Рішення

від 17.06.2024 по справі 916/59/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/59/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛТОНС ГРУП" (код ЄДРПОУ 43616486, 65114, м. Одеса, просп. Небесної Сотні, буд. 47/3)

про стягнення 152999,96 грн.

Позивач Військова частина НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛТОНС ГРУП" про стягнення 152999,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про закупівлю товарів за державні кошти №72 від 10.08.2022.

Ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою суду від 22.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та вирішено інші процесуальні питання

Так, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 22.01.2024 була направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "МІЛТОНС ГРУП" на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

06.02.2024 вищевказане поштове відправлення повернулось до суду як не вручене із довідкою поштової установи з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Також, додатково ухвалу про відкриття провадження у справі судом було направлено відповідачу на наявну у позовній заяві електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1.

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, 10.08.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛТОНС ГРУП" (далі - постачальник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №72 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується у 2022 році поставити замовнику товар, зазначений в п. 1.2. цього договору, відповідно до технічних, якісних та кількісних характеристик, зазначених у Додатку 2, якість якого відповідає вимогам державних стандартів, і підтверджується документально у встановленому порядку, а замовник прийняти і оплатити такий товар з метою забезпечення потреби в умовах воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 169 "Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" (із змінами) за рахунок коштів, виділених відповідно до рішення Одеської міської ради від 23.06.2022 № 121 "Про внесення змін до Міської цільової програми "Безпечне місто Одеса" на 2020-2022 роки, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 18 березня 2020 року № 5797-VІІ.

За умовами п.1.2. та 1.3. договору, постачальник зобов`язується у 2022 році поставити замовнику товар, а саме: одноразовий посуд згідно ДК 021:2015:39220000-0 (Кухонне приладдя товари для дому та господарства і приладдя для закладів громадського харчування) на суму 1529999,62 грн. з ПДВ. Кількість та асортимент товару - відповідно до Специфікації товару, яка додається до договору і є його невід`ємною частиною (додаток № 1 до цього договору).

Відповідно до розділу 3 договору, загальна ціна цього договору становить 1529999,62 грн. з ПДВ. Ціна кожного найменування, що входить до складу товару, зазначається у специфікації товару (додаток № 1 до цього договору) та є його невід`ємною частиною. Валютою даного договору є гривня України. Ціна цього договору включає вартість пакування товару (тари упаковки), його завантаження та доставка до місця поставки, зазначеного у п. 5.1. цього договору.

За умовами п. 6.3. договору постачальник зобов`язаний:

- забезпечити поставку товару з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти товар на умовах та строки, встановлені цим договором;

- у визначені цим договором терміни надати замовнику для здійснення оплати належним чином оформлені документи (рахунки, накладні тощо);

- забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору;

- забезпечити за свій рахунок упаковку та маркування товару, необхідних для його перевезення до місця поставки, розвантаження (завантаження) та зберігання протягом терміну дії гарантії, визначеного пунктом 2.2 розділу 2 цього договору;

- нести всі ризики, яких може зазнати товар до моменту його передачі замовнику.

Відповідно до п. 7.1. та 7.2. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Відповідальність постачальника:

- за порушення умов зобов`язань щодо якості (комплектності) товару з постачальника стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісного (некомплектного) товару;

- за порушення строків поставки товару, передбачених п. 5.2. цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню розмірі 0,1% вартості товару, з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості товару;

- за безпідставну відмову від поставки (недопоставки) товару постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 10% вартості непоставленого (недопоставленого) товару;

- за кожний день прострочення усунення недоліків товару або невиконання вимоги про його заміну, постачальник сплачує замовнику неустойку в розмірі 1% вартості неякісного товару.

Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір набирає чинності і діє до 23.08.2022 або може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в України понад період, визначений Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами), але не довше ніж до 31.12.2022.

Згідно з пунктом 10.3. договору, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Відповідно до п. 11.5. договору, дострокове розірвання договору може бути здійснене в таких випадках: за згодою обох сторін, оформленою шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору між сторонами; замовником в односторонньому порядку, у випадках, передбачених цим договором. Договір вважається розірваним на вимогу замовника на умовах, передбачених цим договором, з дати, зазначеної замовником в повідомленні про розірвання договору; у інших випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством України. У разі дострокового розірвання договору сторони протягом чотирнадцяти робочих днів з дня його розірвання договору здійснюють всі остаточні розрахунки за цим договором.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

В матеріалах справи наявна специфікація (яка є Додатком №1 до договору №72 від 10.08.2022), в якій визначено найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю та загальну ціну товару.

Також, позивачем долучено реєстр бюджетних зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 11.08.2022 №85.

22.08.2024 відповідач звернувся до позивача з листом, в якому повідомив Військову частину НОМЕР_1 про те, що у зв`язку з різким подорожчанням відповідач не має змоги виконати умови договору, а саме поставити товари необхідної якості в необхідній кількості і просив розірвати договір.

У відповідь на вище вказаний лист позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій запропонував укласти додаткову угоду та повідомив, що у разі відмови від укладення додаткової угоди, а рівно ненадання відповіді у строк до 31.08.2022, позивач буде вважати договір розірваним з 23.08.2022 в односторонньому порядку за ініціативи замовника, а також вимагав сплатити за безпідставну відмову від поставки товару замовнику штраф у розмірі 152999,96 грн., що становить 10 % вартості непоставленого товару.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання не виконав, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу частин першої, четвертої статті 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як визначено частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних правовідносин, різновидами яких є правовідносини, які виникають з договорів поставки, на принципах рівності сторін, свободи договору та урахуванням обов`язкових вимог щодо такого виду договорів та зазначенням його істотних умов і у відповідній формі.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.6, ч.ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до п.1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення", вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції .

За ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі договору виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими відповідач зобов`язувався у 2022 році поставити замовнику товар, зазначений в п. 1.2. цього договору, відповідно до технічних, якісних та кількісних характеристик, зазначених у Додатку 2, якість якого відповідає вимогам державних стандартів, і підтверджується документально у встановленому порядку, а замовник - прийняти і оплатити такий товар.

При цьому, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, товар не поставив, звернувся до позивача з необґрунтованим підтверджуючими доказами листом щодо неможливості виконати умови договору з огляду на різке подорожчанням товару та просив розірвати договір.

Разом з цим суд зауважує, що у разі здійснення господарської діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності. Тому правові підстави перекладати комерційний ризик відповідача на позивача шляхом звільнення першого від відповідальності за неналежне виконання прийнятих зобов`язань відсутні.

Разом з тим, у пункті 7.2. договору сторонами передбачено, що за безпідставну відмову від поставки (недопоставки) товару постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 10% вартості непоставленого (недопоставленого) товару.

При цьому, відповідач заперечень щодо викладених у договорі умов не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував. Сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства. Згідно з положеннями статті 526 ЦК України, статей 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а в силу приписів статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм чинного законодавства, дослідивши всі обставини, що мають значення для справи, надавши їм відповідну правову оцінку та врахувавши факт неналежного виконання відповідачем умов договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 152999,96 грн. штрафу позивачем належним чином обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які містяться в матеріалах справи, а відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору за розгляд позову у розмірі 2684,00 грн., відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛТОНС ГРУП" (код ЄДРПОУ 43616486, 65114, м. Одеса, просп. Небесної Сотні, буд. 47/3) на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) штраф у розмірі 152999 (сто п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 96 коп., судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 17 червня 2024 р.