Рішення

від 13.06.2024 по справі 120/18315/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 червня 2024 р. Справа № 120/18315/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу

в с т а н о в и в :

07.12.2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що 13.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-5620-58-у в сумі 21030, 90 грн.

На переконання позивача, вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки у період з 2017 року по 2018 рік працював у ТОВ "Бонус У", яке сплачувало за нього єдиний соціальний внесок.

Крім цього, відповідачем порушено вимоги Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та не дотримано порядку формування та вручення вимоги про сплату боргу, у зв`язку із чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 12.12.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

18.12.2023 року на виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву на усунення недоліків позовної заяви.

18.12.2023 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 20.12.2023 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову, зупинено стягнення у зведеному виконавчому провадженні ВП №73458280 в частині стягнення на підставі виконавчого документу - вимоги Головного управління ДПС у Вінницькій області №Ф-5620-58-У від 13.05.2019 року про стягнення боргу (недоїмки) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №120/18315/23.

Ухвалою суду від 25.12.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

11.01.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є платником єдиного внеску, оскільки є фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування.

Вказав, що згідно даних ІКС "Податковий блок" в інтегрованій картці ОСОБА_1 рахується борг по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зокрема, за 2017 рік нараховано єдиний внесок в сумі 8448 грн., за 1-4 квартал 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 9828, 72 грн., за 1 квартал 2019 року - 2754, 18 грн.

Крім цього зазначив, що проведення щоквартальних нарахувань по єдиному внеску в інтегровану картку платника відбуваються на центральному рівні на підставі статусу фізичної особи-підприємця та відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

18.01.2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначив, що вважає доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 11.01.2005 до 24.07.2023 року.

Згідно даних індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) у період з червня 2017 року по грудень 2018 року ОСОБА_1 безперервно був найманим працівником, сплата єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування провадилася роботодавцем ТОВ "Бонус У" (код ЄДРПОУ 33559212).

13.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-5620-58-у в сумі 21030, 90 грн.

За даними інтегрованої картки станом на 03.01.2023 року за позивачем обліковується борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 37788, 74 грн.

На переконання позивача, вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки у період з 2017 року по 2018 рік працював у ТОВ "Бонус У", яке сплачувало за нього єдиний соціальний внесок, у зв`язку із чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (Закон 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону №2464-VI).

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (абз. 1 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI).

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

Відповідно до вимог Закону №2464-VI, за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець, фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першоїстатті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464 не врегульовано.

Наведені норми свідчать про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З аналізу наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704 грн. (3 200 грн. х 22%), у 2018 році 819,06 грн. (3 723 грн. х 22%), у 2019 році становив 918,06 грн. (4 173 грн. х 22%).

Судом встановлено, що згідно інтегрованої картки платника податків вбачається, що заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у позивача виникла за період з січня 2017 року по березень 2019 року.

Згідно довідки №251 від 27.11.2023 року ОСОБА_1 працював в ТОВ "Бонус У" у період з 07.06.2017 року (наказ про прийняття №104/к від 06.06.2017 року) по 17.12.2018 року (наказ про звільнення за власним бажанням №295/к від 17.12.2018 року).

Як вбачається з індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5), за період з червня 2017 року по грудень 2018 року за позивача сплачувався єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування його роботодавцем - а саме ТОВ "Бонус У" (код ЄДРПОУ 33559212).

Разом з тим, представник відповідача у відзиві на позовну заяву вказав, що за 2017 рік позивачу нараховано єдиний внесок в сумі 8448 грн., за 1-4 квартал 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 9828, 72 грн., за 1 квартал 2019 року - 2754, 18 грн.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 17.08.2020 року у справі №140/1679/19, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19, від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, дійшов правового висновку, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, саме задля досягнення вищевказаної мети збору Єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене фізична особа - підприємець зобов`язана сплачувати Єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником Єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору Єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в окремі періоди нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 22.07.2021 року у справі №320/2655/20.

Зважаючи на вказану правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Таким чином, для встановлення правової підстави звільнення позивача від сплати єдиного внеску у випадку неотримання доходу від підприємницької діяльності, необхідним є дослідження факту перебування позивача у трудових відносинах та сплати за неї роботодавцем єдиного внеску.

За даними індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 судом встановлено, що з червня 2017 року по грудень 2018 року сплата єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача провадилася роботодавцем, а тому, з огляду на наведені правові висновки Верховного Суду, за цей період відповідачем протиправно нараховано єдиний внесок.

Стосовно нарахувань єдиного внеску за період січень-травень 2017 року та 1 квартал 2019 року суд зазначає, що доказів сплати позивачем єдиного внеску за цей період суду не надано. Також, суду не надано доказів перебування позивачем у вказаний період у трудових відносинах.

Відтак, позивачем не підтверджено дотримання всіх умов для звільнення від сплати єдиного внеску за січень-травень 2017 року та 1 квартал 2019 року, а тому нарахування податковим органом сум єдиного внеску у цей період є правомірним, оскільки в суду відсутні підстави вважати, що позивачем погашено заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вказаний період.

Враховуючи довідку ОК-5, суд доходить висновку, що у позивача виникло зобов`язання щодо сплати ЄСВ за себе, як за фізичну особу - підприємця, у спірний період, лише у періоди коли він не працював як найманий працівник, а саме за період до червня 2017 року та починаючи з січня 2019 року.

Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.

Натомість покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.

Отже, в даному випадку позивач є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже зазначалось судом, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати, а тому дії відповідача щодо автоматичного нарахування позивачу сум єдиного соціального внеску у період з червня 2017 року по грудень 2018 року є протиправними.

Водночас, суд відхиляє твердження представника позивача про порушення процедури прийняття оскаржуваної вимоги з наступних підстав.

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Розділом VI Інструкції визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до податкового органу, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

У разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.

Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до наступних висновків: контролюючий орган надсилає (вручає) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи податкового органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Відповідно, вимога про сплату боргу (недоїмки) може бути сформована для платника фізичної особи на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 7.

Судом встановлено, що спірна вимога винесена відповідачем з урахуванням даних інформаційних систем ДПС, що, в свою чергу, не суперечить положенням Інструкції. Крім цього, оскаржувана вимога вручена позивачу особисто, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що міститься у відзиві на позовну заяву.

Разом з тим, з огляду на встановлені судом обставини справи, суд зазначає, що предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції, «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України», «East/West Alliance Limited» проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

З огляду на практику ЄСПЛ, сформована відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», з огляду на недотримання контролюючим органом справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даному випадку, досягнута сплатою єдиного внеску його роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства, викладене у відзиві на позов, призведе до необхідності виплати позивачем додаткових коштів (зайвих витрат), за умови відсутності у позивача доходу від відповідної діяльності.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» визначено основні ознаки принципу «належного урядування» відповідно до яких державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.

При цьому визначення розміру ЄСВ, нарахування штрафних санкцій за прострочення сплати податку належить до дискреційних повноважень відповідача, а отже суд не може втрутитись та визначити суму боргу, яку необхідно сплатити позивачу, це повинен зробити відповідач із врахуванням висновків суду, а відтак на переконання суду у зв`язку порушенням принципів законності, належного урядування та пропорційності, при невірному визначенні сум, які необхідно позивачу сплатити суд вважає, що відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5620-58-У від 13.05.2019 року, а тому є такою, що підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-5620-58-У від 13.05.2019 року року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ ВП 44069150).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, ЄДРПОУ ВП 44069150).

Суддя Дончик Віталій Володимирович