Рішення

від 17.06.2024 по справі 910/3729/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.06.2024Справа № 910/3729/24Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль", Київська область, Бориспільський район, с. Велика Олександрівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший енергетичний оператор", м. Київ

про стягнення 178 396,32 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.03.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший енергетичний оператор" (відповідач) суми 3% річних в розмірі 47 203,83 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 131 192,49 грн за невчасне повернення відповідачем суми переплат, яка виникла за Договором про постачання електричної енергії споживачу №061/АРБ/КРЕМ.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2023 року матеріали справи №910/17382/23 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідачів, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 08.04.2024 року.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600260002896 отримав ухвалу суду від 08.04.2024 про відкриття провадження у справі 16.04.2024.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 01.05.2024 року (включно).

30.04.2024 року відповідачем надіслано на адресу суду відзив на позовну заяву (відзив судом отримано 03.05.2024 року). У відзиві відповідачем зазначено, що основним договором строку повернення переплати не передбачено, а домовленостями сторони не досягли консенсусу, а тому строку повернення переплати сторонами так і не визначено. Окрім того, оскільки відповідачем повернуто позивачу суму переплати, позовні вимоги не базуються на доктрині добросовісної поведінки.

20.05.2024 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що оскільки законом не визначено форм пред`явлення вимоги про повернення коштів, позивач здійснив своє право на пред`явлення вимоги звернувшись до представника відповідача ОСОБА_1 , який в той час обіймав посаду менеджера, за номером телефону НОМЕР_1 та в месенджері Telegram, але ОСОБА_1 видалив переписку в Telegram для обох сторін.

28.05.2024 року відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що між сторонами існували домовленості в позасудовому порядку, проте консенсусу сторони не досягли і відповідач як добросовісна сторона повернув позивачу суму переплати.

07.06.2024 року позивачем додано до суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що позивачем вжито всіх заходів досудового врегулювання спору для того, щоб відповідач повернув кошти.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (далі - споживач) та відповідачем (далі - постачальник) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №061/АРБ/КРЕМ (надалі - Договір), відповідно до п. 2.1. якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

При цьому, п. 10.1. Договору передбачено, що споживач має право в будь-який момент часу змінити постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, принаймні за 21 день до такої зміни вказавши дату або строки, в які буде відбуватись така зміна (початок дії нового договору про постачання електричної енергії).

01.08.2022 року позивач ініціював процедуру переходу до іншого електропостачальника направивши відповідачу лист про припинення постачання електричної енергії з 01.08.2022 року та припинення дії Договору.

З 01.08.2022 року відповідачем припинено постачання електричної енергії позивачу.

При цьому, як зазначає позивач, станом на день припинення дії Договору у позивача була наявна переплата на суму в розмірі 1 117 341,44 грн.

02.06.2023 року позивачем направлено відповідачу претензію №02/06/2023-1, якою він вимагав відповідача здійснити повернення суми переплати в розмірі 1 117 341,44 грн протягом 5 робочих днів з моменту отримання претензії.

Листом №09/06 від 09.06.2023 року відповідач погодився, що сума переплати становить 1 117 341,44 грн та запропонував позивачу провести переговори стосовно способу повернення коштів.

Листом №31/10/2023-1 від 31.10.2023 року позивач повторно вимагав повернути суму переплачених коштів та зазначив про нарахування фінансових санкцій.

Листом б/н відповідач повідомив позивача про безпідставність застосування до нього фінансових санкцій.

Позивачем направлено відповідачу Угоду про повернення коштів від 11.12.2023 року та Додаткову угоду №1, однак вказані правочини сторонами не підписані.

29.12.2023 року відповідачем повернуто на рахунок позивача суму переплачених коштів в розмірі 1 117 341,44 грн згідно платіжної інструкції №1983.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує на наявні підстави нарахування відповідачу суми 3% річних в розмірі 47 203,83 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 131 192,49 грн за невчасне повернення відповідачем суми переплат в період з 02.08.2022 року по 28.12.2023 року, саме з наступного дня після закінчення строку дії Договору.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат відсутні, оскільки Договором не передбачено порядок повернення суми передоплати.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.

Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено вище, на в період дії Договору відповідач надавав позивачу послуги з електропостачання, які оплачувались позивачем.

Однак, у зв`язку з тим, що позивач скористався наданим йому правом ініціювання процедури переходу до іншого електропостачальника з 01.08.2022 року дія Договору припинена, як і постачання електричної енергії позивачу відповідачем.

При цьому, що не заперечено жодною із сторін, станом на день припинення дії Договору у позивача була наявна переплата на суму в розмірі 1 117 341,44 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами велись переговори щодо досудового врегулювання спору, про що зазначено вище, шляхом ведення усних премовин та письмового листування.

Проте, письмового затвердження угоди про повернення суми переплати в розмірі 1 117 341,44 грн сторонами не погоджено, а в Договорі порядку повернення суми переплати та строків такого повернення не передбачено.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки, як встановлено вище, умовами Договору сторонами не погоджено порядку та строків повернення відповідачем позивачу суми переплати, такий строк визначається вимогою позивача, надіслано в порядку ст. 530 ЦК України.

Такою вимогою позивача, в порядку ст. 530 ЦК України, є претензія №02/06/2023-1 від 02.06.2023 року, якою він вимагав відповідача здійснити повернення суми переплати в розмірі 1 117 341,44 грн протягом 5 робочих днів з моменту отримання претензії.

Таким чином позивачем визначено строк для повернення суми переплати до 09.06.2023 року включно.

При цьому, посилання позивача на те, що строк повернення переплати визначається датою припинення дії Договору не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки умовами Договору, про що наголошувалось вище, не передбачено строків повернення надлишково сплачених сум після зміни енергопостачальника, як і безпідставними є посилання на докази, які відсутні в матеріалах справи, а саме листування з представником відповідача ОСОБА_1 , який в той час обіймав посаду менеджера, за номером телефону 099 012 20 00 та в месенджері Telegram, яке видалене ОСОБА_1 для обох сторін.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що 29.12.2023 року відповідачем повернуто на рахунок позивача суму переплачених коштів в розмірі 1 117 341,44 грн згідно платіжної інструкції №1983.

Таким чином, в період з 10.06.2023 року по 28.12.2023 року відповідачем неправомірно не було повернуто позивачу суму коштів в розмірі 1 117 341,44 грн, отже, наведений позивачем період розрахунку 3% річних та інфляційних втрат з 02.08.2022 року по 28.12.2023 року є неправомірним.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що здійснений він невірно, оскільки враховано невірний період нарахування, а тому, здійснивши власний розрахунок, судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 18 459,00 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 14 359,98 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача суми 3% річних в розмірі 18 459,00 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 14 359,98 грн.

Судовий збір, у розмірі 557,05 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший енергетичний оператор» (ідентифікаційний код 41009874, місцезнаходження: 01014, м. Київ, вул. Соловцова Миколи, буд. 2, офіс 38/1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АР Бориспіль» (ідентифікаційний код 37747547, місцезнаходження: 08320, Київська область, Бориспільський район, с. Велика Олександрівка, вул. Соборна, буд. 59) суму 3% річних в розмірі 18 459,00 грн (вісімнадцять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять гривень 00 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 14 359,98 грн (чотирнадцять тисяч триста п`ятдесят дев`ять гривень 98 копійок) та суму судового збору в розмірі 577,05 грн (п`ятсот сімдесят сім гривень 05 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Сергій МОРОЗОВ