Рішення

від 11.06.2024 по справі 902/280/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" червня 2024 р.Cправа № 902/280/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИСТРИБУЦІЯ-ЦЕНТР" (проспект Палладіна, 44, корпус 8, м. Київ, 03142)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (вул. Подільська, буд. 1В, с. Гришівці, Вінницький район, Вінницька область, 23337)

про стягнення 234 209,60 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИСТРИБУЦІЯ-ЦЕНТР" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ ДЕВЕЛОПМЕНТ" про стягнення грошової заборгованості в розмірі 234 209,60 грн та судових витрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2024 справу розподілено судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 15.03.2024 за вказаним позовом відкрив провадження у справі №902/280/24 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 11.04.2024.

29.03.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 29.03.2024 (вх. № 01-34/3432/24 від 29.03.2024) представника відповідача - адвоката Романюка І.М., в якому останній наводить заперечення проти позову та просить відмовити в його задоволенні.

04.04.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив № б/н від 04.04.2024 (вх. № 01-34/3636/24 від 04.04.2024) представника позивача - адвоката Демченка В.М., де позивач наводить свої заперечення щодо доводів відповідача, викладених у відзиві.

Суд, ухвалою від 11.04.2024 відклав підготовче засідання на 02.05.2024.

19.04.2024 на адресу суду надійшов супровідний лист № б/н від 16.04.2024 (вх. № 01-34/4201/24 від 19.04.2024) представника позивача - адвоката Демченка В.М. в додатках якого містяться копії документів наданих разом з позовною заявою № б/н від 12.03.2024 (вх. № 287/24 від 13.03.2024), що надійшла через систему ЄСІТС "Електронний суд".

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 11.06.2024, про що 02.05.2024 постановлено відповідну ухвалу.

11.06.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшло клопотання № б/н від 11.06.2024 (вх. № 01-34/3432/24 від 29.03.2024) представника відповідача - адвоката Романюка І.М. про відкладення судового засідання, призначеного на 11.06.2024, на іншу дату.

На визначену судом дату представник позивача не з`явилися. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останній повідомлений належним чином ухвалою суду від 02.05.2024, яка відповідно до сформованих в КП "ДСС" довідок про доставку електронного листа була доставлена до електронних скриньок позивача та його представника - 08.05.2024.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався.

В судовому засіданні 11.06.2024 судом розглянуто клопотання № б/н від 11.06.2024 (вх. № 01-34/3432/24 від 29.03.2024) представника відповідача - адвоката Романюка І.М. про відкладення судового засідання .

Обґрунтовуючи необхідність відкладення розгляду справи представник відповідача посилається на його зайнятість в іншому судовому процесі. Також представник наголошує на наявності потреби в огляді оригіналів атів взаємозвірок, з огляду на сумніви у достовірності відомостей відображених в таких актах.

За результатом розгляду клопотання представника відповідача, суд відмовив в його задоволенні так як відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Будь-яких інших поважних причин відкладення розгляду справи представником відповідача зазначено та обґрунтовано не було.

Посилання представника на необхідність у дослідженні оригіналів актів взаємозвірки, як на підставу відкладення розгляду справи, судом відхилені, позаяк наведені обставини не є підставою для відкладення судового засідання в розумінні процесуального закону.

Таким чином, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази, необхідні для вирішення судом спору у даному судовому засіданні, а відповідачем не подано обґрунтованих доказів необхідності відкладення розгляду справи, суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 11.06.2024 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ВТ ДЕВЕЛОПМЕНТ» зобов`язань за Договором поставки № 11 від 01.02.2023 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Так, позивач стверджує, що в межах Договору поставки № 11 від 01.02.2023, згідно видаткових накладних, на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТ ДЕВЕЛОПМЕНТ» Постачальником було поставлено товар на загальну суму 8 643 004,80 грн.

Умовами Договору передбачено, що оплата кожної отриманої Покупцем партії товару здійснюється ним в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника по передоплаті товару Покупцем, якщо інше додатково не погоджено Сторонами. (п. та 4.2. Договору).

Втім, за поставлений товар відповідач розрахувався частково, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 234 209,60 грн.

Відповідач заперечив проти позову. Суть заперечень зводиться до того, що згідно п. 3.5 Договору поставки від 01.02.2023 за №11 Постачальник передає Покупцю наступні документи: товаро-транспортні накладні; видаткові накладні; документи, що підтверджують якість товару; декларацію виробника; інші документи, надання яких є обов`язковою умовою при поставці певного виду товару.

При ненаданні Постачальником відповідно до п. 3.5 цього Договору товаросупровідних документів на партію Товару одночасно з передачею товару поставка вважається нездійсненою.

Разом з тим, долучені до позовної заяви матеріали не містять товаросупровідних документів на партії товару, щодо яких заявлено вимогу про оплату.

З огляду на положення п. 3.5 Договору, приписів ст. 664 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 268 Господарського кодексу України, відповідач вважає, що на сьогодні відсутні підстави для оплати товару на який Покупцю не передані в повному обсязі товаросупровідні документи, а тому і відсутні підстави для застосування штрафних санкцій за прострочення платежів з огляду відсутність факту відповідного прострочення.

Позивач заперечує доводи відповідача. При цьому вказує на те, що відповідно до п. 2.5. Договору Сторони прийшли до згоди, що Претензії з питань неналежної якості товару приймаються Постачальником в день розвантаження Товару на складі Покупця, за умови дотримання Покупцем правил транспортування та зберігання Товару. Кожна претензія розглядається Сторонами індивідуально і в разі розбіжностей поглядів Сторін щодо якості Сторони залучають компетентну в визначенні якості продукції організацію за погодженням Сторін.

У пункті 3.3. Сторони погодили, що датою отримання товару вважається фактична дата отримання товару Покупцем. Прийом товару по кількості та якості здійснюється за участю водія/експедитора Постачальника або Перевізника, з яким Постачальник діє на умовах Договору перевезення, та повноважного представника Покупця у відповідності з Інструкціями №П-6 та №П-7. У разі виявлення недостачі Товару та/або його брак, такий факт відображається в акті приймання, який складається Покупцем Товару у довільній формі, та підтверджується підписами водія/експедитора Постачальника або Перевізника та повноважної на прийом продукції особи Покупця. Підписаний акт Покупець зобов`язаний надіслати засобами електронного зв`язку Постачальнику не пізніше 3- ого робочого дня після прийому - передачі Товару, та/або видати на руки водію/ експедитору Постачальника або Перевізнику.

Станом на сьогоднішній день, жодної претензії, або акта ТОВ «ДИСТРИБУЦІЯ- ЦЕНТР» від ТОВ «ВТ ДЕВЕЛОПМЕНТ» не отримувало.

Позивач стверджує, що надавав при поставках товару відповідачу всі документи враховуючи і декларацію виробника. Остання поставка продукції відповідачу була по видатковій накладній № 1696 від 16.10.2023, відповідно до якої сума поставки товару з ПДВ склала 730 128,00 грн, заборгованість по якій станом на 04.04.2024 становить 234 209,60 грн..

Також позивач зауважує на положенні до п.4.2. Договору, відповідно до яких Покупець зобов`язався оплачувати за товар по передоплаті.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 01.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дистрибуція-Центр» (позивач, за Договором Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальність «ВТ Девелопмент» (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки № 11 (надалі Договір) згідно з предметом якого Постачальник, на умовах, передбачених даним Договором, зобов`язується передати товар у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити переданий товар за цінами, обумовленими Сторонами у заявці. Товар постачається партіями, відповідно до узгоджених з Постачальником замовлень Покупця, зроблених протягом строку дії Договору. Поставка товару здійснюється відповідно до узгоджених з Постачальником замовлень Покупця, зроблених протягом строку дії Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством.

Пунктами 2.1., 2.4., 2.5. Договору Сторони погодили наступне:

асортимент Товару визначається у Специфікації;

товар, який постачається за цим Договором повинен відповідати вимогам чинного законодавства України. Пакування, в якому постачається товар, повинно забезпечувати його збереження при транспортуванні. Постачальник зобов`язаний постачати товар, який відповідає вимогам Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості (затверджена Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 з доповненнями і змінами, внесеними постановою Держарбітражу СРСР від 14.11.1974р.). та - Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості (затверджена Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7 з доповненнями і змінами, внесеними постановою Держарбітражу СРСР від 14.11.1974р. №98);

Сторони прийшли до згоди, що претензії з питань неналежної якості товару приймаються Постачальником в день розвантаження Товару на складі Покупця, за умови дотримання Покупцем правил транспортування та зберігання Товару. Кожна претензія розглядається Сторонами індивідуально і в разі розбіжностей поглядів Сторін щодо якості Сторони залучають компетентну в визначенні якості продукції організацію за погодженням Сторін.

Відповідно до п. 3.1. Договору поставка товару здійснюються на підставі заявок Покупця. Заявки подаються Покупцем або письмово засобами електронного зв`язку на адресу Постачальника, або у телефонному режимі через повноважних представників не пізніше ніж за 3 доби до дати поставки товару. Постачальник здійснює опрацювання заявки протягом 10 годин, та надає відповідь про отримання заявки та можливість її виконання. Строк постачання кожної партії Товару складає від 3 до 6 календарних днів в залежності від географічної віддаленості місця поставки від адреси місця виробництва Постачальника. Кожна сторона зобов`язана інформувати іншу сторону про неможливість виконання заявки в строк, не менш ніж за три календарні дні до її виконання.

За змістом п. 3.3. Договору датою отримання товару вважається фактична дата отримання товару Покупцем. Прийом товару по кількості та якості здійснюється за участю водія/експедитора Постачальника або Перевізника, з яким Постачальник діє на умовах Договору перевезення, та повноважного представника Покупця у відповідності з Інструкціями №П-6 та №П-7. У разі виявлення недостачі Товару та/або його брак, такий факт відображається в акті приймання, який складається Покупцем Товару у довільній формі, та підтверджується підписами водія/експедитора Постачальника або Перевізника та повноважної на прийом продукції особи Покупця. На підставі видаткової накладної та акту приймання у разі його наявності Сторони здійснюють відповідні записи в бухгалтерських документах. Після прийому Товару відповідальною особою Покупця претензії щодо браку не розглядаються, за винятком випадків скритих виробничих недоліків (п.3.3. даного Договору). Підписаний акт Покупець зобов`язаний надіслати засобами електронного зв`язку Постачальнику не пізніше 3-ого робочого дня після прийому - передачі Товару, та/або видати на руки водію/експедитору Постачальника або Перевізнику.

Пунктом 3.4. Договору визначено, що перехід права власності на товар відбувається після передачі партії товару на складі Покупця та підписання представником Покупця відповідної видаткової та товаро-транспортної накладних в пункті отримання Товару, попередньо погодженому Сторонами. Ризик випадкової втрати чи псування товару несе Покупець з моменту отримання Товару.

Згідно п. 3.5. Договору разом з товаром Постачальник передає Покупцю наступні документи: товаро-транспортна накладна; видаткова накладна; декларація виробника; документи, що підтверджують якість товару; інші документи, надання яких є обов`язковою умовою при поставці певного виду товару, належним чином оформлені документи або їх легітимні копії. При ненаданні Постачальником відповідно до 3.5. цього Договору товаросупровідних документів на партію Товару одночасно з передачею Товару поставка вважається не здійсненою, а зобов`язання Постачальника по поставці невиконаними.

Відповідно до п. 4.1. Договору ціни на товар, що постачається за даним Договором, встановлюються в національній валюті України - гривні.

За змістом п. 4.2. Договору оплата кожної отриманої Покупцем партії Товару здійснюється ним в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника по передоплаті Товару Покупцем, якщо інше додатково не погоджено Сторонами. Сума даного Договору складає суму всіх видаткових накладних за якими Покупець отримає Товар протягом дії даного Договору.

Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2023 року в частині поставки, а в частині оплати - до повного виконання зобов`язань по даному Договору. У разі, якщо за 10 (десять) календарних днів до закінчення терміну дії жодна із сторін не виявить бажання про розірвання Договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих же умовах. Кількість пролонгацій сторонами не обмежується.

Як стверджується матеріалами справи, позивачем на виконання умов Договору поставки №11 від 01.02.2023, поставлено відповідачу товар на загальну суму 8 643 004,80 грн, в розрізі по накладних:

видаткова накладна № 132 від 03.02.2023 на суму 765 388,80 грн у т.ч. ПДВ;

видаткова накладна № 153 від 08.02.2023 на суму 479 462,40 грн у т.ч. ПДВ;

видаткова накладна № 395 від 16.03.2023 на суму 696 960,00 грн у т.ч. ПДВ;

видаткова накладна № 1282 від 28.07.2023 на суму 161 280,00 грн у т.ч. ПДВ;

видаткова накладна № 1437 від 22.08.2023 на суму 1 684 656,00 грн у т.ч. ПДВ;

видаткова накладна № 1519 від 11.09.2023 на суму 1 614 700,80 грн у т.ч. ПДВ;

видаткова накладна № 1555 від 15.09.2023 на суму 429 936,00 грн у т.ч. ПДВ;

видаткова накладна № 1602 від 26.09.2023 на суму 299 692,80 грн у т.ч. ПДВ;

видаткова накладна № 1635 від 02.10.2023 на суму 890 400,00 грн у т.ч. ПДВ;

видаткова накладна № 1668 від 06.10.2023 на суму 890 400,00 грн у т.ч. ПДВ;

видаткова накладна № 1696 від 16.10.2023 на суму 730 128,00 грн у т.ч. ПДВ.

Вказані видаткові накладні підписані позивачем та відповідачем. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.

За доводами позивача, за вищевказані поставки товару відповідач провів часткові розрахунки в сумі 7 237 747,20 грн, а саме:

06.02.2023 у сумі 765 388,80 грн, згідно платіжної інструкції № 4;

16.02.2023 у сумі 79 462,40 грн, згідно платіжної інструкції № 45;

15.03.2023 у сумі 400 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 321/1;

29.03.2023 у сумі 100 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 570/1;

30.03.2023 у сумі 100 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 642/1;

29.03.2023 у сумі 100 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 570/1;

19.06.2023 у сумі 496 960,00 грн, згідно платіжної інструкції № 5167/1;

14.09.2023 у сумі 200 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 10311/1;

05.10.2023 у сумі 1 145 936,00 грн, згідно платіжної інструкції № 12392/1;

02.11.2023 у сумі 500 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 14445/1;

13.11.2023 у сумі 750 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 15351;

24.11.2023 у сумі 200 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 16521;

12.12.2023 у сумі 2 000 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 18117/1;

18.12.2023 у сумі 500 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 18633.

Також, 19.01.2024, за накладною повернення постачальнику № 27, відповідач повернув позивачу товар на суму 868 954,00 грн.

Поміж з тим, 15.02.2024 між позивачем та відповідачем укладено Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, за умовами якої Сторони, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з нижчевказаних договорів, у яких Сторона-1 і Сторона-2 є сторонами.

1.1. За договорами:

а) Договір поставки № 1 від 30.01.2014. Сторона-1 є боржником, а Сторона-2 є кредитором при виконанні грошового зобов`язання в сумі 302 094 грн. 00 коп.

б) Договір поставки №11 від 01.02.2023. Сторона-1 є кредитором, а Сторона-2 є боржником при виконанні грошового зобов`язання в сумі 302 094 грн. 00 коп.

Вказані вище зобов`язання за вищезазначеними договорами припиняються у обсязі 302 094 грн. 00 коп. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

За наведеного, товар на суму 234 209,60 грн ( 8 643 004,80 грн 7 237 747,20 грн 868 954,00 грн 302 094,00 грн = 234 209,60 грн) залишено відповідачем без оплати.

З метою врегулювання спору в позасудовому порядку, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 4 від 25.01.2024 про оплату отриманого товару, яка останнім залишена без відповіді та задоволення.

Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем здійснено не було, позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 234 209,60 грн в примусовому порядку.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір поставки № 11 від 01.02.2023, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначеними вище видатковими накладними підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару за Договором на загальну суму 8 643 004,80 грн.. Тоді як наявні в матеріали справи свідчать про проведення відповідачем розрахунків та повернення останнім товару на суму 8 408 796,20 грн.

За наведеного, товар на суму 234 209,60 грн є неоплаченим.

Заперечуючи проти позову відповідач вказує на ненастання строку для оплати поставленого товару з огляду на те, що позивачем не передано в повному обсязі товаросупровідні документи на товар.

Суд відхиляє наведені доводи відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачу так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна, яка має бути сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень та товарно-транспортна накладна на доставку товару.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість поставленого товару.

Як встановлено судом видаткові накладні, складені Сторонами в межах Договору поставки №11 від 01.02.2023 підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками Сторін в день фактичної поставки товару, а наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні свідчать про доставку кожної партії товару силами Постачальника (позивача).

Таким чином, підписання Покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов Договору є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Вищенаведене в сукупності дає підстави стверджувати, що виконаний позивачем обов`язок щодо поставки відповідачу товару, кореспондує обов`язок відповідача своєчасної оплати поставленого товару.

Поряд з цим, пунктом п. 4.2. Договору визначено, що оплата кожної отриманої Покупцем партії Товару здійснюється ним в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника по передоплаті товару Покупцем.

Тобто, обов`язок по оплаті кожної партії товару виникав у Покупця до моменту поставки такого товару.

Більше того, як слідує з матеріалів справи, неоплаченим є товар поставлений за видатковою накладною № 1696 від 16.10.2023. При цьому суд зважає, що загальна вартість товару за вказаною накладною становить 730 128,00 грн, з якої відповідачем оплачено 495 918,40 грн.

Наведене дає підстави для висновку про прийняття відповідачем зобов`язання по оплаті товару за видатковою накладною № 1696 від 16.10.2023 до виконання, що спростовує доводи останнього.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 234 209,60 грн основного боргу є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними доказами не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд зазначає наступне.

В силу приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3 513,14 грн.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення витрати на правову допомогу адвоката, розмір яких, згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, становить 2 000,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

При цьому суд зважає, що до матеріалів справи позивачем не додано ані Договору про надання правових послуг, з якого можливо було б встановити розмір гонорару адвоката, ані акту виконаних робіт, ані доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Доказів сплати позивачем послуг адвоката у встановлений ч.8 ст. 129 ГПК України строк матеріали справи не містять. При цьому заяви представника позивача про намір подати такі докази після ухвалення рішення також до суду не надійшло.

З огляду викладене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення таких витрат на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (вул. Подільська, буд. 1В, с. Гришівці, Вінницький район, Вінницька область, 23337; код ЄДРПОУ 43413041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИСТРИБУЦІЯ-ЦЕНТР" (проспект Палладіна, 44, корпус 8, м. Київ, 03142; код ЄДРПОУ 36263797) 234 209 грн. 60 коп. основного боргу та 3 513 грн. 14 коп. - витрат зі сплати судового збору.

Примірник повного судового рішення направити сторонам, представникам сторін - адвокатам Демченку В.М. та Романюку І.М. - до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 17 червня 2024 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи