Рішення

від 17.06.2024 по справі 904/1742/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2024м. ДніпроСправа № 904/1742/24

за позовом Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", м. Кременчук, Полтавська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімпл-Компані", м. Дніпро

про визнання договору неукладеним та стягнення кошів

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Бублич А.В.

Представники:

від позивача: Гуйванюк Й.Є.;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕДУРА

Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімпл-Компані", в якому просить суд:

- визнати неукладеним договір комісії № 409/11/2118 від 01.02.2022;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімпл-Компані" на користь Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" грошові кошти у сумі 1 200 000 грн.

Ухвалою суду від 29.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 13.05.2024.

10.05.2024 від Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання сторонам додаткового часу на вчинення процесуальних дій у підготовчому провадженні.

Ухвалою суду від 13.05.2024 підготовче засідання відкладено до 04.06.2024.

17.05.2024 від Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 21.05.2024 клопотання Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" про забезпечення проведення судових засідань у справі № 904/1742/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

03.06.2024 від Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" надійшло клопотання про зміну типу (з публічного на приватне) та назви позивача у даній справі, тож з 21.05.2024 позивач у справі іменується як: Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта".

Ухвалою суду від 04.06.2024 змінено найменування позивача у справі № 904/1742/24 з Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" на Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта". Закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду в засіданні на 17.06.2024.

В судове засідання 17.06.2024 з`явився представник позивача. Представник відповідача в підготовче засідання не з`явився.

За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході судового засідання 17.06.2024 розглянуто справу по суті, встановлено обставини справи та досліджено наявні у матеріалах справи докази.

В судовому засіданні 17.06.2024 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частин.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача викладена у позовній заяві

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторонами обумовлювалась можливість укладення договору комісії № 409/11/2118 від 01.02.2022.

На виконання цієї домовленості позивачем було направлено відповідачу проект договору комісії № 409/11/2118 від 01.02.2022, підписаний Заступником Голови правління з комерційних питань А.І.Пінчуком.

Платіжною інструкцією № 77755 від 30.09.2022 здійснено попередню оплату за майбутні надані послуги у сумі 1 200 000 грн.

Проте, договір комісії № 409/11/2118 від 01.02.2022 відповідачем зі своєї сторони не підписано, відповідно отримані відповідачем кошти у заявленому розмірі позивач вважає такими, що отримані без достатніх правових підстав, з вимогою про визнання договору неукладеним і повернення коштів позивач звернувся до суду.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

З метою провадження своєї статутної діяльності, в лютому 2022 року ПАТ «Укртатнафта» запропонувало ТОВ «СІМПЛ-КОМПАНІ» укласти договір комісії з продажу нафтопродуктів, що виробляються ПАТ «Укртатнафта».

01.02.2022 проект договору комісії було підписано і скріплено печаткою з боку ПАТ «Укртатнафта». Договору присвоєно реєстраційний номер (№ 409/11/2118) та направлено контрагенту ТОВ «СІМПЛ-КОМПАНІ» у звичному порядку для підписання поштою, а сканована копія договору направлена на офіційну електронну адресу.

Проектом договору комісії № 409/11/2118 від 01.01.2022 передбачалось:

Відповідно до пункту 1.1 проекту договору Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента за комісійну плату укласти від свого імені, але за рахунок Комітента договори (договір) про продаж нафтопродуктів (надалі по тексту «нафтопродукти») асортимент, кількість, ціна, строк та умови передачі яких узгоджені Сторонами у Специфікаціях до Договору, які є його невід`ємною частиною.

За належне виконання доручення Комітент сплачує Комісіонеру комісійну плату, розмір якої становить 83, 33 грн (вісімдесят три грн. 33 коп), крім того ПДВ 16, 67 грн (шістнадцять грн 67 коп), всього розмір комісійної плати з ПДВ складає 100, 00 грн (сто грн 00 коп) за одну тонну проданих нафтопродуктів (пункт 3.1 проекту договору).

Згідно з пунктами 3.2-3.3 договору Комісійна плата підлягає перерахуванню Комітентом на рахунок Комісіонера протягом 7 (семи) банківських днів з дати отримання коштів від Комісіонера згідно з пунктом 2.12. Договору. Датою передачі нафтопродуктів на комісію вважається дата підписання Сторонами актів приймання-передачі.

Цей Договір набуває чинності з дати підписання Сторонами і діє по 31.12.2022 року, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення (пункт 9.1 договору).

На виконання майбутніх зобов`язань, позивачем платіжною інструкцією № 77755 від 30.09.2022 здійснено попередню оплату за надані послуги у сумі 1 200 000 грн.

Наприкінці 2022 року у ПАТ «Укртатнафта» змінилась структура власності, підприємство націоналізоване і з листопада 2022 працює на потреби Держави (у складі Міністерства оборони України).

В процесі звірки стану взаємовідносин ПАТ «Укртатнафта» з іншими юридичними особами було виявлено, що ТОВ «СІМПЛ-КОМПАНІ» не прийнято пропозицію ПАТ «Укртатнафта» щодо укладання договору комісії № 409/11/2118 від 01.02.2022.

Відповіді про схвалення договору на надійшло, дій по запропонованій угоді з боку ТОВ «СІМПЛ-КОМПАНІ» не вчинялось, текст договору та всі його істотні і неістотні умови не погоджені між сторонами.

Кошти, отримані в якості попередньої оплати майбутніх послуг, ТОВ «СІМПЛ-КОМПАНІ» не повернуло.

Вищезазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо визнання договору неукладеним

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 Цивільного кодексу України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з нормами ст. 11 ч.ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п.п. 3, 5, 9 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Цивільним кодексом України встановлено, що:

договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 626);

відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627);

договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.ч. 1, 2 ст. 638);

договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639);

договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640);

пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору (ч. 1 ст. 641);

відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч.ч. 1, 2 ст. 642);

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Статтею 1012 Цивільного кодексу України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що запропонований позивачем проект договору містив умови щодо продажу нафтопродуктів за комісійну плату. Зі сторони Комітента (позивача) проект договору комісії № 409/11/2118 від 01.02.2022, підписаний Заступником Голови правління з комерційних питань А.І. Пінчук, зі сторони Комісіонера (відповідача) не підписаний.

Відтак, на думку позивача, договір комісії № 409/11/2118 від 01.02.2022 є неукладеним.

Нормою ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Позивач в межах строку на прийняття пропозиції на укладення договору сплатив грощові кошти, передбачені договором. Проте ця дія не вважається судом прийняттям пропозиції.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Непідписання відповідачем запропонованого договору свідчить про відсутність його волі на укладення цього договору.

Як зазначено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2019 року у справі № 907/804/17, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Враховуючи, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положеннями Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України, не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України.

Отже, вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16).

По суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом такого факту відсутності укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) також зроблено висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав.

Невідповідність обраного позивачем способу захисту права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є самостійною підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання неукладеним договору Комісії № 409/11/2118 від 01.02.2022 не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 200 000 грн безпідставно набутих коштів суд зазначає наступне.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" перераховано грошові кошти Товариству з обмеженою відповідальністю "Сімпл-Компані" на загальну суму 1 200 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 77755 від 30.09.2022 з призначенням платежу: «оплата за послуги зг. дог. № 409/11/21118 від 01.02.2022».

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, суд зауважує, що застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18 викладено позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Зокрема, подібний висновок щодо суті, підстав та тлумачення ч. 1 ст. 1212 ЦК України щодо зобов`язання з безпідставного набуття коштів, викладений в постанові Верховного суду від 15 березня 2023 року у справі № 394/893/20.

Великою палатою Верховного суду також розглядалося питання повернення безпідставно набутого майна. За результатами розгляду справи № 922/3412/17 Великою палатою було ухвалено постанову від 20.11.2018, у якій зазначено наступне: "За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.".

Постановою КЦС ВС від 29 липня 2019 року у справі № 756/3966/17 передбачено: "Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту."

Такі засоби АТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» застосовувалися, а саме позивачем була направлена вимога про повернення сплачених коштів в розмірі 1 200 000 грн, в підтвердження направлення вимоги позивачем надана видаткова накладна № 3961017230515 від 03.04.2024, опис вкладення в цінний лист від 03.04.2024 та фіскальний чек від 03.04.2024. Проте вимога позивача залишена відповідачем без задоволення .

Таким чином грошові кошти були набуті за рахунок позивача, а правової підстави для набуття або збереження даних коштів у відповідача немає, договір між сторонами не укладався.

Тому, у суду відсутні підстави вважати, що грошові кошти відповідно до платіжної інструкції № 77755 у сумі 1 200 000 грн були перераховані в межах будь-яких договірних зобов`язань між сторонами.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження існування між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача виник обов`язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів в сумі 1 200 000 грн, доказів протилежного відповідачем не надано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 1 200 000 грн.

СУДОВІ ВИТРАТИ

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 18 000 грн.

Керуючись статями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 114, 129, 165, 178, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімпл-Компані" (49024, м. Дніпро, вул. Каруни, буд. 75, оф. 207; ідентифікаційний код 41656600) на користь Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (39610, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Свіштовська, буд. 3; ідентифікаційний код 00152307) грошові кошти в розмірі 1 200 000 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 18 000 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 18.06.2024

Суддя В.І. Ярошенко