Постанова

від 17.06.2024 по справі 908/3233/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2024 року м.Дніпро Справа № 908/3233/23 (908/3197/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю БЛАНІДАС на рішення господарського суду Запорізької області від 11.12.2023 року у справі №908/3233/23 (908/3197/23) (суддя Черкаський В.І.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю БЛАНІДАС, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об"єднання МОЛІС, м. Запоріжжя

про стягнення 13 792, 09 грн.

в межах справи № 908/3233/23 про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об"єднання МОЛІС

розпорядник майна - Бурцева Ірина Юріївна, м. Запоріжжя

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Запорізької області здійснює провадження у справі № 908/3233/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об`єднання МОЛІС.

18.10.2023 року до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю БЛАНІДАС про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об`єднання МОЛІС 13792, 09 грн., з яких основний борг - 7 018, 08 грн., інфляційні втрати - 1 491, 80 грн., 3 % річних - 329, 95 грн., пеня - 952, 26 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки товару №54021 від 12.12.2019 року в частині повної і своєчасної оплати за поставлений товар, наявністю заборгованості в розмірі 7 018,08 грн. та у зв`язку з цим наявністю підстав для нарахування пені, річних та інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.12.2023 року у справі №908/3233/23 (908/3197/23) Товариству з обмеженою відповідальністю БЛАНІДАС у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту реальної поставки відповідачу товару за видатковою накладною №ЕР-4586 від 17.02.2022 року на суму 7018,08 грн.. З огляду на недоведеність факту наявності основної заборгованості, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю БЛАНІДАС звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- висновки, викладені у рішенні суду, зроблені при неповному дослідженні доказів, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, при недотриманні норм процесуального права;

- суд не врахував доводи позивача, викладені у відповіді на відзив відповідача та додані додаткові докази;

- на підставі факту поставки відповідачу товару позивачем було сформовано та подано до Єдиного реєстру податкову накладну №2845 від 17.02.2022 року на суму 7018,08 грн. та отримано квитанцію про її реєстрацію, що підтверджує виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару;

- факт поставки товару за видатковою накладною №ЕР-4586 від 17.02.2022 року на спірну суму також підтверджується інформацією з автоматизованої бази "кабінет перевізника", згідно з якою товар був прийнятий перевізником за накладною на вантаж №299583022 та отриманий цей вантаж 23.02.2022 року у м.Запоріжжі представником відповідача, що підтверджується підписом уповноваженої на отримання товару особи, що, на думку скаржника, також доводить поставку за спірною накладною;

- обов`язок з оплати товару виникає з факту поставки товару, що слідує з постанови Верховного Суду у аналогічній справі №922/2115/19;

- наявність сформованої в Єдиному реєстрі податкових накладних квитанції можливо лише у випадку отримання вищевказаної податкової накладної відповідачем та фактичної його згоди про наявність заборгованості за поставлений позивачем товар; з огляду на викладене відповідач умисно ухиляється від сплати заборгованості;

- ненадсилання відповідачу та суду відповіді на відзив та доданих до неї документів не відповідає дійсності, оскільки ці документи були направлені відповідачу, про що свідчить відповідна квитанція, а суду вони направлені у системі "Електронний суд" 10.11.2023 року, але з невідомих причин не були доставлені.

Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді (доповідача) Верхогляд Т.А., суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.

Ухвалою суду від 19.02.2024 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків.

21.03.2024 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та ухвалено розглянути її у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, у порядку письмового провадження.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю БЛАНІДАС (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче об`єднання МОЛІС (покупцем) укладено договір на поставку товару № 54021, відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язався постачати і передавати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Згідно з п.1.2 договору предметом поставки є товар миючі та дезинфікуючи засоби, що зазначається у накладній або рахунку-фактурі.

У п.1.3. договору зазначено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Пунктами 2.1, 2.2 договору встановлено, що поставка товару здійснюється на умовах DDP правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс 2010. Місце поставки: доставка товару постачальником у пункт призначений покупцем. Постачальник поставляє товар партіями згідно заявок покупця в асортименті та у кількості, за узгодженням сторін, що фіксується у накладних на товар, які мають відповідати замовленню покупця.

За умовами п.2.4 договору замовлення покупця повинне містити асортимент та кількість товару та надсилатись у формі, що дозволяє зафіксувати замовлення (лист, телеграма, зареєстрована телефонограма, факс). Підтвердженням отримання усного замовлення є, зокрема, рахунок-фактура постачальника на товар. Виставлення постачальником рахунку-фактури покупцю вважається прийняттям замовлення.

Відповідно до п.2.6 договору на кожну партію товару постачальник видає покупцю документи, які засвідчують кількість та якість товару, інші документи на товар, обов`язковість надання яких передбачена актами законодавства.

Згідно з п.4.3. договору покупець зобов`язаний проводити розрахунки з постачальником за кожну отриману партію товару протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару згідно з п. 1.3 договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 7.1 визначено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2021 року, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання. Договір може бути розірваний по взаємній згоді сторін, або з ініціативи будь-якої сторони за умови здійснення всіх розрахунків по раніше прийнятим зобов`язанням. Одностороннє розірвання договору здійснюється шляхом письмового повідомлення.

Згідно з п.8.4 покупець за даним договором несе наступну відповідальність: у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар на користь постачальника сплачується пеня у розмірі 0.3% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору ним здійснена поставка товару відповідачу на підставі підписаної позивачем видаткової накладної № ЕР-4586 від 17.02.2022 року на загальну суму 7018,08 грн. Вказана накладна у матеріалах справи відсутня у зв`язку з неповерненням її відповідачем.

На підтвердження поставки вищезазначеного товару позивачем отримано з Єдиного реєстру податкових накладних податкова накладна № 2845 від 17.02.2022 року на суму 7 018, 08 грн. та квитанція від 02.06.2022 року про реєстрацію податкової накладної № 2845 від 17.02.2022 року на вказану суму у реєстрі податкових накладних.

Так, згідно з вказаною податковою накладною позивачем зареєстрована номенклатура товару Бланідас-Н Фоам, 20 л (20,6 кг), кількість 10, за ціною 584, 84 грн. за шт. без ПДВ, сума поставки 5 848, 40 грн. без ПДВ, сума податку 1 169, 68 грн., в якій зазначено сторонами ТОВ БЛАНІДАС та ТОВ Виробниче об`єднання МОЛІС.

Також, позивачем на вжиття заходів досудового врегулювання спору направлено відповідачу претензію № 11-02/04/686-01 від 27.01.2023 року щодо несвоєчасної оплати отриманих товарів та з вимогою оплатити їх протягом 7 днів, яка була залишена відповідачем без відповіді.

Претензія разом з актом звірки розрахунків №ЕР-198 від 26.01.2023 року, який підписаний представником позивача, були направлені на адресу відповідача.

З боку відповідача цей акт не підписаний.

З огляду на викладене позивач стверджував, що за відповідачем утворилася заборгованість за поставлений товар у сумі 7018,08грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем основного зобов`язання, позивачем нараховані: пеня у сумі 4 952,26 грн, 3 проценти річних у сумі 329,95 грн, інфляційні втрати у сумі 1 491,80 грн.

Неоплата відповідачем вказаних вище сум боргу, пені, річних та інфляційних втрат стала підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

За приписами ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, у п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У даному випадку, укладений сторонами договір по суті є договором поставки.

Частинами 1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Крім того, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

За положеннями ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо досліджуваної справи, то відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача основного боргу, місцевий господарський суд виходив з недоведення позивачем факту поставки відповідачу товару за спірною видатковою накладною та, у зв`язку з цим, відсутності підстав для нарахування сум річних, пені та інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.

У відповідності до визначень термінів, що міститься у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У розумінні чинного законодавства України, видаткова накладна є первинним документом, який фіксує факт отримання/передачі матеріальних цінностей (товарів або послуг) від однієї особи іншій і по суті завершує купівлю-продажу між продавцем і покупцем.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

За змістом п. п. 2.1-2.2 цього Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме -поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Стосовно цієї справи, то як зазначає позивач, поставка товару відповідачу здійснювалась на підставі видаткової накладної № ЕР-4586 від 17.02.2022 року, яка у матеріалах справи відсутня.

Разом з тим, суд враховує, що за сталою практикою Верховного Суду, у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

У даному випадку, на підтвердження своїх доводів та вимог ТОВ "БЛАНІДАС" до матеріалів справи надані копії: акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2020 року по 26.01.2023 року, податкової накладної від 17.02.2022 року та квитанції про її реєстрацію від 02.06.2022 року.

Додатково, до відповіді на відзив, позивачем додані копії: товарнотранспортної накладної №ЕР-1408 від 17.02.2022 року, накладної на вантаж №299583022, рахунку №ЕР-4489 від 17.02.2022 року, скріншот інформації з кабінету перевізника щодо поставки товарів.

У цьому зв`язку колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18.

У наданому позивачем до суду акті звірки взаємних розрахунків відсутні будь-які підписи посадових осіб відповідача, а здійснення господарської операції за спірною накладною не підтверджено первинними документами.

Щодо наданих позивачем товарно-транспортної та податкової накладних суд враховує наступне.

За приписами ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Отже, зі змісту ст. 909 Цивільного кодексу України та положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні вбачається, що товарно-транспортна накладна підтверджує укладення договору перевезення та може містити додаткові умови, які не були унормовані сторонами під час підписання договору саме про надання транспортних послуг.

Таким чином, документи, обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарнотранспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", проте може бути одним із додаткових доказів здійснення господарської операції з поставки товарів.

До того ж, наявна у матеріалах справи товарно-транспортна накладна №ЕР-1408 від 17.02.2022 року також не підписана з боку ТОВ "ВО"МОЛІС".

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 року у справі №910/23097/17.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірної накладної, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за такою накладною, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною.

У цьому контексті апеляційний суд також враховує висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зроблений у постанові від 03.06.2022 року зі справи №922/2115/19, на яку у тому числі посилається і скаржник, згідно з яким податкові накладні, що зареєстровані позивачем, не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", якими може підтверджуватися факт здійснення господарської операції. Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі. Податкова накладна, виписана однією стороною (постачальником) на постачання товарів на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Однак у справі, що розглядається, відсутні докази формування покупцем податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірної видаткової накладної.

Позивач до суду з відповідним клопотанням в порядку ст.ст. 80, 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування у податкового органу інформації про формування відповідачем податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі вказаної вище видаткової накладної, не звертався.

Таким чином, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин, оскільки позивачем не доведено факт поставки відповідачу товару за видатковою накладною №ЕР-4586 від 17.02.2022 року в заявленій кількості та сумі, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача 7018,08 грн. основного боргу за вказаною накладною.

Враховуючи необґрунтованість та недоведеність позову у частині основного боргу, відсутні й підстави для нарахування сум інфляційних нарахувань, 3% річних та пені.

Стосовно доводів апелянта про неврахування судом під час розгляду справи його відповіді на відзив і доданих до неї доказів, то таке неврахування не вплинуло на правильність висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Слід зазначити, що додана до цієї відповіді копія накладної на вантаж одержувача №299583022, хоча і підписана уповноваженою особою відповідача, між тим вона не доводить отримання відповідачем товару, поставленого саме за спірною видатковою накладною і на підставі ТТН №ЕР-1408 від 17.02.2022 року, а лише підтверджує факт надання перевізником послуги з перевезення. При цьому назва товару, зазначена у накладній на вантаж (поддон), відрізняється від найменування товару як за товарно-транспортною так і за податковою накладною (Бланідас-Н Фоам, 20 л (20,6 кг), кількість 10, за ціною 584, 84 грн. за шт.).

Крім того, відрізняються адреси пунктів навантаження та розвантаження, зазначені у ТТН і накладній на вантаж. Скріншот інформації з кабінету перевізника також не містить необхідних (у розумінні наведених вище норм) даних для підтвердження факту поставки за видатковою накладною №ЕР-4586 від 17.02.2022 року.

З огляду на викладене, докази, надані позивачем в обґрунтування своїх доводів, не є належними у розумінні ст.76 Господарськго процесуального кодексу України, оскільки не дають можливості встановити та підтвердити обставини, які входять в предмет доказування.

Також суд звертає увагу на те, що у разі неповернення відповідачем видаткової накладної, позивач не був позбавлений права звернутися до відповідача з вимогою про її повернення, між тим докази такого звернення у матеріалах справи відсутні.

Як зазначено вище, позивач направив відповідачу претензію щодо оплати поставленого товару, між тим у цій претензії також відповідна вимога не міститься. Позивачем не доведені обставин щодо направлення (надання) цієї накладної відповідачу (засобами поштового (електронного) зв"язку, або у вигляді супровідних документів на вантаж тощо) та її отримання останнім.

Колегія суддів погоджується з твердженнями скаржника про те, що обов`язок з оплати товару виникає з факту поставки товару. Однак у даному випадку, як встановлено вище судом, позивачем належними доказами факт поставки за видатковою накладною №ЕР-4586 від 17.02.2022 року не доведений.

З огляду на викладене доводи скаржника не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, скаржником належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.

Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю БЛАНІДАС залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 11.12.2023 року у справі №908/3233/23 (908/3197/23) залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков