Рішення

від 17.06.2024 по справі 922/1202/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/1202/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоліон" (61144, м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 29, кв. 81) про стягнення 160197,83 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоліон" про стягнення 128732,46 грн., з яких: заборгованість у розмірі 94843,33 грн. та пеня у розмірі 33889,13 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором оренди №1932 від 19.03.2015 в частині здійснення повної та своєчасної сплати орендної плати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.04.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до статті 80 ГПК України на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України.

06.06.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх. №14823), в якій зазначає, що після відкриття провадження у справі № 922/1202/24, відповідач звернувся до позивача із листом про розірвання договору оренди №1932 від 19.03.2015 та повернув нежитлові приміщення, що підтверджується Актом приймання від 30.04.2024. З метою визначення остаточної суми заборгованості, позивачем було видано наказ №363 від 21.05.2024, згідно якого було припинено нарахування відповідачу орендної плати за договором з 30.04.2024, тобто у зв`язку з припиненням договору та поверненням нежитлових приміщень. Враховуючи зазначене, позивач здійснив остаточний розрахунок суми заборгованості та пені за договором, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Так, сума коштів, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 160197,83 грн., з яких заборгованість у сумі 121920,35 грн. та пеня у сумі 38277,48 грн. З огляду на те, що підставою для здійснення перерахунку заборгованості у зв`язку із припиненням договору та повернення нежитлових приміщень відповідачем став наказ №363 від 21.05.2024 який складено та підписано після спливу встановленого законом процесуального строку на подання заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач пропустив строк, встановлений п. 2 ч. 2 ст. 46, ч. 3 ст. 252 ГПК України.

Отже, позивач просить суд поновити Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради пропущений процесуальний строк на подання заяви про збільшення розміру позовних вимог. Збільшити розмір позовних вимог у справі № 922/1202/24. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоліон" (61144, м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 29, кв. 81; код ЄДРПОУ: 39006633) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ 14095412) 160197,83 грн., з яких: заборгованість у розмірі 121920,35 грн. та пеня у розмірі 38277,48 грн. за договором оренди №1932 від 19.03.2015.

Розглянувши вище вказану заяву, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Приписи частини 1, 2 статті 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Як зазначено судом вище, ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.04.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Беручи до уваги, що дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до статті 115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Положеннями частини 1 статті 116 ГПК України передбачено, що перебіг процесуальних строків починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, судом встановлено, що станом на дату звернення до суду із відповідною заявою розгляд справи по суті з огляду на вище вказані процесуальні положення частини 1, 2 статті 252 ГПК України розпочато, що свідчить про пропуск позивачем процесуального строку на звернення до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Водночас відповідно до частини 1, 2 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Разом з тим, згідно з частиною 4 статті 119 ГПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституцією України визначено основні засади судочинства і до них, зокрема, належать законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129 Конституції України).

Статтею 9 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Отже, відповідно до вимог статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 4 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості. Положеннями ГПК України, зокрема статтями 7, 13 визначено, що кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 зазначає, що суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 Конвенції.

Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

Дослідивши матеріали справи та доводи, що викладені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку, суд вважає, що строк для подання заяви про збільшення розміру позовних вимог пропущено з поважних причин, що є підставою для його поновлення, прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог до розгляду та здійснювати розгляд справи по суті з урахуванням поданої заяви.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом. При цьому, суд зазначає, що копію ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 16.04.2024, яку було надіслано на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повернуто на адресу суду з довідкою відділення оператора поштового зв`язку Ф.20, в якій значиться причина повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду Харківської області від 16.04.2024 по справі №922/1202/24 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

19.03.2015 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоліон" (далі -відповідач, орендар) укладено договір оренди №1932 від 19.03.2015 (далі - договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху №12-:-15 площею 102,8 кв.м. та 27/100 часток місць спільного користування приміщень №9,10 площею 2,6 кв. м. у нежитловій будівлі літ. "А-2" та нежитлові будівля літ. "Ж-1" площею 66,7 кв. м. загальною площею 172,1 м2 (технічні паспорти КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інветиризаційна справа №69907 від 22.07.2014), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 31, літ. "А-2", "Ж-1" та відображається на обліку управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 18.03.2015 №165 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Майно, яке є предметом цього договору, належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради, що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 06.11.2014 та від 24.04.2014, виданими Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області.

Відповідно до пункту 1.2. договору майно передається в оренду з метою використання: для розміщення суб`єкта господарювання, що надає побутові послуги населенню.

Умовами пункту 2.1. договору передбачено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами: цього договору та акту приймання-передачі майна.

Відповідно до пункту 3.2. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподіл, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання №566/11 від 23.12.2011. Базова орендна плата за лютий 2015 року становить 2027,36 грн. Ставка орендної плати становить 5% за рік.

Пунктом 3.3. договору погоджено, що нарахування орендної плати починається з дати підписання Акту приймання-передачі.

Відповідно до пункту 3.4. договору нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акту приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору у відповідності до п. 10.6.

Умовами пункту 3.5. договору погоджено, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця протягом 15 календарних днів наступного місяця.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно.

Згідно Акту приймання-передачі до орендного користування нежитлових приміщень від 19.03.2015 орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 172,1 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 31, літ. "А-2", "Ж-1".

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що 16.03.2018 між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №1932 від 19.03.2015 за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, 31, літ. "А-2", "Ж-1".

Згідно Акту приймання-передачі до орендного користування нежитлових приміщень від 19.02.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлові приміщення та будівлю загальною площею 172,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 31, літ. "А-2", "Ж-1".

Окрім того, матеріали справи також свідчать, що 11.06.2021 між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду №2 до договору оренди №1932 від 19.03.2015 за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, 31, літ. "А-2", "Ж-1".

Пунктом 8.1. додаткової угоди №2 погоджено, що місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону складає 9250,00 грн. без ПДВ.

Умовами пункту 11.1. додаткової угоди №2 визначено, що договір діє до 19 січня 2026 року.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач у позовній заяві стверджує, що відповідачем належним чином не виконано обов`язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими договором оренди №1932 від 19.03.2015, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати у розмірі 94843,33 грн.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, 26.02.2024 позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення №1334 в якому з викладенням фактичних та правових підстав звернення, позивач просив відповідача сплатити заборгованість та пеню за договором оренди №1932 від 19.03.2015, яка залишилася з боку відповідача без відповіді та задоволення.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами частини 1 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Отже, укладаючи та підписуючи договір оренди №1932 від 19.03.2015 та додаткові угоди до нього, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що орендодавець зобов`язаний після 20 робочих днів після прийняття рішення виконкомом Харківської міської ради щодо надання майна в оренду укласти договір оренди та передати орендарю в оренду майно згідно акту приймання-передачі.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Акту приймання-передачі до орендного користування нежитлових приміщень від 19.03.2015 орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 172,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 31, літ. "А-2", "Ж-1".

Зазначений Акт приймання-передачі підписано між сторонами та скріплено відтисками печаток.

Отже, матеріалами справи свідчать, що позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за договором оренди №1932 від 19.03.2015, а також додатковими угодами до нього та передано відповідачу в оренду відповідне майно.

Відповідно до частини 1, 5 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 статті 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із змісту наведеної норми права слідує, що однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним, що є порушенням погодженої між сторонами істотної умови договору.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Пунктом 3.3. договору погоджено, що нарахування орендної плати починається з дати підписання Акту приймання-передачі.

Відповідно до пункту 3.4. договору нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акту приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору у відповідності до п. 10.6.

Умовами пункту 3.5. договору погоджено, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця протягом 15 календарних днів наступного місяця.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Пунктом 4.4. договору також передбачено обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати оренду плату (в грошовій формі).

З матеріалів справи слідує, що відповідачем в порушення взятих на себе договірних зобов`язань несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувалась орендна плата, що призвело до виникнення заборгованості.

Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 зазначив, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що відповідач звернувся до позивача з листом вих. №110 від 16.04.2024 про розірвання договору оренди №1932 від 19.03.2015.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що у разі припинення договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержано, згідно з актом приймання-передачі, в термін, що вказаний в листі про непролонгацію, рішенні суду чи визначений за згодою сторін. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Згідно Акта приймання-передачі нежитлових приміщень від 30.04.2024 орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлові приміщення загальною площею 172,1 кв. м. за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, 31, літ. "А-2", "Ж-1" (справа №13230, договір оренди №1932 від 19.03.2015).

Окрім того, матеріали справи свідчать, що відповідно до наказу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради №363 від 21.05.2024 про припинення договору оренди №1932 від 19.03.2015, припинено договір оренди №1932 від 19.03.2015, а також припинено нарахування орендної плати та пені з 30.04.2024.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку заборгованості у розмірі 121920,35 грн. суд зазначає, що відповідне нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, погодженим умовам договору, встановленим обставинам справи, розрахунок є арифметично вірним.

У відповідності до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 вказаного Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи вище вказане, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного та повного розрахунку за оренду майна, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 121920,35 грн. є обґрунтованою, правомірною, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 38277,48 грн., суд зазначає наступне.

Згідно статті 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до умов пункту 3.10. договору передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).

Умовами пункту 3.11. договору погоджено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, першочергово погашається пеня, а у другу чергу сплачується основна сума боргу з орендної плати.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати у повному обсязі чи частково, нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому пукнтом 3.10. порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов`язання повинно було бути виконано.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку пені у розмірі 38277,48 грн., суд зазначає, що нарахування у повній мірі відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та погодженим між сторонами умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, а тому позовна вимога про стягнення пені у розмірі 38277,48 грн. також визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Між тим, суд зазначає, що відповідачем не спростовано обґрунтованості та правомірності здійснених позивачем детальних розрахунків позовних вимог. При цьому матеріали справи також свідчать, що власного контррозрахунку вказаних сум до суду відповідачем не подано.

Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Однак, всупереч вимог наведених статей 13, 74 ГПК України жодних доказів на спростування встановлених обставин справи та обґрунтованості заявлених позовних вимог, відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

Водночас судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоліон" (61144, м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 29, кв. 81, код ЄДРПОУ 39006633) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16, код ЄДРПОУ 14095412) заборгованість у розмірі 121920,35 грн., пеню у розмірі 38277,48 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "17" червня 2024 р.

СуддяГ.І. Сальнікова