Рішення

від 11.06.2024 по справі 234/16025/18

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 234/16025/18

Провадження № 2/202/2321/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

11 червня 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Мачуського О.М.

за участю секретаря судового засідання Карасьової Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСББ «Піщаного-1» про стягнення заборгованості по виплаті розрахункових сум, компенсації за несвоєчасну виплату розрахункових сум, -

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до ОСББ «Песчаного-1» про стягнення заборгованості по виплаті розрахункових сум, компенсації за несвоєчасну виплату розрахункових сум.

В обґрунтування позову зазначено, що наказом №1 від 25.12.2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду керуючого ОСББ «Піщаного-1» з оплатою, відповідно до штатного розкладу. За листопад 2017 року позивачу нарахована заробітна плата, яку фактично виплачено не було. 08.12.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення з 08.12.2017 року. На протязі тривалого часу, позивачу не виплачувались розрахункові суми при звільнені, а в вересні голова правління ОСББ «Піщаного-1» повідомила позивачу про відсутність заяв позивача про звільнення. 20.09.2018 року позивач засобом поштового зв`язку повторно направив відповідачу заяву про звільнення та 03.10.2018 року ОСОБА_1 вручено трудову книжку та наказ про звільнення відповідача з 03.10.2018 року. У трудовій книжці здійснено запис про звільнення позивача з 08.12.2017 року, та зазначено, що він є недійсним. Однак, наказ від 08.12.2017 року не скасовано, тобто фактично звільнення ОСОБА_1 відбулось 08.12.2017 року. Даний факт також підтверджується тим, що є грудня 2017 року фактично припинено перерахування ЄСВ, за листопад 2017 року ЄСВ сплачено, однак заробітну плату не виплачено.

Водночас, за період з 08.12.2017 року по теперішній час, відповідач затримав виплату позивачу розрахункових сум. 04.10.2018 року на картку позивача зараховано 1226,66 гривень. Отже, заборгованість відповідача складає 4134,29 гривень (3200,00 гривень за листопад 2017 року, 914,29 гривень за грудень 2017 року)

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок з позивачем при звільненні, у відповідності до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки за період з 09.12.2017 року по 04.10.2018 року, що складає 21088,92 гривень, з розрахунку: 201 робочий день*104,92 гривень середньоденний заробіток.

Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 4794,92 гривень та компенсацію за затримку в виплаті розрахункових сум в розмірі 21088,92 гривень.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 17 жовтня 2018 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Представник ОСББ «Пісщаного-1» Корольова О.І. подала до суду відзив на позовну заяву в якому зазначила, що у зв`язку з конфліктом ОСОБА_1 з правлінням та учасниками ОСББ «Піщаного-1», позивач з листопада 2017 року припинив виконання своїх обов`язків. Заяву про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 направив засобом поштового зв`язку лише 20.09.2018 року та наказом № 2 від 03.10.2018 року його було звільнено у відповідності до ст. 38 КЗпП України. З даним наказом позивача ознайомлено 03.10.2018 року та цього ж дня йому видано трудову книжку. При цьому, в день звільнення позивач відмовився отримувати компенсацію за невикористану відпустку, тому відповідачем перераховано дану суму на картку позивача.

Окрім того, трудова книжка позивача увесь час перебувала у ОСОБА_1 , а записи в ній №№3,4 про прийняття на роботу та звільнення головою правління ОСББ «Пісщаного1» не виконувались. Наказу від 08.12.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади керуючого за угодою сторін, голова правління не виносила і не підписувала, а тому запис № 4 є недійсним, про що й зазначено у трудовій книжці. Заробітна плата ОСОБА_1 з листопаду 2017 року не нараховувалась та не виплачувалась, у зв`язку із прогулами. Сплата ЄСВ щодо позивача також припинена з листопада 2017 року.

За таких обставин, на думку представника відповідача, вимоги позивача є безпідставними та незаконними, а тому представник відповідача просить відмовити у їх задоволенні та стягнути з позивача на користь позивача судові витрати.

29 листопада 2018 року до суду надійшли письмові заперечення на відзив, в яких зазначено, що відповідач вказує, що позивач припинив роботу в листопаді 2017 року, однак не зазначає конкретної дати. При цьому, на протязі всього листопада 2017 року позивач виконував покладені на нього обов`язки. На початку грудня ОСОБА_1 вирішив звільнитись, тому 08.12.2017 року подав голові ОСББ заяву про звільнення за угодою сторін. В цей же день ним передано усі господарські й фінансові документи, пов`язані із здійсненням діяльності ОСББ, що підтверджено Актом прийняття-передачі з описом. Посилання представника відповідача на те, що трудова книжка перебувала у позивача є безпідставними, запис про звільнення позивача від 07.12.2017 року був зроблений головним бухгалтером ОСББ, а трудова книжка фактично видана позивачу 04.10.2018 року. Повторно заяву про звільнення ОСОБА_1 вимушений був направити наприкінці вересня, оскільки з грудня 2017 року йому не видавали трудову книжку. Таким чином, на думку позивача, викладені у відзиві на позовну заяву доводи не відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим, позивач просить задовольнити його вимоги в повному обсязі.

Правом, передбаченим ст. 180 ЦПК України, щодо подачі заперечень, відповідач не скористався.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX зі змінами, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Згідно з позицією Ради суддів України, викладеній у рішенні від 05.03.2023 року та на засіданні 17.08.2023 року, судові справи, які станом на день видання Верховним Судом розпорядження від 15.03.2022 року за № 8/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)» перебували в провадженні Краматорського міського суду Донецької області, підсудні Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.

05 грудня 2024 року цивільна справа № 234/16025/18 надійшла до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2023 року, для її розгляду визначено суддю Мачуського О.М.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2023 року позов прийнято до розгляду та відкрито в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, натомість в матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, будь-яких заяв, заперечень, клопотань до суду не надав, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності та ухвалити рішення, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.

Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 , останнього на підставі Наказу № 1 від 23.12.2016 року прийнято по посаду керуючого ОСББ «Піщаного-1».

08.12.2017 року в трудовій книжці позивача здійснено запис щодо звільнення його з посади керуючого ОСББ за згодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу № 1-к від 08.12.2017 року.

30.10.2018 року за підписом голови правління ОСББ «Піщаного-1» Медведєвої В.В. здійснено запис щодо недійсності запису №4 та звільнення ОСОБА_1 з посади керуючого за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) на підставі наказу № 2 від 03.10.2018 року.

Відповідно до Наказу №2 від 03.10.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади керуючого ОСББ «Піщаного-1» за власним бажанням з 03.10.2018 року. В наказі також зазначено про проведення розрахунку з ОСОБА_2 за дні невикористаної щорічної відпустки за відпрацьований період.

Судом також досліджено наданий позивачем, на підтвердження посилань щодо виконання ним у листопаді 2017 року своїх посадових обов`язків акт виконаних робіт від 03.11.2017 року, за підписом голови ОСББ та виконавця ФОП ОСОБА_3 , а також інші документи, а саме: рахунок фактура №04/17-1 від 03.11.2017 року, виписаного ФОП ОСОБА_3 ; акт приймання-передачі документів ОСББ «Піщаного-1» від 07.12.2017 року, зокрема, кадрових та бухгалтерських; опис положення документів по обліку кадрів, складеного бухгалтером; складений бухгалтером; акт приймання-передачі документів від 07.12.2017 року щодо прийняття їх головою ОСББ.

Предметом спору по даній справі є про стягнення заборгованості по виплаті розрахункових сум при звільненні (заробітної плати за листопад-грудень 2017 року) та компенсації за їх несвоєчасну виплату.

Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Позивачем надано до суду здійснений ним розрахунок заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, загальний розмір яких становить 6001,65 гривень, з яких: 3200,00 гривень - заробітна плата за листопад 2017 року; 914,29 гривень заробітна плата за грудень 2017 року; 1887,36 гривень компенсація за невикористану відпустку.

При цьому, позивач зазначає 04.10.2018 року він отримав від відповідача 1226,66 гривень, які, як вказує представник відповідача є виплатою компенсації за невикористану відпустку.

В рамках заявлених позовних вимог, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, судом вирішується питання щодо наявності у ОСББ «Піщаного-1» заборгованості з виплати позивачу заробітної плати за листопад-грудень 2017 року.

Згідно з довідкою пенсійного фонду України (Форма ОК-7) від 10.09.2018 року, за звітній рік 2017 ОСОБА_1 , сума отриманого ОСББ «Піщаного-1», код ЄДРПОУ 40564823 заробітку склала 25600 гривень, з яких: 1600,00 гривень за січень 2017 року; 1600,00 гривень за лютий 2017 року; 1600,00 гривень за березень 2017 року; 1600,00 гривень за квітень 2017 року; 1600,00 гривень за травень 2017 року; 1600,00 гривень за червень 2017 року; 3200,00 гривень за липень 2017 року; 3200,00 гривень за серпень 2017 року; 3200,00 гривень за вересень 2017 року; 3200,00 гривень за жовтень 2017 року; 3200,00 гривень за листопад 2017 року.

При цьому, відповідно до аналогічної довідки від 08.10.2018 року сума фактичного заробітку/доходу отриманого ОСОБА_1 у 2017 році від ОСББ «Піщаного-1», код ЄДРПОУ 40564823 заробітку склала 22400 гривень, з яких: 1600,00 гривень за січень 2017 року; 1600,00 гривень за лютий 2017 року; 1600,00 гривень за березень 2017 року; 1600,00 гривень за квітень 2017 року; 1600,00 гривень за травень 2017 року; 1600,00 гривень за червень 2017 року; 3200,00 гривень за липень 2017 року; 3200,00 гривень за серпень 2017 року; 3200,00 гривень за вересень 2017 року; 3200,00 гривень за жовтень 2017 року.

У наданій позивачем виписці щодо проведених на картку ОСОБА_1 транзакцій щодо виплати заробітної плати ОСББ «Піщаного-1» за 2017 рік позивач отримав кошти в сумі 22091,51 гривен, з яких: 1048,65 гривень транзакція від 14.02.2017 року; 712,86 гривень транзакція від 23.02.2017 року; 1200,00 гривень транзакція від 07.03.2017 року; 1047,18 гривень транзакція від 22.03.2017 року; 1000,00 гривень транзакція від 07.04.2017 року; 1282,82 гривень транзакція від 12.04.2017 року; 1847,18 гривень транзакція від 21.04.2017 року; 1432,00 гривень транзакція від 16.06.2017 року; 784,82 гривень транзакція від 21.06.2017 року; 700,00 гривень транзакція від 14.07.2017 року; 732,00 гривень транзакція від 27.07.2017 року; 1288,00 гривень транзакція від 07.08.2017 року; 1288,00 гривень транзакція від 17.08.2017 року; 1432,00 гривень транзакція від 22.08.2017 року; 1144,00 гривень транзакція від 06.09.2017 року; 1432,00 гривень транзакція від 21.09.2017 року; 1000,00 гривень транзакція від 08.11.2017 року; 2720,00 гривень транзакція від 20.11.2017 року.

Проаналізувавши наведені докази, можливо дійти висновку, що фактично заробітну плату у листопаді 2017 року ОСОБА_1 виплачена.

При цьому, сторонами взагалі не надано доказів на підтвердження їх посилань щодо виконання/невиконання ОСОБА_1 у листопад-грудні 2017 року своїх посадових обов`язків, зокрема, підтверджень виходів на роботу чи прогулів позивача у вказаний період.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.

У наданих позивачем довідках форми ОК-7 від 10.09.2018 року, 08.10.2018 року, відсутні відомості щодо нарахування останньому у грудні 2017 року заробітної плати, про що також вказує й представник відповідача, зазначаючи на невиконання у даний період позивачем своїх обов`язків.

Окрім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що 08.12.2017 року ним було подано заяву про звільнення та в подальшому, відповідачем видано відповідний наказ.

В пункті п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, при звільненні робітника всі записи про роботу, нагороди і заохочення, внесені і трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою, та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Згідно абз. 3 п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників «записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення».

Запис № 4 у трудовій книжці позивача про звільнення його з 08.12.2017 року здійснений без дотримання вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, оскільки не містить підпису керівника й не завірений печаткою, а тому відповідачем обґрунтовано зазначено про його недійсність.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

За правилами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, за відсутності доказів на підтвердження наявної заборгованості відповідача з виплати позивачу при звільненні нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період листопад-грудень 2017 року, суд доходить висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в цій частині.

Вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсації за несвоєчасну виплату розрахункових сум при звільненні, також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від первісної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, обґрунтованість якої позивачем не доведено.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaariv. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, №37801/97, пункт 36).

Дотримуючи загальної вимоги про справедливість судового розгляду, судом надано оцінку усім ключовим доводам сторін. При цьому, судом не надається детальна відповідь на інші аргументи, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами по справі, не пливають на висновок суду по суті спору в межах пред`явлених позовних вимог.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів наявності порушених відповідачем прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку, суд доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСББ «Піщаного-1» про стягнення заборгованості по виплаті розрахункових сум, компенсації за несвоєчасну виплату розрахункових сум.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.

Доказів на підтвердження понесення відповідачем судових витрат, на час розгляду справи не надано.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та судом ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати з оплати судового збору, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 48, 49, 51, 76- 89, 102, 209, 210, 247, 258-259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСББ «Піщаного-1» про стягнення заборгованості по виплаті розрахункових сум, компенсації за несвоєчасну виплату розрахункових сум відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Мачуський