Рішення

від 18.06.2024 по справі 460/3005/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2024 року м. Рівне№460/3005/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГощанської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Гощанської селищної ради, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Гощанської селищної ради щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та у передачі безоплатно у власність земельної ділянки за межами населеного пункту с.Бочаниця на території Гощанської територіальної громади гр. ОСОБА_1 протиправною;

- скасувати рішення Гощанської селищної ради від 29.09.2023 року №2450 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та у передачі безоплатно у власність земельної ділянки за межами населеного пункту с.Бочаниця на території Гощанської територіальної громади гр. ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Гощанську селищну раду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та у передачі безоплатно у власність земельної ділянкиза межами населеного пункту с.Бочаниця на території Гощанської територіальної громади гр. ОСОБА_1 ;

- стягнути з Гощанської селищної ради на користь гр. ОСОБА_1 1,00 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відмовляючи у затвердження проекту землеустрою відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому наявні підстави для визнання такої відмови протиправною. Вказує, що відповідно до ч. 8 ст. 186 Земельного кодексу України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. У випадку позивача такої невідповідності не встановлено. Окрім того, на земельній ділянці, проект землеустрою щодо відведення якої позивач просить затвердити, знаходяться об`єкти нерухомого майна, які належать позивачу на праві приватної власності, а тому обмеження, передбачені п. 5 ч. 27 Перехідних положень Земельного кодексу України, до позивача застосовуватися не повинні. Вказує, що необхідність неодноразово звертатися до відповідача заради реалізації свого конституційного права набуття у власність земельної ділянки особистого селянського господарства в межах норми, встановленої ст. 121 ЗК України негативно вплинула на морально-психологічний стан позивача. Психологічне напруження, розчарування та незручності, зневіра в справедливість та відчуття безпорадності, необхідність постійного пошуку шляхів вирішення проблеми, заподіяло позивачу моральної шкоди. Позивач вважає, що належним способом захисту порушеного права буде зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, стягнути моральну шкоду в сумі 1,00 грн.

Ухвалою суду від 29.03.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач відзив на позов у строк встановлений судом (п`ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.

Відповідно до ч. 6ст. 162 КАС Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог частини четвертоїстатті 229 КАС України.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

12 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Гощанської селишної ради з з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність площею 2,0000 га, кадастровий номер 5621280800:03:001:0238, за адресою: АДРЕСА_1 (у минулому Бочаницька сільська рада Гощанського району, Рівненської області), котра розташована за межами населеного пункту.

Рішенням №2450 від 29.09.2023 Гощанська селищна рада відмовила у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами с.Бочаниця на території Гощанської територіальної громади та у безоплатній передачі земельної ділянки площею 2,0000 га кадастровим номером 5621280800:03:001:0238 у власність для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з ненаданням документів, що посвідчують право власності на об`єкти нерухомого майна розташовані на цій ділянці, а саме:

- будівлю цегляну (бувший будинок штучного осіменіння корів), орієнтовною площею 49 (кв.м). На кадастровому плані документації землеустрою відображену під №3;

- асфальтну площадку, орієнтовною площею 4560 (кв.м);

- навіс,орієнтовною площею 614(кв.м).На кадастровому плані документації землеустрою відображену під №4;

- навіс,орієнтовною площею 211(кв.м).На кадастровому плані документації землеустрою відображену під №5.

А також у зв`язку із відсутністю в проекті землеустрою встановленого обмеження зони санітарної охорони навколо водозабірної свердловини, розташованої на земельній ділянці, що порушує вимоги статті 113 Земельного кодексу України.

Позивач з таким рішенням не погодився, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд враховує таке.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частинами 6-7 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За приписами ч. 9-12 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, документація із землеустрою реєструються в день надходження до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, та розглядаються у порядку черговості їх надходження.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Стаття 50 Закону України "Про землеустрій" визначає, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об`єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає:

а) пояснювальну записку;

б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

в) розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

д) кадастровий план земельної ділянки.

Стаття 30 Закону України "Про землеустрій" встановлює, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 8 ст.186 ЗК України передбачено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Частиною десятою статті 186 ЗК України визначено, що висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Отже, статтею 118 ЗК України визначений порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами, який передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою та затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Як вже зазначалося, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186 ЗК України норми цього Кодексу не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Про виключний перелік підстав для відмови у затвердженні документації із землеустрою зазначено в постановах Верховного суду України від 28.02.2019року у справі №818/1903/17, від 16.11.2020 року у справі №640/5615/19, від 26.10.2021року у справі №160/5982/19.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує вказані висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно наведених вищено норм, у випадку відмови у затвердженні проекту землеустрою, таке рішення має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У справі, що розглядається, підставою для відмови в затвердженні проекту землеустрою зазначено: (1) ненадання документів, що посвідчують право власності на об`єкти нерухомого майна розташовані на цій ділянці, а саме:

- будівлю цегляну (бувший будинок штучного осіменіння корів), орієнтовною площею 49 (кв.м). На кадастровому плані документації землеустрою відображену під №3;

- асфальтну площадку, орієнтовною площею 4560 (кв.м);

- навіс,орієнтовною площею 614(кв.м).На кадастровому плані документації землеустрою відображену під №4;

- навіс,орієнтовною площею 211(кв.м).На кадастровому плані документації землеустрою відображену під №5.

(2) відсутність в проекті землеустрою встановленого обмеження зони санітарної охорони навколо водозабірної свердловини, розташованої на земельній ділянці, що порушує вимоги статті 113 Земельного кодексу України.

При цьому відповідач посилається на акт обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5621280800:03:001:0238 від 07.09.2021, який складений комісією, яка створена на підставі розпорядження Гощанської селищного голови від 07.09.2021 №15/1-аг "Про створення тимчасової комісії з обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5621280800:03:001:0238".

З приводу цього суд зазначає, що згідно з ч.9 ст. 186 ЗК України Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати:

- додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України "Про землеустрій";

- надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею;

- проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт.

А відтак, акт обстеження, на який посилається Гощанська сільська рада при відмові позивачу у затвердженні проекту землеустрою, не може бути належним доказом у справі, адже він прийнятий всупереч вимогам частини 9 ст. 186 ЗК України.

Судом встановлено, що 30.07.2021 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 5621280800:03:001:0238, за адресою: АДРЕСА_1 (у минулому Бочаницька сільська рада Гощанського району, Рівненської області), котра розташована за межами населеного пункту, державним кадастровим реєстратором відділу у Долинському районі Міськрайонного управління у Долинському районі та м.Болехові Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області проведена державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 5621280800:03:001:0238 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, про що ОСОБА_1 видано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-2612135282021 від 30.07.2021, що свідчить про відповідність документації із землеустрою нормам чинного законодавства, оскільки відповідно до приписів частини 4 статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр", саме державний кадастровий реєстратор перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації. відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації.

Висновком експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області Пугач І.І. про розгляд документації із землеустрою (проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безплатно у власність для ведення особистого селянського господарства код 01.03 гр. ОСОБА_1 ) від 15.06.2020 р. №7407/82-20 за підсумковою оцінкою даний проект землеустрою погоджено, про що зазначено у пункті 10 цього висновку (Сторінки 25-26 Проекту землеустрою, а.с.54, 55).

Також суд зазначає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у визначеному законом порядку погоджено Відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та цивільного захисту Гощанської районної державної адміністрації (№41/01-26 від 19.03.2020 р., в складі технічної документації, а.с.56).

Всупереч вимог законодавства, відповідач в оскаржуваному рішенні не навів вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.

Щодо зауважень відповідача про те, що позивач не надав документів, що посвідчують право власності на об`єкти нерухомого майна розташовані на цій ділянці, суд зазначає таке.

В клопотанні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 повідомляв відповідача проте, що на даній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності - будівля вагової (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 938735856212) та будівля складу (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 938693656212). Вказані витяги позивач надав і до матеріалів справи (а.с.10, 11).

Відповідачем не доведено обставин щодо того, що об`єкти нерухомого майна (будівля вагової та будівля складу) не розташовані на ділянці, проект землеустрою щодо відведення у власність якої позивач просив затвердити, або не належать позивачу.

Водночас, суд погоджується з доводами позивача про необґрунтованість вимог про надання документів на будівлю цегляну (бувший будинок штучного осіменіння корів), орієнтовною площею 49 (кв.м). На кадастровому плані документації землеустрою відображену під №3 ;

- асфальтну площадку, орієнтовною площею 4560 (кв.м);

- навіс,орієнтовною площею 614(кв.м).На кадастровому плані документації землеустрою відображену під №4;

- навіс,орієнтовною площею 211(кв.м).На кадастровому плані документації землеустрою відображену під №5,

з огляду на таке.

В технічній документації землеустрою під № 3 відображено об`єкт "КН-руїна", площею 0,0031 га. Виготовлення документів про право власності на ці руїни без землевласника, дозволу на будівництво, не являється можливим.

Щодо надання документів що посвідчують право власності на навіси та асфальтну площадку суд зазначає, що обґрунтованими є доводи позивача про те, що ці об`єкти підпадають під дію Постанови Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 406, якою затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію. Такі об`єкти нерухомого майна є складовими частинами вже наявних приміщень (майнового комплексу).

Щодо зауважень відповідача про те, що в проекті землеустрою відсутні встановлені обмеження зони санітарної охорони навколо водозабірної свердловини, суд зазначає таке.

В проекті землеустрою мітиться Перелік обмежень щодо використання земельної ділянки (а.с.49-52), встановлено охоронні зони повітряної лінії електропередачі до 1 кВ, площею 0,0062 га та площею 0,0398 га, межі охоронної зони в натурі (на місцевості) закріплені металевими штирями з арматури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2024 затверджено Правовий режим зон санітарної охорони водних об`єктів, відповідно до п. 1 Загальних положень якого, з метою забезпечення охорони водних об`єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних та оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони (ЗСО). В даному випадку відповідач, стверджуючи про необхідність встановлення зони санітарної охорони, не надав доказів того, що водозабірна свердловина призначена для забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних чи оздоровчих потреб.

Зважаючи, що відповідач, відмовляючи в затвердженні документації із землеустрою не довів обставин невідповідності її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації, суд дійшов висновку про протиправність рішення Гощанської селищної ради від 29.09.2023 № 2450, та у зв`язку з цим - наявність підстав для його скасування.

Щодо позовної вимоги про визнати протиправною бездіяльності Гощанської селищної ради щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та у передачі безоплатно у власність земельної ділянки за межами населеного пункту с.Бочаниця на території Гощанської територіальної громади гр. ОСОБА_1 , суд зазначає, що результатом розгляду поданої позивачем заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її позивачу у власність стало рішення Гощанської селищної ради від 29.09.2023 № 2450, оцінку якому суд надав вище. А відтак, суд не вбачає підстав окремо надавати оцінку бездіяльності відповідача.

Щодо вимоги зобов`язати відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та у передачі безоплатно у власність земельної ділянки за межами населеного пункту с.Бочаниця на території Гощанської територіальної громади гр. ОСОБА_1 , то суд вважає таку вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Суд не розцінює це як втручання у дискреційні повноваження суб`єкта, адже відповідачем не було наведено інших причин для відмови у затвердженні проекту землеустрою, крім вже спростованих судом.

У постанові від 23.06.2023 у справі № 160/6214/21 Верховний Суд виснував:

«… єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що скаржник помилково вважає повноваження відповідача дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, не затвердити проект землеустрою, погоджений відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин. Тобто, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Висновки цієї постанови щодо відсутності дискреційних повноважень відповідача у спірних правовідносинах узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі №160/5982/19, про що обґрунтовано зазначила позивачка у відзиві на касаційну скаргу».

Суд вважає цю позицію застосовною і до справи, що розглядається.

А відтак, вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою підлягає до задоволення.

При цьому суд враховує, що відповідно до пп. 5 п. 27 Перехідних положень Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом;

Враховуючи, що позивач є власником об`єктів нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці, проект землеустрою щодо відведення у власність на яку позивач просив затвердити, суд вважає, що в даному випадку не застосовується заборона, встановлена пп. 5 п. 27 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до частин другої та третьоїстатті 23 Цивільного кодексу Україниморальна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідностатті 1167 Цивільного кодексу Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За загальними підставами деліктної відповідальності, а також згідно зпостановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди,правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовими елементами якого є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому відсутність хоча б однієї складової виключає можливість відшкодування шкоди.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю вони заподіяні), в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Пунктом 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

За змістом частини першої статті73і частини першої статті77 Кодексу адміністративного судочинства Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак під час розгляду справи позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження причинного зв`язку між оскаржуваним рішенням та завданням йому моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань, хвилювань тощо).

Враховуючи наведені положення та беручи до уваги те, що позивачем не доведено, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням, наявність вини заподіювача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.

Сам лише факт наявності порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду з цим позовом, не може слугувати виключною та безумовною підставою для стягнення моральної шкоди.

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд зазначає таке.

Частиною третьоюстатті 132 КАС Українивстановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1).

Згідно з частинами першою та другоюстатті 134 КАС Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Позивач подав до суду договір про надання правничої допомоги від 01.03.2024 №01/03, ордер на надання правничої допомоги серія ВК №11123458 від 19.03.2024.

Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 2 частини третьоїстатті 134 КАС Українирозмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справіБаришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справіГімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справіДвойних проти України, від 30 березня 2004 року у справіМеріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України"Про адвокатуру та адвокатську діяльність"гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд встановив, що відповідно до договору від 01.03.2024 №01/03, укладеного між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатським об`єднанням «Скорпіон» в особі Давидюка Михайла Миколайовича «Адвокат», Клієнт замовляє, а Адвокат зобов`язується надати йому правничу допомогу під час підготовки та подання до суду позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення відшкодування завданої моральної шкоди.

Для належного виконання договору Клієнтом замовляється наступний вид правничої допомоги:

-повний правовий супровід спору під час його вирішення судом першої інстанції;

-ознайомлення з матеріалами справи у Рівненському окружному адміністративному суді Рівненської області;

-формування та узгодження правової позиції з Клієнтом;

-складення та подання до суду позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, стягнення відшкодування завданої моральної шкоди, заяв по суті справ та інших документів правового характеру;

-здійснення представництва, що полягає у забезпеченні реалізації прав і обов`язків Клієнта під час здійснення адміністративного судочинства по вирішенню спору в суді першої інстанції;

-надання правових консультацій Клієнту з приводу замовленого ним виду правничої допомоги.

Адвокат може надавати інші види правової допомоги, що не заборонені законом та стосуються правового супроводу даної справи.

Надання того, чи іншого виду правничої допомоги та їх об`ємів визначається Адвокатом самостійного з дотриманням принципу домінантності інтересів Клієнта.

Перелік наданої Адвокатом правничої допомоги визначається актом передачі-прийняття. (пункт 2)

Сторонами узгоджено, що вартість правничої допомоги складає - 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. Визначаючи розмір гонорару сторони договору враховували значимість спору для Клієнта, ціну заявленого позову, складність роботи що має бути виконана Адвокатом, не типовість спору та кваліфікацію і досвід Адвоката.

Визначений сторонами гонорар має бути оплачено в строк встановлений в рахунку на оплату, однак в будь-якому разі до моменту звершення розгляду справи в суді першої інстанції.

Оплата здійснюється, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Адвоката. Клієнт додатково несе судові витрати, які визначені Кодексом адміністративного судочинства України за умови, що обов`язок з їх оплати покладається на Клієнта законом або судом.

Клієнт також оплачує витрати Адвоката, при наданні йому правничої допомоги за межами м. Рівне.

Сплачений Клієнтом гонорар поверненню не підлягає. (пункт 3)

Оцінюючи наданий позивачем договір про надання правничої допомоги, суд виходить з положень ч. 3ст. 134 КАС України, відповідно до якої для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, частиною четвертоюстатті 134 КАС Українивстановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зазначає, що відповідно до умов договору про надання правничої допомоги, фіксована сума гонорару 5000,00 грн підлягає сплаті в строк встановлений в рахунку на оплату, однак в будь-якому разі до моменту звершення розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому, в договорі не зазначено жодних критеріїв визначення розміру гонорару адвоката, у тому числі співвідносно затраченого адвокатом часу. Детальний опис робіт (наданих послуг) відсутній. Акт виконаних робіт (наданих послуг) відсутній. Рахунок на оплату послуг відсутній. Також відсутній платіжний документ, який підтверджує факт оплати наданих послуг, а саме: платіжна інструкція, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.

Отже, наданими до позову доказами не підтверджується ні розмір витрат на правову допомогу адвоката, ні факт понесення таких витрат позивачем.

При цьому, заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн суд вважає необґрунтованим, оскільки дана справа є справою незначної складності, по даній категорії справ склалася усталена судова практика.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону УкраїниПро адвокатуру та адвокатську діяльність, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, затрачений адвокатом час на надання правничої допомоги, суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000,00 грн, є неспівмірною із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, необґрунтована та документально не підтверджена.

Отже, суд вважає, що позивачем не доведено факту понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, а тому такі витрати в порядку статей134,139 КАС Українирозподілу не підлягають.

Водночас, позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн. (за позовні вимоги немайнового характеру) та 1211,20 грн. за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди.

Зважаючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог немайнового характеру, та відмову в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди, відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Гощанської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Гощанської селищної ради від 29.09.2023 року №2450 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної діялнки у власність для ведення особистого селянського господарства та у передачі безоплатно у власність земельної ділянки за межами населеного пункту с.Бочаниця на території Гощанської територіальної громади гр. ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Гощанську селищну раду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та передачу безоплатно у власність земельної ділянкиза межами населеного пункту с.Бочаниця на території Гощанської територіальної громади гр. ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Гощанської селищної ради судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 18 червня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Гощанська селищна рада (вул. Незалежності, 72,с-ще Гоща,Рівненська обл., Рівненський р-н,35400, ЄДРПОУ/РНОКПП 04385416)

Суддя С.М. Дуляницька