Постанова

від 11.06.2024 по справі 539/1155/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/1155/22 Номер провадження 22-ц/814/1215/24Головуючий у 1-й інстанції Алтухова О.С. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Прядкіної О.В.

секретар: Андрейко Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 березня 2023 року, постановлене суддею Алтуховою О.С.

по справі за позовом Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків за користування безпідставно набутим майном,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2022 року Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило стягнути з ОСОБА_1 збитки за користування безпідставно набутим майном у сумі 690799,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.03.2000 р. між ОСОБА_1 та Державним комунальним підприємством роздрібної торгівлі «Росток» укладений договір купівлі-продажу, згідно якого відповідач став власником об`єктів нерухомого майна (контора, чотири складські приміщення, два цехи різного призначення, кваш пункт, магазин, трансформаторна будка, огорожа), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначені об`єкти нерухомості знаходяться на земельній ділянці, яка перебуває в межах міста Лубни та відноситься до земель комунальної власності.

Згідно поданої заяви відповідача та відповідних документів, рішенням Лубенської міської ради від 20.02.2001 р. із землекористування підприємства роздрібної торгівлі «Росток» вилучена земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 1,4155 га та передана відповідачу в оренду терміном на три роки, за цільовим призначенням - для комерційної діяльності. Цим же рішенням зобов`язано відповідача в місячний термін виготовити технічну документацію на земельну ділянку та укласти з міською радою договір оренда землі, а також попереджено про заборону приступати до використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

18 квітня 2003 року Лубенською міською радою в результаті невиконання відповідачем вимог передбачених рішенням Лубенської міської ради від 20.02.2001 р., прийнято рішення, яким припинено користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , площею 1,4155 га. Дану земельну ділянку було зараховано до земель запасу міської ради за цільовим призначенням - землі іншої промисловості.

В даний час земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, має площу 1,3384 га та кадастровий номер 5310700000:07:021:0017 та встановлено межі, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

В період з 01.05.2019 по 31.10.2022, відповідач використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів, плату за користування землею не сплачував, хоча земельна ділянка використовувались для розміщення об`єктів нерухомого майна, що перебувають у його власності.

Внаслідок порушення відповідачем земельного законодавства, відповідно до розрахунку сума, яку мав отримати позивач за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , за період з 01.05.2019 р. по 31.10.2022 р. становить 690799,16 грн., яку позивач прохає стягнути в судовому порядку.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 березня 2023 року позовні вимоги Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків за користування безпідставно набутим майном задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області збитки за користування безпідставно набутим майном в розмірі 690 799 гривень 16 копійок, за користування земельною площею 1,3384 га., розташованою в АДРЕСА_1 за період з 01.05.2019 по 31.10.2022.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 10 362 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави, за рахунок власника земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі положень статті 1212 ЦК України.

Не погодившись з вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Від Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі не повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу від 31 березня 2000 року, укладеного на Лубенській філії Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі, ОСОБА_1 купив у Державного комунального підприємства роздрібної торгівлі «Росток» в особі члена ліквідаційної комісії ОСОБА_2 складські приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються з: А-1 контора, Б - склад, В - склад, Ж - склад, З-склад, Д,Є - томатно-виробничий цех, Е-кваш пункт, Г-2 цех по переробці овочів, Лл - магазин, К -трансформаторна будка, Н-1 огорожа. (т. 1, а.с. 8).

Згідно довідки наданої КП «Лубенське МБТІ» від 16.01.2023 № 10, станом на 29.12.2012 право власності на нерухоме майно (складські приміщення) за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 87).

Рішенням Лубенської міської ради від 20.02.2001 вилучено земельну ділянку не сільськогосподарського призначення із землекористування підприємства роздрібної торгівлі «Росток» по АДРЕСА_1 , площею 1,4155 га та передано зазначену земельну ділянку приватному підприємцю ОСОБА_1 , в оренду терміном на 3 роки, згідно ст. 3 та ст. 7 Закону України «Про оренду землі», для комерційної діяльності.

Пунктом 21 даного рішення зобов`язано ОСОБА_1 в місячний термін виготовити технічну документацію на користування землею і заключити з міською радою договір на оренду земельних ділянок.

Рішення Лубенської міської ради від 18.04.2003 припинено користування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,4155 га по АДРЕСА_1 у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати за користування земельною ділянкою і було зараховано дану земельну ділянку до земель запасу міської ради по цільовому призначенню - землі іншої промисловості. (т. 1, а.с. 10).

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18.05.2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 20.09.2006 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування даного рішення відмовлено. (т. 2, а.с. 47-49).

Земельна ділянка з кадастровим номером 5310700000:07:021:0017, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1,3384 га, з 18.06.2019 є комунальною власністю, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.12.2019 (т. 1, а.с. 11).

Рішенням Лубенської міської ради від 14 листопада 2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надання в оренду фізичним та юридичним особам» міська рада вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель за адресою: АДРЕСА_1 1,3384 га кадастровий номер 5310700000:07:021:0017 за цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на користь Територіальної громади м. Лубни в особі Лубенської міської ради (т. 2, а.с. 95-96).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 79 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно із статтями 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

За приписами ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно із п. 14.1.147 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Сплата орендних платежів за користування землями територіальної громади є джерелом поповнення місцевого бюджету. У зв`язку з неукладенням договору оренди землі, місцевий бюджет не отримує суму орендних платежів за користування земельною ділянкою.

Згідно із п. «в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

З аналізу вищевказаних норм законодавства вбачається, що обов`язок повернути кошти власнику земельної ділянки кореспондується факт її користування.

Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що рішенням Лубенської міської ради від 18.04.2003 припинено користування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,4155 га по АДРЕСА_1 .

Вказане рішення було предметом судового розгляду, за результатами якого його визнано чинним та законним.

Отже, ОСОБА_1 з прийняттям даного рішення втратив право користування даною земельною ділянкою.

Окрім того з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до позивача з заявами про визначення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно.

Проте, розпорядженням міського голови Лубенської міської ради від 07.08.2018 № 257 припинено розгляд звернень ОСОБА_1 з приводу заволодіння міською радою об`єктами нерухомого майна по АДРЕСА_1 та передачі йому у користування земельної ділянки за вищевказаною адресою, як повторних від однієї і тієї ж особи, з одного і того ж питання, яке неодноразово розглядалось виконавчим комітетом міської ради (т. 2, а.с. 72).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 дане розпорядження визнано протиправним та скасовано.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт неодноразового звернення відповідача до Лубенської міської ради з заявами щодо передачі йому у користування спірної земельної ділянки.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п. 113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

Окрім того, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно зі статтею 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка-повідомлення повинна бути вручена завчасно.

Згідно ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Положеннями п. 1, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку, проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомляла суду іншої адреси.

З матеріалів справи вбачається, що судову повістку на судове засідання призначене на 01.03.2023 ОСОБА_1 отримав 27.02.2023 (т. 1, а.с. 102).

01 березня 2023 року він надіслав до суду заяву в якій повідомив, що немає можливості прийняти участь у розгляді справи внаслідок неналежної підготовки до участі в судовому засіданні, з огляду на порушення вимог ч. 5 ст. 128 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі також - «ЄСПЛ»), сформульовану в рішенні від 8 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України», у якій ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63, Серія А, № 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (див. рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04 березня 2014 року). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016, та «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, Серія А № 274).

ЄСПЛ дійшов до висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та інші, пункт 36, від 31 травня 2016 року). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, із подальшими посиланнями).

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом норм процесуального права є обґрунтованими.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29.01.2024 клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено.

Таким чином, враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог з Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15543 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 3 п. 3, ст. 382, 383 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків за користування безпідставно набутим майном відмовити.

Стягнути з Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 15543 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: Г. Л. Карпушин

О. В. Прядкіна