Рішення

від 14.06.2024 по справі 140/3433/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2024 року ЛуцькСправа № 140/3433/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги від 08 лютого 2024 року №Ф-1260-0320 про сплату боргу (недоїмки).

Позов обґрунтований тим, що з 19 червня 2002 року по 20 грудня 2019 року ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу від 08 лютого 2024 року №Ф-1260-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у сумі 26539,26 грн.

Позивач не погоджується із вказаною вимогою з тих підстав, що у період, за який сформована спірна вимога, підприємницьку діяльність він не здійснював, доходу не отримував та був найманим працівником і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець Приватне підприємство «Ріа-Клас» (далі ПП «Ріа-Клас») в розмірі не менше мінімального страхового внеску при виплаті доходу (заробітної плати). Сплата єдиного внеску від діяльності, яку він фактично не здійснював, спричиняє подвійну сплату (безпосередньо фізичною особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.31-35). В обґрунтування цієї позиції вказав, що з 19 червня 2002 року по 20 грудня 2019 року ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець. Станом на 24 квітня 2024 року згідно з даними інформаційної системи «Податковий блок» в інтегрованій карті платника податку ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску в сумі 26539,26 грн, яка виникла внаслідок автоматичних нарахувань за 2017-2019 роки. ОСОБА_1 до податкового органу не подавав звітність за 2017- 2023 роки, як і доказів сплати єдиного внеску ним самим чи роботодавцем. Поряд з тим з набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено низку змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», обов`язок зі сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями у розмірі, не менше мінімального, існує незалежно від того, чи такі особи займалися підприємницькою діяльністю і чи отримували дохід від такої діяльності.

У відповіді на відзив (а.с.42-44) представник позивача заперечив доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, позов підтримав, наголосивши, що ОСОБА_1 з вересня 2002 року по 2023 рік був найманим працівником та страхувальники (роботодавці) сплачували за нього єдиний внесок, про що свідчить довідка форми ОК-5, сформована засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України.

Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.

Від сторін також не надходили клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Суд перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 19 червня 2002 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець та 20 грудня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №2198006003004832 про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням (а.с.17-18).

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) від 27 березня 2024 року ОСОБА_1 упродовж 2017 - 2019 років перебував у трудових відносинах із ПП «Ріа-Клас» (ідентифікаційний код 330473777) (а.с.57-61).

08 лютого 2024 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 вимогу №Ф-1260-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 31 січня 2024 року у сумі 26539,26 грн (а.с.9).

Як вбачається із відомостей інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за 2018 -2020 роки, уній відбулося нарахування єдиного внеску за такі періоди: 09 лютого 2018 року в сумі 8448,00 грн (за 2017 рік), 19 квітня 2018 року 2457,18 грн, 19 липня 2018 року 2457,18 грн, 19 жовтня 2018 року 2457,18 грн, 21 січня 2019 року 2457,18 грн, 19 квітня 2019 року 2754,18 грн, 19 липня 2019 року 2754,18 грн, 21 жовтня 2019 року 2754,18 грн, а також обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31 грудня 2018 року у сумі 15819,54 грн, станом на 31 грудня 2019 року у сумі 26539,26 грн, станом на 31 грудня 2020 року у сумі 26539,26 грн (а.с.37-40).

17 лютого 2024 року позивач звернувся до ДПС України зі скаргою про скасування вимоги від 08 лютого 2024 року №Ф-1260-0320 (а.с.10-13). Рішенням ДПС України від 12 березня 2024 року №6723/6/99-00-06-02-03-06 спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін, а скаргу без задоволення (а.с.14-15).

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності зазначеної вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі у той час, коли він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У пунктах 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%, де 4173,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року).

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. До 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, мали обов`язок сплатити єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які повинні сплачувати єдиний внесок за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Ця норма Закону дає змогу зараховувати до страхового стажу підприємця ті місяці, в яких не було отримано дохід (прибуток), оскільки відповідно до статті 9 Основ законодавства про соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник. Ним є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Як уже було зазначено судом, позивачу за відомостями інтегрованої картки платника єдиний внесок у сумі 26539,26 грн нараховано за 2017-2019 роки (а.с.37-40).

Водночас у матеріалах справи міститься довідка від 01 грудня 2022 року №21, видана ПП «Ріа-Клас», з яким ОСОБА_1 з 17 грудня 2013 року перебуває у трудових відносинах: із нарахованої йому як директору підприємства заробітної плати на загальну суму 65404,74 грн за період з 01 грудня 2016 року по 30 листопада 2019 року сплачено єдиний внесок у сумі 14389,04 грн; з 06 серпня 2019 року по 30 листопада 2019 року він працював за сумісництвом водієм і з нарахованої заробітної плати 14914,77 грн сплачено єдиний внесок у сумі 3281,25 грн (а.с.19).

Вказане підтверджується також індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5). Про сплату ПП «Ріа-Клас» (ідентифікаційний код юридичної особи 30473777) за позивача єдиного внеску у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, свідчить зарахування останньому страхового стажу за 2017-2019 роки у повному обсязі (а.с.57-61).

ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у період 2017-2019 роки, отримання ним інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надало.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період з 01 січня 2017 року по 20 грудня 2019 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка мала право провадити господарську діяльність, проте її не здійснювала та дохід від неї не отримувала (доказів протилежного суду не надано).

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У випадку з позивачем вимога ГУ ДПС у Волинській області від 08 лютого 2024 року №Ф-1260-0320 зумовлює сплату додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності, що не відповідає критерію пропорційності, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, при тому, що мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в цих правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 18 листопада 2021 року у справі №520/6094/19, від 19 грудня 2022 року у справі №640/9262/19, від 07 лютого 2023 року у справі №440/1408/19, яку суд враховує до спірних правовідносин відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Наведене дає підстави для висновку про протиправність вимоги від 08 лютого 2024 року №Ф-1260-0320, а тому така підлягає скасуванню.

Суд також зауважує, що рішеннями Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі №140/21866/23, яке набрало законної сили 24 травня 2024 року (а.с.67-69), визнано протиправними дії ГУ ДПС у Волинській області щодо не внесення змін (коригувань) до інтегрованої картки платника шляхом виключення відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 26539,26 грн; зобов`язано ГУ ДПС у Волинській області виключити в інтегрованій картці платника відомості про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 26539,26 грн.

Незважаючи на судовий порядок вирішення спору, відповідач 08 лютого 2024 року сформував спірну вимогу, що додатково вказує на її безпідставність.

З урахуванням встановлених обставин, правових норм, що регулюють спірні правовідносини, висновків Верховного Суду у справах такої категорії, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 27 березня 2024 року №1307273319, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.6, 22).

У зв`язку із задоволенням позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 1211,20 грн.

Керуючись статтями2,72-77,139,243-246,255,262,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 08 лютого 2024 року №Ф-1260-0320 про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк