Рішення

від 14.06.2024 по справі 927/440/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

14 червня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/440/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури,

вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, 16600 в інтересах держави в особі

позивача: Чернігівської обласної ради,

код ЄДРПОУ 25618741, проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут»,

код ЄДРПОУ 39576385, вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021

Предмет спору: про стягнення 61 431,10 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут», у якому просить суд стягнути з відповідача до обласного бюджету Чернігівської області кошти в сумі 61 431,10 грн.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 10.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.

Також ухвалою суду від 10.05.2024 витребувано у Комунального закладу «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради: платіжні доручення про перерахування Комунальним закладом «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради коштів ТОВ «Чернігівгаз Збут» за надані послуги на виконання Договору постачання природного газу від 15.01.2021 №41АВ147-58-21, у тому числі платіжне доручення про авансовий платіж у сумі 2198,14 грн, який зазначено в рахунку на оплату №61000462.

Витребувані ухвалою суду від 10.05.2024 докази необхідно було подати суду та іншим учасникам справи в порядку ст. 80, 172 ГПК України протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвала суду від 10.05.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 11.05.2024 о 01:24, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву на позов є 28.05.2024.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 10.05.2024 КЗ «Старобасанська гімназія» отримав 18.05.2024, а отже повинен був надати витребувані судом документи у термін до 28.05.2024 або повідомити про неможливість їх подання у термін до 23.05.2024.

14.05.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву, у якій просив суд розглядати справу у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.05.2024 відмовлено ТОВ «Чернігівгаз Збут» у задоволенні заяви про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

23.05.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну з доказами його направлення в електронні кабінети інших учасників справи та клопотання про зупинення провадження у справі.

28.05.2024 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив з доказами її направлення в електронні кабінети інших учасників справи.

Суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи заяви по суті (відзив відповідача та відповідь прокурора на відзив відповідача) як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Відповідач просить зупинити провадження у справі №927/440/24 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21 та оприлюднення постанови по цій справі, обставини в якій є подібними обставинам даної справи та від висновків якої залежить правильне вирішення справи №927/440/24.

У відповіді на відзив прокурор заперечує проти зупинення провадження у справі, оскільки зі змісту та підстав позовних вимогу у даній справі вбачається, що спірні правовідносини у справі № 918/1043/21 та у справі № 927/178/24 не є подібними.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У провадженні Верховного Суду перебуває справа №918/1043/21 за позовом Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради до Приватного підприємства «Фірма «ДАН» про визнання недійсним договору та стягнення коштів у сумі 199 850,40 грн.

Позов обґрунтований тим, що за укладеним договором поставки мережевого обладнання від 21.12.2019 № 38 позивач, не будучи обізнаним з реальною вартість товару, купив у відповідача товар за ціною, яка значно перевищує його реальну вартість, що свідчить про введення його в оману відповідачем. Зважаючи на те, що позивач як сторона договору розпорядився бюджетними коштами, уклавши невигідний для держави спірний договір; спірний договір суперечить інтересам держави і суспільства, позивач просить визнати його недійсним на підставі статей 203, 215, частини 3 статті 228, частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стягнути на свою користь сплачені за спірним договором кошти.

З огляду на наявність виключної правової проблеми у застосуванні частини 3 статті 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 ЦК України, статті 208 ГК України (вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики), та з огляду на необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 щодо можливості застосування односторонньої реституції, Верховний Суд вважав за необхідне передати справу № 918/1043/21 Господарського суду Рівненської області разом із касаційною скаргою Приватного підприємства «Фірма «ДАН» на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 на розгляд Великої Палати Верховного Суду (ухвала Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №918/1043/21).

На думку колегії суддів КГС ВС, у цій справі існує виключна правова проблема, пов`язана із застосуванням статті 216 і частини третьої статті 228 ЦК України, які містять різні наслідки недійсності договору за умови, що Позивач у позові, посилаючись на невідповідність Договору інтересам держави і суспільства, просив застосувати наслідки недійсності договору, встановлені саме частиною першою статті 216 ЦК України.

Колегія суддів КГС ВС здійснила аналіз статей 216, 228 ЦК України та дійшла висновку про те, що стаття 203 цього Кодексу встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Водночас приписами статті 228 ЦК України визначено цивільно-правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а не підстави недійсності оспорюваного договору.

Колегія суддів вважає, що за буквального тлумачення частини третьої статті 228 ЦК України такий критерій, як умисел у однієї зі сторін чи в обох на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства (встановивши наявність умислу лише у Підприємства, суди у цій справі визнали Договір недійсним) має значення не для підстав визнання договору недійсним, а є критерієм, який застосовується для визначення наслідків недійсності зазначеного правочину.

Колегія суддів звертає увагу на те, що загальні правові наслідки недійсності договору визначені статтею 216 ЦК України, за змістом частини першої якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Водночас частина третя статті 228 ЦК України визначає інший правовий наслідок недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування якого ставиться в залежність від наявності умислу у сторін, зокрема: 1) при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного; 2) при наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

На переконання колегії суддів, закріплення в частині третій статті 216 ЦК України норми про те, що правові наслідки, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування, не може беззаперечно свідчити, що у випадку визнання договору недійсним з підстав невідповідності його інтересам держави і суспільства мають застосовуватись лише наслідки його недійсності, встановлені частиною третьою статті 228 ЦК України, якщо у позові Позивач підставою для стягнення цих коштів зазначив саме частину першу статтю 216 ЦК України, а не частину третю статті 228 цього Кодексу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на частину першу статті 208 ГК України, яка визначає наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.04.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій чи аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Предметом спору у справі №927/440/24 є стягнення з відповідача до обласного бюджету Чернігівської обласної ради 61 431,10 грн безпідставно сплачених комунальним закладом коштів, а правовою підставою позову ст. 1212 ЦК України, а не ст. 228 ЦК України.

Отже, правовідносини у справах № 927/440/24 та №918/1043/21 не є подібними.

За наведених обставин, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Оскільки станом на 13.06.2024 витребуваних судом ухвалою від 10.05.2024 документів або повідомлення про неможливість їх подання від КЗ «Старобасанська гімназія» до суду не надійшло, ухвалою суду від 13.06.2024 стягнуто з КЗ «Старобасанська гімназія» штраф у розмірі 9 084,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при укладанні між КЗ «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради та ТОВ «Чернігівгаз Збут» додаткових угод від 28.01.2021, від 29.01.2021, від 01.02.2021, від 02.02.2021 до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-58-21 від 15.01.2021 було порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду із позовом про визнання цих додаткових угод недійсними та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» на користь КЗ «Старобасанська гімназія» надлишково сплачених коштів у розмірі 60 734,52 грн.

Прокурор зазначає, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.02.2023 у справі №927/537/22, яке залишено без змін в цій частині постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024, зазначені додаткові угоди №1-4 визнано недійсними, а позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» на користь КЗ «Старобасанська гімназія» 60 734,52 грн залишено без розгляду.

Оскільки суд визнав недійсними оспорювані прокурором додаткові угоди, а Комунальний заклад «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради сплатив кошти за поставлений природний газ відповідно до ціни, вказаній у спірних додаткових угодах, тобто за збільшеною ціною, прокурор на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача до обласного бюджету Чернігівської області, з якого фінансувалась закупівля спірного природного газу, 61 431,10 грн безпідставно сплачених комунальним закладом коштів.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

- Чернігівська обласна рада не є уповноваженим органом, в інтересах якої має заявлятись відповідний позов. Предметом розгляду в даній справі є стягнення з ТОВ «Чернігівгаз Збут» коштів в сумі 61 431,10 грн, тоді як у листі-запиті Ніжинської окружної прокуратури від 12.12.2023, на який надавала відповідь рада, прокуратура ставить питання про проведені дії щодо стягнення коштів у сумі 60 734,52 грн, які підлягають стягненню з ТОВ «Чернігівгаз Збут» до обласного бюджету у судовому порядку, на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України;

- прокурор не надав доказів виділення бюджетних коштів саме на оплату спірного об`єму природного газу;

- обраний прокурором предмет позову не призводить до поновлення порушених інтересів Чернігівської обласної ради, тому не є ефективним засобом захисту, не забезпечує захисту та відновлення таких інтересів, якщо вони навіть не порушені;

- заявляючи позов прокурор просить застосувати правові наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України, у вигляді стягнення коштів в сумі 61 431,10 грн, це одностороння реституція, хоча правовими наслідками цієї статті є двостороння реституцію.

У відповіді на відзив прокурор заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначає, що:

- прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави саме в особі Чернігівської обласної ради та надав докази фінансування спірної закупівлі за рахунок коштів обласного бюджету;

- посилаючись на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, прокурор зазначає, що спірні кошти підлягають стягненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Комунальним закладом «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради (позивач-3) 28.12.2020 на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення за №UA-2020-12-23-011932-C про намір здійснити закупівлю газового палива обсягом (переговорна закупівля) 35000 куб.м за ціною 6,98 грн. з ПДВ.

За результатом процедури закупівлі 15.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» (постачальником) та Комунальним закладом «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради (споживач) укладено договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41АВ147-58-21 від 15.01.2021, відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2021 році природний газ, код за ДК 021:2015 09120000-6 газове паливо (газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та у порядку, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2 договору річний плановий обсяг постачання газу до 35000 куб. м.

За п. 3.1 договору розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем. Підписуючи договір, споживач підтверджує, що ознайомлений з тим, що протягом дії договору ціна на газ може змінюватись, про що Сторони укладатимуть відповідні додаткові угоди. Підписуючи цей договір, споживач підтверджує що йому надане належне повідомлення про порядок зміни ціни газу протягом дії Договору і ніяких інших повідомлень про зміну ціпи газу не вимагається.

За умовами п. 3.2 договору ціна одного кубічного метру газу включає компенсацію вартості послуги доступу до потужності, а також ПДВ 20%. Загальна ціна одного кубічного метру газу складає 6,98 грн, в т.ч. ПДВ 20%.

Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 3.3 договору).

Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2. та 3.3 цього договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за договором (п. 3.4 договору).

Загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачеві за договором і складає 244300 грн, в т.ч. ПДВ 20%(п. 3.6 договору).

Пунктом 9.1 договору передбачено, що даний договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів ТОВ «Чернігівгаз Збут» в інформаційній платформі оператора ГТС, а саме з 01.01.2021 до 31.12.2021 , а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до п. 9.5, 9.6 договору будь-які зміни та доповнення до цього договору вважаються дійсними, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані уповноваженими на це представниками сторін шляхом укладання додаткової угоди. Будь-які зміни, доповнення та додатки до цього договору, внесені належним чином, є його невід`ємними частинами.

У подальшому за ініціативою ТОВ «Чернігівгаз збут» між ним та Комунальним закладом «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради було укладено додаткові угоди щодо зміни ціни до договору, що стосувалися зміни ціни за одиницю товару та обсягів постачання газу, а саме:

- від 28.01.2021, за умовами якої з 01.01.2021 збільшено ціну на газ до 7,6773 грн за 1 куб. м з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 31821,08 тис. куб. м;

- від 29.01.2021, за умовами якої з 01.01.2021 збільшено ціну на газ до 8,44426 грн за 1 куб. м з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 28930,89 куб. м;

- від 01.02.2021, за умовами якої з 01.01.2021 збільшено ціну на газ до 9,28784 грн за 1 куб. м з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 26303,20 куб. м;

- від 02.02.2021, за умовами якої з 01.01.2021 збільшено ціну на газ до 10,21570 грн за 1 куб. м з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 23914,16 куб. м;

Додатковою угодою від 04.10.2021 внесено зміни щодо строку дії договору та визначено сторонами, що він діє в частині поставок газу з 01.01.2021до 10.10.2021 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору між Комунальним закладом «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради та ТОВ «Чернігівгаз Збут» підписано акти прийому-передачі природного газу № ЧРЗ81002317 від 28.02.2021 на суму 74178,34 грн, №ЧРЗ81000982 за січень 2021 року на суму 68337,31 грн, № ЧРЗ81003571 від 31.03.2021 на суму 50656,58 грн, №ЧРЗ81004696 від 30.04.2021 на суму 442,44 грн, № ЧРЗ81005021 від 31.05.2021 на суму 334,67 грн.

Усього за вказаними актами поставлено природний газ загальним обсягом 18 985,42 куб. м.

КЗ «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради розрахувався за поставлений ТОВ «Чернігівгаз Збут» на підставі перерахованих вище актів природний газ на загальну суму 191751,20 грн, що підтверджено платіжними документами.

Також прокурор надав рахунок ТОВ «Чернігівгаз Збут» №61000462, виставлений КЗ «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради, на сплату природного газу за січень 2021 року, у якому вказано сальдо на 01.01.2021 у розмірі 2 198,14 грн (оплата в поточному місяці до дати видачі рахунку, аванс).

Отже, за доводами прокурора, загальний розмір сплачених КЗ «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради за спірний природний газ становить 193 949,34 грн (191751,20+2198,14).

Прокурор в позовній заяві вказує, що внаслідок укладення з порушенням Закону України «Про публічні закупівлі» спірних додаткових угод від 28.01.2021, від 29.01.2021, від 01.02.2021, від 02.02.2021 розмір безпідставно сплачених КЗ «Старобасанська гімназія» коштів відповідачу становить 61 431,10 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача до обласного бюджету Чернігівської області, з якого фінансувалась закупівля спірного природного газу.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної ради у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із частинами 1, 4 та 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 та 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Чернігівської області таким органом місцевого самоврядування є Чернігівська обласна рада.

Згідно з п. 1.1 Статуту КЗ «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради, затвердженого наказом начальника управління комунального майна Чернігівської обласної ради від 05.02.2020 (далі - Статут), гімназія є закладом загальної середньої освіти, який має в своєму складі інтернат з повним державним утриманням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та/або частковим утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги.

Основний вид діяльності КЗ «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради освітня діяльність у сфері базової середньої освіти.

Відповідно до п. 1.10 Статуту гімназія є неприбутковим закладом освіти.

Гімназія є об`єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області. Від імені територіальних громад області функції власника гімназії виконує Чернігівська обласна рада (п. 1.5 Статуту).

У п. 8.1. Статуту зазначено, що джерелами формування кошторису гімназії є кошти обласного бюджету у розмірі, передбаченому нормативами фінансування загальної середньої освіти для забезпечення вивчення предметів в обсязі Державних стандартів освіти; освітня субвенція з державного бюджету; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; благодійні внески юридичних i фізичних осіб; кошти, отримані від надання платних послуг згідно з законодавством; інші джерела, не заборонені законодавством.

За висновками КГС ВС, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини першої статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК країни).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Отже, КЗ «Старобасанська гімназія» у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня (висновки КГС ВС, викладені у підпункті 6.49 постанови від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19).

З матеріалів проведення спірної закупівлі (UA-2020-12-23-011932-c) вбачається, що джерелом фінансування закупівлі є кошти місцевого бюджету.

У листі Управління освіти і науки Чернігівської обласної державної адміністрації №01-08/1195 від 04.07.2022, адресованому Ніжинській окружній прокуратурі, зазначено про те, що згідно з бюджетним законодавством заклад освіти є розпорядником бюджетних коштів третього рівня та включений до мережі головного розпорядника - Управління. Впродовж 2021 року закладу освіти з обласного бюджету профінансовані видатки з КЕКВ 2274 «Оплата природнього газу».

Отже, суд доходить висновку, що фінансування закупівлі спірного природного газу здійснювалось за рахунок коштів обласного бюджету, тобто КЗ «Старобасанська гімназія» розпорядився не власними коштами, а витратив бюджетні кошти, а тому відхиляє доводи відповідача про ненадання прокурором доказів виділення бюджетних коштів саме на оплату спірного об`єму природного газу.

Оскільки засновником КЗ «Старобасанська гімназія» та власником його майна є територіальна громада в особі Чернігівської обласної ради, яка фінансує i контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання закладом освіти коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, суд вважає, що Чернігівська обласна рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.

Прокурор звертався до Чернігівської обласної ради з повідомленням про те, що внаслідок укладення спірних додаткових угод було порушено норми ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень, зокрема щодо подання позову про повернення безпідставно сплачених коштів (лист від 12.12.2023 №52-75-9172вих23).

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що зазначена у листі сума безпідставно сплачених коштів не відповідає сумі, що є предметом спору, враховуючи те, що прокурор повідомив позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави, а остаточну суму таких коштів і правові підстави позову повинен був встановити позивач.

Чернігівська обласна рада у листі № 02-03/978 від 20.12.2023 повідомила прокурора, що вона не наділена повноваженнями вживати заходів щодо стягнення надмірно сплачених коштів за договором, укладеним КЗ «Старобасанська гімназія».

З наведеного слідує нездійснення компетентним у спірних правовідносинах органом жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, а заперечення позивача про відсутність у нього відповідних повноважень свідчать про вияв пасивної поведінки уповноваженого суб`єкта після отримання повідомлення прокурора про порушення інтересів держави та необхідності захисту цих інтересів, а відтак і про його бездіяльність щодо захисту інтересів територіальної громади.

При цьому суд зазначає, що Закон України «Про прокуратуру» не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до ТОВ «Чернігівгаз Збут» про стягнення безпідставно сплачених коштів.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідача про відсутність таких підстав відхиляються судом.

При цьому суд враховує, що можливість використання відповідачем безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес, а їх неповернення не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Разом з тим, потенційно факт перерахування на адресу відповідача зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання публічних коштів, унеможливлює раціональне та ефективне їх використання. Зазначене підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 61 431,10 грн.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначав, що ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Оскільки додаткові угоди від 28.01.2021, від 29.01.2021, від 01.02.2021, від 02.02.2021 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між КЗ «Старобасанська гімназія» та відповідачем щодо ціни природного газу, поставленого за Договором, мали регулюватись п. 3.2 Договору, згідно з яким ціна за одиницю природного газу складає 6,98 грн за 1 м3 з ПДВ.

Враховуючи ціну, обумовлену відповідачем та КЗ «Борзнянський ліцей» у Договорі, останній повинен був сплатити відповідачу за спожитий у січні-травні 2021 року природний газ загальним обсягом 18 985,42 м3 кошти у розмірі 132 518,24 грн.

У справі №927/537/22 суд встановив, що КЗ «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради розрахувався за поставлений ТОВ «Чернігівгаз Збут» на підставі актів прийому-передачі природний газ на загальну суму 191751,20 грн.

Відповідні роздруківки транзакцій, які підтверджують сплату КЗ «Старобасанська гімназія» коштів за спожитий у січні-травні 2021 року природний газ, також надані прокурором і у цій справі.

Крім того, посилаючись на відомості, вказані у рахунку ТОВ «Чернігівгаз Збут» №61000462, про наявність переплати у розмірі 2198,14 грн, прокурор вважає, що загальний розмір сплачених КЗ «Старобасанська гімназія» коштів становить 193 949,34 грн.

Ухвалою суду від 10.05.2024 суд витребував у КЗ «Старобасанська гімназія», у тому числі платіжне доручення про сплату авансового платежу у сумі 2198,14 грн, який зазначено в рахунку на оплату №61000462, проте комунальний заклад витребуваних судом документів не надав.

Суд враховує, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом.

Разом з тим, оцінивши надані прокурором докази, суд встановив наступне.

Відповідно до акта приймання-передачі №ЧРЗ81000982 від 15.01.2021 відповідач у січні 2021 року поставив КЗ «Старобасанська гімназія» природний газ на загальну суму 68337,31 грн.

У наданому прокурором рахунку ТОВ «Чернігівгаз Збут» №61000462, виставленому КЗ «Старобасанська гімназія» Чернігівської обласної ради, на сплату природного газу за січень 2021 року, зазначено загальну вартість поставленого природного газу 68 337,31 грн, а також про наявність сальдо на 01.01.2021 у розмірі 2 198,14 грн (оплата в поточному місяці до дати видачі рахунку, аванс). При цьому у графі «разом до сплати» вказана сума 66 139,17 грн.

Тобто відповідач врахував наявність у КЗ «Старобасанська гімназія» переплати у розрахунковий період у розмірі 2 198,41 грн та зменшив на цю суму вартість поставленого у січні 2021 року газу, а відтак фактично визнав сплату вказаних коштів.

Згідно статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Визначений статтею 13 ГПК України принцип змагальності у господарському процесі забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Враховуючи надані учасниками справи докази, суд вважає, що найбільш вірогідним є сплата КЗ «Старобасанська гімназія» авансового платежу у розмірі 2 198,14 грн.

Таким чином, загальний розмір сплачених КЗ «Старобасанська гімназія» відповідачу коштів становить 193 949,34 грн, а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 61431,10 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 61 431,10 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний повернути їх до обласного бюджету, з якого здійснювалось фінансування спірної закупівлі, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Суд зазначає, що у даному випадку визнання недійсними спірних додаткових угод має наслідком повернення безпідставно сплачених коштів саме до місцевого бюджету, чим буде відновлене порушене право територіальної громади Чернігівської області в особі позивача, який є розпорядником таких коштів, а тому доводи відповідача, що обраний прокурором предмет позову не призводить до поновлення порушених інтересів Чернігівської обласної ради відхиляються судом.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» (код ЄДРПОУ 39576385, вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021) до обласного бюджету Чернігівської області безпідставно набуті кошти у розмірі 61 431,10 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» (код ЄДРПОУ 39576385, вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 3028,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун