Рішення

від 12.06.2024 по справі 346/1036/24

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/1036/24

Провадження № 2/346/890/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю секретаря Тимошишин І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей П`ядицької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини,-

в с т а н о в и в:

свої вимогипозивач обґрунтовуєтим,що з03.05.2019року вонаперебуває звідповідачем вшлюбі,в якомуу нихнародився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причинами для розірвання шлюбу позивач вважає те, що спільне життя з відповідачем не склалось, через різні погляди на життя, відсутність взаєморозуміння. Впродовж останніх 3 років між ними часто відбувались конфлікти та сварки. На початку 2022 року відповідач виїхав за кордон та з того часу сторони припинили спілкування. Шлюб носить формальний характер, а його збереженняшлюбу суперечитьінтересам позивача. Вказує, що малолітній син, незважаючи на зареєстроване його місце проживання за місцем реєстрації відповідача, за адресою: АДРЕСА_1 , проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 , де створені всі належні умови для його проживання, виховання, фізичного та духовного розвитку. Позивач працює касиром торгівельного залу та має стабільний дохід. Після фактичного припинення шлюбних відносин, відповідач життям та здоров`ям сина не цікавиться, участі в його фінансовому забезпеченні не бере, добровільно згоду на реєстрацію місця проживання сина за місцем його фактичного проживання не надає. Тому позивач просить вказаний шлюб розірвати, визначити місце проживання малолітнього сина з нею та залишити їй прізвище набуте при реєстрації шлюбу, « ОСОБА_4 », а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати, які складаються із 2422,40 грн. сплаченого судового збору та 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач в судове засідання не з`явилася, 12.06.2024 року разом зі своїм представником, адвокатом Марціновською Д.М. подали до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримують, а розгляд справи просять проводити в їхній відсутності ( а.с. 56 ).

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилась. 24.03.2024 року подала до суду письмову заяву, згідно з якою просить розгляд справи проводити в її відсутності ( а.с. 30 ).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, а саме за зареєстрованим його місцем проживання. Причин своїх неявок відповідач суду не повідомив, не звернувся із заявою про розгляд справи в його відсутності та не подав відзив на позов.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 р.).

За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

В зв`язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 сторони одружилися 03.05.2019 року. Шлюб зареєстровано Коломийським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 10 (а. с. 10).

Згідно з даними свідоцтва про народження сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов стану сім`ї за місцемпроживання позивачав АДРЕСА_2 , за вказаноюадресою проживають позивач; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( син ); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (сестра ); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( батько ); ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (мати ); умови проживання задовільні, у будинку чисто, прибрано, тепло, дитина забезпечена усім необхідним для навчання, розвитку та виховання; мати виконує свої обов`язки належним чином; батьки проживають в ліній кухні (на подвір`ї ( а.с. 16 )).

Відповідно до даних копії довідки №4, виданої гіпермаркетом м. Коломия №4 ТОВ Епіцентр К 19.01.2024 року, позивач з 11.04.2023 року працює у вказаному товаристві на посаді касир торгівельного залу ; її дохід за період з липня 2023 року по грудень 2023 року становив 112573,92 грн. ( а.с. 17).

В матеріалах даної справи міститься рішення виконавчого комітету П`ядицької сільської ради від 08.05.2024 року № 40, яким затверджено висновок про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 42). У висновку вказано, що з моменту народження малолітній син ОСОБА_8 проживав та продовжує проживати разом із матір`ю, яка займається вихованням та навчанням сина. 30.01.2024 року службою у справах дітей здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_2 для обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_1 , за результатами якого встановлено, що матеріально-побутові умови задовільні, санітарно-гігієнічні умови відповідають нормі; у будинку чисто та прибрано, дитина забезпечена спальним та місцем для навчання і відпочинку. Мати дитини, ОСОБА_1 виконує свої батьківські обов`язки в повному обсязі. Тому, враховуючи найкращі інтереси дитини, рішенням комісії з питань захисту прав дитини вирішено визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с. 43 ).

Відповідно до ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч.2 ст.104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно з ч.2 ст.112 цього Кодексу суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення.

Ч.1 ст.113 даного Кодексу передбачено, що особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Судом встановлено, що сторони фактично припинили шлюбно-сімейні відносини, не вживають заходів для примирення, позивач вважає за доцільне шлюб розірвати.

За таких обставин шлюб слід розірвати та залишити позивачу прізвище « ОСОБА_4 », оскільки вона вказала про це, скориставшись своїм правом, передбаченим ст.113 СК України.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Нормою ст. 141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 161 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 12 Закону України «Про охорону дитинства»(далі - Закон) сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону).

Суд зазначає, що міжнародні та національні норми не містять норми, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом із тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини».

У постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21) Верховний Суд вказав, що «міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах».

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною;по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Результат аналізу наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти стосунки або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 355/888/20.

Відповідно до статті 76ЦПКУкраїни доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77ЦПКУкраїни передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78ЦПКУкраїни обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89ЦПКУкраїни суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає встановленим та доведеним, що малолітній син ОСОБА_8 після припинення шлюбних відносин між сторонами проживає разом з матір`ю, яка піклується про розвиток, стан здоров`я, виховання та навчання дитини, та яка створила належні умови для нормального його розвитку та виховання.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, виходячи в першу чергу з інтересів дитини, її малолітнього віку, психологічного стану, прав та інтересів на гармонійний розвиток та належне виховання, створення матір`ю належних умов для проживання, виховання та забезпечення дитини, беручи до уваги, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, під час вирішення спору надаючи першочергове значення саме найкращим інтересам дитини суд, дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому слід зауважити, що визначення місця проживання дитини разом з матір`ю не позбавляє права відповідача у справі спілкуватися з дитиною та не обмежує його у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків.

Слід також роз`яснити сторонам, що відповідно до положеньст. 157 СК України, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Судом також встановлено, що позивачем за звернення до суду з даною позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн., (відповідно до кількості позовних вимог), що стверджується квитанціями від 19.01.2024 року (а.с. 8, 9). Дані судові витрати підлягають присудженню з відповідача на користь позивача в зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн., суд виходить з наступного.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначаєтьсяст. 137 ЦПК України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч.4ст. 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Судувід 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження№ 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Судувід 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4статті 137 ЦПК України.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача надано копії свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, квитанції №345708 від 26.02.2024 року на суму 5 000 грн. та акту виконаних робіт ( наданих послуг ) №1/03/01/24 від 19.01.2024 року, ордер (а.с.18-21).

Відповідно до копії акту виконаних робіт ( наданих послуг ) №1/03/01/24 від 19.01.2024 року вартість робіт (послуг адвоката) встановлено в загальному розмірі 5 000 грн., про що також вказано в квитанції №345708 від 26.02.2024 року (а.с.19, 20), а саме: отримання інформації від клієнта, попереднє вивчення матеріалів, що стосуються позову, опрацювання законодавства у спірних правовідносинах, вивчення судової практики, консультування клієнта, формування та узгодження правової позиції (2 години, загальна вартість 2000 грн.), складання процесуального документа з додатковими матеріалами, а саме: позовної заяви про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини (3 години, загальна вартість 3000 грн.).

Разом з тим, суд вважає, що заявлений позивачем розмір відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору, а також неспівмірним із складністю справи (суть спору й характер спірних правовідносин, незначні кількість та обсяг зібраних та доданих до позовної заяви доказів, а також незначний обсяг документів, що підлягав вивченню у даній справі), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт в даній справі, тому вказаний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу є дещо завищеним. Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру та з конкретних обставин справи, пов`язаність витрат з розглядом справи, суд вважає за необхідне обмежити розмір заявлених позивачем до стягнення витрат до 2 000 грн.

На підставі ст.ст. 104, 110, 112, 113, 160, 161 Сімейного кодексу України та, керуючись ст.ст. 76, 81, 89, 137, 141, ч.2 ст. 247, ст.ст. 263 - 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

позов задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстровано 03.05.2019 року Коломийським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 10, розірвати.

Після розірвання шлюбу позивачу залишити прізвище " ОСОБА_4 ".

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , уродженки та жительки АДРЕСА_3 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок сплаченого судового збору та 2 000 (дві тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженка та жителька АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Третя особа: служба у справах дітей П`ядицької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, 78254, с. П`ядики, вул. Петлюри,1, Коломийського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 44086794.

Повний текст рішення складено 14 червня 2024 року.

Суддя: Яремин М. П.