Ухвала

від 13.06.2024 по справі 331/4992/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

13.06.2024

Справа № 331/4992/19

Провадження № 2-п/331/22/2024

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого-судді Антоненко М.В.,

за участю секретаря Байрамової Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі заяву адвоката Нємна Тетяни Ігорівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 21.04.2020 року по справі «№ 331/4992/19 за позовом Кредитної спілки «Хортиця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

13.02.2024 року адвокат Нємна Тетяна Ігорівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду від 21.04.2020 року по справі «№ 331/4992/19 за позовом Кредитної спілки «Хортиця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заяви зазначено, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2020 року у справі № 331/4992/19 задоволено позовні вимоги Кредитної спілки «Хортиця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки "Хортиця" проценти згідно з п. 6.3. Договору кредиту за період з 15.11.2016 р. по 11.11.2019 р. у розмірі 92 015, 21 грн., інфляційні втрати за період з листопада 2016 р. по жовтень 2019 р. у розмірі 3 753,98 грн., а всього 95 769 гривень 19 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки "Хортиця" судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921, 00 грн.

Зазначає, що в розгляді справи відповідач ОСОБА_1 участі не приймав, тому що не знав про існування цієї справи в суді, повісток та копії документів від суду та від позивача не отримував, що свідчать про поважність причин його неявки в судове засідання, а також причин неподання ним відзиву. Через ці причини не міг висловити суду свою позицію та не мав можливості подати відзив на позовну заяву. Відповідач тривалий час не проживав за адресою реєстрації, а тому не знав та не міг знати про розгляд судом даної справи та ухвалення заочного рішення. Крім того, просить суд врахувати, що з 11.03.2020 в Україні діяв карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), дія якого неодноразово продовжувалася, а з 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан та існувала та існує на наданий час реальна необхідність збереження життя та здоров`я.

Звертує увагу на те, що з матеріалами справи № 331/4992/19 представник відповідача ознайомився в суді лише 23.01.2024.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з лня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідачу повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, заява про перегляд заочного рішення подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення, а тому відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд.

Зазначає, що відповідач категорично не погоджується із заочним рішенням суду 21 квітня 2020 року та доводами, які викладені в позовній заяві і вважає, що такі вимоги не підлягають задоволенню. Свою позицію відповідач обґрунтовує наступним.

Суд задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що 18 червня 2015 р. між Кредитною спілкою «Хортиця» та відповідачем був укладений Договір кредиту № 22-15, за яким КС "Хортиця" свої зобов`язання виконала та надала відповідачу відповідачеві кредит у сумі 12000,00 грн. Оскільки відповідач свої зобов`язання за договором кредиту належним чином не виконав, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2017 р. стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який є поручителем, на користь КС "Хортиця" суму боргу за кредитним договором у розмірі 44 352,32 грн., в тому числі суму боргу за тілом кредиту у розмірі 11184, 00 грн., а також судовий збір у розмірі 1378, 00 грн. Рішення суду набрало законної сили 10.04.2017.

Суд також посилається на те, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач рішення суду не виконав в повному обсязі, а тому повинен сплатити проценти згідно з п. 6.3. Договору кредиту за період з 15.11.2016 р. по 11.11.2019 р. у розмірі 92015, 21 грн., інфляційні втрати за період з листопада 2016 р. по жовтень 2019 р. у розмірі 3753,98 грн., а всього 95769 гривень 19 копійок.

Між тим, позивачем при зверненні до суду з даним позовом не долучено ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення по справі № 331/7598/16-ц від 14.09.2022, якою було задоволено подання старшого державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції ( м.Дніпро) Гринь Яни Анатоліївни про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення суду. Затверджено мирову угоду, укладену 17 липня 2019 на стадії виконання судового рішення по цивільній справі № 331/7598/16-ц між стягувачем, позивачем по справі Кредитною спілкою "Хортиця" з однієї сторони, та боржником, відповідачем по справі ОСОБА_2 з іншої сторони, які є сторонами виконавчого провадження ВП № 68040154 відкритого 05.01.2022 року старшим державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) Роботою А.Є. з такими умовами: 1. Відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2017 року у справі № 331/7598/16-ц розмір боргу Боржника складає 44 352, 32 грн., а також судові витрати у розмірі 1 378, 00 грн. 2. Сторони домовились, що Боржник сплачує Стягувачу частину заборгованості, визначену п. 1 цієї мирової угоди, у розмірі 25000, 00 грн. (Двадцять п`ять тисяч гривень 00 коп.) до 04 листопада 2020 р. 3. Стягувач заявляє, що з моменту виконання Боржником цієї мирової угоди не матиме жодних майнових претензій до Боржника, з приводу заборгованості, визначеної п. 1 цієї мирової угоди. 4. Боржник та Стягувач домовилися, що будь-які витрати, пов`язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження судом умов цієї мирової угоди, покладаються на Боржника. 5. Стягувач, з моменту набрання чинності цією мировою угодою, відмовляється від примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2017 р. у справі № 331/7598/16-ц в частині солідарного стягнення заборгованості з Боржника. 6. Стягувач та Боржник також домовляються, що наслідком набуття чинності цією мировою угодою вілповілно до ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" є закінчення виконавчого провалження. 7. Боржник та Стягувач заявляють, що ні в процесі укладення цієї мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, у тому числі й держави. 8. Сторони даної мирової угоди повністю усвідомлюють умови, мету та сутність цієї мирової угоди. Уся інформація, викладена в цій мировій угоді, сприймається Сторонами як повною мірою достовірна. Кожна Сторона окремо несе повну відповідальність за недостовірність інформації, яка зазначена в цій мировій угоді. 9. Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї мирової угоди відповідають їх реальному волевиявленню та інтересам і породжують настання наслідків, зазначених у тексті цієї мирової угоди. Наслідки затвердження цієї мирової угоди Сторонам відомі. 10. Ця мирова угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання Сторонами та затвердження судом і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за нею. 11. Ця мирова угода складена при повному розумінні Сторонами її умов та термінології українською мовою у трьох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу.

Тобто ОСОБА_2 , з яким з метою забезпечення виконання кредитного договору від 18 червня 2015 р. № 22-15 укладався договір поруки, уклав на стадії виконання рішення суду мирову угоду, відповідно до якої сума боргу за рішенням суду була зменшена до 25000 грн., при цьому Стягувач та Боржник домовилися, що наслідком набуття чинності цією мировою угодою відповідно до ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" є закінчення виконавчого провадження.

Обумовлена сума боргу в розмірі 25000 грн. була сплачена ОСОБА_2 , як поручителем, в повному обсязі, а тому на даний час відсутні підстави для нарахування та стягнення з ОСОБА_1 будь яких процентів та інфляційних втрат за період з 15.11.2016 р. по 11.11.2019 за Договором кредиту № 22-15 від 18 червня 2015, оскільки обумовлена сума заборгованості на даний час погашена.

Згідно з вимогами статті 19 Закону « Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення, є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Відповідну правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 20 вересня 2023 року у справі №-752/11324/14-ц (провадження № 61-1 1238св23 ).

По-друге, заочним рішенням суду з ОСОБА_1 було безпідставно стягнуто проценти згідно з п. 6.3. Договору кредиту за період з 15.11.2016 р. по 11.11.2019 р. у розмірі 92 015, 21 грн.

Однак, з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки відповідно до п. 1.2 договору кредиту від 18 червня 2015 р. № 22-15 строк користування кредитом встановлений з 18.06.2015 по 19.12.2016.

Тож строк кредитування сплив 19.12.2016 року.

Однак при винесенні заочного рішення було не враховано, що позивач безпідставно після закінчення строку кредитування нарахував відсотки за договором.

Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, пені та комісії за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечується ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Безпідставність нарахування Позивачем відповідачу за вищезазначеним договором відсотків після закінчення строку дії договору 19.12.2016, узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-1 Оце 18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 НК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Близькі за змістом висновки також сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Отже, враховуючи, що строк кредитування за договором закінчився 19.12.2016 року, позивач не має права заявляти вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за відсотками нарахованими відповідно до п. 1.2 договору кредиту поза межами строку кредитування.

Крім того, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до п. 3.4 Договору кредиту позичальник сплачує проценти та частку кредиту щомісяця. Розмір і строк сплати щомісячних платежів встановлюється графіком розрахунку, що є невід`ємною частиною цього договору.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті .1.050 ЦК України).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2017 р. стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який є поручителем, на користь КС "Хортиця" суму боргу за кредитним договором у розмірі 44352, 32 грн., в тому числі суму боргу за тілом кредиту у розмірі 11 184, 00 грн., а також судовий збір у розмірі 1378, 00 грн. Рішення суду набрало законної сили 10.04.2017.

Тобто, після направлення до суду позовної заяви про стягнення всієї суми боргу за кредитним договором, сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення цієї вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16.

Також, Велика Палата ВС в постанові від 28.03.2018 р. у справі №444/9519/12 зробила висновок про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Також Велика Палата ВС наголосила на тому, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочки виконання грошового зобов`язання. Таким чином, період правомірного користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування супроводжується нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у кредитному договору, а у разі прострочки позичальником виконання зобов`язань зі своєчасного повернення кредиту права кредитора захищаються шляхом нарахування процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду 5 квітня 2023 року при розгляді справи №910/4518/16 дійшла наступних висновків:

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Крім того зазначає, що нарахування процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.02.2020 у справі N 912/1120/16 зробила наступні висновки.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Зазначає. що позивач не мав права пред`являти вимогу про стягнення процентів нарахованих згідно з п. 6.3. Договору кредиту за період з 15.11.2016 р. по 11.11.2019, як після спливу строку кредитування так і після спливу строку дії договору, а тому вважаємо ці вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, щодо пункту 8.1 договору кредиту про те, що договір діє до повного виконання зобов`язання за цим договором слід заначити наступне .

Однак, відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

А тому зазначений в пункті 8.1 договору кредиту «до повного виконання зобов`язання за цим договором» не можна вважати строком, що є узгодженим сторонами в розумінні Цивільного кодексу України.

Звертає увагу суду на те, що у разі якшо б відповідач приймав би участь при розгляді даної справи, ним би був наданий відзив на позовну заяву із викладеними запереченнями на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи..

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не отримував жодного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи. Не отримував копії позовної заяви та додатків до неї, про існування справи не знав.

Зазначає, що відповідачу повне заочне рішення суду взагалі не вручалося, а лише його представник 23.01.2024 під час ознайомлення з матеріалами справи в суді ознайомився з заочним рішенням, заява про перегляд заочного рішення подається протягом двадцяти днів з дня ознайомлення з матеріалами справи, а тому просить суд визнати причину пропуску строку на подання заяви про його перегляд поважною та поновити його.

На підставі вищевикладеного просить суд поновити пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2020 року у справі № 331/4992/19 за позовною заявою Кредитної спілки «Хортиця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2020 року у справі № 331/4992/19 за позовною заявою Кредитної спілки «Хортиця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та призначити справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

У судове засідання заявник ОСОБА_1 та його представник адвокат Нємна Т.І. не з`явились. 10.06.2024 року до канцелярії суду надійшла заява про розгляд заяви без їх участі. Заяву просять задовольнити та скасувати заочне рішення.

У судове засідання представник позивача КС «Хортиця» Тібусян О.В. не з`явився. 13.06.2024 року подав заяву про розгляд справи без його участі У задоволені заяви про перегляд заочного рішення просить відмовити з підстав викладених у запереченнях.

У зв`язку із неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Суд, вислухавши думку представника заявника, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.

Згідно частини першої статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту ст. 288 ЦПК України випливає, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе лише у випадку встановлення судом двох обставин: відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин; докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Наявність лише однієї з підстав, зазначених у наведеній нормі цивільного процесуального законодавства, не спричиняє скасування заочного рішення. Лише у своїй сукупності названі обставини спричиняють скасування заочного рішення.

З матеріалів цивільної справи № 331/4992/19 вбачається, що 12.11.2019 року КС «Хортиця» звернулась до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.03.2020 року провадження по справі відкрито та призначено справу до судового розгляду на 21.04.2020 року на 08 год. 50 хв. Одночасно відповідачу роз`яснино, що він має право протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду подати письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються, якщо такі є.

Проте, ані у встановлений в ухвалі строк, ані пізніше відповідач ОСОБА_1 відзив або заперечення до суду не подав, і в судове засідання, яке призначено на 21.04.2020 року на 08 год. 50 хв. не з`явився. Причину неявки суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань, які б перешкоджали проведенню судового засідання до суду не надходило.

Судом 21 квітня 2020 року по цій справі ухвалено заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Рішення суду направлено ОСОБА_1 03.05.2020, що підтверджується поштовим конвертом про направлення відповідачу копії заочного рішення по справі.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення документів, рішення суду від 21.04.2020 року було вручено 08.05.2024 року брату ОСОБА_1 .

Також суд бере до уваги, шо встановлені в суді обставини, підтверджені матеріалами справи, спростовують твердження заявника, про те, що його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи в суді, адже в матеріалах справи міститься поштове повідомлення про вручення йому особисто 16.03.2020 року судової повістки на судове засідання, яке було призначено на 21.04.2020 року.

Крім того суд звертає увагу представника заявника на те, що судова повістка відповідачу ОСОБА_1 направлялась на адресу його зареєстрованого місця проживання, а саме АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю Департаменту реєстраційних послуг ЗМР на запит суду від 13.11.2019 року.

Наведене свідчить про відсутність такої обставини, як неявка відповідача в судове засідання та (або) не повідомлення про причини неявки, а також не подання відзиву на позовну заяву з поважних причин, що, в свою чергу, унеможливлює скасування заочного рішення по цій справі.

Крім того, слід зазначити, що, як на думку суду, виходячи із суті спірної ситуації та дослідженої в суді та проаналізованої під час ухвалення рішення по цій справі сукупності наданих суду доказів, посилання заявника на обставини, якими він обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача, викладені по тексту заяви про перегляд заочного рішення, не мають того істотного значення, яке можливо могло б вплинути на інше розв`язання спірної ситуації. Слід також зазначити, що по тексту заяви про перегляд заочного рішення суду заявник посилається на певні обставини, трактує твердження суду, викладені по тексту рішення, надає їм критичні оцінки тощо, а не наводить і не додає до заяви тієї сукупності доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, як то зазначено у частині першій статті 288 ЦПК України.

На підставі викладеного, суд не вбачає законних підстав для скасування заочного рішення по цій справі.

Крім того, суд вважає причину пропущення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2020 року, поважною, оскільки, рішення суду йому не було вручено особисто, а його представник 23.01.2024 під час ознайомлення з матеріалами справи в суді ознайомився з заочним рішенням. Тому суд приходить до висновку про поновлення адвокату Нємна Т.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 строку на її подання.

Керуючись статтями 287, 288 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Поновити адвокату Нємна Тетяні Ігорівні, яка діє в інтересах ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2020 року.

У задоволенні заяви адвоката Нємна Тетяни Ігорівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 21.04.2020 року по справі «№ 331/4992/19 за позовом Кредитної спілки «Хортиця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає. Проте, у відповідності до частини четвертої статті 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя М.В. Антоненко