Рішення

від 12.06.2024 по справі 454/5418/23

СОКАЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 454/5418/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2024 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

за участю секретаря Калиш В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокаль цивільну справу за позовом Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

Прокурор звернувся в суд та просить витребувати від відповідач на користь Держави в особі Львівської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,9556га, розташовану на території Белзької міської ради Львівської області.

Свої вимоги мотивує наступним.

З отриманої інформації з Публічної кадастрової карти встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0601 перебуває у власності відповідача, входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною НОМЕР_2 прикордонного карпатського загону (військова частина НОМЕР_1 ), розташована на землях оборони між державним кордоном України та лінією інженерно-технічних споруд.

Земельні ділянки в межах прикордонної смуги надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України, а тому такі землі визнаються землями оборони і вони використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність та не позбавляє її статусу земель оборони, оскільки її нормативні розміри визначені ст.22 Закону України «Про державний кордон України», п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» №1147 від 27.07.1998р. та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Перебування спірної земельної ділянки у власності відповідача прямо та негативно впливає на виконання Державною прикордонною службою України завдань щодо забезпечення надійної охорони та недоторканості державного кордону, недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного контролю і пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів.

Львівською державною адміністрацією та Адміністрацією Державної прикордонної служби України не здійснено захист інтересів у даних правовідносинах, що свідчить про неналежне здійснення даними органами своїх обов`язків у сфері контролю за збереженням державного майна та наявність підстав для звернення прокурора до суду з позовом.

Прокурор ОСОБА_2 подав заяву, в якій позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник Львівської обласної державної адміністрації подала заяву про розгляд справи у її відсутності, заявлені прокурором вимоги підтримала.

Представник Військової частини НОМЕР_1 подав пояснення, в яких зазначив, що спірна земельна ділянка розташована між державним кордоном України та лінією інженерно-технічних споруд, що свідчить про її належність до земель оборони.

Реєстрація права власності на цю земельну ділянку є незаконною і така підлягає поверненню в державну власність.

Представник Адміністрації державної прикордонної служби України подав заяву про розгляд справи без його участі та пояснення, в яких вказав, що перебування спірної земельної ділянки у власності відповідача суперечить вимогам Закону України «Про використання земель оборони».

Зазначена земельна ділянка необхідна для забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону, особливо під час дії правового режиму воєнного стану.

Відповідачі ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, заяви про розгляд справи не подав, своїм правом на подання відзиву не скористався.

Зі згоди позивача суд ухвалює у справі заочне рішення.

Дослідивши докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З поземельної книги, витягу з державного земельного кадастру встановлено, що ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,9556га кадастровий №4624882400:01:000:0601, яка розташована безпосередньо поряд з лінією державного кордону України.

Листами №30.54/02-4252ВИХ-23 від 28.11.2023р., №30.54/02-4253ВИХ-23 від 28.11.2023р., 30.54/02-4597ВИХ-23 від 18.12.2023р. Львівською спеціалізованою прокуратурою в сфері оборони доведено до відома Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Львівську обласну військову адміністрацію про порушення прав держави на користування земельною ділянкою кадастровий №4624882400:01:000:0601 та застосування представницьких повноважене, шляхом звернення з позовом до суду.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Статтею 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно із частиною 5 зазначеної норми права передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Частиною першою статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують своє право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на наведене земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чим комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Пунктом в) частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до ст. ст. 6, 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України. Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів.

Отже, ІНФОРМАЦІЯ_2 є органом державної влади на місцях в системі Державної прикордонної служби України, який здійснює контроль за додержанням прикордонного режиму у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі.

Частинами 1, 2 ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із абз.2 п.1 постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998 року «Про прикордонний режим» (з наступними змінами та доповненнями), з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Таким чином, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України Про державний кордон України та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 року «Про прикордонний режим». Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри прикордонної смуги встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

В постанові від 26.07.2023р. у справі №454/2498/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри прикордонної смуги встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Витребування спірних земельних ділянок у відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог чинного законодавства, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідно до статей 386, 387 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду від 26.10.2020р. у справі №297/1408/15-ц зазначено, що втручання держави у право мирного володіння майном мало нормативну основу у національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, та наслідки його застосування були передбачуваними; витребування спірних земельних ділянок переслідує легітимну мету згідно із загальними інтересами встановлення прикордонної смуги на державному кордоні як зони особливого режиму використання земель. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом спірних земельних ділянок; справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цих ділянок згідно із загальними інтересам; кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки.

Окрім цього, в абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками незаконних збройних формувань «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею найманців, під час якої була анексована Автономна Республіка Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Парламентська асамблея Ради Європи 12 жовтня 2016 року прийняла дві резолюції по Україні, в яких російсько-український конфлікт визначений як "російська агресія" і міститься заклик до РФ вивести свої війська з Донбасу.

Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 19 грудня 2016 року підтримано резолюцію Третього комітету Генеральної Асамблеї ООН "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)" та визнано Російську Федерацію державою - окупантом.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Даний конфлікт триває і на даний час, що свідчить про необхідність особливого та посиленого утримання державних кордонів з метою захисту суверенітету, збереження територіальної цілісності і недоторканності державного кордону України, що є одним з основних завдань держави.

Таким чином, спірна земельна ділянка відносяться до земель прикордонної смуги, така земля перебуває під посиленою правовою охороною держави. Заволодіння приватною особою такою ділянкою всупереч чинному законодавству, зокрема, без належного дозволу уповноваженого на те органу, яким в даному випадку є Кабінет Міністрів України, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Незаконне набуття у власність земель оборони приватною особою без відповідного рішення Кабінету Міністрів України є неможливим, її розташування свідчить про неможливість виникнення приватної власності без згоди Уряду України.

За таких підстав, позов підлягає до задоволення, оскільки витребування від відповідача спірної земельної ділянки не суперечитиме загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Судові витрати, зокрема судовий збір за подання позовної заяви, слід стягнути з відповідача на користь прокуратури, відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Витребувати на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:01:000:0601 площею 0,9556га, розташовану на території Белзької міської ради Львівської області з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони 2920 (дві тисячі дев`ятсот двадцять)грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто за заявою відповідача, поданою до Сокальського районного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або двадцяти днів з дня отримання копії рішення, якщо воно не було вручене в день його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

У разі, якщо рішення не було вручена в день його проголошення, пропущений строк може бути поновлено, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони, ЄДРПОУ:3832605724, місцезнаходження: вул.Клепарівська,20, м.Львів.

Позивач: Львівська обласна державна адміністрація, ЄДРПОУ:00022562, місцезнаходження: вул.Винниченка,18, м.Львів.

Позивач: Адміністрація Державної прикордонної служби України, ЄДРПОУ:00034039, місцезнаходження: вул.Володимирська,26, м.Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 17.06.2024р.

Головуючий: М. Я. Адамович