Рішення

від 14.06.2024 по справі 640/216/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2024 року №640/216/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної аудиторської служби України про зобов`язати вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної аудиторської служби України з вимогами:

- зобов`язати Державну аудиторську службу України здійснити нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на користь ОСОБА_1 за період з 18.12.2015 по 28.08.2020 з розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 684512,44 грн;

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту адміністративно-господарського забезпечення Державної аудиторської служби України з 18.12.2015.

Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

На виконання вимог зазначених приписів, Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративну цю справу скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 цю справу прийнято до провадження суддею Щавінським Р.В., вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 25.04.2024 суд на підставі частини 3 статті 194, частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Позовні вимоги мотивовані несплатою відповідачем єдиного соціального внеску із суми 684 512,44 при перерахунку належного позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно судового рішення. Також для захисту його соціальних прав та гарантій позивач зазначає про наявність підстав для поновлення його на посаді з 18.12.2015, оскільки зазначений період має увійти до стажу роботи.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що позивач у період з грудня 2015 року по серпень 2020 року не був працівником Держаудитслужби, тому підстави для сплати за позивача єдиного внеску відсутні. Щодо вимог про поновлення позивача на посаді зазначив, що такі позовні вимоги уже були предметом судового розгляду і суд відмовив у задоволенні такої вимоги.

Заслухавши учасників справі, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

У 2016 році позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фінансової інспекції України, у якому просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ Першого заступника Голови Державної фінансової інспекції України від 17.12.2015 №956-о про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Адміністративно-господарського департаменту Державної фінансової інспекції України з моменту його прийняття; поновити ОСОБА_1 на посаді директора Адміністративно-господарського департаменту Державної фінансової інспекції України; стягнуто з Державної фінансової інспекції України на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2020 у справі № 826/464/16 визнано протиправним та скасовано наказ Першого заступника Голови Державної фінансової інспекції України від 17.12.2015 №956-о про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Адміністративно-господарського департаменту Державної фінансової інспекції України з моменту його прийняття; стягнуто з Державної аудиторської служби України на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 684 512, 44 грн; звернуто до негайного виконання рішення суду у частині стягнення з Державної аудиторської служби України середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Представник позивача звернувся до Держаудитслужби України із адвокатським запитом, зокрема, щодо надання інформації про нарахування та сплату єдиного внеску за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 у період з грудня 2015 по серпень 2020.

Листом від 07.11.2022 № 01100-14/8889-2022 відповідач повідомив про не нарахування єдиного внеску за ОСОБА_1 період з грудня 2015 по серпень 2020.

Оскільки відповідачем не нараховано та не виплачено єдиний соціальний внесок, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу що здійснює його збір та ведення обліку визначні Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464 -VІ (далі - Закон №2464).

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Статтею 4 Закону №2464 визначений перелік платників єдиного внеску.

Так, згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Положеннями частини другої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.

Згідно з частиною п`ятою статті 7 Закон №2464-VI єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (підпункт 14.180 пункту 14.1 статті 14 ПК).

У пункті 164.1 статті 164 ПК вказано, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Частинами шостою, восьмою статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів.

Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв`язку.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 4 пункту 2 Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду,- середню заробітну плату за вимушений прогул.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі ст.236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом ст.65 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

28.10.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 868, згідно з пунктом 1 якої утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, реорганізувавши Державну фінансову інспекцію шляхом перетворення.

Пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 «Про затвердження Положення про Державну аудиторську службу України» встановлено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) (далі - Положення № 43) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення № 43).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» (далі - постанова КМУ № 266) утворено, як юридичні особи публічного права, міжрегіональні територіальні органи Державної аудиторської служби, у тому числі Північний офіс Держаудитслужби (додаток 1 до постанови КМУ№ 266).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №519-р функції і повноваження Державної фінансової інспекції України, що припиняється, покладено на Державну аудиторську службу України.

З аналізу викладених положень Закону № 2464-VI випливає, що Держаудитслужба у контексті спірних правовідносин та у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI є роботодавцем установою, що використовує працю фізичних осіб на умовах, встановлених чинним законодавством (зокрема на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу»), а тому є платником єдиного внеску і зобов`язане нараховувати його щоразу, виплачуючи таким особам заробітну плату.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2020 встановлено, що порушення трудового законодавства під час незаконного звільнення з роботи позивача та, зокрема, стягнуто на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 684 512, 44 грн.

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується сплата єдиного внеску із присудженої позивачеві суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 684 512, 44 грн.

В контексті таких обставин справи суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, де визначено правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільнення - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства. У цій постанові Велика Палата розмежувала правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП): середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є; відступила від раніше висловлених об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та неодноразово продубльованих нею висновків про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Отже, у разі визнання звільнення незаконним та постановлення судом рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі держава гарантує отримання ним середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, - оскільки цей працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Тому при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний одночасно прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, що обчислюється починаючи з дати незаконного звільнення по дату постановлення рішення про поновлення на роботі, що підлягає негайному виконанню (ст.235 КЗпП). Якщо ж роботодавець затримує/ухиляється від виконання рішення суду про поновлення на роботі (котре підлягає негайному виконанню), то вимушений прогул триває, а суд виносить ухвалу про виплату незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу (від дати постановлення рішення про поновлення на роботі до дати фактичного поновлення цієї особи на роботі). При цьому стягнуті судом суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу мають правову природу заробітної плати.

Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04.08.2022 у справі №380/6129/20 до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 Кодексу законів про працю України).

Аналогічна правова позиція викладена також і в постанові Верховного Суду від 03.05.2023 № 280/4125/21.

Зважаючи на викладене, відповідач є платником єдиного внеску як роботодавець, який використовує працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, тому зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску, а також вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

З огляду на викладене, відповідач як роботодавець-страхувальник при виплаті (згідно рішення суду) застрахованому ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 684 512, 44 грн за період з грудня 2015 по серпень 2020 повинен був, керуючись положеннями частини другої статті 7 Закону №2464-VI, обчислити, нарахувати та сплатити єдиний внесок.

Однак вказаного не зробив, що підтверджується матеріалами справи.

Відтак, наведеними висновками суду спростовуються доводи відповідача про відсутність у нього обов`язку сплати єдиного внеску за позивача за час вимушеного прогулу.

Щодо позовної вимоги про поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту адміністративно-господарського забезпечення Державної аудиторської служби України з 18.12.2015 суд встановив наступне.

Так, правовою підставою для поновлення на роботі, позивач вважає скасування в судовому порядку наказу від 17.12.2015 № 956-о про його звільнення з посади директора Адміністративно-господарського департаменту Державної фінансової інспекції України. Також на переконання позивача задоволення цієї позовної вимоги забезпечить захист соціальних права та гарантів позивача, адже, на його думку, період вимушеного прогулу має увійти до страхового стажу ОСОБА_1 для нарахування пенсії.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У свою чергу страхові внески це надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (стаття 1 Закону № 1058-IV).

У цій справі суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині зобов`язання Держаудитслужби України здійснити нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на користь ОСОБА_1 за період з 18.12.2015 по 28.08.2020 з розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 684512,44 грн.

Тому після сплати відповідачем страхових внесків під час виплати сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.12.2015 по 28.08.2020, частина з яких спрямовується на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, такий період підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Разом з цим, суд зазначає, що Окружним адміністративним судом м. Києва уже надавалася оцінка підставності поновлення позивача на роботі з урахуванням того, що наказ від 17.12.2015 № 956-о про звільнення було визнано судом протиправним та скасовано.

Таким чином, наведені позивачем обґрунтування не є підставою для його поновлення на роботі в силу вимог закону.

Відповідно до частин першої-другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1984,80 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Аналіз наведеної норми Закону № 5076-VI дозволяє зробити висновок, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно - виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Суд зазначає, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, потрібно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

З метою отримання професійної правничої допомоги 28.09.2022 між позивачем та адвокатом Андрійчук Н.В. укладено договір про надання правничої допомоги № 01-28/09, відповідно до якого Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі, 15 000, 00 грн (п. 4.1 Договору).

Відповідно до опису наданих послуг професійної правничої допомоги за Договором № 01-28/09 Адвокатом здійснено такі послуги: отримання для вивчення та аналізу документів Клієнта; складення та направлення адвокатських запитів; обрання правової позиції під час звернення до суду; складення та подання до суду позовної заяви; складення на направлення до суду запиту щодо надання інформації; подання заяв; отримання та вивчення додаткових пояснень відповідача; підготування додаткових пояснень.

Адвокатом видано прибутковий касовий ордер № 1 від 03.10.2020 на суму 7 500, 00 грн.

Відповідач подав заперечення на додаткові пояснення щодо стягнення витрат на правничу допомогу. В обґрунтування своєї позиції суб`єкт владних повноважень послався на те, що заявлений до стягнення розмір витрат є неспівмірним, передчасним та належно не підтверджений.

Застосовуючи наведені вище висновки, суд оцінює характер роботи, про виконання якої зазначено в описі наданих послуг професійної правничої допомоги і вважає, що заявлена до відшкодування сума у розмірі 15 000, 00 грн, не є співмірною із обсягом фактично наданої адвокатом правової допомоги, а також не в повній мірі відповідає критеріям необхідності і пропорційності до предмета спору і складності справи. Отже, заявлений до відшкодування розмір витрат, понесених в суді підлягає зменшенню.

З огляду на вищезазначене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи обставини конкретно цієї справи, суть виконаних послуг, суд вважає, що з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсягу опрацьованого матеріалу, впливу наданих послуг на кінцевий результат розгляду справи, відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу у сумі 7 500, 00 грн.

На переконання суду саме такий розмір є співмірним відповідно до критеріїв, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Враховуючи наведене на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідач належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1984,80 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 500, 00 грн, разом підлягає до стягнення 9 484, 80 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України,

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати Державну аудиторську службу України здійснити нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на користь ОСОБА_1 за період з 18.12.2015 по 28.08.2020 з розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 684512,44 грн.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної аудиторської служби України (ЄДРПОУ 40165856; місцезнаходження: 04070, місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 4,) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 9484 (дев`ять тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.