Рішення

від 17.06.2024 по справі 910/4029/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.06.2024Справа № 910/4029/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕРИФ ПОЖЕЖНА

БЕЗПЕКА"

(04111, м, Київ, вул. Щербаківського, Данила, буд.52, оф. 461;

ідентифікаційний код: 44225227)

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча

компанія "Енергоатом"

(01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3;

ідентифікаційний код: 24584661)

про стягнення 318 435,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ШЕРИФ ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору поставки №53-124-01-23-19929 від 18.04.2023 у розмірі 318 435,30 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.04.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/4029/24 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

23.04.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, у задоволенні позову просить відмовити. Також у відзиві Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" заявлено клопотання про відстрочення виконання рішення суду терміном на три календарні місяці, про зменшення на 90% розміру штрафних санкцій, зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

15.05.2024 відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі №910/4029/24 в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 150106,00 грн основної заборгованості за договором від 18.04.2023 №53-124-01-23-19929 відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Позивач правом на подання до суду відповіді на відзив не скористався.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

18 квітня 2023 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ШЕРИФ ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА» (далі - Позивач, Постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в особі Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» (далі - Відповідач, Покупець) було укладено Договір поставки № 53-124-01-23-19929 (далі -Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю в передбачені цим Договором строки Товар, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний Товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною, які зазначаються в специфікації №1 (додаток №1 до договору), та є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору: «Предметом поставки по даному договору є Товар: обладнання протипожежне в асортименті (код ДК 35110000-8 - Протипожежне, рятувальне та захисне обладнання).»

Місцем виконання згідно умов Договору є місто Нетішин Хмельницької області.

Вимоги щодо якості та комплектності Товару визначені Розділом 2 Договору та технічною специфікацією (додаток №2 до Договору).

Строки поставки та порядок приймання товару визначені розділом 3 Договору.

Так, п. 3.1 Договору передбачено, що Строк поставки Товару становить 30 календарних днів з дати укладення сторонами цього Договору.

Відповідно до положень п.3.5. Договору сторони погодили те, що: «Датою поставки Товару є дата підписання видаткової накладної/товарно-транспортної накладної Вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення Товару переходить до Покупця з моменту поставки Товару.»

Сторони також погодили (п. 4.1 договору), що ціна товару за Договором згідно з специфікацією №1 (додаток №1 до Договору) становить 414 385,00 грн. (чотириста чотирнадцять тисяч триста вісімдесят п`ять гривень 00 копійок), без ПДВ. Всього ціна Договору: 414 385,00 грн. (чотириста чотирнадцять тисяч триста вісімдесят п`ять гривень 00 копійок) без ПДВ.

Порядок проведення розрахунків за надані послуги сторони узгодили в розділі 5 Договору.

Так, відповідно до п. 5.1. Договору: Оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний Товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії»..

Пунктом 11. 1. Договору встановлено: Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до 31.12.2023, а в частині виконання гарантійних зобов`язань, що передбачені даним Договором -до спливу гарантійних строків..

Додатки до договору:

Додаток № 1 - Специфікація №1

Додаток № 2 - Технічна специфікація;

Підрядник умови договору виконав належним чином, своєчасно та в повному обсязі, про що свідчать:

Видаткова накладна №ER-0000017467 від 17.05.2023 року, підписана представниками Сторін з проставленням печаток, відповідно до якої Покупцю поставлено передбачений умовами Договору Товар на загальну суму 414 385,00 грн. (чотириста чотирнадцять тисяч триста вісімдесят п`ять гривень 00 копійок) без ПДВ.

Копією Ярлика на придатну продукцію №Я-7-026-24 від 31.05.2023 року, який був оформлений представником Покупця згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» та який підтверджує поставку Товару.

Додатковим підтвердженням виконання належного виконання умов Договору Позивачем є факт здійснення часткових оплат по Договору за поставлений Товар, а саме Відповідачем було здійснено шість платежів по Договору, що підтверджується наступними платіжними інструкціями: Платіжна інструкція №7067 від 15.08.2023 р. на суму 47 439,00 грн.; Платіжна інструкція №7086 від 15.08.2023 р. на суму 7 590,00 грн.; Платіжна інструкція №7081 від 15.08.2023 р. на суму 12 100,00 грн.; Платіжна інструкція №7068 від 15.08.2023 р. на суму 15 180,00 грн.; Платіжна інструкція №7070 від 15.08.2023 р. на суму 8 646,00 грн.; Платіжна інструкція №7071 від 15.08.2023 р. 15 290,00 грн.

Крім того, Відповідачу було передано ввесь необхідний пакет документів про якість товару, згідно положень п.3.12. Договору. Така документація була підготовлена в одному екземплярі та знаходиться у Відповідача.

Відповідач, всупереч вимогам п. 5.1 Договору, як вказувалось вище, оплату в розмірі 414 385,00 грн., без ПДВ. протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний Товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» (до 30 липня 2023 року включно) в повному обсязі не здійснено. Так, із значним простроченням, 15.08.2023 року, останнім було здійснено лише часткові оплати по Договору в розмірі на суму 106 245,00 грн.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із тим, що Покупець, порушуючи умови Договору, не оплатив отриману продукцію в повному обсязі, внаслідок чого, на день подачу позову у останнього утворилась заборгованість по оплаті поставленої продукції в розмірі 308140,00 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору Позивач здійснив поставку товару на загальну суму 414 385,00 грн. за видатковою накладною №ER-0000017467 від 17.05.2023.

Натомість, Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання передбачені Договором та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив оплату поставленого Товару. У зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 308 140,00 грн.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з оплати поставленого товару на загальну суму 308 140,00 грн. відповідачем не виконано.

Водночас, матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що після відкриття провадження у справі №910/4029/24 Відповідачем на користь Позивача в рахунок погашення заборгованості за накладною №ER-0000017467 від 17.05.2023 сплачено суму у розмірі 150 106,00 грн., що підтверджується платіжним інструкціями від 08.05.2024 №4649 на суму 11 220,00 грн, від 08.05.2024 №4647 на суму 2 904,00 грн, від 08.05.2024 №4648 на суму 135 982,00 грн

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача частину суму основної заборгованості.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи, що частина предмет спору (стягнення в сумі 150 106,00 грн.) припинила своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 150 106,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Доказів оплати поставленого товару на загальну суму 158 034,00 грн. матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується. Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 158 034,00 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 614,82 грн. 0,3% річних, 9 680,48 грн. інфляційних втрат.

Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Пунктом 8.4 Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 614,82 грн. 0,3% річних, 9 680,48 грн. інфляційних втрат, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач, посилаючись на ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, просить суд у резолютивній частині рішення, ухваленого за результатом розгляду даної справи, зазначити про нарахування заборгованості з 0,3 % річних до моменту фактичного виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, інфляційних втрат та 0,3% річних на суму саме основного боргу у розмірі 308 140,00 грн починаючи з 31.07.2023 до моменту виконання вказаного рішення, з урахуванням приписів законодавства України.

Перерахунок основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: 0,3% річних : «Борг х Кількість днів прострочення х 0,3 / 100% / 365 днів», та інфляційних збитків за формулою: «Сума збитку (за 1 місяць) = Сума боргу х Індекс інфляції / 100% - Сума боргу; загальна сума інфляційних збитків визначається шляхом додавання щомісячних сум збитків»

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 0,3% річних та інфляційні втрати нараховуються на залишок заборгованості, що залишився за визначеною вище формулою.

Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 90%, суд виходить із наступного.

Суд зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за поставлену йому товар.

Індекс інфляції та три проценти річних, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, інфляція та проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

При цьому, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим суд зазначає, що застосування положень ст. 625 ЦК України, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних нарахувань, а тому інфляційні збитки не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу, а тому в суду відсутні підстави для зменшення суми інфляції.

Також суд враховує, що відповідачем не надано жодних доказів наявність в останнього обставин, що мають істотне значення для зменшення інфляції та 0,3% річних.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача в частині зменшення розміру інфляційних втрат та 0,3% річних.

Відповідачем подано заяву про відстрочення виконання рішення суду строком на три місяці.

Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Аналогічна правова позиція була висловлена Конституційним Судом України у рішеннях від 13.12.2012 у справі № 18-рп/2012, від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 та від 30.06.2009 у справі № 16-рп/2009.

За частинами 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Водночас, відповідачем під час розгляду даної справи не надано доказів відсутності його вини у виникненні даного спору.

Відповідно до положень статті 331 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім`ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Обґрунтовуючи заяву про відстрочку виконання рішення суду, заявник вказує, що Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" перебуває у складному фінансовому стані, стягнення з нього грошових коштів за рішенням суду негативно відобразиться на господарській діяльності відповідача.

За твердженням Відповідача, він опинився в таких умовах незалежно від його волі та намірів, а внаслідок законодавчих змін в країні, що призвели до зміни функціонування ринку електричної енергії, зростання заборгованості перед Відповідачем за відпущену на ринок електроенергію і як наслідок до скрутного фінансового становища Відповідача, яке ще більше ускладнилось у зв`язку зі зменшенням грошових надходжень Відповідача за відпущену на ринок електроенергію після початку військової агресії збройних сил російської федерації проти України та введення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, а також триваючою окупацією військовими формуваннями російської федерації значної частини виробничих потужностей Відповідача, а саме Запорізької АЕС у м. Енергодар Запорізької області Водночас, наведені вище обставини продовжують існувати і на цей час та свідчать про відсутність у Відповідача реальної можливості виконати рішення суду у разі задоволення судом повністю або частково позовних вимог Позивача про стягнення грошових коштів.

Суд відзначає, що між позивачем та відповідачем виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання державної власності у питаннях відповідальності за порушення господарських зобов`язань.

Окрім того, статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, у тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з державного або місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують відповідача як покупця за договором та не заперечують обов`язку такого підприємства, який виступає стороною зобов`язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Суд звертає увагу заявника на те, що відстрочення виконання рішення суду спрямовано саме на забезпечення виконання такого рішення, проте, заявником не надано доказів того, що протягом трьох місяців з моменту постановлення рішення в даній справі відповідач отримає можливість виконати рішення суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої відповідачем заяви про відстрочення виконання рішення в даній справі.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Водночас, суд зауважує, що позивач до суду доказів понесення 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу не надав жодного доказу.

Таким чином, суд позбавлений можливості надати оцінку реальності понесених позивачем витрат на правничу допомогу у зв`язку із відсутністю у матеріалах справи доказів понесення позивачем таких витрат. Отже, у суду відсутні підстави для відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесених витрат на правничу допомогу.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Аргументи та заперечення проти задоволення позовних вимог відповідача, що наведені у відзиві, суд розглянув та відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.

Приймаючи рішення, суд зобов`язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Позивач належним чином довів порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд на підставі частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про покладення понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "ШЕРИФ ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА" витрат по сплаті судового збору на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №910/4029/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕРИФ ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 308 140,00 грн. - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основної заборгованості у розмір 150 106,00 грн.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕРИФ ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА" (04111, м, Київ, вул. Щербаківського, Данила, буд.52, оф. 461; ідентифікаційний код: 44225227) 158 034,00 грн. - основного боргу, 614,82 грн. - 0,3% річних, 9 680,48 грн. - інфляційних втрат та 4 776,53 грн. - витрат по сплаті судового збору.

4. Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/4029/24 здійснювати нарахування 0,3 % річних та інфляційних втрат на суму основного боргу у розмірі 308 140,00 грн., яка підлягає стягненню з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕРИФ ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА", з 31.07.2023 до моменту виконання вказаного рішення, за формулою: 0,3% річних : «Борг х Кількість днів прострочення х 0,3 /100% /365 днів», та інфляційних збитків за формулою: «Сума збитку (за 1 місяць) = Сума боргу х Індекс інфляції /100% - Сума боргу; загальна сума інфляційних збитків визначається шляхом додавання щомісячних сум збитків»

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов