Постанова

від 17.06.2024 по справі 580/532/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/532/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя - Голяшкін О.В.,

судді - Заїка М.М., Швед Е.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 року у справі № 580/532/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 27.02.2019 року по 26.12.2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що індексацію грошового забезпечення йому не було виплачено при звільненні, виплату здійснено лише 26.12.2023 року на виконання рішення суду, що відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, порушення виплати грошового забезпечення вважає підставою для виплати компенсації втрати частини доходів.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні в сумі 145016, 83 грн. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення, просив рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що доводи позивача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні через невиплату індексації грошового забезпечення є безпідставними. Вважає, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, норми КЗпП України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. Стверджує, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень ст. ст. 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Крім того, відповідач зазначає, що судом невірно застосовано принцип співмірності, оскільки судом здійснено розрахунок від загального розміру належних позивачеві виплат при звільненні, а не від розміру простроченої заборгованості.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив службу цивільного захисту у ДСНС України та відповідно до витягу з наказу ТВО начальника управління ДСНС України у Черкаській області (по особовому складу) від 27.02.2019 року № 37 позивача, старшого пожежного - рятувальника 14 державної пожежно-рятувальної частини, 28.02.2019 року виключено з кадрів ДСНС України та усіх видів забезпечення.

Рішенням від 02.08.2023 року у справі № 580/4204/23, яке набрало законної сили 28.11.2023 року, Черкаський окружний адміністративний суд зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2019 року включно.

На виконання вказаного рішення суду, відповідач 26.12.2023 року виплатив позивачеві кошти в сумі 82580,89 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1607 від 25.12.2023 року та випискою із банківського рахунку позивача.

Вважаючи, що виплата грошового забезпечення із затримкою є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Однак, вищенаведені норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду у п. 27 постанови від 18.12.2018 року (справа № 820/4619/16), згідно з якою за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Тому наявні підстави застосувати для спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України (у редакції чинній до 19.07.2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) положення ст. 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст. 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.

Варто зауважити, що ст. 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму указаного підходу Верховного Суду суд першої інстанції вирішив цей спір.

Водночас, як вже зазначалось з 19.07.2022 року ст. 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15, на застосуванні якого наголошує відповідач в апеляційній скарзі та взяв до уваги суд першої інстанції при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19.07.2022 року ст. 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 року і після цього.

Період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 року до 01.07.2023 року регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.

За цих обставин колегія суддів резюмує, що суд першої інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважав за необхідне визначити конкретну суму для стягнення.

Проте, сума, яку постановив стягнути суд першої інстанції, визначена без урахування наведеного вище, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до шести місяців.

Водночас колегія суддів звертає увагу на ключову обставину, що впливає на результат розгляду цієї справи, а саме те, що в межах розгляду цієї справи не погоджується з висновками суду першої інстанції відповідач, який вважає, що суд першої інстанції не правильно зробив розрахунок суми середнього заробітку, оскільки не в повній мірі застосував принцип співмірності та пропорційності для розрахунку суми стягнення в межах шести місяців.

В той же час, з врахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22 до шестимісячного строку, в межах якого стягується середній заробіток (з 19.07.2022 року після набрання чинності Законом № 2352-ІХ), не застосовуються принципи співмірності та пропорційності задля зменшення суми середнього заробітку.

Враховуючи те, що позивачем рішення суду першої інстанції як в частині зменшення суми середньомісячного заробітку, розрахованого в межах шести місяців, так і за період до 19.07.2022 року, не оскаржується, колегія суддів не має можливості надавати правову оцінку в частині відмови в задоволенні вимог позову та самостійно здійснити розрахунок суми середнього заробітку для стягнення в бік збільшення.

В той же час в апеляційній скарзі відповідач просить суд зменшити розмір суми середнього заробітку, який розраховано судом першої інстанції за шість місяців, з урахуванням принципів співмірності та пропорційності.

Такий підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, на необхідності застосування якого наголошує відповідач в апеляційній скарзі, побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів зазначає, що ст. 117 КЗпП України до 19.07.2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. А вже після набрання чинності нормою редакцією ст. 117 КЗпП України, сума середнього заробітку обмежується виплатою шістьма місяцями без її зменшення.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо необхідності зменшення суми середнього заробітку є такими, що не заслуговують на увагу та відхиляються колегією суддів як такі, що не відповідають висновкам щодо правозастосування, які викладені в постанові Верховного Суду у справах № 560/11489/22 та № 560/9586/22.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені ст. ст. 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Голяшкін

Судді М.М. Заїка

Е.Ю. Швед

Повний текст постанови складено 17.06.2024 року.