Постанова

від 12.06.2024 по справі 917/882/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/882/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.)

від 27.02.2024

у справі № 917/882/22

за позовом ОСОБА_1

до Державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради Бугая Ігоря Валерійовича,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з додатковою відповідальністю "Укроліяпродукт"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Виконавчий комітет Скороходівської селищної ради,

про визнання протиправною та скасування державної реєстрації,

за участю представників учасників справи:

позивача - Бєлкін М.Л.,

відповідача - не з`явився,

третьої особи 1 - Білоцерковець Н.В.,

третьої особи 2 - не з`явився.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради Бугая Ігоря Валерійовича (далі - державний реєстратор, відповідач) про визнання протиправною та скасування державної реєстрації змін до відомостей, вчинені відповідачем в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) про юридичну особу (реєстраційну дію) - запис 1005641070019000477 від 28.06.2022 щодо Товариства з додатковою відповідальністю «Укроліяпродукт» (далі - ТДВ «Укроліяпродукт»).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на вчинення відповідачем спірного реєстраційного запису за відсутності рішення загальних зборів ТДВ «Укроліяпродукт», що є порушенням вимог пунктів 2, 3 частини другої статті 6, частини четвертої статті 17, пунктів 5, 6, 8 частини другої статті 25, пункту 5 частини першої статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 у справі №917/882/22 позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (реєстраційну дію) - запис 1005641070019000477 від 28.06.2022 щодо ТОВ «Укроліяпродукт».

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов висновку, що спірна реєстраційна дія/запис проведена/вчинена державним реєстратором за відсутності законодавчо визначених підстав, а саме: за відсутності рішення загальних зборів учасників ТДВ «Укроліяпродукт» про зміну його місцезнаходження та за відсутності установчого документу (статуту) товариства у новій редакції, а, отже, з порушенням пункту 3 частини другої статті 6, пунктів 2, 8 частини четвертої статті 17, пункту 8 частини другої статті 25, пунктів 4, 5 частини першої статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». При цьому судом враховано, що проведення/вчинення спірної реєстраційної дії/запису за відсутності на те законодавчо визначених підстав порушує корпоративні права позивача як учасника та кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи ТДВ «Укроліяпродукт» на участь в управлінні цим товариством, впливає на точність і достовірність розміщеної у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі інформації щодо місцезнаходження цього товариства.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 у справі №917/882/22 рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції відзначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки позов подано до неналежного відповідача, що, у свою чергу, є самостійною підставою для відмови у позові.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 у справі №917/882/22, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 у справі залишити в силі.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №912/1625/20 (щодо застосування статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статей 45, 48 ГПК України).

При цьому як вказує скаржник посилання апеляційного суду, що постановою від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові від 01.07.2021 у справі № 912/1625/20, не відповідають дійсності.

Також позивач акцентує, що правові висновки, викладені у постанові від 05.07.2023 у справі №910/15792/20, на яку посилається апеляційний суд, не можна брати до уваги, оскільки справи не є подібними, адже у вказаній постанові відсутній висновок про застосування статті 34 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

3.3. ТДВ «Укроліяпродукт» 20.05.2024 подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Треті особи відзиви на касаційну скаргу до Суду не подавали.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень

4.1. ТДВ "Укроліяпродукт" діє на підставі статуту ТДВ "Укроліяпродукт", затвердженого протоколом загальних зборів учасників ТДВ "Укроліяпродукт" від 14.07.2017 № 13.

Відповідно до пункту 2.3 статуту визначено місцезнаходження товариства: 38100, Полтавська область, м. Зіньків, вул. Паркова, 146.

Згідно з пунктом 3.2 статуту засновниками (учасниками) товариства є фізичні особи-громадяни України та юридичні особи, зокрема ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 9.1 статуту вищим органом управління товариства є Збори учасників.

Підпункти 1-14 пункту 9.2 статуту містять перелік питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників, серед яких: внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу (пункт 2).

Відповідно до пунктів 10.1, 10.2, 10.4 статуту в товаристві створюється одноосібний виконавчий орган - Директор, який вирішує всі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що належать до компетенції Зборів учасників. Збори товариства мають право винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм до компетенції Директора. Директор діє від імені товариства в межах повноважень, встановлених статутом.

4.2. Директор ТДВ "Укроліяпродукт" Григоренко О.Г. прийняв рішення у формі Наказу від 28.06.2022 № 156/1/ОД "Про зміну місцезнаходження", а саме про зміну місцезнаходження ТДВ "Укроліяпродукт" та затвердження нового місцезнаходження: Україна, 01024, місто Київ, вул. Шовковична, будинок 42-44, офіс 304.

4.3. Відповідно до витягу з ЄДР стосовно юридичної особи ТДВ "Укроліяпродукт" вбачається, що ОСОБА_1 є засновником (учасником) юридичної особи, розмір частки якого у статутному капіталі юридичної особи становить 1 547 021,00 грн (25%), та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи.

У розділі "Керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо" витягу з ЄДР стосовно юридичної особи ТДВ "Укроліяпродукт" наявна наступна інформація про керівника та представника юридичної особи:

" Григоренко Олексій Григорович , 01.02.2014 (обмеження укладання договорів (контрактів) без відповідного рішення (протоколу) загальних зборів учасників товариства на суму більше п`яти мільйонів гривень 00 копійок та інші обмеження згідно статуту) - керівник.

Григоренко Олексій Григорович , (повноваження: вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (обмеження укладання договорів (контрактів) без відповідного рішення (протоколу) загальних зборів учасників товариства на суму більше п`яти мільйонів гривень 00 копійок та інші обмеження згідно статуту) - представник".

4.4. ТДВ "Укроліяпродукт" в особі директора Григоренка О.Г. звернулося до Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради із заявою щодо державної реєстрації юридичної особи (форма 2) від 28.06.2022, а саме про державну реєстрацію зміни місцезнаходження ТДВ "Укроліяпродукт".

Директор ТДВ "Укроліяпродукт" Григоренко О.Г. подав до Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради виключно такі документи:

1) заяву про державну реєстрацію змін про юридичну особу, що містяться в ЄДР від 28.06.2022 (далі - Заява);

2) документ про сплату адміністративного збору, що підтверджується наявним у матеріалах справи описом документів, що подаються заявником для проведення державної реєстрації в ЄДР "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" від 28.06.2022.

На підставі наведеної заяви державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб підприємців Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради Бугай Ігорем Валерійовичем внесено до ЄДР такий запис: "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 28.06.2022 15:38:44, 1005641070019000477, Зміна місцезнаходження юридичної особи". Відповідно до внесених змін у ЄДР, у розділі "Місцезнаходження юридичної особи" зазначено: "Україна, 01024, місто Київ, вул. Шовковична, будинок 42-44, офіс 304".

4.5. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, виходив з такого:

- предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для визнання протиправною та скасування спірної реєстраційної дії (запису) у ЄДР;

- позовні вимоги позивачем пред`явлено до державного реєстратора, який у випадку оскарження його рішень, дій або бездіяльності є належним відповідачем у таких спорах, оскільки відповідно до частини першої статті 34 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" він є відповідальною особою за пред`явленими до нього позовними вимогами про скасування проведених ним реєстраційних дій (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 912/1625/20);

- оскільки місцезнаходження товариства міститься у статуті товариства, відтак його зміна передбачає внесення змін до статуту товариства, які віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників;

- для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу (зміни місцезнаходження юридичної особи) мають подаватись установчий документ юридичної особи в новій редакції та примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру;

- збори учасників Товариства не приймали рішення щодо зміни місцезнаходження товариства;

- спірна реєстраційна дія/запис була проведена/вчинена державним реєстратором за відсутності законодавчо визначених підстав, а саме: за відсутності рішення загальних зборів учасників ТДВ "Укроліяпродукт" про зміну місцезнаходження товариства та за відсутності установчого документу (статуту) ТДВ "Укроліяпродукт" в новій редакції, а, отже, вчинена з порушенням норм Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань";

- зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належні та допустимі докази на спростування позовних вимог, заявлені позивачем позовні вимоги про визнання протиправною та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу (реєстраційної дії) - запису 1005641070019000477 від 28.06.2022 щодо ТДВ "Укроліяпродукт", - підлягають задоволенню повністю.

4.6. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення про відмову у позові, виходив з такого:

- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 висловила правову позицію про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи);

- незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Викладене свідчить про те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 відступила від викладеного у постанові від 01.07.2021 у справі № 912/1625/20 висновку Верховного Суду, на який посилається позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу у дані справі, про те, що державний реєстратор у разі оскарження його рішень, дій або бездіяльності є належним відповідачем у таких спорах, оскільки відповідно до частини першої статті 34 Закону №755-IV є відповідальною особою за пред`явленими до нього позовними вимогами про скасування проведених ним реєстраційних дій;

- звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові, відтак рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 у справі №917/882/22 підлягає скасуванню.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №917/882/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №917/882/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Баранець О.М., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 02.05.2024 відкрито касаційне провадження у справі №917/882/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 у справі №917/882/22.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 у справі №917/882/22, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

6.4. Так, скаржник відзначає, що суд апеляційної інстанції помилково відхилив та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.07.2021 у справі №912/1625/20, де відзначено, що відповідно до частини першої статті 34 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державний реєстратор є відповідальною особою за пред`явленими до нього позовними вимогами про скасування проведених ним реєстраційних дій, а відтак є належним відповідачем у таких спорах.

Ураховуючи доводи касаційної скарги, у контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів відзначає, що фактично у даній справі існує спір щодо того чи є державний виконавець належним відповідачем у спорах про визнання протиправною та скасування державної реєстрації щодо юридичної особи.

З огляду на наведене Суд відзначає таке.

6.5. Положеннями частини першої статті 2 ГПК України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Об`єктом судового захисту відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Саме така особа, яка спричинила ці наслідки для позивача щодо його права є стороною у спірному правовідношенні.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 ГПК України).

Сторонами в судовому процесі є позивач та відповідач, якими можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина перша статті 45 ГПК України).

Згідно з вимогами пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України форма та зміст позовної заяви повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог.

Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Схожі правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (пункт 27), від 09.02.2021 у справі №635/4741/17 (пункт 33.2).

Відтак належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 910/15792/20).

6.6. Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення позивач звернувся у справі з позовом до державного реєстратора про скасування реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження ТДВ «Укроліяпродукт».

Отже, у спірних правовідносинах відповідачем за вимогами про скасування вчинення реєстраційних дій щодо юридичної особи позивачем визначено лише орган державної реєстрації.

При цьому як відзначено судом апеляційної інстанції із заявами про залучення в якості відповідача/співвідповідача саму юридичну особу - ТДВ «Укроліяпродукт», позивач до суду не звертався.

6.7. У визначенні належного/неналежного відповідача у справі, що переглядається, колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункт 36), від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц (пункт 53) та від 04.02.2020 у справі №910/7781/19 (пункт 37), де Велика Палата відзначила, що державний реєстратор у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій не є належним відповідачем, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 (пункт 8.23), вирішуючи питання щодо узгодження правових позицій Великої Палати Верховного Суду у питанні належності відповідача у спорах з оскарження реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, підтримала наведені вище висновки та не вбачала підстав для відступу від них.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі №910/15792/20 відзначила і те, що у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків з внесення записів до ЄДРПОУ, що не пов`язана з діями інших суб`єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем в суді. Зокрема у випадку невиконання державним реєстратором вимог суду (бездіяльності) про накладення заборони (арешту) внесеної до ЄДРСР при здійсненні ним реєстраційних дій.

Однак таких позовних вимог у цій справі не заявлено та не встановлено обставин порушення прав позивача виключно діями державного реєстратора, за відсутності прийняття рішення суб`єкта господарювання у сфері управлінських відносин.

Отже, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема у постанові від 05.07.2023 у справі №910/15792/20, суб`єкт реєстраційної діяльності не є належним відповідачем у спорах, пов`язаних зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, стосовно якої до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вносився спірний реєстраційний запис.

Натомість належним відповідачем у спірних правовідносинах є юридична особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), тобто ТДВ «Укроліяпродукт», яка водночас залучена до участі у цій справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а не як відповідач/співвідповідач.

У свою чергу, слід відзначити, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц).

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №761/23904/19 (провадження №61-9953ск20), від 20.01.2021 у справі №203/2/19 (провадження №61-6983ск20), від 06.09.2023 у справі №№757/8221/19-ц).

Отже, звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20.

6.8. Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції, дійшов заснованого на законі висновку, що у даному спорі належним відповідачем є ТДВ «Укроліяпродукт» щодо якого були вчинені реєстраційні дії, пов`язані із зміною місцезнаходження цієї юридичної особи, а відтак, поданий позивачем позов, в силу наведених висновків Великої Палати Верховного Суду (зокрема у справі №910/15792/20) є позовом, пред`явленим до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.

6.9. Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №912/1625/20 слід відзначити таке.

Так, скаржник стверджує, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 прийнята у неподібних правовідносинах, а також те, що вказаною постановою Велика Палата Верховного Суду не відступала від висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №912/1625/20 (які як стверджує скаржник мають бути враховані судом).

У розрізі наведеного колегія суддів відзначає, що згідно з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У наведених справах спір виник з приводу проведення реєстраційних дій - включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу. Для висновку про подібність правовідносин у цих справах, не має значення щодо якої саме події був внесений державним реєстратором до державного реєстру запис: про зміну місцезнаходження юридичної особи чи про зміну складу її учасників тощо.

Отже, оскільки Велика Палата Верховного Суду у названій постанові від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 висловила правову позицію про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), колегія суддів доходить висновку, що вказана постанова Верховного Суду у справі №910/15792/20 ухвалена за подібних правовідносин, що обґрунтовано було враховано судом апеляційної інстанції.

Суд відзначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17-ц роз`яснила, що суди під час вирішення аналогічних спорів мають враховувати саме останній висновок Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно, станом на час вирішення спору у справі № 910/11814/22, врахуванню підлягає саме постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20, а не наведена позивачем постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 912/1625/20.

Відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Суд зазначає, що відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Отже, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, тощо неодноразово наголошувала на тому, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Викладене свідчить про те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 відступила від викладеного у постанові від 01.07.2021 у справі № 912/1625/20 висновку Верховного Суду про те, що державний реєстратор у разі оскарження його рішень, дій або бездіяльності є належним відповідачем у таких спорах, оскільки відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» він є відповідальною особою за пред`явленими до нього позовними вимогами про скасування проведених ним реєстраційних дій.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов також у постанові від 20.02.2024 у справі №910/10049/21.

За таких обставин, зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 відступила від висновку, викладеного у постанові від 01.07.2021 у справі № 912/1625/20, суд апеляційної інстанцій у цій справі № 917/882/22 прийняв оскаржуване судове рішення відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.07.2023 у справі №910/15792/20.

6.10. Відтак, наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.

6.11. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

6.12. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін, як такого, що ухвалене із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 у справі №917/882/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Кібенко