Рішення

від 17.06.2024 по справі 910/3242/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.06.2024Справа № 910/3242/24за позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хайтек-Транс"

про стягнення 202905,10 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликалися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хайтек-Транс" про стягнення 202905,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № ДНП-2019-02/10 від 28.02.2019.

Ухвалою суду від 25.03.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

02.04.2024 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 25.03.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0600260198766 відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 19.04.2024.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, про наслідки був повідомлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов у встановлений судом строк, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

28.02.2019 року між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хайтек-Транс" (сторона-2) укладено договір про надання права на експлуатацію майданчика паркування №ДНП-2019-02/10.

Відповідно до п. 1.1. Договору Сторона-1 передає за плату Стороні-2 в експлуатацію 50 (п`ятдесят) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 6 (шість) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, що розташовані на майданчику для паркування за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Урлівська (навпроти буд. 10-а) в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування) для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.

Відповідно до п. 3.1 договору майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію.

28.05.2019 року Сторонами було підписано Акт приймання-передачі паркувального майданчика передбаченого п 1.1. Договору.

Згідно п. 3.4 договору щомісяця до 10 числа сторони підписують акт приймання-передачі послуг, наданих в попередньому місяці. Підписання акту приймання-передачі наданих послуг здійснюється за місцезнаходженням сторони-1. У випадку не підписання стороною-2 акту приймання-передачі наданих послуг в строк до 20 числа акт приймання-передачі послуг наданих в попередньому місяці вважається підписаним стороною-2 без зауважень.

Позивач долучив до матеріалів справи акти надання послуг: №2318 від 30.06.2022 на суму 9750,00 грн, № 2831 від 31.07.2022 на суму 10075,00 грн, № 3476 від 31.08.2022 на суму 10075,00 грн, № 4118 від 30.09.2022 на суму 9750,00 грн, № 4737 від 31.10.2022 на суму 10075,00 грн, № 5366 від 30.11.2022 на суму 9750,00 грн, № 5947 від 31.12.2022 на суму 10075,00 грн, № 341 від 31.01.2023 на суму 10075,00 грн, № 828 від 28.02.2023 на суму 9100,00 грн, № 1211 від 31.03.2023 на суму 10075,00 грн, № 1527 від 30.04.2023 на суму 9750,00 грн, № 1850 від 31.05.2023 на суму 3575,00 грн. Загальна вартість послуг згідно долучених актів становить 112125,00 грн.

Долучені до матеріалів справи акти надання послуг, підписані лише з боку позивача. Враховуючи те, що матеріали справи не містять мотивованої відмови відповідача від підписання актів надання послуг за червень 2022 року - травень 2023 року, суд дійшов висновку, що відповідно до умов п. 3.4 договору вказані послуги вважаються прийнятими стороною-2 без зауважень.

Відповідно до п. 4.1., 4.3, 4.4, 4.5 Договору плата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного Договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в т.ч. ПДВ. Плата за провадження діяльності на майданчику для паркування здійснюється в розмірі 100% місячної вартості не пізніше 20 числа місяця, щодо якого проводиться оплата. Плата за місяць в якому укладено договір здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 20 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця. Сторона -1 не пізніше 5-го числа місяця готує та направляє на адресу електронної пошти Сторони-2 рахунок на оплату. Відсутність рахунку на дату оплати визначену п. 3.3. Договору, не звільніє Сторону-2 від зобов`язань щодо оплати

Позивач надав суду рахунки на оплату за період з червня 2022 по травень 2023 на загальну суму 112125,00 грн.

З оборотно-сальдової відомості по рахунку 3614 за 01.06.2022-22.11.2023 вбачається, що за відповідачем станом на початок періоду обліковувався борг у сумі 12909,00 грн, в погашення якого було оплачено 15000,00 грн. Сума переплати у розмірі 2091,00 грн була зарахована в погашення зобов`язань відповідача за червень 2022. Як вказує позивач, оплата була здійснена 26.12.2022.

Відповідач не надав суду доказів оплати послуг у більшому розмірі, ніж доводить позивач.

З матеріалів справи вбачається, що послуги за період з червня 2022 по травень 2023 на суму 112125,00 грн були оплачені лише частково на суму 2091,00 грн, в зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 110034,00 грн.

Згідно п. 7.1. Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 23.12.22 цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2025 року.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 15.05.2023 № 053/05-1795, яким повідомив про вилучення земельної ділянки, щодо якої між сторонами укладено договір, з переліку паркувальних майданчиків закріплених за КП "Київтранспарксервіс" та про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку з 12.05.2023.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 статті 762 ЦК України).

Згідно з ч. 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Отже, ознаками договору найму (оренди) є: - надання певного майна особою, яка уповноважена ним розпоряджатися, у володіння та користування (або тільки у користування) іншій особі без переходу до такої особи права власності; - має тимчасовий характер. По закінченні строку оренди майно повертається наймодавцю; - завжди оплатний: наймач завжди має сплачувати наймодавцеві за користування майном.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.4.3 договору плата за провадження діяльності на майданчику для паркування здійснюється в розмірі 100% місячної вартості не пізніше 20 числа місяця, щодо якого проводиться оплата.

Отже, відповідач зобов`язаний був сплати грошові кошти за кожний місяць не пізніше 20 числа поточного місяця, а тому є таким, що прострочив грошове зобов`язання з 21 числа місяця.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в розмірі 110034,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 72004,11 грн., 3% річних в розмірі 4749,98 грн. та індекс інфляції в розмірі 16072,01 грн за загальний період з 21.06.2022 по 18.12.2023.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2. Договору, у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати, встановлених цим договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Належним чином дослідивши умови договору, суд встановив, що п. 5.2. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Відтак, умову, передбачену у п. 5.2. Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 та у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 серпня 2021 року № 910/13575/20.

Разом з тим, відповідно до п. 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набув чинності 02.04.2020.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався та є відміненим з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

З аналізу п. 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України вбачається, що продовжені цим пунктом строки, закінчуються із відміною/скасуванням на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, продовжений за приписом п. 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України строк, визначений ст. 232 ГК України, закінчився із відміною/скасуванням на всій території України карантину з 01.07.2023.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 21.06.2022 по 18.12.2023, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не враховано приписів ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України, а також за послуги надані у січні-травні 2023 позивач розраховує пеню з 2022 року. Згідно перерахунку суду за загальний період з 21.06.2022 по 21.10.2023 (нарахування по грошовим зобов`язанням більше ніж за пів року обмежено датою закінчення карантину, по решті зобов`язань - 6 місяцями) з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 35530,52 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Як уже було зазначено судом вище, по грошовим зобов`язанням за січень-травень 2023 позивач помилково рахує 3% річних та втрати від інфляції з 2022 року. Згідно перерахунку суду за загальний період з 21.06.2022 по 18.12.2023 з відповідача підлягають стягненню 3 % річних у сумі 3517,73 грн та втрати від інфляції у розмірі 7363,39 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, про наслідки був повідомлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі.

З огляду на встановлені судом обставини, позов підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хайтек-Транс" (02091, м. Київ, вул. Ілліча, будинок 6/5, квартира 33; ідентифікаційний код 41431493) на користь комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, будинок 6, ідентифікаційний код 35210739) основний борг в розмірі 110034 (сто десять тисяч тридцять чотири) грн. 00 коп., пеню в розмірі 35530 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять) грн 52 коп., інфляційні втрати в розмірі 7363 (сім тисяч триста шістдесят три) грн 39 коп., 3% річних в розмірі 3517 (три тисячі п`ятсот сімнадцять) грн 73 коп. та судовий збір у розмірі 2346 (дві тисячі триста сорок шість) грн 68 коп.

3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 36473,59 грн, втрат від інфляції у розмірі 8708,62 грн, 3% річних у розмірі 1277,25 грн - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко