Постанова

від 13.06.2024 по справі 916/1507/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1507/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Філінюка І.Г.

суддів Богатиря К.В., Ярош А.І.

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

за участю:

ОСОБА_1 особисто та адвокат Дяковський О.С.

ОСОБА_2 особисто та адвокат Нечіпайло Р.С.

Представник боржника ПП «Сюїта 2006» - арбітражний керуючий Дашко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№1324/24) та ОСОБА_2 (вх.№1334/24)

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2024

за поданням: Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визначення частки майна боржника в нерухомому майні

Суб`єкт звернення: Перший відділ державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

Боржник: ОСОБА_1

Стягувач: Приватне підприємство «Сюіта 2006»

Заінтересована особа: ОСОБА_2

у справі №916/1507/21

за заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фінвест Груп»

до боржника: Приватного підприємства «Сюіта 2006»

про визнання банкрутом

суддя суду першої інстанції Найфлейш В.Д.

місце винесення ухвали: м. Одеса, пр-т Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області.

Повний текст ухвали складено та підписано: 08.04.2024 року.

ВСТАНОВИВ

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП «Сюіта 2006» на ОСОБА_1 та ТОВ «Екоюг», стягнення з них солідарно 5 097 231,81 грн. задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , Товариства з обмежено відповідальністю «ЕКОЮГ» на користь Приватного підприємства «Сюіта 2006» 5 097 231,81 грн.

20.03.2024 до Господарського суду Одеської області надійшло подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідно до якого державний виконавець просить:

1) визначити частку майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 129322648104);

2) визначити частку майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 580005748104).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 про визначення частки майна боржника в нерухомому майні задоволено частково.

Визначено частку майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в розмірі 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 129322648104).

Визначено частку майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в розмірі 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 580005748104).

В решті подання в частині визнання права власності відмовлено.

Обґрунтування судового рішення.

Суд першої інстанції послався на те, що у боржниці ОСОБА_1 є спільна сумісна власність, на частину якої має бути звернено стягнення в межах виконавчого провадження.

Що стосується вимоги щодо визнання права власності, то суд відмовив в її задоволенні, оскільки відповідно до вимог ст. 335 ГПК України, суд може визначити частку майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а розгляд питання щодо визнання права власності вказаною статтею ГПК України не передбачено.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 02 квітня 2024 року в справі № 916/1507/21 в частині задоволення подання про визначення частки майна боржника в нерухомому майні та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні подання.

Також, не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_2 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 по справі №916/1507/21 в частині задоволення подання державного виконавця та прийняти нове рішення, яким припинити провадження щодо поданого подання.

Узагальнені доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .

По - перше, судом першої інстанції не було враховано, що згідно даних єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо вказаних квартир міститься інформації про право приватної власності а не спільної сумісної, що вказує про неповноту судового розгляду.

З витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно щодо вказаних квартир зазначено власника ОСОБА_2 як власника на праві приватної власності, а не спільної сумісної власності.

По - друге: Судом першої інстанції не було звернута належна увага, що існує спір про право та судове провадження, котре не було припинено.

В проваджені Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області знаходиться справа № 484/3753/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Провадження у даній справі було відкрито в 2023 році.

В свою чергу ОСОБА_2 було подано зустрічний позов про визначення майна особистою приватною власністю.

Таким чином наразі не вирішено питання чи є зазначене майно набутим подружжям під час шлюбу згідно ч.1 ст.60 СК України. Також наявний спір про право. Згідно якого Позивач зазначає про наявність спільного майна, а відповідач (позивач за зустрічним позовом) оспорює рівність часток та ставить питання про визнання права приватної власності.

Станом на сьогоднішній день справа № 484/3753/23 знаходиться на стадії підготовчого провадження не є припиненою чи закритою. Провадження є діюче.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Скаржник вважає, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Тому скаржник вважає, що у даних правовідносинах не має застосовуватися ст. ст. 335, 338 Господарського процесуального кодексу України, оскільки присутній елемент цивільного судочинства спору між фізичним особами.

Скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) зазначено, «що під час розгляду подання державного чи приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не можуть застосовуватися норми Господарського процесуального кодексу України, які регулюють позовне провадження.

За наявності спору про право, стаття 335 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню.

Таким чином оскільки зазначене у поданні майно є предметом спору в інших судових справах подання головного державного виконавця першого відділу державної виконавчої служби у Первромайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одесса) складене у рамках ст.ст. 335, 338 Господарського процесуального кодексу України ОСОБА_3 не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства

Суд першої інстанції не звернув увагу, що боржником в справі про банкрутство є (ПП «Сюіта - 2006»).

У відповідності до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства ОСОБА_1 не є боржником саме в справі про банкрутство.

Узагальнені доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 .

В доповнення доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , скаржник зазначає, що під час вирішення питання про визначення майна боржника у спільному майні подружжя та визначаючи її частку у розмірі 1/2 частини у квартирі, суд першої інстанції мав перевірити статус вказаної квартири, поширення на неї принципу спільності майна подружжя.

Задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції наведених обставин справи не перевірив і не встановив, розглянув справу за відсутності другого з подружжя, проте Скаржник посилається на те, що квартира придбана за його особисті кошти.

Також ОСОБА_2 не є банкрутом чи боржником в справі про банкрутство, що виключає мою участь в даній справі про банкрутство. Скаржник немає ніякого статусу в справі про банкрутство ПП «Сюіта -2006» та немає ніякого відношення до господарської ланки судочинства.

Відповідно до витягів з державного реєстру зазначено, що ОСОБА_2 є власником майна на праві приватної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1293226481G4) та на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 58GGG5Z481G4). В іншій частині подання було відмовлено (копія витягів додається).

Також скаржник повідомляє, що у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявне нежитлове приміщення котре є на праві спільної сумісної власності та котре може слугувати для погашення будь - яких боргів (копія договору та витягу додається).

Процесуальний рух справи в суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Філінюк І.Г. судді Богатир К.В., Ярош А.І., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2024.

На момент надходження апеляційних скарг матеріали оскарження ухвали від 02.04.2024 про задоволення частково подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. №3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні по справі №916/1507/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали оскарження ухвали від 02.04.2024 про задоволення частково подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. №3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні по справі №916/1507/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 по справі №916/1507/21 до надходження матеріалів оскарження ухвали з суду першої інстанції.

18.04.2024 матеріали справи №916/1507/21 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 у справі №916/1507/21.

Призначено апеляційні скарги до сумісного розгляду на 03.06.2024 о 14:00 год.

В судовому засіданні 03.06.2024 в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі відмовлено, оскільки майбутнє судове рішення за результатами розгляду справи, яка розглядається Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області не впливає на провадження у справі про банкрутство (ухвала в протокольній формі).

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду 03.06.2024 оголошено перерву до 13.06.2024 о 15:00 год.

В судових засіданнях ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх представники доводи та вимоги апеляційних скарг підтримали.

Представник боржника ПП «Сюїта 2006» заперечував щодо задоволення апеляційних скарг.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закону про банкрутство).

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.02.2023р. заяву ліквідатора (вх. № 3-52/22) про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП «Сюіта 2006» на ОСОБА_1 та ТОВ «Екоюг», стягнення з них солідарно 5 097 231,81 грн. задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , Товариства з обмежено відповідальністю «ЕКОЮГ» на користь приватного підприємства «Сюіта 2006» 5 097 231,81 грн.

17.02.2023 господарським судом на виконання Ухвали Господарського суду Одеської області від 16 лютого 2023 року по справі № 916/1507/21 видано накази.

На виконанні у Першому відділі державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 71257042 з примусового виконання наказу Господарського суд Одеської області, виданого 17.02.2023 року в рамках справи № 916/1507/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПП «Сюіта 2006» боргу в сумі 5 097 231,81 грн.

Під час виконання наказу виконавцем встановлено, що згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржником зареєстровано нежитлове приміщення загальною площею 14,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яке описано та передано на реалізацію за стартовою ціною 109 300 грн. Вартість зазначеного майна не покриває суми зобов`язань згідно виконавчого документа, разом з тим, іншого майна, належного боржнику на праві приватної власності не виявлено.

У поданні Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зазначено, що 06 червня 1992 року між боржником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

Виконавцем встановлено, що за період перебування у шлюбі подружжям було набуто нерухоме майно, а саме: двокімнатна квартира АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі - продажу квартири від 10.09.2008 року; двокімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу квартири 06.11.2006 року.

На день звернення до суду з поданням, наведене вище нерухоме майно зареєстроване за чоловіком боржника - ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частиною першою статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Ч. 1 ст. 338 ГПК України передбачено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Статтею 335 ГПК України встановлено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З наведених норм права, передбачених частиною шостою статті 48 Закону № 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 335, 338 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що в разі звернення державного або приватного виконавця з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таке подання розглядає суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення, за правилами господарського судочинства.

Звідси висновки судів попередніх інстанцій про те, що розгляд подання приватного виконавця, якщо він здійснюється в порядку статті 335 Господарського процесуального кодексу України, належить до повноважень суду господарської юрисдикції та вирішується господарським судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, є правильними.

Водночас, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції, щодо висновків за результатом розгляду подання приватного виконавця.

Задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що у боржниці ОСОБА_1 є спільна сумісна власність, на частину якої має бути звернено стягнення в межах виконавчого провадження.

Як вже зазначалось, відповідно до частини шостої статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно зі статтею 50 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавцем встановлено, що за період перебування у шлюбі подружжям було набуто нерухоме майно, а саме: двокімнатна квартира АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі - продажу квартири від 10.09.2008 року; двокімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу квартири 06.11.2006 року.

На день звернення до суду з поданням, наведене вище нерухоме майно зареєстроване за чоловіком боржника - ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні питання про визначення частки в спільній сумісній власності слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 370 Цивільного кодексу України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За загальним підходом, закріпленим у статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Звідси стаття 60 Сімейного кодексу України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Натомість в апеляційній скарзі ОСОБА_2 наголошує на неможливості задоволення подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, зокрема, на спірне майно, у якому не можна визначити частку боржниці, оскільки зазначене майно є особистою приватною власністю Діордіященко Леонід Івановича.

Колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд встановлено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, відповідно до пункту 1 цієї статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зміст права на справедливий розгляд справи висвітлюється в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні у справі «Руіз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, від 23 червня 1993 року, п. 63) ЄСПЛ зазначив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх.

У рішенні у справі «Вержбицький проти Польщі» (Wierzbicki v. Poland, заява № 24541/94, від 18 червня 2002, п. 39) ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі «Домбо Бехер проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, п. 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію - включаючи докази - з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню до опонента.

Наведена практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів.

На досягнення цієї мети спрямовані правила Господарського процесуального кодексу України, що регламентують позовне провадження.

Зокрема, відповідач може подати відзив із запереченнями проти позову. Відповідно до частини восьмої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Позивач вправі подати відповідь на відзив. Відповідно до частини четвертої статті 166 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. У відповідь відповідач може подати заперечення. Відповідно до частини четвертої статті 167 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. Третя особа вправі подати пояснення щодо позову. Відповідно до частини четвертої статті 168 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк, який дозволить третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, та надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам справи - відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість витребування судом доказів за клопотанням учасника справи, а статтею 84 Господарського процесуального кодексу України - право суду доручити іншому суду вчинити певні процесуальні дії щодо збирання доказів.

Відповідно до частин першої, другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку; суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Натомість відповідно до статті 335 Господарського процесуального кодексу України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця; суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб; неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Колегія суддів зазначає, що розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 ГПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.

Таким чином, стаття 335 ГПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право.

Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом в порядку позовного провадження.

Зазначена правова позиція викладена Велика Палата Верховного Суду у постанові №2-591/11 від 08.06.2022.

Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4, частина третя статті 41 ГПК України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину).

Спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Після відкриття провадження за позовною заявою виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача.

Таким чином, необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору немає.

За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до частини першої статті 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).

У разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до частини першої статті 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України).

Якщо ж виник спір щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності (див mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20, пункт 8.74).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) зазначила, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний; водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові №2-591/11 від 08.06.2022 зробила висновок, що в разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Враховуючи матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що у цій справі наявний спір про право. Такий спір вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи, в якій вирішено інший спір між боржником і стягувачем, тобто не в порядку статті 335 ГПК України.

У зв`язку з чим, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 у справі №916/1507/21 скасуванню, з направленням подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. №3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні для подальшого розгляду в рамках позовного провадження до Господарського суду Одеської області.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги, що спір не підлягає вирішенню в рамках господарського судочинства, з огляду на наступне.

Кодекс України з процедур банкрутства, введений в дію 21.10.2019, є спеціальним законом, що регулює процедури банкрутства та містить норми, які встановлюють обов`язок розгляду майнових спорів за участю боржника виключно у справі про банкрутство, за правилами ГПК України.

Так, у відповідності до частин першої та другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Тобто, майнові спори за участю боржника концентруються виключно в межах справи про банкрутство, що дозволяє здійснювати ефективний судовий контроль щодо повернення майнових активів боржника у його розпорядження, з метою відновлення платоспроможності такого боржника або належного формування ліквідаційної маси банкрута.

Така позиція повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.04.2022 у справі № 27/104б та від 29.082022 у справі № 910/10877/17, згідно з якими скарга боржника на дії державного виконавця підпадає під регулювання статті 7 КУзПБ та має розглядалася в порядку господарського судочинства судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

Отже, КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, які виникають у відносинах боржника та раніше розглядалися судами інших юрисдикцій, визначивши критерій впливу спору на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності його розгляду в межах справи про банкрутство однієї із сторін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, ухвала Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 підлягає скасуванню, а Подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. №3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні направити для подальшого розгляду в рамках позовного провадження до Господарського суду Одеської області

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 у справі №916/1507/21 - скасувати.

Подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.03.2024 (вх. №3-197/24) про визначення частки майна боржника в нерухомому майні направити для подальшого розгляду в рамках позовного провадження до Господарського суду Одеської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.06.2024.

Головуючий суддяІ.Г. Філінюк

СуддяК.В. Богатир

СуддяА.І. Ярош