Рішення

від 14.06.2024 по справі 530/1156/24

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1156/24

2/530/417/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

14.06.2024 року м.Зіньків

Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Ситник О.В. за участі секретаря судового засідання Сахно З.С. розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Зіньків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( місце реєстрації АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( місце реєстрації АДРЕСА_1 місце проживання АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 ) , третя особа виконавчий комітет Зіньківської міської ради як орган опіки та піклування ( м. Зіньків Полтавського району Полтавської області вул. Воздвиженська буд. 40 , код ЄДРПОУ 44063845) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Зіньківської міської ради як орган опіки та піклування про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини

З позову вбачається, що позивач та відповідачка уклали шлюб 11.06.2014 року , від цього шлюбу мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказує, що з моменту укладення шлюбу і до початку січня 2024 року він з дружиною та дітьми проживали у будинку його матері ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 .Між ними склалися добрі подружні відносини, вони працювали та народили двох дітей. Близько одного року тому між сторонами почались певні непорозуміння, які виникали як на побутовому ґрунті в фінансових питаннях, так і в особистих стосунках. Їх спільне з дружиною сімейне життя розладилося, постійно відбувалися сімейні сварки по причині розбіжності поглядів на різні життєві ситуації. У зв`язку з цим сімейні стосунки помітно охололи та погіршились , а з початку січня 2024 році шлюбні відносини припинилися. Відповідач залишила чоловіка та разом з молодшим сином почала проживати окремо настільки йому відомо, в будинку своєї матері в АДРЕСА_2 . Натомість позивач разом з старшим сином ОСОБА_3 продовжують проживати разом. Всі спроби налагодити відносини з дружиною залишилися без результату, дружина не бажає з ним спілкуватися та відновлювати подружні стосунки. Фактично шлюб розпався, спільного господарства вони не ведуть, проживають окремо, подружніх відносин не підтримують, та не спілкуються. На даний час з позивачем проживає та перебуває на його повному утриманні та вихованні старший син - ОСОБА_3 . Дружина самоусунулася від вище зазначених обов`язків та участі в вихованні, утриманні їх старшого сина не бере, не цікавиться його психологічним станом та здоров`ям, оскільки проживає окремо та живе своїм життям. Фактично ОСОБА_1 самостійно без будь-якої сторонньої допомоги та участі, в тому числі і участі колишньої дружини, виховує та утримує їх старшого сина. Враховуючи вищевикладене позивач звернувся з позовом до суду в якому просить ухвалити рішення ,яким розірвати шлюб, визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , як батьком, сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за відсутності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як матері.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 14.06.2024 року .

В судове засідання 14.06.2024 учасники справи не з`явились, від позивача та його представника адвоката Зінченко О.Г. до суду надійшло клопотання про підтримання позовних вимог та розгляд справи за їх відсутності ( а.с.52,53),відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, надіслала до суду письмове пояснення в якому зазначила про те що подружніх відносин з позивачем не підтримує, проживає разом з молодших сином ОСОБА_4 окремо, участі у вихованні та утриманні старшого сина ОСОБА_3 не приймає ,оскільки син виявив бажання проживати разом з батьком ,тому як мати не хоче через це погіршувати відносини з сином, також зазначила , що на даний час спору про визначення місця проживання меншого сина разом із нею немає, тому визначення місце проживання меншого сина є передчасним , але якщо виникне спір , то змушена буде звернутись з таким позовом до суду , не заперечує щодо позовних вимог , прохає залишити після розірвання шлюбу їй прізвище ОСОБА_2 та просить провести розгляд справи за її відсутності ( а.с.54-55),третя особа представник виконавчого комітету Зіньківської міської ради як органу опіки та піклування у судове засідання не з"явився,надіcлав клопотання про розгляд cправи за відсутності представника ( а.с.59-60).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу в судовому засіданні без фіксування судового процесу. Також відповідно до ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Суд, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Зіньківської міської ради як орган опіки та піклування про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини підлягає задоволенню окрім визнання позову відповідачем -з таких підстав.

Відповідно до статей 110-112 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення.

Відповідно до ст.109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Судом встановлено , що позивачем по справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 разом із матір`ю ОСОБА_5 , дружиною ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.7-8). 11.06.2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб ,після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_2 , шлюб зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції 11.06.2014 року , актовий запис № 10 (а. с. 10). Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в свідоцтві про народження яких сторони записані батьками (а. с. 11, 13). Шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися через втрату почуття взаємоповаги, взаєморозуміння і поваги.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Позивач скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем. Приймаючи до уваги пояснення сторін, суд вважає, що причини, що спонукають її наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до ч.3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ч. 2 ст.112СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 113 Сімейного Кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Оскільки відповідачка при реєстрації шлюбу змінила прізвище, вона має право залишити його після розірвання шлюбу.

У п. 10постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя зазначається: якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті.

При таких обставинах справи суд вважає, що сім`я сторін розпалась остаточно, підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя і тому суд приходить до висновку про розірвання шлюбу між сторонами.

Враховуючи вищезазначене позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено , що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою його місця проживання, що підтверджується актом №462 про встановлення факту проживання від 20.05.2024 року ( а.с.19) , позивач має матеріальний дохід ( а.с. 20) , з пояснень свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вбачається , що станом на 31.05.2024 року ОСОБА_1 разом зі своїм старшим сином ОСОБА_3 проживають у будинку його матері за адресою: АДРЕСА_1 . З січня 2024 року дружина ОСОБА_2 та менший син ОСОБА_4 за вищевказаною адресою не проживають та жодного разу не з`являлися, сімейних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підтримують, вихованням та утриманням сина ОСОБА_3 займається батько , між подружжям погані відносини ( а.с.22-23,26-27). Як вбачається з письмового пояснення самої відповідачки ОСОБА_2 вона дійсно підтверджує той факт, що з початку січня 2024 року вона разом з молодшим сином ОСОБА_4 проживає окремо від чоловіка та старшого сина ОСОБА_3 , за адресою АДРЕСА_2 про що надала суду акт №461 про встановлення факту проживання від 20.05.2024 року (а.с.58), подружніх відносин з чоловіком не підтримує ,даним обставинам передувало те , що позивач на протязі останніх двох років безпідставно вчиняє сварки, в тому числі через ревнощі, деколи в присутності дітей, така поведінка чоловіка негативно впливає на їх молодшого сина, який через свій вік більше знаходиться з мамою та прихильний до неї. Що стосується старшого сина ОСОБА_3 він більше прихильний до батька ОСОБА_1 з яким проживає та перебуває на його утриманні. На примирення не згідна, поважає думку старшого сина, який виявив бажання проживати з своїм батьком, участі у його вихованні та утриманні не приймає ( а..с54-55).

Згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У принципі № 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, записано: «...Дитина, якщо це можливо, повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і звичайно, в атмосфері любові та матеріального забезпечення».

У частині 2 статті 3 Конвенції про права дитини, що діє з 27 вересня 1991 року вказано: «Держави - учасники зобов`язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її згоди, приймаючи до уваги права та обов`язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».

Статтями 8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, № 2402 визначено: «... Кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки та особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного із них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Вихованням в сім`ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці».

Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091 / 13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому Європейський суд по правам людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по - перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Преамбулою Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року № 789 - XII визнається, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції, держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов`язок другого батька надати можливість для такого спілкування. Крім того, відповідно до положень абзацу 2 принципу 7 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1386 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання: ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Також, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини необхідно виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Необхідно враховувати принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, Конвенцію про права дитини, ратифіковану постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року № 789 - XII, та положення національного законодавства.

Декларація, прийнята резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН - це міжнародний договір у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів та Закону України «Про міжнародні договори України». Вона встановлює основні принципи в сфері забезпечення прав дитини.

У свою чергу Конвенція про права дитини є міжнародним договором, приєднавшись до якого у 1991 році, Україна взяла на себе зобов`язання щодо забезпечення прав дитини, закріплених у цьому документі. Конвенція - частина законодавства України, як міжнародний договір має пріоритет над національним законодавством, її застосування обов`язкове.

Конвенція про права дитини ґрунтується на принципах, закріплених у Декларації, і розвиває її положення, встановлюючи зобов`язання для країн - учасниць.

Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов`язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто може створити найбільш сприятливі умови для виховання дитини, інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Враховуючи вищевикладене, суд на підставі встановлених обставин, а також з метою забезпечення інтересів дитини, дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 разом з його батьком за адресою АДРЕСА_1 .

Що стосується позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без участі матері ОСОБА_2 то суд виходить з наступного:

Згідно копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Зіньків Зіньківського району Полтавської області і його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.11).Сторони разом не проживають, дитина проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно акту № 462 про встановлення факту проживання від 20.05.2024 року вбачається ,що за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 з своєю матір`ю ОСОБА_5 та сином ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з січня 2024 року за зазначеною адресою фактично не проживає, разом з сином ОСОБА_4 проживає у АДРЕСА_2 ( а.с.19).

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.

Відповідно до ст. 157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено та не заперечувалось ОСОБА_2 те, що неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з своїм батьком, який створив всі умови для проживання дитини, здійснює опіку над ним, доглядає та піклується про його стан здоров`я. Дитина проживає окремо від матері, на час розгляду справи дитині не виповнилось повних 10 років , тому суд не з`ясовував думку дитини щодо визначення його місця проживання .

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору виконавчий комітет Зіньківської міської ради як орган опіки та піклування пояснень чи заперечень щодо позовних вимог не надав , інформації щодо звернень сторін до органу опіки та піклування щодо спору про визначення місця проживання дитини , чи будь яких інших конфліктів у сім`ї до суду не надійшло .

З урахуванням зазначеного, на підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладені суд приходить до висновку ,що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини підлягають задоволенню в повному обсязі.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивач судові витрати покладає на себе.

Керуючись ст. ст. 24, 104, 110, 111, 112 ,113, 115,155,157,160 СК України, ст.ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 200 , 208, 228-229, 258, 263-268,315, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( місце реєстрації АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( місце реєстрації АДРЕСА_1 місце проживання АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 ) , третя особа виконавчий комітет Зіньківської міської ради як орган опіки та піклування ( м. Зіньків Полтавського району Полтавської області вул. Воздвиженська буд. 40 , код ЄДРПОУ 44063845) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задоволити в повному обсязі.

Шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 11 червня 2014 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 614 - розірвати.

Після розірвання шлюбу відповідачу ОСОБА_2 - залишити прізвище « ОСОБА_2 ».

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ), уродженця міста Зіньків, Полтавського (раніше Зіньківського) району Полтавської області разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , , за адресою місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 .

Встановити факт самостійно виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як батьком, сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ), за відсутності гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як матері, у його вихованні та утриманні.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області О.В. Ситник