ділянка змінилася, але доказів проведення оцінки якої не долучено, з урахуванням зазначеного для визначення ціни позову позивачу необхідно долучити до позовної заяви оцінку вартості майна, зокрема на земельну ділянку кадастровий номер 7420310100:00:004:0698, актуальну станом на час зміни предмету позову, чи інший доказ про вартість нерухомого майна для встановлення дійсної ціни позову у відповідності до ч. 2 ст.176 ЦПК України, щодо вимог майнового характеру та в разі необхідності доплатити судовий збір.

Статтю 13 ЦПК Українипередбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Крім того , відповідно до ч.3 ст.176 ЦПК України у разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою, що не було зроблено позивачем.

Відповідно до ч.11ст.187 ЦПК Українисуддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175,177цьогоКодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, якій не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу ухвали.

У разі усунення недоліків у встановлений строк суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Таким чином, суд вважає, що клопотання представника відповідача адвоката Кухти В.Б. підлягає задоволенню.

При цьому, суд зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.

Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

На підставі вищевикладеного, позовну заяву необхідно залишити без руху, і надати строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Керуючись ст.175,177,185 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Клопотання представника відповідача адвоката Кухти В.Б. задовольнити.

Позовну заяву за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями та 1/2 частину земельної ділянки в порядку розподілу спільного майна подружжя, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , залишити без руху, надавши позивачу строк у десять днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Роз`яснити позивачу, що в разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява буде залишена без розгляду, що не позбавляє права повторного звернення до суду з даним позовом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Роздайбіда