Рішення

від 14.06.2024 по справі 695/4746/23

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/4746/23

номер провадження 2/695/472/24

14 червня 2024 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Середи Л.В.,

за участю: секретаря судового засідання - Оніщенко Н.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Бочаровим Олександром Михайловичем, до Першої Золотоніської державної нотаріальної контори про скасування арешту (обтяження) з нерухомого майна -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Бочаров О.М. звернулась до суду з позовом до Першої Золотоніської державної нотаріальної контори про скасування арешту (обтяження) з нерухомого майна, у якому просить:

- скасувати заборону на нерухоме майно, зареєстровану 20.09.2006 року за № 3760328 Золотоніською міською Державною нотаріальною конторою в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підстава виникнення обтяження: повідомлення б/н Рибколгосп «Дніпровець»;

- виключити з Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно № 3760328 від 20.09.2006 року щодо нерухомого майна за об`єктом: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного Золотоніською міською державною нотаріальною конторою (Першою Золотоніською державною нотаріальною конторою).

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.07.2004 року та договору дарування частини будинку від 23.07.2004 року є власником житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (шістдесят шість).

У жовтні 2023 року позивач звернувся до приватного нотаріуса, щоб подарувати будинок своєму синові, однак отримав інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої дізнався, що на його житловий будинок 20.09.2006 року за № 3760328 Золотоніською міською державною нотаріальною конторою накладено обтяження у вигляді заборони відчуження на підставі повідомлення б/н 22.05.1990 року Рибколгоспу «Дніпровець». Позивач стверджує, що на момент реєстрації права власності заборон на будинок не існувало. Рибколгосп «Дніпровець», який був ініціатором обтяження, на даний час ліквідований та припинив свою діяльність.

Однак вказана заборона у встановленому законом порядку знята не була та продовжує існувати, чим порушує права та законні інтереси позивача щодо користування та розпорядження своїм майном, які вона не може захистити в іншому порядку, окрім як звернення до суду із даним позовом.

Розгляд даної справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на підставі ухвали суду від 14.12.2023 р.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився.

Від представника позивача адвоката Бочарова О.М. надійшла до суду заява про розгляд справи без його участі та без участі позивача, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Представник Першої Золотоніської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, направивши до суду клопотання, відповідно до якого розгляд справи просив проводити за його відсутності, письмових заперечень не подає.

За таких підстав суд здійснює розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об`єктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

На підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.07.2004 року, посвідченого державним нотаріусом Золотоніської районної державної нотаріальної контори Гавриленко Н.П., спадкова справа № 513, та Договору дарування частини будинку від 23.07.2004 року, посвідченого державним нотаріусом Золотоніської районної державної нотаріальної контори Гавриленко Н.П., зареєстрованого в реєстрі за № 8286, згідно з Витягами з Державного реєстру речових прав за № 339307729 від 17.07.2023 року і № 339307532 від 17.07.2023 року, ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (шістдесят шість).

Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер 3760328 на домоволодіння за адресою: Черкаська область, Золотонісьий район, с. с. Домантове, власник: ОСОБА_1 встановлено вид обтяження: заборона на нерухоме майно, що зареєстрована 20.09.2006 за № 3760328 реєстратором: Золотоніська міська державна нотаріальна контора, 19700, Черкаська область, Золотоніський район, м. Золотоноша, вул. Гагаріна, 3-А (04737)2-22-42; підстава обтяження: повідомлення б/н, 22.05.1990, Рибколгосп «Дніпровець».

Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права власності, а саме права володіння, користування та розпорядження власним майном.

Згідно з інформацією Архівного відділу Золотоніської районної державної адміністрації від 05.03.2024 року за вих. № 04-02/25 даних про реєстрацію, ліквідацію, правонаступника рибколгоспу «Дніпровець» в архіві не виявлено. Як вбачається з історичних довідок, наданих архівним відділом Рибколгосп «Дніпровець» відповідно до протоколу № 2 від 14.03.1994 року загальними зборами членів рибколгоспу був перейменований у Колективне риболовецьке підприємство «Дніпровець» Черкаського обласного виробничого рибокомбінату.

Як вбачається з інформації ЄДРПОУ Колективне риболовецьке підприємство «Дніпровець» Черкаського обласного виробничого рибокомбінату не зареєстроване.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч., ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 391 ЦК України вказує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та вказаної вище Конвенції.

Отже вбачається, що застосований захід обтяження майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна унеможливлює вільне володіння, користування та розпорядження позивачем своїм нерухомим майном.

При цьому, суд враховує норми ст. 5 ЦПК України, за якими передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. %

Судом при прийнятті рішення взято до уваги позицію всіх учасників справи.

Станом на теперішній час відсутні будь-які розумні підстави вважати, що збереження вказаного обтяження на житловий будинок є доцільним та пропорційним тій меті, для якої вони на нього накладались.

У відповідності до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» накладення або зняття заборон є нотаріальною дією, вчинення яких в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 916/3108/17 зроблено висновок, що у разі виникнення спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту. Верховний Суд зазначив, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що позивач не заявляє вимоги про право власності на майно, яке піддане арешту, а спору про право на майно зі стягувачами чи боржниками немає, що унеможливлює його захист в окремому позовному провадженні, - не засновані на правильному застосуванні положень ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" та порушують права позивача володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а відтак, ст. 41 Конституції України, ст. ст. 319, 321, 391 ЦК України.

У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно з рішення Європейського суду з прав людини - не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (12-80гс20), держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав.

Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Враховуючи вказане вище та встановлені фактичні обставини, слід дійти висновку, що, вимоги ОСОБА_1 щодо порушення його прав на нерухоме майно підлягають судовому захисту і такий захист не суперечитиме вимогам закону та не порушуватиме прав та інтересів інших осіб.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Протоколу 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) (GC), № 33202/96, п. 107, EC HR 2000-1).

Враховуючи викладене, суд вважає, що під час судового розгляду справи встановлено порушення прав позивача щодо користування і розпорядження своєю власністю, а тому, беручи до уваги принцип «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи, воно підлягає судовому захисту шляхом скасування вказаного обмеження.

З урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі Афанасьев проти України (заява №38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

За таких підстав, оскільки на даний час відсутні підстави для обтяження житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, враховуючи, що обтяження нерухомого майна, яке перебуває у власності позивача, порушує права останньої, як власника та перешкоджають вільному та повноцінному здійсненню нею права володіння, користування та розпорядження своїм майном, суд вважає, що позов в частині скасування заходів обтяження підлягає до задоволення.

У відповідності до ч.3 ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації обтяження на нерухоме майно, що вже належало позивачу, у даному конкретному випадку, судом має бути скасовано заборону на нерухоме майно зареєстроване 20.09.2006 року щодо житлового будинку за адресою: с. Домантове Золотоніського району Черкаської області, архівний запис № 95862-160 від 22.05.1990 року на підставі повідомлення б/н 22.05.1990 року рибколгоспу «Дніпровець», що буде відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечить поновлення порушеного права позивача, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково (тобто без скасування заборони на нерухоме майно та виключення запису).

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із тим позовні вимоги про виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження у виді заборони на нерухоме майно за № 3760328 від 20.09.2006, внесеного на підставі ухвали повідомлення Рибколгоспу «Дніпровець» б/н 22.05.1990, на об`єкт обтяження житловий будинок за адресою: с. Домантове Золотоніського району, задоволені бути не можуть виходячи із наступного.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952 викладено у новій редакції, відповідно до пунктів 1, 2 та 3 частини 3 якої: «Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню».

Отже норми чинного законодавства не передбачають можливості проведення таких дій як виключення із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записів про обтяження нерухомого майна, а тому в цій частині позову слід відмовити.

У зв`язку з викладеним вище суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.,ст. 2, 12, 13, 81, 141, 223, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Бочаровим Олександром Михайловичем, до Першої Золотоніської державної нотаріальної контори про скасування арешту (обтяження) з нерухомого майна - задовольнити частково.

Скасувати обтяження, а саме: заборону на нерухоме майно, що зареєстрована Золотоніською міською державною нотаріальною конторою за № 3760328 від 20.09.2006, та накладена на підставі повідомлення б/н 22.05.1990 Рибколгосп «Дніпровець», на житловий будинок за адресою: с. Домантово Золотоніського району Черкаської області, власник ОСОБА_1 , архівний запис: № 95862-160 від 22.05.1990.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.В. Середа