Постанова

від 03.06.2024 по справі 462/4683/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/4683/19 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.

Провадження № 22-ц/811/9/24 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 грудня 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

у липні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» та ОСОБА_1 про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 19 лютого 2018 року по вулиці Городоцькій у місті Львові відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю належного йому на праві сумісної власності автомобіля марки «Mercedes Benz Sprinter», д.н.з. НОМЕР_1 , автомобіля марки «Ман», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «Нісан», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_5 , внаслідок чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень. Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2018 року встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а відтак встановлена його вина у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. Стверджує, що сплатив 2000 грн. за проведення автотоварознавчого дослідження, яким встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Mercedes Benz Sprinter», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 196396.14 грн., а вартість матеріального збитку 70680.31 грн. Зазначає, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Ман», д.н.з. НОМЕР_2 , застрахована Приватним акціонерним товариством «Європейський страховий союз». Вказує, що на страховика покладається обов`язок з відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, що становить 70680.31 грн. Вважає, що різниця між фактичною вартістю відновлювального ремонту та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком, в розмірі 125715,83 грн. відшкодовується винною особою.

З наведених підстав просить:

-стягнути з Приватного акціонерного товариства Європейський страховий союз» на користь ОСОБА_3 вартість матеріального збитку в розмірі 70680,31 грн..;

-стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 збитки, які є різницею між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою в розмірі 125715,83 грн.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 грудня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» в користь ОСОБА_3 70680,31 грн. страхового відшкодування та 2200 грн. витрат на проведення експертизи, а всього 72880,31 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 125715,86 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» в користь ОСОБА_3 728,81 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 1257,15 грн. судового збору.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що ОСОБА_3 не набув права на звернення до суду з даним позовом, оскільки право на звернення з позовом щодо шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу в результаті дорожньо-транспортної пригоди має або власник майна, або особа, яка керувала транспортним засобом в момент дорожньо-транспортної пригоди, однак на момент дорожньо-транспортної пригоди власником автомобіля був громадянин Республіки Польща ОСОБА_6 , керував автомобілем ОСОБА_7 , а позивач набув право власності на автомобіль марки «Mercedes Benz Sprinter», д.н.з. НОМЕР_1 , лише через 8 місяців з моменту дорожньо-транспортної пригоди. Зазначає, що реєстраційне посвідчення, видане в Республіці Польща не може бути належним та допустимим доказом наявності у позивача права власності на вищезазначений автомобіль, оскільки не містить перекладу на українську мову та не надано оригіналу цього посвідчення, зважаючи на те, що він ставив під сумнів відповідність наданої копії оригіналу документа. Вказує, що висновок експерта № 122 від 07 квітня 2018 року є недопустимим доказом, оскільки не містить інформації про попередження особи, яка провела дослідження про кримінальну відповідальність, а також відомостей про те, що даний висновок підготовлений для подання до суду. Крім того, експерту не надано документації, що стосується реєстрації транспортного засобу, матеріалів розслідування події, що призвела до матеріальної шкоди, та документів, у яких зафіксовано інші вихідні дані, необхідні для визначення вартості відновлювального ремонту. Вважає, що реальним підтвердженням розміру завданої шкоди та понесених збитків є квитанція про оплату виставленої суми послуг станції технічного обслуговування та/або придбання матеріалів для ремонту, однак такі докази позивачем не надано. Наголошує, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу завдано матеріальну шкоду в розмірі 196396.14 грн., яка в межах суми страхової виплати в розмірі 70680,31 грн. підлягає відшкодуванню з Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» як страховика винної особи, а оскільки страхової виплати недостатньо для відшкодування вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «Mercedes Benz Sprinter», д.н.з. НОМЕР_1 , різниця між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою в розмірі 125715,86 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частина 2 ст. 1187 ЦК України передбачає, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 19 лютого 2018 приблизно о 15 год. 50 хв., керуючи вантажним автомобілем «МАН», д.н.з. НОМЕР_2 , та рухаючись ним у м. Львові по проїзній частині дороги вулиці Городоцької, у напрямку до центральної частини м. Львова, порушив вимоги ПДР України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року зі змінами та доповненнями відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №136 від 06.03.2013 року, а саме: Р.1.п.1.5, Р.2 п.2.3 п.п. «б» «д», Р. 10 п.п. 10.1. та 10.3 ПДР України, що полягало в тому, що він, керуючи автомобілем, був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її, зміну, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, під час перестроювання не дав дорогу транспортному засобу, що рухався у попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтися, а саме автомобілю марки «Нісан Датсун» д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_5 , що призвело до зіткнення, та подальшого виїзду автомобіля «Нісан Датсун» на зустрічну смугу руху, і зіткненням із автомобілем марки «Mercedes Benz Sprinter», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_8 .

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2018 року у справі №462/2604/18 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2ст. 286 КК України,і призначено йому покаранняу виді позбавлення волі на строк три роки без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставіст.75 КК Українизвільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням протягом іспитового строку тривалістю два роки. Зобов`язано ОСОБА_1 відповідно дост.76 КК України періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вищезазначений вирок не оскаржувався і набрав законної сили.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 користувався автомобілем марки «Mercedes Benz Sprinter», д.н.з. НОМЕР_1 , на підставі реєстраційного посвідчення № НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 43-44).

03 жовтня 2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу автомобіля, за умовами якого ОСОБА_11 придбав автомобіль марки «Mercedes Benz Sprinter», д.н.з. НОМЕР_1 , 2005 року випуску, VIN (кузова) НОМЕР_5 /

Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_6 підтверджується, що ОСОБА_3 є власником автомобіля марки «Mercedes Benz Sprinter».

Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 122, складеного 07 квітня 2018 року судовим експертом Вербовим В.В., вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Mercedes Benz Sprinter», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 196396,14 грн., вартість матеріального збитку, який заподіяно власнику автомобіля марки «Mercedes Benz Sprinter», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди становить 70680,31 грн.

За проведення автотоварознавчого дослідження сплачено 2200 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера.

Не погодившись з встановленою висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 122, складеним 07 квітня 2018 року вартістю відновлювального ремонту, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 неодноразово звертався з клопотанням про призначення судової автотоварознавчої експертизи для встановлення вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «Mercedes Benz Sprinter», д.н.з. НОМЕР_1 .

Ухвалами Залізничного районного суду м. Львова від 06 грудня 2021 року та від 08 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, та від 01 серпня 2023 року призначалася в справі судова автотоварознавча екзпертиза, проведення якої доручалося експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, однак така проведена не була у зв`язку з несплатою вартості проведення експертизи, обов`язок з оплати якої покладався саме на ОСОБА_1 .

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правову відповідальність водія автомобіля марки «Ман», д.н.з. НОМЕР_2 , застраховано ПрАТ «Європейський страховий союз» на підставі полісу № АК3426931 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) та забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу.

Особа, яка має право на отримання відшкодування, може вимагати від страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виплати страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з врахування коефіцієнта фізичного зносу.

20 лютого 2018 року ОСОБА_3 повідомив ПрАТ «Європейський страховий союз» про дорожньо-транспортну пригоду

30 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «Європейський страховий союз» із заявою про виплату страхового відшкодування, однак докази виплати страхового відшкодування в матеріалах справи відсутні.

Внаслідок заподіяння під час дорожньо-транспортної пригоди шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідного відшкодування згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, чи якщо страховик за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 486/24364/17.

Отже, у Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» як страховика винної особи виник обов`язок з відшкодування вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, що згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 122, складеного 07 квітня 2018 року судовим експертом Вербовим В.В., становить 70680,31 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» в користь ОСОБА_3 70680,31 грн. страхового відшкодування, а також 2200 грн. витрат на проведення експертизи, а всього 72880,31 грн.

Оскільки на ПрАТ «Європейський страховий союз» покладено обов`язок з виплати позивачу страхового відшкодування розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу відповідно до вимог ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що становить 70680,31 грн., то у страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, такий обов`язок виник у винної особи, яким є відповідач ОСОБА_1 .

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 686/17155/15-ц, провадження № 61-18840 св18.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 125715,86 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що на ОСОБА_12 покладено обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування, що суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, не заслуговують на увагу, оскільки у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, що перевищує вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

Покликання апелянта на те, що позивачем не надано належного та допустимого доказу на підтвердження розміру завданої йому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, не беруться до уваги, оскільки розмір завданої шкоди встановлено висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 122, складеного 07 квітня 2018 року судовим експертом Вербовим В.В., на спростування якого відповідач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не був позбавлений права подавати докази на заперечення позовних вимог, в тому числі і висновок експертного дослідження, складений на його замовлення, однак своїм правом не скористався.

Крім того, за клопотанням представника відповідача тричі призначалися судова автотоварознавча екзпертиза, яка ним не оплачена, незважаючи на те, що судовим експертом надсилалися клопотання про оплату з відповідними банківськими реквізитами.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 13.06.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк