Рішення

від 25.04.2024 по справі 761/30352/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/30352/23

Провадження № 2/761/3191/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та шкоди, завданої внаслідок ДТП,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», ОСОБА_2 , Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та шкоди, завданої внаслідок ДТП, у якій просив суд: стягнути з ПрАТ «СК «УНІКА» на користь позивача невиплачене страхове відшкодування у розмірі 128 000 грн. 00 коп.; стягнути з ОСОБА_2 , ДУ «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» на користь позивача майнову шкоду у розмірі 183 999 грн. 10 коп. та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. 00 коп.; а також - просив вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат, зокрема 20 000 грн. 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 3 300 грн. 00 грн. витрат на складання оцінки збитку.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24.03.2021 року о 09:21 у м. Києві на регульованому перехресті вул. Васильківської з вул. Маричанською водій ОСОБА_2 , виконуючи свої трудові обов`язки як найманий працівник Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти», керував автомобілем марки «Daewoo Lanos», р.н. НОМЕР_1 , та не вибрав безпечну швидкість руху, при виникненні небезпеки не вжив заходів аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди, у результаті чого сталося зіткнення з автомобілем марки «Honda CR-V», р.н. НОМЕР_2 (перебуває у власності позивача ОСОБА_1 ), чим порушив п. 12.1, п. 12.3 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП. У зв`язку із ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, відтак позивачеві було заподіяно майнової шкоди.

Постановою Київського апеляційного суду від 24.05.2022 у справі № 752/15980/21 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України, що призвело до вказаної дорожньо-транспортної пригоди.

Окрім того, Постановою Київського апеляційного суду від 15.09.2022 у справі № 752/15979/21 провадження відносно ОСОБА_1 було закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Позивач вказав, що на виконання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як винної особи за шкоду, заподіяну майну третіх осіб унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «Daewoo Lanos», р.н. НОМЕР_1 , на момент настання ДТП була застрахована відповідно умов чинного Полісу ОСЦПВВНТЗ № AP/4848674, виданого Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» у межах страхової суми за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, що становить 130 000,00 грн. (франшиза за полісом становить 2 000,00 грн.)

У свою чергу позивач повідомив, що станом на день пред`явлення цього позову страховиком так і не було здійснено на користь позивача виплату належного страхового відшкодування, а заподіювачем шкоди та його роботодавцем так і не було відшкодовано завдану позивачеві шкоду у повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

24 січня 2024 року на адресу суду надійшов відзив, відповідно до змісту якого представник ПрАТ «СК «УНІКА» просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зауважують, що 14.06.2022 року до них звернувся позивач із повідомленням про ДТП, а 21.06.2022 року відповідачем було направлено лист позивачу про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування.

Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 37.1.4. статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо- транспортної пригоди. Дорожньо-транспортна пригода відбулась 24.03.2021 року, а заява від Позивача надійшла лише 14.06.2022 року.

07 лютого 2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив.

17 лютого 2024 року на адресу суду надійшла заява від представника позивача про відмову позивача від позову в частині вимог до ОСОБА_2 та ДУ «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» провадження у справі у частині позовних вимог до ОСОБА_2 та ДУ «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» було закрито і розгляд було продовжено у частині позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА».

Сторони у судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи без їх участі

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Судом встановлено, що 24 березня 2021 року о 09:21 у м. Києві на регульованому перехресті вул. Васильківської з вул. Маричанською водій ОСОБА_2 , виконуючи свої трудові обов`язки як найманий працівник Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти», керував автомобілем марки «Daewoo Lanos», р.н. НОМЕР_1 , та не вибрав безпечну швидкість руху, при виникненні небезпеки не вжив заходів аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди, у результаті чого сталося зіткнення з автомобілем марки «Honda CR-V», р.н. НОМЕР_2 (перебуває у власності позивача ОСОБА_1 ), чим порушив п. 12.1, п. 12.3 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП.

Позивач є власником транспортного засобу «Honda CR-V», р.н. НОМЕР_2 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, відтак позивачу було завдано майнової шкоди.

Постановою Київського апеляційного суду від 24.05.2022 у справі № 752/15980/21 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України, що призвело до вказаної дорожньо-транспортної пригоди.

Окрім того, Постановою Київського апеляційного суду від 15.09.2022 у справі № 752/15979/21 провадження відносно ОСОБА_1 було закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

На виконання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як винної особи за шкоду, заподіяну майну третіх осіб унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «Daewoo Lanos», р.н. НОМЕР_1 , на момент настання ДТП була застрахована відповідно умов чинного Полісу ОСЦПВВНТЗ № AP/4848674, виданого Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» у межах страхової суми за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, що становить 130 000,00 грн. (франшиза за полісом становить 2 000,00 грн.)

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Також відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, Позивач як особа, яка має право на отримання страхового відшкодування за завдану йому шкоду, дійсно звертався до страховика за полісом ОСЦПВВНТЗ (відповідач) з метою отримання належного страхового відшкодування, тим самим вчиняв ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення його права на отримання такого відшкодування, сприяв у визначенні характеру та розміру збитків, обставин настання страхового випадку тощо.

Так, зі змісту ч. 3 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає обов`язок страховика надавати консультаційну допомогу потерпілим особам і ознайомлювати їх із відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.

Однак відповідач, посилаючись на зміст пункту 37.1.4. статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з яким підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо- транспортної пригоди, зазначає, що відмовив у здійсненні страхового відшкодування з огляду на те, що дорожньо-транспортна пригода відбулась 24.03.2021 року, а заява від позивача надійшла лише 14.06.2022 року, з приводу чого 21.06.2022 року відповідачем було направлено лист позивачу про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування.

З даного приводу суд зауважує, що зі змісту ч. 2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає, що перебіг строку на прийняття страховиком рішення про розмір страхового відшкодування та на його виплату припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання законної сили рішенням у справі, у якій розглядається відповідна дорожньо-транспортна пригода.

Суд погоджується із зауваженнями позивача з приводу того, що оскільки остаточні рішення у провадженнях у справах про адміністративні правопорушення, унаслідок яких відбулася ДТП від 24.03.2021 року, що спричинила завдання позивачеві шкоди, були ухвалені лише у травні та вересні 2022 року відповідно (Постановою Київського апеляційного суду від 24.05.2022 у справі № 752/15980/21 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України, що призвело до вказаної дорожньо-транспортної пригоди, а Постановою Київського апеляційного суду від 15.09.2022 у справі № 752/15979/21 провадження відносно позивача ОСОБА_1 було закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення; обидва рішення прийнято після спливу встановленого законом річного строку на подання відповідної заяви про страхове відшкодування), то позивач діяв добросовісно та розумно з огляду на подання ним заяви про страхове відшкодування у червні 2022 року, тобто після ухвалення остаточного рішення у справі про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_2 (якого власне й було визнано винним згідно з остаточною Постановою у травні 2022 року), оскільки в силу положень закону у будь-якому разі строк на прийняття страховиком відповідного рішення із врегулювання страхового випадку й здійснення страхової виплати припиняється не лише до ухвалення остаточного судового рішення відносно ОСОБА_2 як учасника ДТП (визнано винним у травні 2022 року), а й аж до ухвалення остаточного судового рішення відносно Позивача як учасника ДТП (у вересні 2022 року закрито провадження у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення). Тому у будь-якому разі прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування і власне проведення страхової виплати страховик з огляду на обов`язок із розслідування і встановлення обставин настання страхового випадку здійснював би після того, як дізнався про ухвалення відповідних Постанов від 24.05.2022 року і 15.09.2022 року відповідно, їх зміст та факт набрання ними законної сили.

Проте попри наведене, незважаючи на добросовісність поведінки позивача, відповідачем всупереч положенням Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» необґрунтовано й безпідставно так і не було здійснено виплату страхового відшкодування позивачеві.

Відповідач не лише не повідомляв причини нездійснення страхової виплати, але й у порушення ч. 3 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом всього часу з дня настання страхового випадку, про що йому було відомо й не заперечується ним, і до спливу річного строку з дня настання страхового випадку й аж до дня звернення позивача із заявою про страхове відшкодування взагалі ухилявся від інформування позивача про статус врегулювання страхового випадку чи необхідність здійснення позивачем якихось дій, надання додаткових документів і т.п., після чого відмовив у здійсненні страхового відшкодування з посиланням на неподання заяви про страхове відшкодування у строк протягом року з дня дорожньо-транспортної пригоди, чим відповідач допустив недобросовісну й суперечливу поведінку.

З наявного відзиву вбачається, що страховик підтверджує отримання від позивача відповідних звернень потерпілого, спрямованих на сприяння врегулювання страхового випадку задля подальшого отримання страхової виплати.

При цьому відповідачем до спливу річного строку з дня страхового випадку не надавалися жодні роз`яснення позивачеві про необхідність подання жодних інших письмових заяв, звернень чи документів будь-якої іншої форми, не було повідомлено взагалі про стан розгляду страхової справи чи необхідність вчинення інших дій для отримання страхової виплати.

Суд критично оцінює посилання відповідача на неактуальну правозастосовчу практику Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в частині подання заяви про страхове відшкодування у встановлений законом строк чи пропущення такого строку.

Так, натомість у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17 Великою Палатою Верховного Суду було зроблено такі висновки:

«130. Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.

131. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.

132. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

133. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

134. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

135. Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

136. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку».

Відтак позивач здійснював розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика, звертався до нього з метою проведення оцінки заподіяного збитку для отримання у подальшому страхової виплати, сприяв врегулюванню страхового випадку, проте попри наведене, незважаючи на добросовісність поведінки позивача, відповідачем-1 всупереч положенням Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» необґрунтовано й безпідставно так і не було здійснено виплату страхового відшкодування позивачеві. Більше того, відповідач у відповідь на звернення позивача не лише не повідомляв причини нездійснення страхової виплати, але й взагалі ухилявся від інформування позивача про статус врегулювання страхового випадку чи необхідність здійснення позивачем якихось інших дій, надання додаткових документів і т.п., чим відповідач допустив недобросовісну поведінку.

Отже, позивач має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) цивільно-правової відповідальності винної у спричиненні шкоди особи.

Тому суд з огляду на наведене та з урахуванням позиції Верховного Суду щодо практики застосування норм, що регулюють спірні правовідносини, доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на те, що заявник попри формальне неподання заяви про страхове відшкодування у річний строк добросовісно здійснював розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика, а строк було пропущено з незалежних від нього причин та через недобросовісність поведінки відповідача.

З приводу розрахунку розміру заявлених позовних вимог суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Поряд з цим, відповідно до ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це, зокрема, шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.92р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.92 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, судам слід враховувати, що потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Вказане підтверджується також і актуальною правозастосовчою практикою Верховного Суду. Висновки про те, що у разі фізичного знищення транспортного засобу на користь потерпілого страховиком у межах страхової суми відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, сформовані, зокрема, у Постановах ВС по справах: № 759/5414/17 від 09.12.2020 року; № 299/3583/15-ц від 04.11.2020 року; № 362/3680/17 від 05.08.2020 року; № 525/1592/18 від 14.07.2020 року; № 753/11069/16 від 17.02.2021 року; № 910/17947/15 від 03.02.2021 року.

Також відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно зі Звітом № 359/09-22 від 22.09.2022 року про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу «Honda CR-V», р.н. НОМЕР_2 , вартість відновлювального ремонту КТЗ складає 499 872,08 грн.; вартість КТЗ до ДТП складає 460 206,00 грн.; вартість КТЗ у пошкодженому стані після ДТП складає 148 206,90 грн.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки вартість витрат на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищує вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, то такий транспортний засіб є фізично знищеним, відтак потерпілій особі (власникові автомобіля) має бути сукупно відшкодована різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП: 460 206,00 грн. - 148 206,90 грн. = 311 999,10 грн.

Проти наданого позивачем розміру розрахунку позовних вимог відповідач не заперечував, власного розрахунку чи контррозрахунку розміру завданої майнової шкоди не надав попри те, що його представник проводив огляд пошкодженого транспортного засобу, наданого позивачем, клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи з метою встановлення розміру заподіяного матеріального збитку не заявляв.

Отже, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню невиплачене страхове відшкодування у розмірі ліміту відповідальності страховика за полісом ОСЦТВВНТЗ (страхова сума за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, 130 000,00 грн. за вирахуванням визначеної полісом франшизи 2 000,00 грн.), що складає 128 000 грн. 00 коп.

Відтак вимоги позивача до відповідача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем у зв`язку з розглядом цієї справи було понесено судові витрати у розмірі 3 319 грн. 99 коп. судового збору (слідує із наявних квитанцій про сплату судового збору), 20 000 грн. 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу (слідує із наявних копій Договору про надання правової допомоги № 05/08/21-ЮП/IL від 04.08.2021 року та Акта виконаних робіт № 01) та 3 300 грн. 00 коп. витрат на складання оцінки збитку (слідує із наявної копії Платіжної інструкції № 0.0.3162202924.1 від 22.08.2023 року).

Тому суд доходить до висновку про необхідність стягнення вищевказаних понесених позивачем судових витрат із відповідача на користь позивача.

Керуючись положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 22, 23, 1166, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та шкоди, завданої внаслідок ДТП - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_1 невиплачене страхове відшкодування у розмірі 128 000 (сто двадцять вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 26 619 (двадцять шість тисяч шістсот дев`ятнадцять) гривень 99 копійок, що складаються з: судового збору у розмірі 3 319 (три тисячі триста дев`ятнадцять) гривень 99 копійок; витрат за складання оцінки збитку у розмірі 3 300 (три тисячі триста) гривень 00 копійок.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ,

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6, літера «В», код ЄДРПОУ 20033533.

Суддя: