Рішення

від 06.06.2024 по справі 927/409/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

06 червня 2024 року м. Чернігів справа № 927/409/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Солончевої О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви

за позовом в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури (17000, сел. Козелець Чернігівського району Чернігівської області, вул. Є.Лоскота, 1 (kozelec.prok@gmail.com); код 02910114) в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) (код 00022674) 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 7 (post@regadm.gov.ua)до Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04412432) 16300, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області, вул. Миру, 67 (kulikivska.selishna.rada@ukr.net) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 11-а (chernihiv@land.gov.ua); код 39764881) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участі представників сторін:

від позивача: Ковальова О.В. (в порядку самопредставництва)

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

В підготовчому засіданні прийняв участь прокурор Чернігівської обласної прокуратури Князєв Д.В. (посв. від 01.03.2023 № 074042).

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2024 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) до Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, якою прокурор просить усунути перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 17,4634 га кадастровий номер 7422755100:16:009:0001 шляхом:

зобов`язання Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04412432) повернути земельну ділянку площею 17,4634 га кадастровий номер 7422755100:16:009:0001 державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації,

скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 площею 17,4634 га за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04412432) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1794366774227),

скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 площею 17,4634 га.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка є землею історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення, а тому не може вибувати з державної власності та передаватись у комунальну або іншу форму власності.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.05.2024 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;

залучити Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 11-а (chernihiv@land.gov.ua); код 39764881) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача;

призначити розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 30 травня 2024 року на 09:00;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

встановити процесуальний строк для подання третьою особою письмових пояснень щодо позову - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвала суду від 03.05.2024 направлена в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури, позивачу, відповідачу та третій особі до їх електронних кабінетів в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідок про доставку електронного листа, роздрукованих з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронних кабінетів 03.05.2024 11:00.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 03.05.2024 є такою, що отримана в.о. керівником Козелецької окружної прокуратури, позивачем, відповідачем та третьою особою 03.05.2024.

07.05.2024, у встановлений судом процесуальний строк, через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області від третьої особи надійшло пояснення щодо поданої позовної заяви.

12.05.2024 на електронну адресу суду та 15.05.2024 засобами поштового зв`язку від відповідача, у встановлений судом процесуальний строк, надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач позовні вимоги визнає повністю та просить розглядати справу без участі його представника.

15.05.2024 від Козелецької окружної прокуратури надійшло заперечення на пояснення третьої особи.

22.05.2024 через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області від позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи.

В підготовчому засіданні 30.05.2024 постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 06.06.2024 до 11 год. 30 хв.

Ухвалою від 30.05.2024 суд повідомив відповідача та третю особу про призначення судового засідання на 06.04.2024 об 11:30.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

У підготовчому засіданні 06.06.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 26.06.1989 № 130 взято під державну охорону пам`ятники історії та культури, археології, архітектури, розташовані на території області згідно з додатком № 2.

За додатком № 2 до згаданого рішення, під № 118 значиться нововиявлений пам`ятник археології - поселення «Селицьке», II тис. до н.е., Х-ХІІІ ст..ст. н.е. (смт, Куликівка, Куликівська селищна рада, за 1,5 км на схід від селища, в урочищі Селицьке).

Згідно з паспортом пам`ятника-поселення «Селицьке», складеним 10.10.1988 (місцезнаходження: Чернігівська обл., Куликівський р-н, Куликівська селищна рада, смт. Куликівка, урочище Селицьке, за 1,5 км на схід від селища та за 1 км на південний схід від с. Пенязівка), поселення займає північний берег болота. Площа пам`ятки 400x180-100м. Культурний шар потужністю 0,3 м містить матеріал епохи бронзи та давньоруського часу (X- XIII ст.ст.). Розкопом площею 96 кв.м було знайдено 3 ями, що датуються XII- XIII ст.ст. Поселення виникло в епоху бронзи ІІ тис. до н.е). Вдруге життя на цьому місці відродилось в епоху Давньої Русі (Х-ХІІІ ст.ст.). Відкрите і розкопувалось у 1987 році ОСОБА_1 . До вказаного паспорту додано схематичний план поселення, на якому графічно зображено розташування пам`ятки археології.

На підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» Київською обласною філією ДП "Центр Державного земельного кадастру" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської селищної OTГ, Куликівського району, Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 1 лютого 2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017).

У вказаній технічній документації маються пропозиції сертифікованого інженера-землевпорядника Матьковської Ю.В. щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься у документах та посвідчують право на земельні ділянки і Державному земельному кадастрі, в яких зазначено, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об`єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 № 643 у відповідності до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012, а саме:

- ділянка № 12 (Куликівська селищна рада) - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини, код 01.02 (площа 17,4634 га).

Обмеження у використанні земельної ділянки № 12 з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 площею 17,4634 га (охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини) містяться в кадастровому плані земельної ділянки, який знаходиться в технічній документації.

В акті перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності від 05.11.2018, встановлено, що при складанні даної документації, через земельну ділянку, в тому числі через земельну ділянку №12 (Куликівська селищна рада) проходять межі охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини - площею 17,4634 га.

У перелік обмежень щодо використання земельних ділянок від 05.11.2018, включено Ділянку № 12 (Куликівська селищна рада) площею 17,4634 га, яка має охоронну зону навколо об`єкта культурної спадщини.

Згідно інформаційної довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 26.10.2018 № 8-25-0.29-243/108-18, яка міститься у технічній документації, земельна ділянка площею 17,4634 га (рілля) відноситься до земель історико-культурного призначення.

У технічній документації міститься викопіювання з плану землекористування Куликівської селищної ради про місце розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Куликівської селищної ради Куликівського району Чернігівської області, яка підлягає інвентаризації для передачі у комунальну власність Куликівської OTГ (ділянка № 12 площею 17,4634 га), погоджене в.о. начальника відділу у Куликівському районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, де

зазначено місце розташування та орієнтовні межі цієї земельної ділянки, що підлягає інвентаризації.

Відомості щодо розташування у межах земельної ділянки з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 пам`ятки археології місцевого значення - поселення «Селицьке» (охоронний номер 2970-Чр) підтверджуються графічною частиною (плану) проекту роздержавлення земель КСП «Полісся» Куликівського району Чернігівської області, де територія археологічної пам`ятки по контуру позначена чорними косими лініями. Під № 8 на карті позначена пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Селицьке».

Вказані відомості також підтверджуються листом Чернігівського обласного історичного музею від 02.04.1993 № 95 на адресу Чернігівського філіалу інституту Укрземпроект, яким виготовлено вказаний План роздержавлення земель КСП «Полісся». Також згідно з вказаним листом на карту землекористування сільськогосподарського підприємства «Полісся» нанесені пам`ятки археології із зазначенням їх площі, охоронної зони і номеру за державним обліком станом на 05.04.1993.

Згідно з обліковою карткою на поселення «Селицьке», складеною 23.05.2017, у 1987 році площа поширення культурного шару за поверхневими зборами підйомного матеріалу складала 100-180x400 м. При роздержавленні земель КСП «Полісся» поселення нанесене на карту землекористування на площі 21,6 га.

Порівнявши опис місця розташування пам`ятки - поселення «Селицьке», яке зазначено в паспорті, обліковій картці археологічної пам`ятки, а також схематичне зображення земельної ділянки історико-культурного призначення, нанесене на графічній частині (плану) проекту роздержавлення КСП «Полісся», з`ясовано, що на цьому проекті було схематично позначено саме поселення «Селицьке», яке розташоване на схід від південно-східної околиці смт. Куликівка, на південь від с. Пенязівка, по східному краю поселення проходить польова дорога, південніше прокладені меліоративні канали. На графічній частині (плані) проекту роздержавлення земель пам`ятка позначена чорними косими лініями. Під № 8 на карті позначена пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Селицьке».

Факт розміщення частини поселення «Селицьке» на земельній ділянці з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 площею 17,4634 га підтверджується також план-схемою, складеною інженером-землевпорядником (кваліфікаційний сертифікат № 001323) ОСОБА_3 .

Повноваження ОСОБА_3 складати окремі види документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконувати топографо-геодезичні і картографічні роботи, проводити інвентаризацію земель, перевіряти якість ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою, підтверджено кваліфікаційним сертифікатом інженера землевпорядникам 001323, виданого ОСОБА_3 03.01.2013.

Як вказує прокурор, зіставленням графічної частини (плану) проекту роздержавлення земель КСП «Полісся», на якому зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001, та схематичного позначення місця розташування пам`ятки - поселення «Селицьке» на паспорті, обліковій картці археологічної пам`ятки, встановлено, що спірна земельна ділянка площею 17,4634 га накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Селицьке», що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» свідчить про приналежність цієї земельної ділянки (під пам`яткою) за основним цільовим призначенням на день видання спірного наказу до земель історико-культурного призначення державної форми власності.

Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА надавалась інформація до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області відносно пам`ятки археології місцевого значення - поселення «Селицьке» при формуванні спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 у складі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської селищної ОТГ.

Листом від 26.11.2018 № 296-П Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації погодив Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської селищної ОТГ, Куликівського району, Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 1 лютого 2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017) за наступних умов - упродовж місяця з моменту отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладення охоронного договору на пам`ятку археології місцевого значення - поселення «Селицьке» (площа 17,4634 га).

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА при погодженні технічної документації звертав увагу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, що відповідно до частини 2 та 5 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 26.11.2018 № 25-9169/14-18-сг затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі на території Куликівської селищної ради Куликівського району Чернігівської області загальною площею 2015,4001 га, в т.ч. земельна ділянка з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 площею 17,4634 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг передано Куликівській селищній раді Куликівського району Чернігівської області у комунальну власність Куликівської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8865,4448 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Куликівської селищної об`єднаної територіальної громади згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок.

Рішенням 20 сесії 7 скликання Куликівської селищної ради від 21.12.2018 № 482 прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 8865,4448 га у комунальну власність Куликівської об`єднаної територіальної громади в особі Куликівської селищної ради, які згідно даних Державного земельного кадастру розташовані за межами населених пунктів Куликівської об`єднаної територіальної громади.

На виконання вказаного рішення Куликівською селищною радою 21.12.2018 підписано акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність згідно з додатком.

Відповідно до вказаного додатку під № 49 земельну ділянку з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 площею 17,4634 га, яка розташована на території Куликівської селищної ради Чернігівського району, передано Куликівській селищній раді та зазначено про відповідні обмеження у користуванні спірною земельною ділянкою.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 у Чернігівській області утворено Чернігівський район (з адміністративним центром у місті Чернігів) у складі територій Березнянської селищної, Гончарівської селищної, Городнянської міської, Деснянської селищної, Добрянської селищної, Іванівської сільської, Киїнської сільської, Киселівської сільської, Кіптівської сільської, Козелецької селищної, Куликівської селищної, Любецької селищної, Михайло- Коцюбинської селищної, Новобілоуської сільської, Олишівської селищної, Остерської міської, Ріпкинської селищної, Седнівської селищної, Тупичівської сільської, Чернігівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області» Куликівська селищна рада увійшла до складу територіальної громади Куликівської селищної ради Чернігівського району.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна державним реєстратором Куликівської селищної ради Чернігівської області Дерев`янко І.В. 21.03.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 площею 17,4634 га за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1794366774227, номер відомостей про речове право-3085019).

Прокурор у позовній заяві зазначає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у власність Куликівської селищної ради земельної ділянки з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 площею 17,4634 га суперечить вимогам земельного законодавства та законодавства в сфері охорони культурної спадщини, порушує виключне право власності держави на земельні ділянки відповідної категорії та виду користування, а тому є незаконним.

Прокурором вказано, що земельна ділянка, на якій розташована пам`ятка археології є об`єктом обмеженим у цивільному обороті, оскільки може перебувати виключно у державній власності.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону №1697-VII).

Згідно із ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас вказаною нормою гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуто у власність.

Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.

При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що у демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи "Delcourtv.Belgium", "Belletv.France"). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003, "Федоренко проти України" від 01.06.2006).

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська ОДА.

Листом від 14.02.2024 № 50-77-737 вих-24 окружна прокуратура повідомила Чернігівську ОДА про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірної земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології - поселення «Селицьке». У вказаному листі прокуратура просила повідомити про вжиті ОДА заходи щодо усунення вказаних порушень і повернення земельної ділянки у власність держави (пред`явлення позову, тощо) та чи планується вжиття таких заходів у найближчий час.

Листом від 01.03.2024 № 01-01-32/3857вих Чернігівська обласна військова адміністрація повідомила, що ОДА не наділена повноваженнями щодо перевірки правомірності дій Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, у тому числі за правомірністю вибуття земель із державної до комунальної власності та встановлення відповідних фактів. Чернігівською обласною державною адміністрацією заходи претензійно-позовного характеру не вживались та не будуть вживатись у зв`язку з відсутністю на те законодавчих підстав.

Таким чином, Чернігівська ОВА як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права у окреслених запитом спірних правовідносинах, не здійснює захист таких інтересів.

Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та у позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.

Козелецькою окружною прокуратурою на виконання вимог абз. 3 ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 25.04.2024 №50-77-1931ВИХ-24.

Згідно з п. 1 ч 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

У відповідності до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, у розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

Відповідно до частини 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 17,4634 га кадастровий номер 7422755100:16:009:0001 перебуває у комунальній власності, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки - 16.00 Землі запасу.

Відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Згідно статті 3 Закону України «Про державний земельний кадастр» закріплено основні принципи, на яких базується Державний земельний кадастр, зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо прав на земельну ділянку з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей.

Визначені законом підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки не надають можливості усунути порушення прав позивача, яке виникло внаслідок встановлених судом обставин, оскільки у чинному законодавстві України відсутні механізми щодо самостійного звернення позивача до органів Держгеокадастру із заявою про скасування протиправного запису, який порушує його права.

Відтак, єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав позивача є саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у справі №924/504/20 від 31.01.2023).

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Так, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В свою чергу, обов`язковість рішення суду, серед іншого закріплено в статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суд зазначає, що спірні правовідносини, крім іншого, регулюються Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та пункту 114 Порядку державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Наявність державної реєстрації такої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушує права держави, оскільки унеможливлює розпорядження вказаною земельною ділянкою, з огляду на що, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7422755100:16:009:0001 підлягає скасуванню в судовому порядку.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з припиненням речових прав територіальної громади в особі Куликівської селищної ради на ці ділянки, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.

При цьому скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав Куликівської селищної ради на них є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельних ділянок.

Частиною 1 ст. 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Кодексу землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У свою чергу згідно з ч. 1 ст. 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Отже, чинним земельним законодавством виокремлено категорії земель, які використовуються в залежності від їх цільового призначення.

Статтею 20 Земельного кодексу України урегульовано порядок встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок.

Зокрема частина 1 цієї статті передбачає, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Стаття 21 Земельного кодексу України визначає наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, зокрема п. в) визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок.

За положеннями ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація земельної ділянки скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Суд зазначає, що після повернення земельної ділянки державі, скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування як об`єкта цивільних прав, який було сформовано незаконно, з огляду на неправомірне включення до її складу земель історико-культурного призначення.

Водночас, припинення існування такого об`єкту цивільних прав надасть позивачу безперешкодну можливість оформити, як новий об`єкт цивільних прав земельну ділянку у межах території пам`ятки археології, без необхідності додаткового звернення із позовом до суду.

Застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 року у справі № 910/14224/20).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У практиці ЄСПЛ, зокрема у рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається діл досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення ст. 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою набувача майна.

Слід наголосити, що з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (ст. ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти в галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, а також ч. 4 ст. 84, ст. 122 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Перебування у комунальній власності земельної ділянки, на якій знаходиться пам`ятка археології, позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 №1805-ІІІ.

Законом №1805-ІІІ закріплено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону №1805-ІІІ, пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що археологічний об`єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Пунктом 3 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 6 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Згідно зі ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЗК України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Отже, стосовно земель історико-культурного призначення установлено пріоритет права власності Українського народу, державної власності над приватною, тобто законно набути права комунальної власності на земельні ділянки відповідних характеристик, розміру і територіального розташування із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі і відповідач - Куликівської селищної рада.

Повернення у власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом землі.

Суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок у власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну власність.

Положеннями ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частинами 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних доказах, у розумінні статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України, що визнані відповідачем, як наслідок, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

У зв`язку з визнанням відповідачем позову, прокурору підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 4542,00 грн.

Решта 50% сплаченого позивачем судового збору у розмірі 4542,00 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) до Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити повністю.

Зобов`язати Куликівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області (код 04412432, 16300, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області, вул. Миру, 67) повернути земельну ділянку площею 17,4634 га кадастровий номер 7422755100:16:009:0001 державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 7, код 00022674).

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 17,4634 га кадастровий номер 7422755100:16:009:0001 за територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04412432), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1794366774227.

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 17,4634 га кадастровий номер 7422755100:16:009:0001.

Стягнути з Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04412432, 16300, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області, вул. Миру, 67) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) 4542 грн 00 коп. судового збору.

Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) з Державного бюджету України (Отримувач: ГУК у Черніг.обл/тг мЧернігів/22030101, код 37972475, рахунок UA098999980313121206083025739, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.)) 4542 грн 00 коп. судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 1019 (внутрішній номер 341469856) від 22.04.2024.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 17.06.2024.

Суддя А.С.Сидоренко