Постанова

від 17.06.2024 по справі 120/3097/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3097/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук Максим Петрович

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

17 червня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Мурафський кар`єр" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 21.11.2022 № 0094710408.

Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що Головним управлінням ДПС у Вінницькій області на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 76 та відповідно до п.п. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75, п.п. 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України проведено камеральну перевірку з питань своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість за період листопад 2017 року та грудень 2017 року державного підприємства "Мурафський кар`єр".

За результатами перевірки встановлено факт несвоєчасної сплати узгодженої суми грошових зобов`язань з податку на додану вартість за період листопад 2017 року та грудень 2017 року. Вказане відображено у акті про результати камеральної перевірки № 7897/02-32-04-08/00371943 від 13.10.2022 року.

Не погоджуючись з результатами камеральної перевірки, позивач скористався своїм правом на подання заперечень, у якому вказав на фактичну неможливість сплати узгоджених грошових зобов`язань у зв`язку з фінансовими труднощами підприємства.

Розглянувши вказані заперечення, комісією з питань розгляду заперечень затверджено висновок № 95/02-32-04-08/00371943 від 16.11.2022, відповідно до якого наведене в акті перевірки від 13.10.2022 залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

Так, головним управління ДПС у Вінницькій області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.11.2022 № 0094710408, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 50% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання - 61394,10 грн.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, як встановлено пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи, визначені пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У розумінні пп. 75.1.1. п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

На виконання приписів пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

В силу п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За змістом положень ст. 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Пунктом 31.1 статті 31 ПК України встановлено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

За правилами ст. 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Приписами п. 54.1 ст. 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Слід наголосити, сплачуючи податкові зобов`язання за межами вказаного строку платник податків неналежно виконує вимоги ПК України, що становить закінчене податкове правопорушення.

У відповідності до п. 124.1 ст. 124 ПКУ у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, у розмірі 5% погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу.

Діяння, передбачені п. 124.2 ст. 124 ПКУ, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50% від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання (п. 124.3 ст. 124 ПКУ).

Пунктом 113.1 ст. 113 ПКУ передбачено, граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним ст. 102 ПКУ.

Пунктом 102.1 ст. 102 ПКУ визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 ПКУ, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки операції відповідно до ст.ст. 39 і 39 прим. 2 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 ПКУ, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення (абз. 3 п. 102.1 ст. 102 ПК України).

Аналіз абзацу 3 п. 102.1 ст. 102 ПК України у вказаній вище редакції свідчить, що наявна у ньому норма застосовується у разі виявлення порушень тих положень податкового законодавства, які безпосередньо не пов`язані з декларуванням платником податків податкових зобов`язань та впливає виключно на повноваження контролюючого органу з визначення тільки штрафних санкцій, на відмінну від положень абзацу 1 цієї норми ПК України.

Під декларуванням ПК України розуміє виконання платником податків обов`язку, передбаченого п.п. 16.1.3. п. 16.1 ст. 16 цього Кодексу, а саме - подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Сплата податків та зборів в строки та у розмірах, встановлених ПК України та законами з питань митної справи складає окремий обов`язок платника податків, що передбачається п.п.16.1.4. п. 16.1 ст. 16 цього Кодексу.

Разом з тим, порушення строків сплати податків безпосередньо не пов`язано з декларуванням податкових зобов`язань, оскільки декларування, як процес, закінчується подачею декларації.

Також слід звернути увагу, що абзаци 1 та 3 пункту 102.1 статті 102 ПК України містять два темпоральних обмеження повноважень контролюючого органу - 1095 днів від граничного строку подання податкової декларації та 1095 днів від вчинення правопорушення, не пов`язаного з декларуванням.

Перше з них встановлене абзацом 1 та стосується права контролюючого органу визначити суму грошових зобов`язань платника податків та містить конкретне формулювання щодо граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом. Друге встановлене абзацом 3 та обмежує право контролюючого органу визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків.

Враховуючи, що штрафні санкції є більш вузькою категорією у порівнянні з грошовими зобов`язаннями, положення абз. 3 п. 102.1 ст. 102 ПК України можна вважати спеціальною нормою, яка підлягає пріоритетному застосуванню у спірних правовідносинах.

Тобто, нормою права, якою обмежуються у часі повноваження контролюючого органу з накладення на платника податків штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань є абзац 3 пункту 102.1 статті 102 ПК України.

Розмір штрафної (фінансової) санкції встановлений ст. 124 ПКУ у відсотках до погашеної суми податкового боргу, а тому сума штрафної санкції за порушення строку сплати узгоджених сум грошових зобов`язань, з урахуванням положень ст. 124 ПКУ, розраховується за період з дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань, і до дня фактичної сплати боргу.

Слід наголосити, що штрафна санкція нараховується на суму фактичної сплати в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Відтак, з урахуванням того, що обов`язковою умовою для застосування до платника податку штрафної (фінансової) санкції на підставі ст. 124 ПКУ є сплата грошового зобов`язання або факт погашення податкового боргу, то відлік строку давності для застосування штрафної (фінансової) санкції за порушення правил сплати (перерахування) узгодженої суми грошового зобов`язання починається з дня, наступного за днем фактичної сплати такого грошового зобов`язання.

Як свідчать матеріали справи граничний термін сплати грошових зобов`язання за податковою декларацією з ПДВ за листопад 2017 року (реєстраційний номер 9272622064 від 20.17.2017) встановлений до 30.12.2017 та за податковою декларацією з ПДВ за грудень 2017 року (реєстраційний номер 9296728170 від 22.10.2018) - до 30.01.2018.

Натомість вищезазначені податкові зобов`язання були сплачені позивачем у періоди з 01.02.2021 по 30.11.2021.

Отже, є безпідставними доводи позивача щодо порушення відповідачем строків проведення камеральної перевірки, оскільки факти несвоєчасної сплати позивачем податкових зобов`язань мали місце в межах 1095 днів до прийняття відповідачем оспорюваного рішення.

Слід зазначити, що, застосовуючи до позивача штрафних санкцій у вказаних розмірах за порушення п. 57.1, 57.3 ст. 57 ПК України, яке полягало у несвоєчасній сплаті протягом граничного строку узгоджених сум податкових зобов`язань з ПДВ, відповідач послався на умисність такого діяння.

Так, накладення штрафу за п. 124.3 ст. 124 ПК України можливе лише у випадку встановлення податковим органом умислу в діях платника щодо не сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

В силу п. 109.1 ст. 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Варто зазначити, що ПК України не містить визначення поняття "вина", однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у п. 112.1, 112.2 ст. 112 ПК України, відповідно до яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Водночас, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Відтак, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст.112 ПК України є: встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання та доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Тобто, ПК України на контролюючий орган покладено обов`язок доведення вини, без виконання якого, платника податків не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого необхідною умовою є наявність вини.

Зважаючи на вказане, слід зазначити, що контролюючий орган при прийняття рішення повинен надати належне мотивування наявності умислу та вини платника податків при вчиненні податкового правопорушення.

Про вину особи у вчиненні податкового правопорушення свідчать, за умови доведення цього контролюючим органом, нерозумні, недобросовісні та без належної обачності діяння за умови існування можливості особи дотримуватися правил і норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, але невжиття достатніх заходів щодо їх дотримання. Слід наголосити, що для застосування до відповідальності, передбаченої п. 124.3 ст. 124 ПК України довести всі наведені обставини в сукупності, якщо платник мав можливість поводитися належним чином.

Так само, слід зазначити, що ці три критерії є оцінними поняттями, достеменний зміст яких має визначатися у сукупності.

У постановах від 16.03.2023 року у справі № 600/747/22-а, від 03.08.2023 року у справі № 520/22505/21, від 22.08.2023 року у справі № 520/18519/21 Верховний Суд сформулював висновки, які дають можливість розмежувати обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або 124.3 статті 124 ПК України.

Так, позиція Верховного Суду, якщо її систематизувати, полягає в тому, що відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 ПК України, не пов`язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. Водночас обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктами 124.2 і 124.3 статті 124 ПК України є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у статті 16 ПК України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов`язана з встановленням умислу. У противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру.

Таким чином, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Обов`язок доведення вини покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.

В силу пункту 86.1 статті 86 ПК України, матеріали перевірки це: акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід`ємною частиною; заперечення, надані платником податків до акта (довідки) перевірки (у разі їх наявності на час розгляду); пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу I Кодексу.

У акті перевірки в обов`язковому порядку зазначається можливість надання платником пояснень та додаткових документів у порядку визначеному статтею 86 Кодексу про вчинені ним податкові правопорушення.

Так, в акті перевірки відповідач в якості обставин, які свідчать про можливість виконання позивачем обов`язку зі своєчасної сплати податкових зобов`язань з ПДВ зазначає, зокрема те, що позивач самостійно визначив та подав декларації з ПДВ, в якій задекларував суми податкових зобов`язань з ПДВ. Вказані декларації складені і підписані вiдповiдно дост.48 Кодексу, та подані у спосіб визначений діючим законодавством; у попередніх звітних періодах своєчасно та в повному обсязі сплачував задекларовані суми ПДВ; в Електронному кабiнетi платника засобами податкового календаря контролюючий орган нагадує терміни декларування та сплати податків.

При цьому також вказано (у висновках акту), що саме триваюче порушення з несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобов`язань з ПДВ свідчать про те, що платник мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачено відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання.

Тобто, наведені відповідачем в акті обставини є загальними умовами, які існують для всіх платників податків, відтак жодним чином не доводять факт наявності у позивача реальної можливості вжити заходи зі своєчасної сплати ПДВ та не містять жодної вказівки та, відповідно, доказу, щодо наявності умислу на вчинення дій щодо несплати (несвоєчасної сплати) такого податку.

Сам по собі факт несвоєчасної сплати грошового зобов`язання не свідчить про умисне недотримання позивачем правил та норм ПК України та невжиття відповідних заходів в цій частині.

Слід наголосити, що позивач скористався своїм правом на подання заперечень, у якому акцентував увагу на наявності обставин, що пом`якшують відповідальність особи за вчинення правопорушень.

Так, відповідно до матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.10.2015 року у справі № 902/1177/15 відносно ДП "Мурафський кар`єр" було відкрито провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів , термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Слід погодитись з доводами відповідача, що мораторій поширює свою дію виключно на зобов`язання до 05.10.2015 та, відповідно, не поширює свою дію на поточні зобов`язання.

В свою чергу, 06.10.2015 за № 23612 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство Державного підприємства "Мурафський кар`єр", 23530, Вінницька обл., Шаргородський р-н, с. Мурафа, вул. Зарічна, 1, код 00371943 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

Разом з тим, згідно з наказом Фонду Державного майна України від 26.05.2020 року № 899 єдиний майновий комплекс ДП "Мурафський кар`єр" включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2020 році.

Наказом Регіонального відділення Фонду по Вінницькій та Хмельницькій областях від 19.06.2020 року № 563 прийнято рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу ДП "Мурафський кар`єр".

Отже, на підставі, ч. 5 ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" було закрито провадження у справі про визнання позивача банкрутом, що відображено в ухвалі Господарського суду Вінницької області від 18.12.2020 у справі № 902/1177/15.

Також, слід врахувати, що наказом Державної служби геології та надр України № 589 від 22.11.2013 анульовано спеціального дозволу на користування надрами від 05.03.2009 № 4934.

Вказаний наказ був скасований лише 23.10.2019 року постановою Верховного Суду у справі № 826/1973/16.

Так, слід зазначити, що основним видом діяльності позивача є КВЕД 08.11 добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю. Вказане свідчить про неможливість здійснення господарської діяльності за основним видом діяльності.

Беручи до уваги наведене, доречно зазначити, що відповідні обставини не звільняють позивача від відповідальності за порушення термінів сплати грошових зобов`язань, однак свідчать про обставини, що пом`якшують відповідальність особи, зокрема вчинення діяння при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин (п. 112-1.1.1 ч. 112-1.1 ст. 112 ПК України).

Зокрема, судом у ході розгляду справи не встановлено, що платник податків удавано та цілеспрямовано створював умови, які мають на меті невиконання або неналежне виконання вимог, установлених законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відтак, відповідачем не наведено належних та мотивованих обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм пункту 57.1 статті 57 ПК України, що виключає застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених пунктом 124.3 статті 124 ПК України.

Окремо слід зауважити, що за приписами ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У п. 5 рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 12.07.2019 у справі № 5-р(I)/2019 зазначено, що за змістом ч. 1 ст. 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Застосуванню такого підходу при правовому регулюванні накладення штрафних санкцій на юридичних осіб відповідають положення пункту 11 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України, згідно з яким санкції застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття відповідного рішення контролюючого органу, а не на день вчинення податкових правопорушень.

Водночас, у сукупності наведеного, такі санкції, у випадку вчинення триваючого правопорушення не можуть розрахуватися за період часу, що виник до набрання чинності відповідного закону.

А тому, у контексті цієї справи, застосування п. 124.2 ст. 124 ПК України у редакції Закону України від 16.01.2020 № 466-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" із розрахунком штрафу з урахуванням кількості днів затримки до 01.01.2021 свідчить про те, що контролюючий орган до цих правовідносин застосував зворотною дію закону в часі, що суперечить вимогам ст. 58 Конституції України, адже п. 124.3 не лише посилює міру юридичної відповідальності, а й одночасно і запроваджує і новий склад протиправного діяння.

Вказана обставина є окремою, самостійною і цілком достатньою підставою для визнання протиправним оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сушко О.О. Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.