Ухвала

від 14.06.2024 по справі 910/7154/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

м. Київ

14.06.2024Справа № 910/7154/24Суддя Господарського суду міста Києва Блажівська О.Є., розглянувши

матеріали позовної заяви Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, просп. Перемоги, 14) в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Укрправо» (03035, м. Київ, вул. Василя Липківського Митрополита, 14)

про стягнення 137 252,25 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Укрправо» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 137 252,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання за договором № РОФ-1633 оренди державного нерухомого майна від 25.06.2018 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку передати справу за підсудністю до Господарського суду Миколаївської області на підставі ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на таке.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 (оприлюднена 18.03.2021) до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з огляду на наступне:

У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).

Відповідно до частин першої, другої статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред`явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Щодо інших спорів, які виникали в межах зобов`язальних відносин стосовно нерухомого майна, діяли такі ж правила визначення територіальної підсудності справ господарському суду як і у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнання їх недійсними, або у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, наведені в частині першій та другій статті 15 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.

В подальшому Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин від 18 лютого 2010 року» № 1914-VI вносились зміни до статей 12 та 16 ГПК України, визначивши виключну підсудність справ у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, господарським судам за місцезнаходженням об`єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.

За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне відступати від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, про те, що позов про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном належить до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна.

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 911/2390/18 є визначальною для застосування норми частини третьої статті 30 ГПК України (виключної підсудності) до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань щодо користування нерухомим майном.

Так, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 137 252,25 грн. за договором № РОФ-1633 оренди державного нерухомого майна від 25.06.2018 року в частині сплати орендної плати за користування нерухомим майном, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/14.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.02.2021 року у справі № 911/2390/18, до спору у даній справі застосовуються норми частини третьої статті 30 ГПК України.

Відповідно до частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Таким чином, оскільки нерухоме майно розташоване у м. Миколаєві, то дана позовна заява підлягає розгляду Господарським судом Миколаївської області.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частиною 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 ГПК України).

Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ч. 7 ст. 31 ГПК України).

Згідно ч. 9 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, якщо буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Відповідно до вищезазначеного судом, даний спір не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду міста Києва та матеріали позовної заяви підлягають передачі на розгляд до Господарського суду Миколаївської області (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22).

Керуючись ст. 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Передати матеріали позовної заяви Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) про стягнення 137 252,25 грн. з доданими до неї документами за виключною підсудністю до Господарського суду Миколаївської області (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22).

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у строки та порядку, встановленому статтями 255, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Оксана Блажівська