Постанова

від 17.06.2024 по справі 380/11195/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/11195/23 пров. № А/857/6353/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2024р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, про визнання протиправним та скасування рішення про відповідність платника ПДВ критеріям ризиковості платника податку; виключення з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення додаткового рішення суду І інстанції: 12.02.2024р., м.Львів; дата складання повного тексту додаткового рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

22.05.2023р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач Фізична особа-підприємець /ФОП/ ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив скасувати рішення Комісії Головного управління /ГУ/ ДПС у Львівській обл. з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних № 8813 від 11.05.2023р. про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку; судові витрати покласти на відповідача (Т.1, а.с.1-13).

Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (Т.1, а.с.79).

Під час розгляду справи представник позивача скерувала 11.07.2023р. до суду заяву про стягнення судових витрат з відповідача, в якій просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 19000 грн. (Т.1, а.с.119-124).

В свою чергу, 21.07.2023р. відповідач подав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якій просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу через недоведеності їх реальності та необґрунтованість їхнього розміру (Т.1, а.с.137-139).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.08.2023р. заявлений позов задоволено; скасовано Рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 8813 від 11.05.2023р. про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку, яким визнано відповідність платника податку ФОП ОСОБА_1 критеріям ризиковості платника податку; зобов`язано ГУ ДПС у Львівській обл. виключити ФОП ОСОБА_1 з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості; стягнуто з ГУ ДПС у Львівській обл. за рахунок бюджетних асигнувань на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2684 грн. (Т.1, а.с.142-145).

18.12.2023р. за допомогою системи «Електронний суд» представник позивача скерував на адресу суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, що пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, у загальному розмірі 19000 грн. (Т.1, а.с.230).

Відповідно до додаткового рішення суду від 12.02.2024р. заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково; стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача; у задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено (Т.1, а.с.237 і на звороті).

Не погодившись із винесеним додатковим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ДПС у Львівській обл., який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, просить скасувати додаткове рішення суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити (Т.2, а.с.1-5).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при визначенні витрат на правову допомогу слід керуватися критерієм реальності витрат на правову допомогу адвоката (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи.

Водночас, апелянт повністю заперечує проти відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки не вважає, що такі відповідають вищевказаним критеріям: розглядувана справа відноситься до справ незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядалася судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Стверджує, що позивачем не доведено те, що розмір витрат є реальним, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Крім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

За таких обставин позивач належним чином не обґрунтував суму компенсації витрат на правову допомогу, яка б відповідала дійсно наданим адвокатом послугам та співмірності обсягу цих послуг, витраченого часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта ГУ ДПС у Львівській обл. про розгляд справи в присутності сторін (Т.2, а.с.5), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Апелянт подав апеляційну скаргу, в якій детально та послідовно обґрунтував свою правову позицію по справі; будь-яких нових доказів по справі сторони не представили; клопотань про їх витребування від останніх не надходило. Додаткове рішення суду прийнято в порядку письмового провадження.

Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати в судовому засіданні, колегія суддів не убачає.

Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Апелянтом ГУ ДПС у Львівській обл. оскаржується додаткове рішення суду щодо розподілу судових витрат, зокрема, стягнення на користь позивача понесених витрат на правову допомогу в загальному розмірі 1000 грн.

Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що долученими до матеріалів справи доказами доведено факт надання позивачу правничої (правової) допомоги в межах розгляду цієї справи. Заявлені витрати на правничу допомогу є співмірними із складністю цієї справи, наданим обсягом послуг (складення двох процесуальних документів), значенням справи для сторони та підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 1000 грн.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо стягнення витрат на правову допомогу адвоката такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Згідно 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді першої інстанції від адвоката, в загальному розмірі 19000 грн.

На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом позивачем представлено наступні письмові докази (в копіях/оригіналах):

договір № б/н від 03.04.2023р. про надання правової допомоги, укладений між позивачем ФОП ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням /АО/ «Пролекс», за яким правничу допомогу позивачу надано адвокатом Науменко І.В. (Т.1, а.с.129-132). Згідно пп.3.2 п.3 укладеного договору фіксована сума гонорару, що підлягає на користь адвоката за оскарження рішення відповідача про відповідність ознакам ризикового платника податку, складає 19000 грн.

ордер серії ВС № 1202418 від 18.05.2023р. на ведення справи адвокатом Науменко І.В. у Львівському окружному адміністративному суді в інтересах ФОП ОСОБА_1 (Т.1, а.с.127);

рахунок № б/н від 12.05.2023р. на оплату послуг згідно договору від 03.04.2023р. про надання правової допомоги в розмірі 19000 грн. (Т.1, а.с.126);

платіжна інструкція № 545 від 16.05.2023р. на суму 19000 грн. та лист ФОП ОСОБА_1 про уточнення призначення платежу (Т.1, а.с.133-136).

Отже, надані суду матеріали доводять факт надання позивачу правової допомоги АО «Пролекс» в суді першої інстанції, а відтак підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу в розглядуваній адміністративній справі № 380/11195/23.

Частинами 1 і 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п.131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі № 910/12876/19).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.п.133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини /ЄСПЛ/, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).

В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Апеляційний суд вважає, що позивачем доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу у вигляді підготовки та поданні позовної заяви, клопотання про долучення доказів, відповіді на відзив.

Враховуючи складність справи, задоволення заявлених позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову та значення справи для позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, в розмірі 1000 грн.

В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Враховуючи складність розглядуваної справи (податковий спір, який стосується оскарження рішення податкового органу щодо відповідності платника податків критеріям ризиковості), обсяг та якість виконаних адвокатом робіт (розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, обсяг представлених позивачем доказів), витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу саме в загальному розмірі 1000 грн.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про обґрунтованість та підставність висновків суду в частині розподілу судових витрат.

За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат за цим апеляційним провадженням немає.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив додаткове судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків додаткового рішення суду в оскарженій частині, а тому підстав для скасування додаткового рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2024р. в адміністративній справі № 380/11195/23 залишити без задоволення, а вказане додаткове рішення суду без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 17.06.2024р.