Рішення

від 12.06.2024 по справі 526/1018/23

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 526/1018/23

2/530/164/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

12.06.2024 року Зіньківський районнийсуд Полтавськоїобласті вскладі головуючого-судді ДолжкоС.Р.,секретаря ТараненкоТ.І.,розглянувши вм.Зіньків справуза позовом

ОСОБА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 , місцепроживання: АДРЕСА_1 до Гадяцької міської ради, місце знаходження: м.Гадяч, вул.Лесі Українки, 3, Миргородського району, Полтавської області; треті особи: приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області, ОСОБА_2 , місце знаходження: м.Гадяч, вул.Драгоманова, 37, Миргородського району, Полтавської області; приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області, ОСОБА_3 , місце знаходження: м.Гадяч, пров.Лохвицький, 3б, Миргородського району, Полтавської області про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 , місцепроживання: АДРЕСА_1 до Гадяцької міської ради, місце знаходження: м.Гадяч, вул.Лесі Українки, 3, Миргородського району, Полтавської області; треті особи: приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області, ОСОБА_2 , місце знаходження: м.Гадяч, вул.Драгоманова, 37, Миргородського району, Полтавської області; приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області, ОСОБА_3 , місце знаходження: м.Гадяч, пров.Лохвицький, 3б, Миргородського району, Полтавської області про визнання права власності на спадкове майно.

В судовезасідання позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_1 не з`явилися, але написали заяви про підтримання позовних вимог та розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача, Гадяцької міської ради в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений, в матеріалах справи маються пояснення згідно яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Третя особа: приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Н.М. не з`явилася, надіслала до суду письмові пояснення, проти позову не заперечує та просить справу розглянути без її участі.

Третя особа: приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Антонова Т.В. не з`явилася.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддівУкраїнивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Зачитавши заяву позивача, яка підтримала свої вимоги, представника відповідача, який визнав позовні вимоги, та дослідивши наявні матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно доположень ЗаконуУкраїни "Промісцеве самоврядуванняв Україні"(280/97-ВР),основні терміни,використані вцьому Законі,мають такезначення:зокрема,територіальна громада-жителі,об`єднаніпостійним проживанняму межахсела,селища,міста,що єсамостійними адміністративно-територіальнимиодиницями,або добровільнеоб`єднанняжителів кількохсіл,що маютьєдиний адміністративнийцентр;районні таобласні ради-органи місцевогосамоврядування,що представляютьспільні інтереситериторіальних громадсіл,селищ таміст.Згідно зст.5Закону системамісцевого самоврядуваннявключає:територіальну громаду;сільську,селищну,міську раду;сільського,селищного,міського голову;виконавчі органисільської,селищної,міської ради;районні таобласні ради,що представляютьспільні інтереситериторіальних громадсіл,селищ,міст;органи самоорганізаціїнаселення.Відповідно дост.10цього жЗакону сільські,селищні,міські радиє органамимісцевого самоврядування,що представляютьвідповідні територіальнігромади таздійснюють відїх іменіта вїх інтересахфункції іповноваження місцевогосамоврядування,визначені КонституцієюУкраїни,цим таіншими законами.Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що у 1986 році правлінням колгоспу Дружба, в якому працював батько позивачів, ОСОБА_4 , виділено житловий будинок з допоміжними будівлями в АДРЕСА_2 , для проживання його сім`ї. 28.04.1992 року між ним та КСП Дружба уклався договір купівлі-продажу, проте при укладенні вказаного правочину сторонами не додержано вимог закону про його нотаріальне посвідчення.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 17.01.2006 року у справі № 2-160 визнано дійсним договір купівлі- продажу від 28.04.1992 року житлового будинку садибного типу з надвірними будівлями, який розташований по АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_4 та КСП Дружба. За ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований по АДРЕСА_2 (а.с.16).

Відповідно до виписки з по-господарської книги №4 Біленченківської сільської ради за 1991 -1995 роки, виданої виконавчим комітетом Гадяцької міської ради від 12.12.2022 року за № 13.1-09/172, згідно запису по-господарської книги №4 за особовим рахунком № НОМЕР_1 числиться житловий будинок АДРЕСА_1 . Станом на 05.08.1992 року членами колгоспного двору були: ОСОБА_4 ,1963 року народження - голова двору, ОСОБА_5 , 1965 року народження- дружина, ОСОБА_1 , 1986 року народження син, ОСОБА_1 , 1988 року народження син (а.с.23).

Земельна ділянка при будинку за адресою: будинок АДРЕСА_1 орієнтованою площею 0,46 га, не приватизована і належить до земель комунальної власності.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 17.01.2006 року у справі № 2-160 про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся та визнання права власності, яке набрало чинності, на його підставі внесено відомості до державного реєстру речових прав, тому скасовувати чи змінювати його наміру не має, між спадкоємцями немає спору щодо розподілу спадкового майна.

Частиною 4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої справи, у якій берутть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрували шлюб, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_7 (а.с.15).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.19).

На час смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 проживала за адресою: АДРЕСА_1 і разом з нею були зареєстровані: ОСОБА_4 - чоловік, ОСОБА_1 - син, ОСОБА_1 - син (а.с.22).

Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняв чоловік ОСОБА_4 та діти ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ..

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.20). Після його смерті приватним нотаріусом Миргородського (Гадяцького) районного нотаріального округу Полтавської області Антоновою Т.В. відкрита спадкова справа.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Гадяцької міської ради № 02-11/47 від 22.05.2020 року, померлий ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за вищевказаною адресою був зареєстрований син, ОСОБА_1 (а.с.21).

Після смерті батька, ОСОБА_4 спадщину прийняв ОСОБА_1 .

Окрім іншого, до спадкового майна померлих батьків входить: житловий будинок з допоміжними господарськими спорудами, розташований в АДРЕСА_1 , який відповідно до технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами складається з: житловий будинок літ. А-1, сарай літ. Б, сарай літ. б, погріб вхідний літ. В, огорожа №1, ворота огорожі №2 (а.с. 36-38).

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Постановою приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Н.М. від 10.02.2023 року позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок розташований в АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_5 , у зв`язку з тим, що у рішенні суду про визнання права власності на житловий будинок частка ОСОБА_5 не визначена (а.с.45).

Постановою приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Антонової Т.В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 батька ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що у правовстановлюючому документі не визначені частки в спільній сумісній власності на житловий будинок (а.с.46).

Відповідно до ст.4 Постанови Верховної Ради України «Про ведення в дію Закону «Про власність» (885-12) загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. Окрім цього відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22 грудня 1995 року право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили частку в його майні.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення правовідносин), майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення правовідносин), розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Нині чинне законодавство не містить визначення поняття колгоспного двору, що регулювалося відповідними положеннями Цивільного кодексу Української РСР у редакції 1963 року, які були виключені у 1993 році (Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-XII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності з 18 січня 1994 року).

Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого були членами колгоспу, брали участь особистою працею в колгоспному виробництві та отримували від цього основні доходи і спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці, виділеній колгоспом.

Згідно із Зразковим статутом колгоспу від 1969 року, сім`я колгоспника отримувала в користування присадибну ділянку землі під город, сад і інші потреби в розмірі до 0,50 га (включаючи землю, зайняту спорудами). Колгосп надавав у встановленому в колгоспі порядку допомогу колгоспникам в будівництві і ремонті житлових будинків

Статус колгоспних дворів визначався у По господарських книгах документах первинного обліку в сільських Радах народних депутатів з 1935 року. Вони складаються з окремих особових рахунків на кожне господарство, що знаходиться на території сільради. В особових рахунках містяться відомості про членів сім`ї, які проживають в господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні

Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 , а згодом - аналогічними Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

До введення в дію Закону України Про власність, чинне законодавство не передбачало реєстрації прав власності на житлові будинки у сільській місцевості. З набранням чинності Закону України Про власність інститут суспільних груп за належністю до зайнятості власників перестав існувати.

Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР 31 жовтня 1975 року № 45/5 встановлено, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у по господарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у по господарські книги місцевих рад. По господарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. Записи у по господарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

На підставі ст. 347 ч.1 Цивільного кодексу України, згідно яких особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це, або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Відповідно до роз`яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 5 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Як буловстановлено всудовому засіданніта підтверджуєтьсянаявними матеріаламисправи,спірний житловийбудинок заадресою:АДРЕСА_1 був придбаний батьком позивачів ОСОБА_4 в період шлюбу з ОСОБА_5 , тому вони є рівноправними його власниками. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 17.01.2006 року не визначено частки співвласників у праві спільної власності на нерухоме майно.

Отже, виходячи з вищевикладеного ОСОБА_1 є спадкоємцем на 2/3 частини житлового будинку після смерті батька ОСОБА_4 , виходячи з розрахунку що ОСОБА_4 належала частина житлового будинку та 1/6 частина, яку він успадкував після смерті дружини, але належним чином не оформив своїх спадкових прав, та спадкоємцем на 1/6 частину після смерті матері ОСОБА_5 , що загалом складає 5/6 частин житлового будинку.

ОСОБА_1 є спадкоємцем на 1/6 частину житлового будинку після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_5 .

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від18.12.2009року №14«Про судоверішення уцивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Визнання за позивачами права приватної власності не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивачі судові витрати покладають на себе.

Суд,виконавши всівимоги цивільногосудочинства ухвалюючирішення наоснові повногоі всебічногоз`ясування обставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,підтверджених тимидоказами,які булидосліджені всудовому засіданніта керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексуУкраїни1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 , місцепроживання: АДРЕСА_1 до Гадяцької міської ради, місце знаходження: м.Гадяч, вул.Лесі Українки, 3, Миргородського району, Полтавської області; треті особи: приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області, ОСОБА_2 , місце знаходження: м.Гадяч, вул.Драгоманова, 37, Миргородського району, Полтавської області; приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області, ОСОБА_3 , місце знаходження: м.Гадяч, пров.Лохвицький, 3б, Миргородського району, Полтавської області про визнання права власності на спадкове майно задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 право власності на 5/6 частин житлового будинку з допоміжними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який складається з позначених у технічному паспорті на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами наступними літерами: житловий будинокліт.А-1,сарай літ.Б, сарайліт.б,погріб вхіднийліт.В,огорожа №1,ворота огорожі№2 в порядку спадкування за законом після померлої: ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 право власності на 1/6 частину житлового будинку з допоміжними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який складається з позначених у технічному паспорті на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами наступними літерами: житловий будинокліт.А-1,сарай літ.Б, сарайліт.б,погріб вхіднийліт.В,огорожа №1,ворота огорожі№2, в порядку спадкування за законом після померлої: ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко