Рішення

від 18.06.2024 по справі 910/4296/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2024Справа № 910/4296/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄК Є.Т.С.» (18021, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Героїв Дніпра, буд. 51, кв. 120, ідентифікаційний код 41473292)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТВАЛ КОМПАНІ» (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, буд. 3, офіс 35, ідентифікаційний код 43767705)

про стягнення 82 633,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЄК Є.Т.С.» (далі - позивач) звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТВАЛ КОМПАНІ» (далі - відповідач) про стягнення 82 633,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №2857d/z від 23.08.2023 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом (транспортно-експедиторське обслуговування - ТЕО) в частині оплати наданих позивачем за заявкою №3024 від 20.11.2023 послуг, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 47 150, 00 грн, а також обов`язок сплатити на користь позивача 34 290, 00 грн штрафу, 630, 25 грн інфляційних втрат та 563, 67 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄК Є.Т.С.» було залишено без руху.

12.04.2024 через підсистему ЕСІТС «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 11.04.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Даною ухвалою суд на виконання вимог частини 7 статті 42 ГПК України, повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТВАЛ КОМПАНІ» про обов`язок, встановлений частиною 6 статті 6 ГПК України, зареєструвати свій електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 16.04.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вказана ухвала була вручена відповідачу 25.04.2024, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 0600261313070.

Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

23 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЄК Є.Т.С.» (надалі - експедитор/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТВАЛ КОМПАНІ» (надалі - замовник/відповідач) укладено договір № 2857d/z на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному і міжміському сполученні (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору експедитор зобов`язується за винагороду (плату) і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів (транспортно-експедиторське обслуговування - ТЕО).

Згідно з п. 1.3. договору ціна, строки та інші суттєві умови ТЕО вантажів обумовлюються в Заявці замовника, що викладена у додатку(ах) до вказаного договору, який є невід`ємною частиною цього договору, і матиме юридичну силу для обох сторін за умови викладення її в письмовому вигляді належним чином підписаної й скріпленої печатками (у разі їх обов`язкового використання) Сторін.

За умовами п. 1.4. договору для виконання предмету договору, експедитор має право залучати до роботи третіх осіб (юридичних чи фізичних), що мають необхідні документи та дозволи для роботи з вантажами замовника, при цьому експедитор несе повну матеріальну відповідальність за дії та бездіяльність третіх осіб під час ТЕО вантажів замовника.

У відносинах із третіми особами, залученими експедитором до процесу надання транспортно-експедиційних послуг, експедитор діє в інтересах замовника виключно в рамках цього договору. Залучення до виконання третіх осіб не потребує попереднього погодження замовником, та укладається експедитором на власний розсуд.

У своїй діяльності сторони керуються положеннями цього договору , Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГІВ) і Протоколу до Конвенції КДПВ від 05.07.1978 Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Господарським та Цивільним кодексом України, Законом України «Про експортно-експедиторську діяльність", іншими Конвенціями, законами та нормативно-правовими актами України, що відносяться до міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом (п. 1.5. договору).

Умовами п. 2.1. договору визначено, що експедитор здійснює надання послуг на підставі письмової Заявки замовника.

Замовник подає Заявку експедиторові не пізніше, ніж за 3 (три) дня до очікуваної дати відвантаження (п. 2.3. договору).

Згідно з п. 2.5. договору протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання підтвердження прийняття Заявки експедитором, замовник здійснює попередню оплата згідно рахунку-фактури, розмір якої визначений у заявці. Подальші розрахунки між сторонами визначаються умовами заявки.

Разом із наданням вантажів для перевезення, замовник надає експедитору СМR- міжнародну товаротранспортну накладну, та інші документи без яких експедитор не матиме змоги надані послуги згідно до умов даного Договору (п. 2.7. договору).

Після виконання Заявки експедитор протягом 3 (трьох) робочих днів надає замовникові акт виконаних робіт (п. 2.8. договору).

Замовник зобов`язаний підписати акт виконаних послуг або надати вмотивовану відмову від його підписання упродовж 3 (трьох) робочих днів від дати його отримання. У разі не підписання або не повернення Акта та відсутності обґрунтованих заперечень у зазначений в цьому пункті договору термін, Акт вважається підписаним замовником, а відповідні послуги вважаються належним чином наданими експедитором і прийнятими замовником (п. 2.9. договору).

Сторони дійшли згоди, що копії документів (первинні, договори, заявки тощо) мають силу оригіналів. Однак, це не звільняє замовника обов`язку направлення на протязі трьох днів на адресу експедитора оригіналів вказаних документів. Порушення надання оригіналів документів тягне за собою відповідальність встановлену умовами вказаного договору (п. 2.10. договору).

Відповідно до п. 9.1. цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2024 року. Сторони не звільняються від виконання своїх зобов`язань після закінчення терміну дії цього договору в частині врегулювання розрахунків між сторонами і рекламаціям.

За доводами позивача, на виконання умов даного договору відповідачем як замовником було укладено Заявку № 3024 від 20.11.2023, що викладена у Додатку № 1 до Договору на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і міжміському сполученні № 2856d/z від 23 серпня 2023 року.

Так у Заявці № 3024 від 20.11.2023 сторонами погоджено, зокрема:

дата та час подачі ТЗ 22.11.2023 (п.3);

маршрут перевезення вантажу: Kirklareli OSB 2. Cad:2 Kirklareli/Turkiye (адреса завантаження) - вул. Героїв Космосу, 2б, м. Київ, Україна (адреса розвантаження) (п.п. 4,12);

вартість перевезення 51 800,00 грн (п. 13);

форма порядок та строки оплати - безготівковий розрахунок по прибуттю на митний термінал (п. 14);

номер ТЗ - DAF АТ4760Н/АТ9557ХP (п. 15);

контактні дані водія - Івасюк Микола (п.16);

Також у п. 2 заявки «Особливі умови» сторонами визначено, що простій ТЗ під завантаження понад 24 години і розвантаження понад 24 години у міжнародному напрямку (з урахуванням митних процедур)» оплачується - 100 дол./доба.

У позовній заяві позивачем зазначено, що на виконання умов договору позивачем як експедитором, із залученням третіх осіб (ТОВ «ТАРГО-ТРАНС»), було надано послуги перевезення вантажу відповідача як замовника.

Так за доводами позивача, транспортний засіб DAF АТ4760Н/АТ9557ХP прибув на місце 22.11.2023, а на кордон, а саме, на Чернівецьку митницю ДФС зазначений ТЗ із причепом прибули 30.11.2023, що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) та відміткою в ній.

Вивантаження вантажу відбулося, що підтверджується печаткою відповідача у міжнародній товаро-транспортній накладній серії А№ 500729 (CMR).

На виконання умов договору сторонами також складено акт надання послуг № 3024/а на загальну суму 57 150, 00 грн.

Як вказує позивач у позовній заяві, 06.12.2023 останнім виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 3024 на суму 57 150,00 грн й направлено на електронну пошту відповідача та 07.02.2024 засобами поштового зв`язку ТОВ «Нова Пошта» (експрес- накладна № 59 0010 9960 4645).

Відповідачем у свою чергу було частково оплачено надані послуги перевезення у сумі 10 000,00 грн, у зв`язку з чим у відповідача утворився борг перед позивачем у розмірі 47 150 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Частиною 2 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача доставити довірений йому вантаж до пункту призначення, а відповідач зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як вбачається з матеріалів справи, факт надання послуг за заявкою № 2024 від 20.11.2023 підтверджується CMR серії А№ 500729 з відміткою про митне оформлення та про отримання товару одержувачем.

Як вбачається із матеріалів справи сторонами складено акт надання послуг № 3024/а на загальну суму 57 150, 00 грн.

На виконання умов договору за вказаною заявкою позивачем також було виставлено рахунок-фактуру № 3024 від 06.12.2023 на суму 57 150,00 грн, який направлено на електронну пошту відповідача та 07.02.2024 засобами поштового зв`язку ТОВ «Нова Пошта» (експрес- накладна № 59 0010 9960 4645).

Як вбачається із матеріалів справи, гарантійним листом № 09/06-1 від 25.01.2024 відповідач гарантував оплату за договором на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполучені №2857d/z від 23.08.2023 та заявки № 3024 від 20.11.2023 на загальну суму 57 150,00 грн.

Також судом взято до уваги, що у позовній заяві позивач вказує на часткове погашення боргу відповідачем 06.02.2024 у розмірі 10 000,00 грн.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не подано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано, хоча про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином.

Враховуючи, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений та документально підтверджений, а строк оплати за договором є таким, що настав, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 47 150,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 563,67 грн та інфляційні втрати в розмірі 630,25 грн, розрахованих за період з 09.12.2024 по 06.04.2024

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо оплати орендних платежів за договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення сум інфляційних втрат та 3 % річних, судом встановлено, що їх розмір становить більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума інфляційних втрат та 3% річних у заявленому позивачем розмірах.

Що стосується заявленої до стягнення штрафу у розмірі 34 290,00 грн, нарахованої за загальний період прострочення з 09.12.2023 по 06.04.2024.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку з оплати за послуги не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Так, відповідно до ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що у п. 5.4.3. договору сторонами визначено відповідальність замовника у разі не сплати або невчасної сплати рахунків експедитора у вигляді штрафу у розмірі 0,5 % від недоплаченої суми за кожен день такого прострочення.

Розмір погодженої сторонами у договорі штрафної санкції, обрахованої у відсотковому розмірі за кожен місяць прострочення, відповідає поняттю «пеня». Зазначення у договорі неустойки (пені) як штрафу не перетворює її в штраф і не є підставою для відмови у стягненні неустойки (пені) у разі прострочення виконання зобов`язання (сплати коштів).

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17.

Отже, оскільки у договорі штрафної санкції, обрахованої у відсотковому розмірі за кожен місяць прострочення, та враховуючи приписи ст. 459 ЦК України, суд приходить до висновку, що у п. 5.4.3. договору сторонами визначено відповідальність на неналежне виконання грошового зобов`язання у вигляді пені.

Водночас, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

За приписами частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 910/10224/14, від 23.05.2018 року у справі № 910/15492/17 та від 06.03.2019 року у справі № 916/4692/15.

З урахуванням викладеного, судом здійснено власний перерахунок розміру пені, враховуючи положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та часткову оплату боргу, за яким сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 5 113,42 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню. В іншій частині вимог про стягнення пені слід відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов`язку чи відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Згідно з приписами ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано договір про надання правової допомоги від 29.03.2024, укладеного між адвокатом Глущенко Олександром Сергійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЄК Є.Т.С.», Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги згідно договору від 27.05.2024, детальний опис робіт та ордер на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄК Є.Т.С.» серії СА № 1044615.

Умовами п. 1.1 договору про надання правової допомоги від 29.03.2024 визначено, що Замовник доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

У п. 1.2. договору про надання правової допомоги від 29.03.2024 визначено, що Адвокат бере на себе зобов`язання виконати наступну правову роботу: організувати та вести роботу за матеріалами, наданими Замовником; зібрати та підготувати матеріали, що необхідні для захисту порушеного, невизнаного та (чи) оспореного права Замовника в судових та (та) інших органах; зібрати та підготувати матеріали, що необхідні для представництва інтересів Замовника в судових та (чи) інших органах.

Розділом 4 договору про надання правової допомоги від 29.03.2024 передбачено гонорар адвоката, зокрема: розмір гонорару визначається Адвокатом за погодженням із Замовником. Сторони дійшли згоди та зокрема погодили: усну консультацію з вивченням документів та правового аналізу Договору № 2856 - 1500 грн (фіксована ставка, у розрахунку 1 год.*1500 грн.); вивчення останніх рішень/судова практика з аналогічних спорів 3 000 грн (фіксована ставка, у розрахунку 2 год.*1500 грн); складання і подача позовної заяви до господарського суду м. Києва щодо стягнення з TOB «АРТВАЛ КОМПАНІ» грошових коштів відповідно до умов вище вказаного Договору № 2856 7500 грн (фіксована ставка, у розрахунку 5 год.*1500 грн); написання інших процесуальних документів та участь у судових засіданнях 3 000 грн (фіксована ставка, у розрахунку 2 год.*1500 грн). За прийняття доручення до виконання, згідно цього договору, Замовник виплачує суму гонорару у розмірі 15 000 грн.

За актом приймання-передачі наданої правничої допомоги від 27.05.2024 Адвокат надав, а Замовник прийняв наступну правову допомогу у справі № 910/4296/24, що знаходиться на розгляді у Господарському суді міста Києва:

1) консультація, вивчення документів, укладення договору про надання правничої допомоги - витрачено 2 год, вартість послуг склала 3 000,00 грн;

2) вивчення судової практики, написання позовної заяви, сканування документів, що є додатками до позову, відправлення примірника позову з додатками через ПАТ «Укрпошта» відповідачеві, подача позову до суду - витрачено 6 год, вартість послуг склала 9 000,00 грн;

3) написання розрахунку судових витрат, написання та підписання акту приймання - передачі виконаних робіт, направлення указаних документів відповідачеві через ПАТ «Укрпошта», виготовлення та завірення доказів відправлення, направлення розрахунку судових витрат з додатками та суду - витрачено 2 год, вартість послуг склала 3 000,00 грн.

З урахуванням наданих доказів, представник позивач вказує про понесення адвокатських витрат у розмірі 15 000 грн за надану правничу допомогу в межах справи №910/4296/24.

Судом встановлено, що Глущенко Олександр Сергійович є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

Частиною 4-5 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).

Водночас, суд враховує, що включення до складу наданих адвокатом послуг, таких як "аналіз документів, судової практики та підготовка правової позиціях щодо способу захисту у справі" не можуть бути виділені в окремий вид послуг, позаяк є обов`язковою передумовою здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі, а відтак поглинаються послугами "складання та подання позову до суду» у даній справі.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, враховуючи результати розгляду даної справи - часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 5 822,26 грн.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТВАЛ КОМПАНІ» (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, буд. 3, офіс 35, ідентифікаційний код 43767705) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄК Є.Т.С.» (18021, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Героїв Дніпра, буд. 51, кв. 120, ідентифікаційний код 41473292) заборгованість за договром у розмірі 47 150 грн 00 коп., пеню у розмірі 5 113 грн 42 коп.; 3% річних у розмірі 563 грн 67 коп.; інфляційні втрати у розмірі 630 грн 25 коп.; судовий збір у розмірі 1 567 грн 09 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 822 грн 59 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.06.2024.

Суддя Л.Г. Пукшин