Ухвала

від 11.06.2024 по справі 204/3594/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/929/24 Справа № 204/3594/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з секретарем ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

представника власника

арештованого майна ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 захисниці ОСОБА_9 , подану на ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року про арешт майна, накладеного в межах кримінального провадження №12022040000000485 від 16.09.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченихзач.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.ч.3,4 ст.190, ч.ч.1,2 ст. 255 Кримінального кодексу України (далі - КК України), -

встановила:

Ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року задоволено клопотання слідчого СВ ВП №6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_10 , погоджене прокурором Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 та накладено арешт на корпоративні права підозрюваного ОСОБА_8 у ТОВ «Агрохолдинг ДАР» (код ЄДРПОУ 44583829) у розмірі частки 10% в сумі 5 000 000 гривень та ТОВ «ШЕЙХ-Д» (код ЄДРПОУ 35861915) у розмірі частки 30% в сумі 57 750 гривень,шляхом заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, що уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проводити будь-які реєстраційні дії щодо змін до установчих документів, а також будь-які зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ «Агрохолдинг ДАР» (код ЄДРПОУ 44583829) у розмірі частки 10% в сумі 5 000 000 гривень та ТОВ «ШЕЙХ-Д» (код ЄДРПОУ 35861915) у розмірі частки 30% в сумі 57 750 гривень, власником частки яких є підозрюваний ОСОБА_8 , із забороною будь-яким фізичним та юридичним особам укладати угоди стосовного цього майна, проводити його реєстрацію і перереєстрацію, здійснювати його відчуження та розпорядження.

Слідчий суддя мотивував свої висновки тим, що доводи слідчого та прокурора, щодо необхідності накладення арешту на корпоративні права є обґрунтованими. Зазначив, що правовою підставою для арешту майна у даному кримінальному провадженні є п.3 ч.2 ст.170 КПК України конфіскація майна як виду покарання, оскільки 30.03.2024 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 255 КК України, санкція ч.1 ст.255 КК України передбачає обов`язковий вид додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції захисниця ОСОБА_9 , діючи в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої просить ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого СВ ВП №6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_10 про арешт майна відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги захисниця вказує на те, що ухвала слідчого судді є незаконною, необгрунтованою та такою, що не відповідає вимогам КПК України.

Так, слідчим суддею залишено поза увагою, що, в порушення вимог статті 171 КПК України, клопотання слідчого не містить жодного належного обґрунтування накладення арешту на корпоративні права ОСОБА_8 , натомість містить посилання виключно на кримінально-процесуальні норми, що регламентують підстави та порядок накладення арешту.

Крім того, твердження сторони обвинувачення щодо мети накладення арешту, в саме для запобіганню можливості перепродажу частки у статутному капіталі підприємств третім особам, зводяться виключно до необґрунтованих припущень сторони обвинувачення, на підтвердження чого не надано жодних доказів.

Слідчим суддею, під час розгляду клопотання слідчого, не досліджено жодного доказу, який би свідчив, що арештовані корпоративні права одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або з доходів від такого майна. Разом з цим, захисниця звертає увагу, що корпоративні права у межах даного кримінального провадження не визнано доказом.

Зазначає, що накладення арешту на корпоративні права ОСОБА_8 призвело до безпідставного втручання в право приватної власності та неспіврозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження і меті застосування арешту майна.

Під час апеляційного розгляду:

- захисниця ОСОБА_7 підтримала доводи апеляційної скарги захисниці ОСОБА_9 та просила її задовольнити, а ухвалу слідчого судді скасувати, у задоволенні клопотання слідчого - відмовити;

- прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, як таку, що є законною та обґрунтованою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, перевіривши представлені матеріали та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст. ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленомуКПКпорядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані.

Так, з ухвали слідчого судді слідує, що наведені у клопотанні підстави для накладення арешту на корпоративні права перевірялися судом першої інстанції, при цьому, були з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту корпоративних прав.

Колегія суддів вважає, що долучені до клопотання матеріали вказують на обґрунтованість тверджень органу досудового розслідування щодо можливого вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується в межах кримінального провадження №12022040000000485 від 16.09.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченихзач.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.ч.3,4 ст.190, ч.ч.1,2 ст. 255 КК України.

Так, з матеріалів даного провадження та пояснень учасників судового провадження вбачається, що в провадженні СВ ВП № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області знаходяться матеріали кримінального провадження№12022040000000485 від 16.09.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченихзач.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.ч.3,4 ст.190, ч.ч.1,2 ст. 255 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено що співучасники злочинної організації ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та інші невстановлені особи, в період з квітня 2020 до 30.03.2024 шляхом обману заволоділи грошовими коштами в іноземній валюті (доларах США) та національній валюті (гривні) в еквіваленті в загальній сумі 27 702 757 гривні. ОСОБА_15 спричинено матеріальну(майнову)шкоду насуму 266954доларів США,що згіднокурсу НБУстановило 7462050гривень та970000гривень,таким чиномрозмір загальноїшкоди становить8432050гривен; ОСОБА_16 спричинено матеріальну(майнову)шкоду насуму 47450доларів СШАгривень,що згіднокурсу НБУстановило 1289095,65гривень; ОСОБА_17 спричинено матеріальну(майнову)шкоду насуму 301602доларів США,що згіднокурсу НБУстановило 8111342,36гривень; ОСОБА_18 спричинено матеріальну (майнову) шкоду на суму 20 000 доларів США, що згідно курсу НБУ становило 559 566 гривень.

Вищенаведене вказує на те, що існують об`єктивні підстави вважати, що протягом певного проміжку часу було вчинено протиправні дії, які органом досудового розслідування попередньо кваліфіковані за ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.ч.3,4 ст.190, ч.ч.1,2 ст. 255 КК України.

30.03.2024 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.3,4 ст.190, ч.1 ст. 255 КК України.

Санкція за ч. 1 ст. 255 КК України передбачає позбавлення волі строком від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Враховуючи викладене, слідчий суддя дійшов обґрунтовано висновку про арешт майна з метою конфіскації у відповідності до ст. 59 КК України.

Згідно із ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, арешт на зазначене майно був накладений з дотриманням вимог закону, а тому доводи апеляційної скарги з цих підстав є необґрунтованими.

Що стосується доводів апелянта в частині невідповідності клопотання прокурора, то вони на думку судової колегії не заслуговують на увагу, оскільки у поданому клопотанні прокурором чітко викладені мета та підстави необхідності накладення арешту, які в тому числі підтверджені долученими до клопотання матеріалами, якими повністю підтверджена необхідність накладення такого арешту.

Колегія суддів приймає до уваги результати аналізу великої кількості рішень ЄСПЛ, ухвалених за результатами застосування ст. 1 Першого протоколу, які дають можливість визначити критерії, що підлягають оцінці при вирішенні питання про допустимість правомірного втручання держави в право власності з точки зору його відповідності ст.. 1 Першого протоколу.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (див. рішення від 23 вересня 1982 р. у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 р. в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства) положення ст.. 1 Першого протоколу містить «три окремі правила»: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним; третє правило визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, які слід оцінювати для того, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст.. 1 Першого протоколу, а саме: чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. Всі три критерія додержані в даній судовій справі в повному обсязі.

Таким чином, з урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані стороною обвинувачення матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також те, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження,аслідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів його забезпечення, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 404,405,407,418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Ухвалу слідчого Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року про арешт майна, накладеного в межах кримінального провадження №12022040000000485 від 16.09.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченихзач.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.ч.3,4 ст.190, ч.ч.1,2 ст. 255 КК України залишити без змін, а апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_9 беззадоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та такою, що касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4