Рішення

від 13.06.2024 по справі 925/288/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року Справа № 925/288/24

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від позивача представник не з`явився,

від відповідача представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Технології анкерного

кріплення, м. Дніпро

до приватного підприємства ЄВРОХІМ ОДЕСА, м. Черкаси

про стягнення 558 725 грн. 85 коп.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Технології анкерного кріплення до приватного підприємства ЄВРОХІМ ОДЕСА про стягнення з відповідача 558 725 грн. 85 коп., а саме: 430 000 грн. 00 коп. основного боргу, 24 698 грн. 69 коп. - 3% річних та 104 027 грн. 16 коп. інфляційних втрат, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання поворотної фінансової допомоги №26ФД від 20 жовтня 2021 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 06 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Підготовче засідання призначено на 10 год. 30 хв. 04 квітня 2024 року.

Проте, судове засідання призначене на 10 год. 30 хв. 04 квітня 2024 року не відбулося, у зв`язку з оголошенням на території Черкаської області в цей час повітряної тривоги.

Ухвалою суду від 04 квітня 2024 року призначено розгляд справи в підготовчому засіданні на 12 год. 00 хв. 23 квітня 2024 року.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 23 квітня 2024 року, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 11 год. 30 хв. 28 травня 2024 року.

Однак, судове засідання призначене на 11 год. 30 хв. 28 травня 2024 року не відбулося, у зв`язку з оголошенням на території Черкаської області в цей час повітряної тривоги.

Ухвалою суду від 28 травня 2024 року розгляд справи по суті призначено на 11 год. 30 хв. 13 червня 2024 року.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися, відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалу суду від 28 травня 2024 року було доставлено відповідачу до його електронного кабінету 28 травня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа виготовленої з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду.

Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

26 березня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та річних не визнає з посиланням на п. 6.2 договору та настання форс-мажорних обставин.

Крім того відповідач вказував, що у відповіді на претензію, останнім було направлено лист в якому було запропоновано графік погашення заборгованості.

Жодних зауважень щодо листа відповідача позивачем надано не було, а тому, на думку відповідача, позивач за принципом мовчазної згоди погодив новий графік повернення платежів.

У відповіді на відзив позивач зазначав, що строк виконання зобов`язання настав 31 березня 2022 року.

Сертифікат ТПП не є належним доказом підтвердження настання форс-мажорних обставин саме по договору фінансової допомоги №26ФД від 20 жовтня 2021 року, оскільки в Сертифікаті вказано зовсім інший договір та підприємство перед яким відповідач не міг виконати свої грошові зобов`язання.

З посиланням на п.7.2 договору позивач вказував, що строк повернення фінансової допомоги може бути продовжено за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до договору, яка є його невід`ємною частиною.

Водночас, між сторонами не було укладено жодної додаткової угоди до вказаного договору щодо погодження нових термінів чи графіків виконання грошового зобов`язання.

У запереченні відповідач вказував, що неможливість виконання зобов`язань настала через закриття повітряного простору, оскільки основні споживачі послуг відповідача це підприємства, що обслуговують повітряний простір.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час розгляду справи, 20 жовтня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю Технології анкерного кріплення (позикодавець) та приватним підприємством ЄВРОХІМ ОДЕСА (позичальник) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги за №26ФД

Відповідно до п.1.1 вищевказаного договору позикодавець зобов`язався надати позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі, установленому п. 2.1. цього договору, для поповнення обігових коштів та здійснення платежів, а позичальник - повернути їх позикодавцю на умовах цього договору.

Поворотна безвідсоткова фінансова допомога це сума грошових коштів в національній валюті України, передана позичальнику у користування на визначений строк відповідно до даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (п.1.2 договору).

За своєю правовою природою вищезазначений договір є договором позики, а тому відносини сторін регулюються параграфом 1 глави 71 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно п.2.1 договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 430 000,00 грн. без ПДВ.

Згідно п. 4.1 договору строк повернення позичальником позикодавцю суми поворотної фінансової допомоги становить до 31 березня 2022 року.

Відповідно до п.5.1 договору позичальник зобов`язаний повернути суму фінансової допомоги (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини фінансової допомоги) в останній день строку, який встановлений в п. 4.1 цього договору.

Допускається дострокове повернення суми фінансової допомоги.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором (п.7.1 договору).

На виконання умов вищевказаного договору позивачем було перераховано відповідачу суму поворотної фінансової допомоги в розмірі 430 000,00 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції №652 від 20 жовтня 2021 року.

Водночас, у визначені договором строки відповідач не повернув позику.

З метою досудового врегулювання спору позивач надсилав відповідачу претензію №20 від 12 лютого 2024 року щодо повернення поворотної фінансової допомоги, сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Вищевказану претензію було отримано відповідачем 08 лютого 2024 року на електронну адресу.

Однак, станом на дату звернення позивача до суду, відповіді на претензію відповідач не надав, борг не сплатив.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалося вище строк виконання зобов`язання по договору встановлено 31 березня 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту здійснення, на підставі умов договору поворотної фінансової допомоги, розрахунку з позивачем за надану позику.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Водночас, судом враховано, що за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від виконання зобов`язання в цілому.

Форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Верховний Суд в постанові від 21 липня 2021 року у справі №912/3323/20 зазначив, що відсутність коштів на виконання зобов`язань не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч. 2 ст. 617 ЦК та ч. 2 ст. 218 ГК та не може вважатись форс-мажором.

Крім того, згідно п.7.2 договору строк повернення фінансової допомоги, зазначений у п. 4.1. цього договору, може бути продовжено за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до договору, яка є його невід`ємною частиною.

Додаткової угоди про внесення змін до правочину щодо продовження строку виконання грошового зобов`язання між сторонами в письмовій формі укладено не було, а тому доводи відповідача судом відхиляються як безпідставні.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 430 000 грн. 00 коп. основного боргу.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 24 698 грн. 69 коп. - 3% річних нарахованих за період з 01 квітня 2022 року до 28 лютого 2024 року та 104 027 грн. 16 коп. інфляційних втрат нарахованих за період з квітня 2022 року по січень 2024 року.

Водночас, судом враховано, що відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

В постанові від 06 вересня 2023 року зі cправи №910/8349/22 Верховний Суд проаналізувавши умови аналогічного за своїм предметом договору про фінансову допомогу зазначив, що згідно підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

З аналізу положень пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення та ст. ст. 1046, 1049 ЦК України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про те, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги розповсюджується дія пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача 24 698 грн. 69 коп. - 3% річних та 104 027 грн. 16 коп. інфляційних втрат відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Позивачем заявлено також вимогу про стягнення з відповідачів 12 500 грн. 00 коп. понесених витрат, пов`язаних з правничою допомогою.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат враховується наступне:

розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 5.2. договору про надання правничої допомоги №11 від 23 лютого 2024 року укладеного між позивачем та адвокатом Ткаченко Єлизаветою Володимирівною визначено, що порядок встановлення, розмір гонорару та порядок його сплати визначається угодою про узгодження розміру гонорару.

27 лютого 2024 року між позивачем та адвокатом було укладено додаткову угоду до договору №11 про оплату юридичних послуг.

Вищевказаною додатковою угодою було визначено, що згідно договору про надання юридичної допомоги №11 від 23 лютого 2024 року клієнт зобов`язаний внести оплату за надання юридичних послуг в сумі 12 500 грн. 00 коп. до початку виконання договору (в повному обсязі).

27 лютого 2024 року між позивачем та адвокатом було підписано акт про надання правової допомоги, згідно якого послуги передбачені договором про надання правової допомоги надані своєчасно, якісно та в повному обсязі у відповідності до умов договору про надання правової допомоги №11 від 23 лютого 2024 року (п. 1 акту).

Вартість послуг сплачена у відповідності до умов договору про надання правової допомоги та угоди про узгодження розміру гонорару (п. 3 акту).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено адвокату 12 500 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується копією платіжної інструкції №121 від 27 лютого 2024 року.

За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону).

При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви, пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Частина 4 ст. 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі East/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Від відповідача не надходило до суду заяв (заперечень) щодо неспівмірності витрат позивача на послуги адвоката, а також не надходило клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача.

Крім того матеріали справи не містять доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності із значенням справи для позивача, а загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, не виходить за розумні межі розміру гонорару адвоката.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню 9 620 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з приватного підприємства ЄВРОХІМ ОДЕСА, вул. Гоголя, 221, м. Черкаси, ідентифікаційний код 41947764 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Технології анкерного кріплення, вул. Гаванська, 4, м. Дніпро, ідентифікаційний код 39668863 430 000 грн. 00 коп. основного боргу, 6 449 грн. 93 коп. судового збору та 9 620 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3.В решті вимог в позові відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 13 червня 2024 року.

Суддя А.В.Васянович