Рішення

від 12.06.2024 по справі 910/3789/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2024Справа № 910/3789/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДЖИ ПРОДАКШН"

(19000, Черкаська обл., Черкаський р-н, місто Канів,

вул. Дорошенка Михайла Гетьмана, буд. 1;

ідентифікаційний код: 42602802)

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Виробниче підприємство "РОЗФУД"

(02091, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 6Г;

ідентифікаційний код: 43851723)

про стягнення 5 013 815,98 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІДЖИ ПРОДАКШН" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "РОЗФУД" (далі-відповідач) про повернення суми попередньої передоплати у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору поставки №38429 від 15.02.2022 у загальному розмірі 5 013 815,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "РОЗФУД" не виконало належним чином умову Договору поставки №38429 від 15.02.2022 та не поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІДЖИ ПРОДАКШН" товари згідно специфікацій №1 від 15.02.2023 та №3 від 15.02.2023 у зв`язку з чим позивач просить суд повернути суму попередньої передоплати за договором поставки у розмірі 5 013 815,98 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва №910/3789/24 від 04.04.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.05.2024 року.

18.04.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

22.04.2024 позивачем подано відповідь на відзив із спростуванням аргументів позивача.

29.04.2024 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 01.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.06.2024.

У судовому засіданні 12.06.2024 суд заслухав вступні слова представників сторін, дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог.

У судовому засіданні 12.06.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

15 лютого 2022р. між ТОВ «Виробниче підприємство «РОЗФУД» (надалі, також, - Постачальник, Відповідач) та ТОВ «ВІДЖИ ПРОДАКШН» (надалі, також, - Покупець, Позивач) було укладено Договір поставки (довгостроковий) №38429 (надалі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність Покупця у визначений Договором строк Товар, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний Товар і сплатити за нього обумовлену Договором грошову суму.

Предметом поставки є Товар, перелік та термін поставки, зазначаються у рахунках-фактурах, видаткових накладних або специфікаціях до Договору, або в інших документах, підписаних Сторонами, які є невід`ємними частинами даного Договору (п. 1.2 Договору).

Товар, вказаний в п. 1.2 цього Договору, поставляється Покупцю однією партією (п. 2.1. Договору). Всі технічні характеристики товару визначаються згідно Специфікацій, що є невід`ємною частиною даного Договору (п. 2.1.2).

Відповідно до п. 3.1 Договору, партія товару, що узгоджена відповідною специфікацією або додатком, повинна бути поставлена Покупцю не пізніше строків, зазначених в специфікації (додатку).

Ціна на Продукцію, вартість кожної партії товару, що поставляється та умови оплати вказується в специфікаціях (п.п. 4.1, 4.5 Договору).

Згідно п. 3.5 Договору, не пізніше 24 годин після відвантаження продукції, Постачальник повинен повідомити Покупця шляхом відправлення електронного або факсового повідомлення або по телефону наступні відомості, у тому числі, назва Товару, номер накладної, дату відвантаження тощо.

Згідно Специфікації №1 від 15.02.2023р.: Товаром є Автоклав горизонтальний САГ-68-13 у кількості 3 шт. вартістю із ПДВ 8 601 999,99 грн. та Загружчик корзин у кількості 3 шт. вартістю із ПДВ 654 924,99 грн. Разом із ПДВ - 11 108 309,98 грн. Умовами оплати, зокрема, є передплата - 40%. 13% - перед відвантаженням 1-го автоклава, 13% - перед відвантаженням 2-го автоклава, 13% - перед відвантаженням 3-го автоклава, 7% - протягом 10 календарних днів після проведення Постачальником пусконалагоджувальних робіт 1-го автоклава, але не пізніше 30 календарних днів після його доставки, 7% - протягом 10 календарних днів після проведення Постачальником пуско-налагоджувальних робіт 2-го автоклава, але не пізніше 30 календарних днів після його доставки, 7% - протягом 10 календарних днів після проведення Постачальником пусконалагоджувальних робіт 3-го автоклава, але не пізніше 30 календарних днів після його доставки. Умови доставки: FCA - м. Київ, склад Постачальника. Термін поставки 1-го автоклава: до 90 календарних днів з моменту проведення передрати. Термін поставки 2-го автоклава: до 105 календарних днів з моменту проведення передрати. Термін поставки 3-го автоклава: до 120 календарних днів з моменту проведення передрати. Отже, строк поставки 1-го автоклава - до 17.06.2023р.

На виконання умов договору ТОВ «ВІДЖИ ПРОДАКШН» 20.03.2023р. була перерахована сума передплати у розмірі 4 443 323,98 грн. (тобто, передплата 40%, що визначена умовами Специфікації №1), що підтверджується платіжною інструкцією №17337 від 20.03.2023р.

Водночас, звертаючись до суду із позовом, Позивач вказує, що протягом 90 календарних днів з моменту проведення передплати Відповідач не повідомив Позивача, відповідно до п. 3.5 Договору, зокрема, про дату відвантаження автоклаву.

Як встановлено судом та не заперечується Сторонами, Відповідачем у строк до 17.06.2023р. не був поставлений Товар відповідно до умов договору та Специфікації №1.

Також, згідно Специфікації № 3 від 15.02.2023р.: Товаром є Конвеєр стрічковий з чашами для подачі продукту у кількості 2 шт. вартістю із ПДВ 950 820,00 грн. Умови оплати: Передплата - 50%, 30% - по готовності до відвантаження зі складу Постачальника, 20% - протягом 10 календарних днів після проведення Постачальником пусконалагоджувальних робіт, але не пізніше 30 календарних днів після його доставки. Умови доставки: FCA - м. Київ, склад Постачальника. Термін поставки: до 70 календарних днів х моменту проведення передрати. Отже, строк поставки - до 28.05.2023р.

На виконання умов договору ТОВ «ВІДЖИ ПРОДАКШН» 20.03.2023р. була перерахована сума передплати у розмірі 570 492,00 грн. (тобто, передплата 50%, що визначена умовами Специфікації №3), що підтверджується платіжною інструкцією №17338 від 20.03.2023р

Водночас, як вказує Позивач, протягом 70 календарних днів з моменту проведення передплати Відповідач не повідомив Позивача, відповідно до п. 3.5 Договору, зокрема, про дату відвантаження Товару. Відповідачем у строк до 28.05.2023р. не був поставлений Товар відповідно до умов договору та Специфікації №1.

У зв`язку із неналежним виконанням Відповідачем зобов`язання зі своєчасної поставки Товару, Позивач скористався своїм правом, визначеним ч. 2 ст. 693 ЦК України та звернувся до Відповідача із вимогою №29/02/2024-П від 29.02.2024р. про повернення суми попередньої оплати у розмірі 5 013 815,98 грн. (4 443 323,98 грн. +570 492,00 грн.).

На зазначену вимогу Відповідач направив відповідь (копія додається), згідно якої Відповідач зазначив, що ним належним чином виконуються зобов`язання за Договором, ним виготовлений 1-й автоклав та готовий до відвантаження.

В обґрунтування позовних вимог Позивач вказує, що станом на момент звернення до суду, Відповідач так і не передав Товар Покупцю за Договором, суму попередньої оплати так і не повернув.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання зобов`язання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з повернення попередньої оплати у розмірі 5 013 815,98 грн. (4 443 323,98 грн. +570 492,00 грн.) відповідачем не виконано.

Доказів поставки товару (підписаного акту прийому передачі), або відмови позивача від прийняття обладнання або повернення суми попередньої оплати матеріали справи не містять. вказане відповідачем не заперечується.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом з цим, Верховний Суд України зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Предметом позову у даній справі є саме стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України, оскільки, відповідачем не було передано оплачений товар.

Відповідно до висновку Верховного Суду в постанові від 13 травня 2019 року по справі №910/15009/17 оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не передав товар, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували ч.2 ст.693 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову і повернення позивачу попередньої оплати.

Таким чином, у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов`язок поставити його. Проте, відповідач не здійснив поставку товару в повному обсязі.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що Позивач не виконав свого обов`язку з перерахування Відповідачу попередньої оплати у повному обсязі, а у Відповідача не виник обов`язок з поставки товару, що виключає право Позивача вимагати повернення суми попередньої оплати, яка в порушення умов Договору не сплачена останнім у погодженому сторонами розмірі.

Водночас, матеріалами справи, її фактичним обставинами встановлено, що позивач виконав свій обов`язок щодо передплати за Товар, а строк оплати по 13% за кожен автоклав згідно специфікації №1 та 30% згідно специфікаціх№3 не настали, оскільки зумовлені певною подією (повідомленням про готовністю до поставки Товару).

Суд погоджується із твердженням Позивача, що Відповідач порушив свій обов`язок щодо своєчасної поставки Товару, а саме: не поставив 1-й автоклав у строк 17.06.2023р., 2-й автоклав - у строк до 02.07.2023, 3-й автоклав - в строк до 17.07.2023р. та конвеєр - у строк до 28.05.2023р.

Аргумент Відповідача стосовно того, що попередня оплата передбачена умовами договору поставки здійснюється Покупцем для закупівлі Постачальником матеріалів та запчастин необхідних для виготовлення обладнання, оскільки обладнання, зокрема (АВТОКЛАВ горизонтальний, конвеєер стрічковий) виготовляється ТОВ «ВП «РОЗФУД» згідно креслень та технічних характеристик за кожною поставкою окремо під індивідуальне замовлення визнається судом юридично неспроможним з огляду на встановлені вище обставини справи.

Водночас, твердження Відповідача стосовно того, що у червні 2023 року було виготовлено обладнання, а саме 1-ий автоклав горизонтальний САГ-68-13, про що було повідомлено ТОВ «ВІДЖИ ПРОДАКШН» відхиляється судом, оскільки належних доказів такого повідомлення до матеріалів справи не представлено.

Вказані твердження також спростовуються тим, що ТОВ «ВІДЖИ ПРОДАКШН» не було повідомлено про виготовлення будь-якого обладнання (Товару), у тому числі, автоклаву горизонтального САГ-68-13 у червні 2023р. або, навіть, в інші розумні строки. З моменту попередньої оплати (20.03.2024р.) до моменту написання вимоги (29.02.2024р.) минув майже рік, тоді як усі строки поставки за договором чітко визначені та спливли ще у травні-липні 2023 року.

Також із матеріалів справи судом встановлено, що вперше відповідач написав про виготовлення Товару у відповідь на вимогу позивача про повернення суми попередньої оплати (вимога та відповідь додавались до позовної заяви), тобто вже після того, як Позивач реалізував одну із наданих йому ч. 2 ст. 693 ЦК України правомочностей, обравши повернення суми попередньої передплати, у зв`язку із порушенням Відповідачем його обов`язку із своєчасної поставки Товару.

До відзиву не надано жодного доказу щодо твердження Відповідача щодо повідомлення ТОВ «ВІДЖИ ПРОДАКШН» про виготовлення 1-го автоклаву горизонтального САГ-68-13 ані в якусь дату в червні 2023 року, ані в іншу якусь дату.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 5 013 815,98 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, приймаючи дане рішення за наслідками оцінки в своїй сукупності перебігу спірних правовідносин сторін за Договором, їх поведінки, зібраних в матеріалах справ доказів та пояснень учасників справи суд виходить з наступного.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме: змінено назву статті 79 такого Кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що дійсно між сторонами склалися правовідносини із надання поворотної фінансової допомоги., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, в той час як недобросовісність відповідача полягає у неповерненні суми безвідсоткової фінансової допомоги.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аргументи та заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог, суд розглянув та відхилив, як такі, що не спростовують заявлених позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "РОЗФУД" (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 6Г; ідентифікаційний код: 43851723) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДЖИ ПРОДАКШН" (19000, Черкаська обл., Черкаський р-н, місто Канів, вул. Дорошенка Михайла Гетьмана, буд. 1; ідентифікаційний код: 42602802) 5 013 815,98 грн. передплати та 60 165,79 грн. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 18.06.2024

Суддя М.О. Лиськов