Рішення

від 13.06.2024 по справі 520/36686/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

13 червня 2024 року № 520/36686/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил, Харківського національного університету Повітряних Сил про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 334 від 17 листопада 2023 року про стягнення суми за період навчання у Військовому коледжі сержантського складу ХНУПС, розмір якої складає 76580,52 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ № 334 від 17 листопада 2023 року про стягнення суми за період навчання у Військовому коледжі сержантського складу ХНУПС є протиправний та такий, що порушує права позивача. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 25.12.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представником відповідача Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил не було подано до суду відзиву на позов, заяви про визнання позову.

Натомість представником Харківського національного університету Повітряних Сил через канцелярію суду було подано клопотання про залучення Харківського національного університету Повітряних Сил до справи №520/36686/23 в якості другого відповідача. В обґрунтування заявленого клопотання вказано, що Військовий коледж сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил не є юридичною особою, а є структурним підрозділом університету, а отже відповідачем у цій справі має бути саме Харківський національний університет Повітряних Сил.

Ухвалою суду від 06.03.2024 року, зокрема, залучено в якості другого відповідача Харківський національний університет Повітряних Сил до участі у справі за вказаним вище позовом.

Представником відповідача Харківського національного університету Повітряних Сил через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав його необґрунтованості та недоведеності. При цьому представником відповідача вказано, що законодавцем визначено норму, яка є підставою для стягнення з колишнього курсанта витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання у вищому військовому навчальному закладі (в тому числі грошове забезпечення). Водночас підтверджуючим документом в даному випадку є «Загальний розрахунок коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 » та додатки до нього (розрахунки по кожному виду забезпечення). Сума, що зазначена в загальному розрахунку витрат, нараховується відповідно до вищезазначеного Порядку, затвердженого ПКМУ від 12.07.2006 року №964. Також представником відповідача вказано, що позивач вводить суд в оману вказуючи на не ознайомлення із розміром фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, оскільки останній особисто ознайомився із загальним розрахунком №1787 від 16.11.2023 року, про що залишив особистий підпис, та зобов`язався добровільно відшкодувати витрати на його утримання не пізніше 15 днів з дати видання наказу про його відрахування.

Відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно приписів ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, укладеного між ним та Міністерством оборони України в особі начальника Харківського національного університету Повітряних Сил, був зарахований курсантом на перший курс навчання з 31 липня 2023 року за державним замовленням та повинен був проходити військову службу у Військовому коледжі сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що ОСОБА_1 наказом Начальника Харківського національного університету Повітряних сил ім. Івана Кожедуба від 31.07.2023 року №145 зарахований на посаду курсанта першого курсу денної форми навчання за галузями знань (спеціальностями) за державним замовленням абітурієнтів.

Між солдатом ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу.

Під час розгляду справи встановлено, що 17.11.2023 року вказаний контракт було припинено у зв`язку з небажанням продовжувати навчання та позивач був відрахований від подальшого навчання та з 17.11.2023 року позивач був виключений зі списків змінного складу коледжу, знятий з усіх видів забезпечення та наказом відповідача №334 було стягнуто суму за період навчання, розмір якої складає 76580,52 грн.

Так згідно наказу начальника Харківського національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 17.11.2023 року №334 солдата ОСОБА_1 курсанта 215 ВК навчальної групи 1-го курсу (набору 2023 року) Військового коледжу сержантського складу Харківського національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, відповідно до пп. 3.2 Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.12.1997 року №490, відраховано від подальшого навчання та відповідно до пунктів 36 та 170 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затвердженого Указом президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 припинено чинність дії контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантом вищого військового навчального закладу, через небажання продовжувати навчання військовослужбовцем, з 17.11.2023 року.

Цим же наказом стягнуто суму у розмірі 76580,52 грн за період навчання в коледжі, відповідно Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964.

Позивачем у позовній заяві вказано, що після припинення навчання він був направлений для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .

При цьому позивачем вказано, що з прийнятим наказом в частині стягнення суми за період навчання, розмір якої складає 76580,52 грн, він не погоджується, оскільки вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки кошти у якості оплати часу служби військовослужбовця не є витратами на навчання, а належать до видатків у сфері соціального забезпечення військовослужбовця, а відтак виплачене грошове забезпечення за реальний пройдений період військової служби не підлягає поверненню. Винагорода за службу військовослужбовця підпадає під охорону за режимом ст. 43 Конституції України і не підлягає поверненню за жодних умов.

Крім того, позивачем вказано, шо його не було ознайомлено та не було надано довідку-розрахунок щодо вартості виплаченого грошового забезпечення, що підлягає відшкодуванню за період навчання курсанта у Військовому коледжі сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил, не зрозумілий розмір суми, оскільки навчання тривало лише два місяці, що свідчить про недоведеність розміру фактичних витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що згідно загального розрахунку №1787 від 16.11.2023 року коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 фактичні витрати, пов`язані з утриманням складають: по грошовому забезпеченню 68232,64 грн, по продовольчому забезпеченню 5894,70 грн, по медичному забезпеченню 304,59 грн, по оплаті комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв 2148,59 грн, що загалом складає 76580,52 грн.

При цьому з наданої до суду сканкопії вказаного розрахунку вбачається, що останній містить собі зазначення про ознайомлення позивача 17.11.2023 року із вказаним розрахунком із зазначенням власного підпису та даних. Також вказаний розрахунок містить в собі підпис позивача в графі про зобов`язання добровільного відшкодування витрат.

Отже, позивач вважаючи вказаний наказ в частині визначення суми, що підлягає стягненню, протиправним звернувся із позовом у цій справі до суду.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст.2 Закону № 2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Приписами ч.6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначено, що до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону № 2232-XII підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського та офіцерського складу проводиться у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів. Підготовка громадян України, прийнятих на військову службу за контрактом, може здійснюватися у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах), військових частинах шляхом навчання на спеціальних курсах підготовки. Порядок та умови направлення, проходження військової служби громадянами України під час такої підготовки визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно із ч.5 ст.25 Закону №2232-XII з громадянами України - курсантами закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами п`ятим, восьмим і дев`ятим частини другої статті 23 цього Закону.

Частиною десятою статті 25 Закону №2232-XII передбачено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "з", "и" пункту 1, підпунктів "д", "е", "ж", "з" пункту 2 та підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, відповідно до порядку та умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (далі - вищі навчальні заклади) відповідно до пунктів «е», «є», «ж», «и», «і» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі визначає Порядок № 964.

Згідно з пунктами 3, 5, 6 Порядку №964, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою. Витрати відшкодовуються у повному розмірі: курсантами, які вислужили встановлений законодавством строк строкової військової служби до вступу у вищий навчальний заклад, курсантами жіночої статі - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлений законодавством строк строкової військової служби, - за період навчання, що перевищує цей строк; особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого навчального закладу відповідно до пунктів «е», «є», «ж», «и», «і» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII - за весь період навчання. Витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю: курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлені законодавством строки строкової військової служби, - за період навчання, який відповідає строку строкової військової служби.

Положеннями пункту 7 Порядку № 964 визначено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 964 сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та Держспецтрансслужби.

На виконання вимог пункту 3 Порядку № 964 наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534 затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі - Порядок № 419/831/240/605/537/219/534).

Пунктом 2.1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затверджений наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 липня 2007 року за № 863/14130, далі - Порядок № 863/14130) передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у ВНЗ, а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення; медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно з пунктом 2.1.1 Порядку № 863/14130 витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання.

Щомісячне грошове забезпечення визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців.

Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Відповідно до пунктів 2.1.2, 2.1.4, 2.1.6 Порядку № 863/14130 витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.

Витратами на медичне забезпечення є витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.

До спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.

З аналізу вказаних вище норм вбачається, що у разі укладення контракту про проходження військової служби (навчання) у вищому військовому навчальному закладі Міністерства оборони України між вищим військовим навчальним закладом, Міністерством оборони України та курсантом на час проходження ним навчання на сторін покладаються відповідні обов`язки, передбачені чинним законодавством України та контрактом.

При цьому у разі укладення контракту про здобуття освіти у вищому військовому навчальному закладі на курсанта покладаються відповідні обов`язки відшкодовувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону № 1934-XII.

Так, з аналізу частини 10 статті 25 Закону № 1934-XII слід дійти висновку про те, що дія цієї норми розповсюджується на дві категорії осіб, тобто, на курсантів, які достроково розривають контракт та на осіб офіцерського складу, які звільняються протягом п`яти років після закінчення вищого навчального закладу. При цьому обов`язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів в разі дострокового розірвання контракту не залежить від пункту за яким особу звільнено з військової служби.

Предметом спору у справі, що розглядається, є правомірність видання відповідачем наказу № 334 від 17 листопада 2023 року про стягнення з позивача суми за період навчання у Військовому коледжі сержантського складу ХНУПС, розмір якої складає 76580,52 грн, тобто витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому військовому закладу.

Під час розгляду справи було встановлено, що згідно наказу начальника Харківського національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 17.11.2023 року №334 солдата ОСОБА_1 курсанта 215 ВК навчальної групи 1-го курсу (набору 2023 року) Військового коледжу сержантського складу Харківського національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, відповідно до пп. 3.2 Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.12.1997 року №490, відраховано від подальшого навчання та відповідно до пунктів 36 та 170 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затвердженого Указом президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 припинено чинність дії контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантом вищого військового навчального закладу, через небажання продовжувати навчання військовослужбовцем, з 17.11.2023 року.

Відповідно до умов укладеного між університетом і позивачем контракту останній зобов`язався відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, зокрема, у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання.

Тобто, з власноручно підписаного позивачем контракту вбачається, що він був обізнаний щодо наявності у нього обов`язку із відшкодування витрат за навчання у навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання.

Відтак, відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання у вищому військовому навчальному закладі попередньо передбачено умовами контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України в разі дострокового розірвання, укладеного між Міністерством оборони України (в особі університету) і позивачем. Тобто, позивач, підписавши вказаний контракт, взяв на себе вказані зобов`язання щодо відшкодування витрат (коштів) державі в разі дострокового розірвання контракту та був заздалегідь проінформований про вказане.

Однак, як було встановлено під час розгляду справи, чинність вказаного контракту припинено 17.11.2023 року у зв`язку з небажанням позивача продовжувати навчання.

Таким чином, оскільки позивач не закінчив навчання в університеті та чинність укладеного із ним контракту було припинено з огляду на небажання продовжувати навчання, то слід дійти висновку про те, що у позивача виник обов`язок згідно з вимогами частини десятої статті 25 Закону № 1934-XII відшкодувати витрати пов`язані з його утриманням в Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.002683.

Судовим розглядом справи встановлено, що згідно загального розрахунку №1787 від 16.11.2023 року коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 фактичні витрати, пов`язані з утриманням складають: по грошовому забезпеченню 68232,64 грн, по продовольчому забезпеченню 5894,70 грн, по медичному забезпеченню 304,59 грн, по оплаті комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв 2148,59 грн, що загалом складає 76580,52 грн.

Позивачем у позовній заяві вказано, що вказана сума є необґрунтованою, оскільки кошти у якості оплати часу військовослужбовця не є витратами із навчання, а належать до видатків у сфері соціального забезпечення військовослужбовців, а відтак виплачене грошове забезпечення за реальний пройдений період військової служби не підлягає поверненню.

Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає, що відповідно до пункту 6 Порядку № 964 витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю, зокрема курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання.

Згідно із пунктами 7, 8 Порядку № 964 у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ та Служби зовнішньої розвідки.

При цьому пунктом 3 Порядку № 964 обумовлено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.

З аналізу вказаних вище норм вбачається, що грошове забезпечення курсантів вищих військових навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації Міністерству обороні України.

Водночас суд стосовно доводів позивача щодо відсутності підстав для відшкодування на користь відповідача грошового забезпечення суд зазначає, що стосовно обов`язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався у низці справ.

Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

У справі «Lazaridis проти Греції» (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов`язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв`язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов`язався відслужити в армії дев`ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.

ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов`язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов`язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов`язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.

Обов`язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.

В аналогічній справі «Charalambos Pierrakos проти Греції» (рішення від 26 травня 2020 року, заява № 51743/17) суд постановив, що обов`язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв`язку з військовим статусом, вона зобов`язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов`язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу «Chitos проти Греції», п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.

У справі «Yanaюэk проти Туреччини» (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.

Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Таким чином, враховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Варто врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.

За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих військових навчальних закладах за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв`язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 13.03.2024 року у справі №440/14068/21.

Відтак доводи позивача в частині відсутності підстав для відшкодування на користь відповідача витрат пов`язаних з утриманням курсанта по грошовому забезпеченню є помилковими.

Враховуючи вказане вище, суд доходить висновку про те, що з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що згідно загального розрахунку №1787 від 16.11.2023 року коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 фактичні витрати, пов`язані з утриманням складають 76580,52 грн, а відтак наказ начальника Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил № 334 від 17 листопада 2023 року про стягнення суми з ОСОБА_1 за період навчання у розмірі є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) до Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил (вул. Динамівська, буд. 4А, м. Харків, 61023), Харківського національного університету Повітряних Сил (вул. Сумська, 77/79, м. Харків, 61023) про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мельников Р.В.