Рішення

від 13.06.2024 по справі 904/1934/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2024м. ДніпроСправа № 904/1934/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейнджел" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості з витрат на оплату податку на землю за договором № 289/260-2022 від 24.09.2022 у загальному розмірі 11 072 грн. 34 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейнджел" (далі - відповідач) заборгованість з витрат на оплату податку на землю за договором № 289/260-2022 від 24.09.2022 у загальному розмірі 11 072 грн. 34 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 7 721 грн. 28 коп. - основний борг;

- 2 972 грн. 69 коп. - пеня;

- 211 грн. 97 коп. - інфляційні втрати;

- 166 грн. 40 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором №289/260-2022 від 24.09.2022 в частині повного та своєчасного відшкодування витрат на оплату податку на землю за період з жовтня 2022 року по березень 2024 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 7 721 грн. 28 коп. За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 4.1 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.06.2023 по 09.04.2024 в сумі 2 972 грн. 69 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 07.11.2022 по 09.04.2024 у сумі 211 грн. 97 коп., а також 3% річних за період з 07.11.2022 по 09.04.2024 у сумі 166 грн. 40 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір у розмірі 3 028 грн. 00 коп..

Ухвалою суду від 02.05.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою, фізичною особою - підприємцем документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою та фізичною особою - підприємцем для забезпечення комунікації та зв`язку із ними зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: мікрорайон 4-й Зарічний, приміщення 21Ж, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50106, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.17).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід відзначити, що поштове відправлення на офіційну адресу відповідача - мікрорайон 4-й Зарічний, приміщення 21Ж, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50106, в якому містилася ухвала суду від 02.05.2024, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (причина повернення суперечить положенням Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, оскільки не передбачена для листів з позначкою "Судова повістка") (а.с. 23).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071) (далі Правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Відповідно до пункту 76 Правил для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв`язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил.

Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу, фізичну особу - підприємця, фізичну особу.

Відповідно до пунктів 82, 83 Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Більше того, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 02.05.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118817284) надіслано судом 02.05.2024, зареєстровано в реєстрі 03.05.2024 та оприлюднено 06.05.2024, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Так, ухвалою суду від 02.05.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом дату вручення ухвали суду у паперовому вигляді відповідачу (26.05.2024, а.с.23), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 10.06.2024.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані три дні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на 13.06.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.05.2024, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позовну заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 02.06.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 01.07.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю заборгованості з відшкодування витрат на оплату податку на землю за договором, строк дії такого договору, порядок оплати, настання строку оплати вказаних витрат, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення, наявність підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 24.09.2022 між Державним підприємством "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" (далі - балансоутримувач, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ейнджел" (далі - орендар, відповідач) укладено договір № 289/260-2022 (далі - договір, а.с. 10-12), в розділі 1 якого визначені підстави укладання договору, а саме:

- на умовах договору оренди № 12/7476-6581 від 30.12.2021 орендованого приміщення, що знаходиться на земельній ділянці балансоутримувача, розташованого за адресою: м.Дніпро, вулиця Криворізька, 22 Д, та землекористувачем якого є ДП "ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова" (пункт 1.1. договору);

- у відповідності до статті 797 Цивільного кодексу України орендар зобов`язаний відшкодовувати балансоутримувачу витрати по сплаті податку на землю відповідно до Податкового кодексу України та на підставі даних Державного земельного кадастру в 2022 році у розмірі: за земельну ділянку площею 18,72 кв. м - 4 289 грн. 58 коп., ПДВ 20% - 857 грн. 92 коп. Всього 5 147 грн. 50 коп. на рік, які змінюються в разі зміни нормативної грошової оцінки землі, коефіцієнта і ставки земельного податку, згідно з даними Державного земельного кадастру з дати, коли починають діяти зазначені зміни (дата вказується в даних Державного земельного кадастру) (пункт 1.2. договору).

За умовами пункту 2.1. договору орендар зобов`язується відшкодовувати балансоутримувачу витрати по оплаті податку на землю, які балансоутримувач сплачує за земельну ділянку, на якому знаходяться орендовані приміщення (розрахункова земельна площа ділянки становить 18,72 кв. м).

У розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо вартості змісту майна, порядку розрахунків, а саме:

- сума відшкодування податку на землю за 2022 рік становить 4 289 грн. 58 коп., ПДВ 20% - 857 грн. 92 коп. Всього 5 147 грн. 50 коп. При зміні нормативної грошової оцінки землі, коефіцієнта і ставки земельного податку відповідно до даних Державного земельного кадастру, сума податку на землю підлягає автоматично обов`язковому перерахуванню орендарем і зміни з дати, коли починають діяти зазначені зміни, без підписання додаткової угоди. Сума відшкодування податку на землю у 2022 році і наступні роки відповідно до договору оренди становить суму грошових коштів, визначених у 2022 році з урахуванням індексу інфляції, діє до автоматичного перерахунку орендарем відшкодування податку на землю у зв`язку зі змінами нормативної грошової оцінки землі, коефіцієнта і ставки земельного податку, згідно з даними Державного земельного кадастру і вводиться з дати, коли починають діяти зазначені зміни (пункт 5.1. договору);

- орендатор проводить оплату щомісячно до 5-го числа місяця, наступного за звітним, яка становить 357 грн. 47 коп., ПДВ - 20% -71 грн. 49 коп. Всього 428 грн. 96 коп. (пункт 5.2. договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору орендар зобов`язується відшкодовувати витрати балансоутримувача по оплаті податку на землю протягом дії договору оренди № 12/7476-6581 від 30.12.2021.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що оплату орендатор проводить щомісяця, до 5-го числа місяця, наступного за звітним.

У пунктах 9.1. - 9.2. договору сторони визначили термін дії договору, а саме: договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022. Продовження терміну дії договору оформляється сторонами шляхом підписання додаткової угоди до нього.

У пункті 9.3. договору сторони узгодили, що умови договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 31.12.2021.

Доказів розірвання, внесення змін чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

У позовній заяві позивач посилається на те, що в період з 31.12.2021 по 31.03.2024 (за 27 місяців дії договору № 289/260-22 від 24.09.2022 та договору № 12/7476-6581 від 30.12.2021) орендар повинен був відшкодувати балансоутримувачу витрати по оплаті податку на землю на загальну суму 11 381 грн. 92 коп.; орендар 15.01.2023 платіжною інструкцією № 4 сплатив балансоутримувачу відшкодування земельного податку згідно з договором № 289/260-2022 від 24.09.2022 в розмірі 3 860 грн. 68 коп., тим самим відшкодував балансоутримувачу витрати по оплаті податку на землю за період з 31.12.2021 по 30.09.2022 (9 місяців); станом на 09.04.2024, заборгованість орендаря перед балансоутримувачем по відшкодуванню земельного податку згідно з договором № 289/260-2022 від 24.09.2022 становить 7 721 грн. 28 коп., а саме з жовтня 2022 року по березень 2024 року.

Отже, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором №289/260-2022 від 24.09.2022 в частині повного та своєчасного відшкодування витрат на оплату податку на землю за період з жовтня 2022 року по березень 2024 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 7 721 грн. 28 коп. За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 4.1 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.06.2023 по 09.04.2024 в сумі 2 972 грн. 69 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 07.11.2022 по 09.04.2024 у сумі 211 грн. 97 коп., а також 3% річних за період з 07.11.2022 по 09.04.2024 у сумі 166 грн. 40 коп. Вказане і є причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що договір № 289/260-2022 від 24.09.2022 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що вказаний договір є оплатним.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що оплату орендатор проводить щомісяця, до 5-го числа місяця, наступного за звітним.

Так, відповідно до умов пункту 5.2. договору орендатор проводить оплату щомісячно до 5-го числа місяця, наступного за звітним, яка становить 357 грн. 47 коп., ПДВ - 20% -71 грн. 49 коп. Всього 428 грн. 96 коп.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний обов`язок був виконаний відповідачем лише частково. Так, платіжною інструкцією № 4 від 15.01.2023 відповідачем було сплачено на користь позивача 3 860 грн. 68 коп. із призначенням платежу: "відшкодування зем. податку зг. дог. 289/260-2022 від 24.09.2022, у тому числі ПДВ 20% - 643 грн. 45 коп." (а.с.13).

Позивач зазначає, що вказаним платежем відповідач відшкодував балансоутримувачу витрати по оплаті податку на землю за період з 31.12.2021 по 30.09.2022 (9 місяців). Відповідач вказані доводи не заперечив; доказів зворотного матеріали справи також не містять.

Доказів відшкодування відповідачем витрат позивача на сплату податку на землю, починаючи з жовтня 2022 року по грудень 2022 року включно, матеріали справи не містять.

Суд відзначає, що, враховуючи викладене, а також умови пунктів 3.2. та 5.2. договору, відповідач зобов`язаний був внести оплату за договором в такі терміни:

- по відшкодуванню витрат по оплаті податку на землю за жовтень 2022 року в сумі 428 грн. 96 коп. граничний термін сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - є 07.11.2022; вказаний платіж відповідачем не здійснено;

- по відшкодуванню витрат по оплаті податку на землю за листопад 2022 року в сумі 428 грн. 96 коп. граничний термін сплати є 05.12.2022; вказаний платіж відповідачем не здійснено;

- по відшкодуванню витрат по оплаті податку на землю за грудень 2022 року в сумі 428 грн. 96 коп. граничний термін сплати є 05.01.2023; вказаний платіж відповідачем не здійснено.

Враховуючи вказане, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 289/260-2022 від 24.09.2022 в сумі 1 286 грн. 88 коп., що становить суму відшкодування витрат на оплату податку на землю в період з жовтня 2022 року по грудень 2022 року (3 місяці за наступним розрахунком: 428,96 х 3 = 1 286,88).

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов`язання не виконав, відшкодування витрат на оплату податку на землю за договором № 289/260-2022 від 24.09.2022 за період з жовтня 2022 року по грудень 2022 року в сумі 1 286 грн. 88 коп. у встановлений договором строк та у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 1 286 грн. 88 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

В той же час, доказів на підтвердження відшкодування витрат на оплату податку на землю за договором № 289/260-2022 від 24.09.2022 за період з жовтня 2022 року по грудень 2022 року сумі 1 286 грн. 88 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату податку на землю за договором № 289/260-2022 від 24.09.2022 за період з жовтня 2022 року по грудень 2022 року в сумі 1 286 грн. 88 коп.

Суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення витрат на оплату податку на землю за договором № 289/260-2022 від 24.09.2022 підлягають частковому задоволенню, а саме: лише в частині стягнення заборгованості з витрат на оплату податку на землю за період з жовтня 2022 року по грудень 2022 року (3 місяці), з огляду на таке.

Як було встановлено судом вище, у пунктах 9.1. - 9.2. договору сторони визначили термін дії договору, а саме: договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022. Продовження терміну дії договору оформляється сторонами шляхом підписання додаткової угоди до нього.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем та відповідачем Додаткової угоди щодо продовження терміну дії договору № 289/260-2022 від 24.09.2022; також матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про продовження вказаного договору на нові терміни, а саме: з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 31.12.2024, в які позивач заявив до стягнення заборгованість, в інший, ніж укладення додаткової угоди, спосіб (вчинення дій, які б свідчили про продовження договору тощо); матеріали справи не містять жодного доказу існування у відповідача обов`язку з відшкодування витрат на оплату податку на землю, починаючи з січня 2023 року, що свідчить про неправомірність вимог позивача щодо стягнення заборгованості з оплати податку на землю за період з січня 2023 року по березень 2024 року в сумі 6 434 грн. 40 коп.

При цьому судом враховано, що згідно з пунктом 3.1. договору орендар зобов`язується відшкодовувати витрати балансоутримувача по оплаті податку на землю протягом дії договору оренди № 12/7476-6581 від 30.12.2021.

У той же час, в матеріалах справи відсутній договір оренди № 12/7476-6581 від 30.12.2021, який би дозволив суду встановити строк дії вказаного договору оренди та, відповідно, та встановити наявність обов`язку у відповідача перед позивачем в частині відшкодування витрат на оплату податку на землю, починаючи з січня 2023 року по березень 2024 року.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Крім того, слід відзначити, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що докази на підтвердження фактичного продовження строку дії договору №289/260-2022 від 24.09.2022 на новий строк є менш вірогідними; таким чином вимоги щодо стягнення заборгованості за вказаним договором у період з січня 2023 року по березень 2024 року в сумі 6 434 грн. 40 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З приводу вимог позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 4.1. договору сторони передбачили, що за порушення термінів оплати за договором орендар сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми, вказаної до оплати відповідно за кожен день прострочення.

За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 4.1 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.06.2023 по 09.04.2024 в сумі 2 972 грн. 69 коп.

При цьому, дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені (а.с.4), судом встановлено, що пеню позивач нараховує за прострочення внесенні платежів за договором (відшкодування витрат на оплату податку на землю) в період з травня 2023 року по березень 2024 року.

У той же час, з огляду на те, що судом було встановлено неправомірність вимог позивача щодо стягнення відшкодування витрат на оплату податку на землю за договором, в тому числі, за період з травня 2023 року по березень 2024 року, вимоги щодо стягнення пені в сумі 2 972 грн. 69 коп., які є похідними від цієї основної вимоги, задоволенню також не підлягають.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з 07.11.2022 по 09.04.2024 у сумі 211 грн. 97 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с. 4-5), та встановлено, що під час його проведення позивачем були невірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с.4-5), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

При цьому, здійснюючи власний розрахунок інфляційних втрат, суд враховані правові позиції, викладені у постановах Верховного суду щодо вказаного питання, а саме:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив таке:

- по відшкодуванню витрат по оплаті податку на землю за жовтень 2022 року в сумі 428 грн. 96 коп. граничний термін сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - є 07.11.2022; вказаний платіж відповідачем не здійснено; отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з листопада 2022 року по лютий 2024 року та в цей період складають 31 грн. 35 коп.;

- по відшкодуванню витрат по оплаті податку на землю за листопад 2022 року в сумі 428 грн. 96 коп. граничний термін сплати є 05.12.2022; вказаний платіж відповідачем не здійснено; отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з грудня 2022 року по лютий 2024 року та в цей період складають 28 грн. 15 коп.;

- по відшкодуванню витрат по оплаті податку на землю за грудень 2022 року в сумі 428 грн. 96 коп. граничний термін сплати є 05.01.2023; вказаний платіж відповідачем не здійснено; отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з січня 2023 року по лютий 2024 року та в цей період складають 24 грн. 97 коп., а всього 84 грн. 47 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 84 грн. 47 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача також 3% річних за період прострочення з 07.11.2022 по 09.04.2024 у сумі 166 грн. 40 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 6), та встановлено, що під час його проведення позивачем були невірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с.6), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив таке:

- по відшкодуванню витрат по оплаті податку на землю за жовтень 2022 року в сумі 428 грн. 96 коп. граничний термін сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - є 07.11.2022; вказаний платіж відповідачем не здійснено; отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 08.11.2022 по 09.04.2024 та в цей період складають 18 грн. 29 коп.;

- по відшкодуванню витрат по оплаті податку на землю за листопад 2022 року в сумі 428 грн. 96 коп. граничний термін сплати є 05.12.2022; вказаний платіж відповідачем не здійснено; отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 06.12.2022 по 09.04.2024 та в цей період складають 17 грн. 30 коп.;

- по відшкодуванню витрат по оплаті податку на землю за грудень 2022 року в сумі 428 грн. 96 коп. граничний термін сплати є 05.01.2023; вказаний платіж відповідачем не здійснено; отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 06.01.2023 по 09.04.2024 та в цей період складають 16 грн. 21 коп., а всього 51 грн. 80 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 51 грн. 80 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 389 грн. 19 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства "Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейнджел" про стягнення заборгованості з витрат на оплату податку на землю за договором № 289/260-2022 від 24.09.2022 у загальному розмірі 11 072 грн. 34 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейнджел" (мікрорайон 4-й Зарічний, приміщення 21Ж, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50106; ідентифікаційний код 44086731) на користь Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (вулиця Криворізька, будинок 1, м. Дніпро, 49008; ідентифікаційний код 14308368) 1 286 грн. 88 коп. - заборгованості з витрат на оплату податку на землю за період з жовтня 2022 року по грудень 2022 року, 84 грн. 47 коп. - інфляційних втрат, 51 грн. 80 коп. - 3% річних та 389 грн. 19 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 13.06.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко