Рішення

від 29.05.2024 по справі 916/909/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/909/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1)

до відповідача: Творчого громадського об`єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" (код ЄДРПОУ 25046492, 65029, м. Одеса, вул. Князівська, буд. 21, кв. 6)

про виселення та стягнення

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Творчого громадського об`єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" про виселення та стягнення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення №178/31 від 05.12.2005.

Ухвалою суду від 11.03.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, запропоновано сторонам надати заяви по суті справи.

У зв`язку з перебуванням судді Cулімовської М.Б. у відпустці (за сімейними обставинами) судове засідання, призначене на 10.04.2024, не відбулося.

Ухвалою суду від 24.04.2024 призначено підготовче засідання на 09.05.2024

Ухвалою від 09.05.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 10.06.2024 та закрито підготовче провадження у справі №916/909/24.

27.05.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності його представника.

В судове засідання 29.05.2024 представники сторін не з`явились.

Ухвали суду у даній справі, направлені відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з відмітками поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 29.05.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, постановлено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 05.12.2005 Представництвом по управлінню комунальною власністю міськради (далі - орендодавець) та Творчим громадського об`єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" (далі - орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №178/31.

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Князівська, 21, поверх (цоколь, підвал) напівпідвал, загальною площею 81,4 кв.м., на підставі листа орендаря №01-14/6869 від 27.07.2005 під творчу майстерню.

Згідно п. 1.2 договору, термін дії договору: до 17.07.2006.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору, орендна плата визначається на підставі ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 09.11.2005 №4840-IV "Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси". За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 25,79 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Згідно з п.п.2.3., 2.4., 2.5. договору, до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата за користування земельною ділянкою. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. За повідомленням орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу.

За умовами п. 3.3, орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до договору оренди або його розірвання у разі невикористання орендованого приміщення протягом 3-х місяців, або невиконання чи порушення умов цього договору орендарем.

Відповідно до п.3.4. договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

Згідно з п. 4.2. договору, протягом дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, орендар зобов`язаний: а) забезпечувати збереження орендованого приміщення, своєчасно проводити капітальний і поточний ремонт приміщення, запобігати його пошкодженню і псуванню; б) утримувати орендоване приміщення у чистоті і технічно виправному стані, забезпечувати санітарний, екологічно чистий стан, прибирання та упорядкування прилеглої території; в) сплачувати фактичні витрати за користування водою, каналізацією, газом, електроенергією, центральним опаленням, іншими комунальними послугами, а також за користування земельною ділянкою, для чого у місячний термін оформити договори з відповідними службами; г) за свій рахунок проводити протипожежні заходи, нести матеріальну відповідальність за збитки, спричинені пожежею, що виникла в орендованому приміщенні з вини орендаря: д) виконувати розпорядження і накази місцевих органів влади, що відносяться до здійснення протипожежних заходів, сплачувати витрати на прибирання і очистку прилеглої території, забрудненої його виробничою діяльністю (торгівля овочами, будівельне сміття, харчові відходи і т.п.); е) застрахувати орендоване приміщення у страховій компанії у порядку, визначеному чинним законодавством; з) своєчасно узгоджувати з орендодавцем будь-які зміни профілю використання орендованого приміщення; к) ризик випадкової загибелі чи пошкодження орендованого приміщення несе орендар з моменту укладення цього договору; л) укласти з балансоутримувачем орендованого приміщення договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщення.

За умовами п. 4.7 договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Згідно з п.п.5.1., 5.2. договору, за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору. За несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що у разі не внесення орендарем орендної плати протягом 3 місяців з дати закінчення терміну платежу, договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством.

Відповідно до п.5.6. договору, за невиконання або неналежне виконання орендарем обов`язків за цим договором, орендодавець має право розірвати договір оренди у відповідності з чинним законодавством.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що при тривалому, більше трьох місяців, невикористанні орендарем наданого йому приміщення за цим договором, приміщення вважається неосвоєним і договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством.

За змістом п.7.6. договору, він може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно п.7.7 договору, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження у разі належного виконання ним умов договору.

Пунктом 7.9 визначено, що дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку на який його було укладено.

Договір підписано представниками сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.

Додатком №1 до договору передбачений розрахунок орендної плати до договору оренди №178/31 від 05.12.2005.

Додатковим погодженням від 10.04.2007 внесено зміни до договору оренди у частині зміни площі та поверховості з 81,4 кв.м. на 81,0 кв.м. та з "напівпідвалу" на "підвал" згідно технічного паспорта КП "ОМБТІ та РОН" від 09.08.2006, продовжено строк дії договору до 09.10.2007 та перераховано місячну орендну плату.

Додатковим погодженням від 02.10.2007 внесено зміни п. 1.2 договору в частині строку дії договору до 01.04.2008.

Додатковим погодженням від 11.12.2008 внесено зміни п. 1.2 договору в частині строку дії договору до 10.12.2009 та в частині розрахунку орендної плати; доповнено договір оренди, а саме пункт 4.2 підпунктом "м" наступного змісту: м) своєчасно і доброякісно забезпечувати здійснення заходів щодо очищення прилеглої території та тротуарів від снігу.

Додатковим погодженням від 13.04.2010 внесено зміни п. 1.2 договору в частині строку дії договору до 13.04.2012 та в частині розрахунку орендної плати;

Додатковим погодженням від 27.04.2012 внесено зміни до договору оренди в частині назви орендодавця з "Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради" на "Департамент комунальної власності Одеської міської ради"; внесено зміни в п. 1.2 договору в частині строку дії договору до 27.03.2015 та в частині розрахунку орендної плати.

Додатковим договором № 6 від 15.06.2015 викладено п. 1.2 договору в новій редакції: "Строк дії договору оренди: з 15.06.2015 до 15.05.2018"; внесено зміни в частині розрахунку орендної плати; викладено абзац 1 п. 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: "2.2. За орендоване приміщення орендар, зобов`язується сплачувати орендну плату з 15 червня 2015 року, що становить 1161,64 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць"; викладено п. 4.1. новій редакції: "Вказані у п. 1.1. приміщення орендодавцем передаються орендарю виключно для використання під розміщення громадської організації"; доповнено п. 4.1. договору підпунктом "н" наступного змісту: н) протягом року з моменту підписання додаткової угоди створити для осіб з обмеженими фізичними можливостями умови для безперешкодного доступу до об`єкта оренди.

Додатковим договором № 7 від 18.09.2015 викладено абзац 1 пункту 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: "2.2. За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 10 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року в розмірі 1,0 грн. за рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції)"; внесено зміни в частині розрахунку орендної плати.

Додатковим договором № 8 від 22.01.2016 викладено абзац 1 пункту 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: "2.2. За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року в розмірі 1,0 грн. за рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції)"; внесено зміни в частині розрахунку орендної плати.

Додатковим договором № 9 від 27.12.2016 викладено абзац 1 пункту 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: "2.2. За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 1,0 грн. за рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), з 01 січня 2018 року в розмірі 1322,73 грн. в місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), що розрахована на 01.12.2016 та є базовою ставкою орендної плати за місяць"; внесено зміни в частині розрахунку орендної плати.

Додатковим договором №10 від 11.12.2017 строк дії договору продовжено з 01.01.2018 до 31.12.2018; викладено абзац 1 пункту 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: "2.2. За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 01 січня 2018 року, що становить 1412,12 грн в місяць, що розрахована на 01.11.2017 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць"; внесено зміни в частині розрахунку орендної плати.

Додатковим договором № 11 від 25.04.2018 викладено абзац 1 пункту 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: "2.2. За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року в розмірі 1,0 грн. за рік (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції)"; внесено зміни в частині розрахунку орендної плати.

Додатковим договором № 12 від 31.01.2019 строк дії договору продовжено, а саме: з 01.01.2019 до 31.12.2019; викладено абзац 1 пункту 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: "2.2. За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату наступним чином: з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року в розмірі 1 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), з 01 січня 2020 року в розмірі 1580,16 грн. в місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), що розрахована на 01.01.2019 та є базовою ставкою орендної плати за місяць"; внесено зміни в частині розрахунку орендної плати.

Додатковим договором №13 від 22.01.2020 продовжено термін дії договору до 31.12.2020; викладено абзац 1 пункту 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: 2.2. За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату наступним чином: з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року в розмірі 1 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), з 01 січня 2021 року в розмірі 1645,12 грн. в місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), що розрахована на 01.01.2020 та є базовою ставкою орендної плати за місяць".

Всі додаткові погодження та додаткові угоди до договору оренди є його невід`ємними частинами, мають відповідну юридичну силу та є обов`язковими до виконання.

07.07.2023 уповноваженими працівниками Департаменту здійснено обстеження орендованого приміщення, за результатами якого встановлено, що приміщення зачинено, доступу до нього немає, договору страхування не надано.

Обставини неповернення відповідачем орендодавцю об`єкта нерухомості після закінчення строку дії договору оренди зумовили звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно ст.762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.

За умовами ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до положень ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

01.02.2020 введено в дію новий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ.

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим частиною другою статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

З 01.07.2020 продовження дії договору оренди відбувається в порядку, встановленому Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ та з урахуванням положень статті 18 вказаного Закону.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Відповідно до пункту 134 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.

Згідно із пунктом 135 Порядку, орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.

Відповідно до пункту 136 Порядку, заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені пунктом 113 цього Порядку, та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Орендарем не було надано відповідної заяви у встановлені нормами чинного законодавства строки (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди).

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції станом на дату укладення договору), договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно із пунктом 7.9 договору, дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

За приписами ч.2 ст.291 Господарського кодексу України, закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення.

У свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

Отже, оскільки, продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яким встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, термін дії договору закінчився 31.12.2020, тобто договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку за період з 01.01.2021 по 31.01.2024.

Позовна вимога у даній справі про сплату неустойки обґрунтована посиланням на приписи наведеної норми Цивільного кодексу України.

Застосування означеної неустойки обумовлюється тим, що зобов`язання наймача з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

В порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

При розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 31.01.2020 у справі №916/2724/18

Станом на час розгляду даної справи відповідач (орендар) не повернув позивачу (орендодавцю) спірне приміщення з оренди.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Законодавцем у частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Так позивач за період з 01.01.2021 по 31.01.2024 заявив до стягнення з відповідача неустойку в подвійному розмірі орендної плати за договором оренди нерухомого майна в сумі 191914,52 грн.

Водночас, при визначенні періоду нарахування неустойки позивачем не було враховано умови п. 4.7 договору, відповідно до якого після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Так, договір оренди нежитлового приміщення від 05.12.2005 №178/31 припинено 31.12.2020, у зв`язку із закінченням строку дії договору.

Отже, відповідач зобов`язаний був повернути майно з оренди до 15.01.2021 включно.

Таким чином, належним періодом нарахування неустойки є з 16.01.2021 по 31.01.2024.

Судом здійснено перерахунок неустойки за січень 2021:

- січень 2021: 4145,38 : 31 х 16 = 2139,55 грн.

За розрахунком суду, неустойка за період з 16.01.2021 по 31.01.2024 складає 189908,69 грн.

За наведеного, вимоги позивача в частині стягнення неустойки підлягають частковому задоволенню в сумі 189908,69 грн.

У задоволенні решти вимог в сумі 2005,83 грн. слід відмовити.

За приписами ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини третьої статті 66 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач у добровільному порядку не передав позивачу нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 81,0 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Князівська, 21, протилежного суду не доведено.

За наведеного суд констатує, що вимога Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про виселення відповідача Творчого громадського об`єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" зі спірного приміщення є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

У зв`язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Творчого громадського об`єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" (код ЄДРПОУ 25046492, 65029, м. Одеса, вул. Князівська, буд. 21, кв. 6) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1) - 189908 (сто вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот вісім) грн. 69 коп. неустойки, 6024 (шість тисяч двадцять чотири) грн. 21 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти вимог в сумі 2005,83 грн. відмовити.

4. Виселити Творче громадське об`єднання митців та фольклористів "ПІВДЕННЕ ТОВАРИСТВО" (код ЄДРПОУ 25046492, 65029, м. Одеса, вул. Князівська, буд. 21, кв. 6) з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 81,0 кв.м., що розташоване за адресою: м.Одеса, вул.Княжеська, 21, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1).

5. Судові витрати в сумі 31,79 грн. судового збору покласти на позивача.

6. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Внаслідок періодичного відключення електроенергії в будівлі суду повний текст рішення складено і підписано 14 червня 2024 р.